565/35/22 Про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 10.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Брящей Руслан Ігорович, на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у складі судді Бренчук Г. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергопостачальна компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом")про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебуває у трудових відносинах з ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", працює на посаді слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування. Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 5044-к позивача відсторонено від роботи у зв`язку з ненаданням документів про щеплення проти COVID-19 або про наявність протипоказань до такого щеплення

З наказом про відсторонення від роботи позивач не погоджувався, вважав його протиправним і таким, що підлягав скасуванню, оскільки виданий з порушенням статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ (1645-14) ), статті 7 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя" (далі - Закон № 4004-XII (4004-12) ), статті 19 Конституції України. Оскаржуваний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови чи ухиляння здійснити щеплення та не містить відомостей, що засвідчують факт відсутності щеплення у позивача на час винесення наказу як ознаку його відмови чи ухиляння від щеплень. Вказував, що потребує належної оцінки факт дискримінації працівників відповідача за ознакою щеплення від COVID-19 за медичною ознакою чи за ознакою стану здоров`я.

ОСОБА_1 просив: визнати протиправним і скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № 5044-к "Про відсторонення від роботи", виданий генеральним директором ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", в частині відсторонення від роботи слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування ОСОБА_1 ; допустити його до роботи на посаді слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом"; стягнути з ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 10грудня 2021 року до часу фактичного допуску його до роботи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 рокув задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, підлягають, крім інших категорій, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого віднесено ДП "НАЕК "Енергоатом", відокремленим підрозділом якого є ВП "Рівненська АЕС".

У Правилах внутрішнього трудового розпорядку ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" зазначено, що працівники зобов`язані дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства. Аналогічний обов`язок слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування зазначено і у посадовій інструкції.

Відповідач повідомив позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження такої процедури або про наявність протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснив наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Докази проведення позивачем профілактичного щеплення проти COVID-19 чи наявності у нього абсолютних протипоказань до зазначеного щеплення у матеріалах справи відсутні. При ознайомленні з попередженням від 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 зазначив, що від щеплення проти CОVID-19 відмовляється.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом № 1645-III (1645-14) , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Обов`язкова вакцинація позивача з подальшим відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси. Позивач не звільнений з роботи, а лише тимчасово відсторонений. У даному випадку не мала місце дискримінація позивача за ознакою стану здоров`я, медичною чи будь-якою іншою ознакою. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Відповідач, видавши оскаржуваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом, відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що докази наявності у позивача абсолютних протипоказань до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 у матеріалах справи відсутні, таких відомостей не було надано відповідачу, судом таких обставин не встановлено. Позивач був тимчасово відстороненим з огляду на суспільні інтереси.

На позивача як працівника підприємства, включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого віднесено і ДП "НАЕК "Енергоатом", відокремленим підрозділом якого є ВП "Рівненська АЕС", починаючи з 22 листопада 2021 року, покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або надати відповідачу документальне підтвердження наявності у нього відповідних протипоказань до такої вакцинації. Норми матеріального права передбачають не лише перелік конкретних хвороб, щеплення від яких є обов`язковим і включаються до календаря щеплень, а й також передбачають випадки, коли працівники окремих професій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. При цьому перелік таких професій, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Всі працівники ВП "Рівненська ЕАС" ДП "НАЕК "Енергоатом" були попереджені про необхідність надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до такої вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я у строк до 09 грудня 2021 року, тобто усі працівники знаходились у рівних для них умовах.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Апеляційний суд вказував на відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу від 09 грудня 2021 року, яким ОСОБА_1 з 10 грудня 2021 року відсторонений від роботи без збереження заробітної плати з відміною пільг та компенсацій за умови праці до усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про скасування оспорюваного наказу про відсторонення від роботи, який судом не визнаний незаконним, то відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Брящей Р. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач через адвоката посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 755/3373/19, від 17 червня 2020 року у справі № 185/676/18, від 11 червня 2020 року у справі № 200/20428/17, від 03 червня 2020 року у справі № 205/4333/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц. Також зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга мотивована тим, що з оскаржуваного наказу, письмових заяв відповідача та доданих до них письмових документів, а також під час судового розгляду не встановлено підставу відсторонення ОСОБА_1 від роботи (відмовою від щеплення, ухиленням від щеплення чи відмовою та ухилення від щеплення). Наказ про відсторонення стосувався невизначеного кола працівників та не містив індивідуальних підстав і мотивів для відсторонення саме ОСОБА_1 від роботи. У даному випадку має місце не відмова чи ухилення від проведення щеплення, а відмова позивача у наданні інформації щодо здійснення ним щеплення. Жодним нормативним актом, на які посилається відповідач, не передбачено відсторонення особи від роботи у зв`язку з відмовою у наданні інформації про щеплення. Факт непроведення вакцинації не підтверджений належними та допустимими доказами і є припущенням відповідача.

Вимога відповідача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 є незаконною, а такі дії відповідача слід розцінювати, як втручання у приватне життя без законної підстави.

Попередження від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи не є належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження обставин відмови або ухилення позивача від щеплення, оскільки законом визначені конкретні засоби доказування для підтвердження факту відмови чи ухилення від щеплення, до яких попередження не відноситься. Інформація у програмному забезпеченні "Медичний монітор" щодо позивача не є доказом.

Крім того, судове засідання проводилось у режимі відеоконференції, проте у зазначений час та дату суд апеляційної інстанції не вийшов на зв`язок. Позивач був позбавлений можливості бути присутнім під час розгляду його скарги через свого представника та навести доводи і міркування щодо обставин справи.

Позиція інших учасників справи

У червні 2023 року ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що позивач свідомо обрав для себе позицію щодо відмови від вакцинації, не виконав юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Відповідних підтверджуючих документів про проходження вакцинації або про наявність протипоказань проти такої вакцинації позивач не надав. У даному спорі суспільний інтерес переважає індивідуальне право позивача і має на меті забезпечення справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини.

Провадження у суді касаційної інстанції

03 травня 2023 ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Брящей Р. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Брящей Р. І., на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року.

02 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 07 травня 2018 року працює на посаді слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Наказом ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 19 листопада 2021 року № 4722-к "Про інформування щодо профілактичного щеплення проти CОVID-19" працівників указаного підприємства повідомлено про те, що з 09 грудня 2021 року буде здійснюватися відсторонення від роботи працівників, які відмовлятимуться або ухилятимуться від вакцинації проти CОVID-19, до усунення причин, що його зумовили, а також, що у період відсторонення працівника заробітна плата не нараховується, період відсторонення не зараховується до страхового стажу, не враховується при визначенні строку нарахування відпустки, оплата тимчасової непрацездатності в цей період не здійснюється.

Пунктом 3 вказаного наказу № 4722-к зобов`язано працівників, які пройшли профілактичне щеплення проти COVID-19 або мають протипоказання запропоновано, негайно повідомляти про це керівника структурного підрозділу з подальшим документальним підтвердженням.

ОСОБА_1 ознайомився із зазначеним наказом № 4722-к 22 листопада 2021 року, що підтверджується його підписом на листі ознайомлення.

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 вручено персональне попередження № 21687/051 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з відсутністю щеплення проти CОVID-19. У попередженні повідомлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я від 01 листопада 2021 року № 2393 (z1452-21) розширений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти CОVID-19. Працівники ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" включені до вказаного переліку. Вказано, що з 09 грудня 2021 року на період дії карантину щеплення проти

CОVID-19 є обов`язковим для працівників підприємства. Запропоновано ОСОБА_1 до 09 грудня 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти CОVID-19 або довідку (висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби

CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, форми № 028-1/о). Зазначено, якщо до 09 грудня 2021 року вказані документи не будуть надані, то 10 грудня 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) та статті 12 Закону № 1645-IIIдо усунення причин, що зумовили відсторонення.

При ознайомленні з попередженням від 08 грудня 2021 року № 21687/051 ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом, що від щеплення проти CОVID-19 відмовляється.

Наказом ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 09 грудня 2021 року № 5044-к ОСОБА_1 з 10 грудня 2021 року відсторонений від роботи без збереження заробітної плати з відміною пільг та компенсацій за умови праці до усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

З наказом від 09 грудня 2021 року № 5044-к ознайомився 09 грудня 2021 року.

Наказом відповідача від 01 березня 2022 року № 1096-к зупинено з 01 березня 2022 року дію наказу від 09 грудня 2021 року № 5044-к, допущено ОСОБА_1 до роботи та встановлено пільги і компенсацію за умови праці з 01 березня 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону № 1645-ІІІ відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Частиною першою статті 46 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII (2801-12) ) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон № 1645-ІІІ (1645-14) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 Закону № 1645-ІІІ визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України

(далі - МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII (889-19) ), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ) та частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі № 4004-XII (4004-12) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відсторонення від роботи є незаконним, а спірний наказ порушує гарантоване право на працю. Вказував, що спірний у цій справі наказ про відсторонення не містить дати, з якої працівника відсторонено, у ньому не зазначено причин відсторонення, a також відсутні посилання на будь-які випадки, передбачені статтею 46 КЗпП України, які б надавали право відсторонювати працівника від роботи, в оспорюваному наказі не встановлено кінцевого терміну відсторонення.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" вказував, що позивач, який працює на посаді слюсаря та підлягав обов`язковому щепленню, був повідомлений перед відстороненням щодо необхідності надання документів про наявність профілактичних щеплень проти COVID-19, проте таких документів не надав, тому був відсторонений у визначеному законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено:

"нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо".

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ (1645-14) заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 173/2717/21.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак суди залишили указані обставини поза увагою та не врахували, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивач, працюючи на посаді слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв такого працівника заробітку.

Суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказано, що "оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України (322-08) , умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати".

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 04 жовтня 2023 року у справі № 335/14924/18).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

З огляду на викладене судові рішення в частинівирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить скасувати, оскільки не встановлено фактичних обставин, необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів), та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо вирішення позовної вимоги про допуск до роботи

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 вказано, що:

"4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України (1798-12) можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Враховуючи викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Вказані висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження

№ 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року

у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження

№ 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження

у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Виходячи з того, що суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що позивач допущений до роботи 01 березня 2022 року, то судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про допущення ОСОБА_1 до роботи на посаді слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" слід скасувати, а провадження у справі в цій частині належить закрити, оскільки відсутній предмет спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в частині вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи; справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; провадження в справі в частині позовних вимог про допуск до роботи закрити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Брящей Руслан Ігорович, задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства "Національна атомна енергопостачальна компанія "Енергоатом" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ державного підприємства "Національна атомна енергопостачальна компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" від 09 грудня 2021 року № 5044-к "Про відсторонення від роботи" в частині відсторонення від роботи слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування ОСОБА_1 .

Провадження в справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства "Національна атомна енергопостачальна компанія "Енергоатом" про допуск до роботи закрити.

Справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства "Національна атомна енергопостачальна компанія "Енергоатом" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.