308/10527/21 Про скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсними договорів іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння - 10.01.2024 Прийняття

Із вказаних документів вбачається, що саме ТОВ "ФК "Єврокредит" з 27 травня 2021 року стало новим кредитором. Надалі з виданих приватним нотаріусом інформаційних довідок від 09 липня 2021 року № 265266721 і № 265270342 позивачці стало відомо, що 03 березня 2021 року державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В. прийнято рішення і внесено до відповідних реєстрів записи № 42323038 і № 42323325 про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 .

08 червня 2021 року між ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчені та зареєстровані у реєстрі за № 745 і № 746 договори купівлі-продажу, за якими право власності на вказані об`єкти нерухомого майна перейшло до ОСОБА_2

15 червня 2021 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "Лекс Істейт" договір позики на суму 1 000 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 15 липня 2021 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики ОСОБА_2 передав згадане вище нерухоме майно в іпотеку ТОВ "Лекс Істейт", уклавши відповідні договори.

Позивачка зазначає, що рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В. 03 червня 2021 року індексні номери: 42323038 і 42323325 про досудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 є незаконними, оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки порушені вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку".

ТОВ "ФК "Єврокредит" було позбавлено можливості надати докази отримання спадкодавцем вимоги про усунення порушень відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки така вимога направлена 28 травня 2021 року на ім`я та адресу спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, правовідносини, що виникли між ТОВ "ФК "Єврокредит" і боржником, який також був іпотекодавцем, після його смерті трансформувались у зобов`язальні правовідносини між кредитором (іпотекодержателем) і спадкоємцями боржника та підлягають регулюванню положеннями статей 1281, 1282 ЦК України.

Вимоги про усунення порушення на її ім`я ТОВ "ФК "Єврокредит" не надсилало. Жодних вимог до спадкоємців померлого спадкодавця до нотаріальної контори ТОВ "ФК "Єврокредит" теж не надіслано.

Позивачка посилається також на те, що суб`єктом оціночної діяльності не могла бути визначена вартість предмета іпотеки, оскільки ТОВ "ФК "Єврокредит" не міг забезпечити проведення оцінювачем огляду нерухомого майна, так як не мав доступу до нього, що у свою чергу унеможливлювало звернення стягнення у позасудовому порядку.

Крім того, нарахування заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 399 496,36 грн здійснено ТОВ "ФК "Єврокредит" неправомірно, враховуючи, що ТОВ "Кредитні ініціативи" 02 березня 2015 року пред`явило вимогу про дострокове повернення кредиту і позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому останній припинив свою дію ще у 2015 році, і подальше нарахування процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне його повернення відповідно до умов кредитного договору суперечить нормам закону.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння, позивачка посилалася на положення статті 228 ЦК України та зазначила, що укладені 08 червня 2021 року між ТОВ "ФК Єврокредит" та ОСОБА_2 нотаріально посвідчені та зареєстровані за № 784 та № 785 договори купівлі-продажу домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлової будівлі кафе-бару на АДРЕСА_2 безумовно спрямовані на незаконне заволодіння цим майном, а відтак і на порушення її конституційного права власності на майно. Ці договори є нікчемними і не потребують визнання їх недійсними судом. Оспорювані договори іпотеки, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ "Лекс Істейт", підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а майно - витребуванню як таке, що вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд:

скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В. від 03 червня 2021 року індексні номери: 42323038 і 42323325 про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ТОВ "ФК Єврокредит" права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлові будівлі кафе-бару на АДРЕСА_2, укладені 15 червня 2021 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Лекс Істейт", посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. за реєстровими № 784 та № 785 відповідно, з дня вчинення цих правочинів;

витребувати від ОСОБА_2 на її користь домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що реєстрація за ТОВ "ФК "Єврокредит"права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 проведена з дотриманням положень Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та "Про іпотеку" (898-15) . Під час проведення такої реєстрації державному реєстратору були надані всі необхідні документи, визначені пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) у редакції, чинній на момент реєстрації права власності (далі - Порядок № 1127).

З урахуванням встановлення правомірності проведення державної реєстрації за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на спірне нерухоме майно суди дійшли висновків, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлової будівлі кафе-бару на АДРЕСА_2, укладених 15 червня 2021 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Лекс Істейт", посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. за реєстровими № 784 та № 785 відповідно, з дня вчинення цих правочинів та витребування від ОСОБА_2 на користь позивачки зазначеного майна не підлягають задоволенню, оскільки у цьому випадку вони є похідними від вимог про скасування рішення державного реєстратора.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

03 грудня 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 203/2012/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій про надання ТОВ "ФК "Єврокредит" державному реєстратору всіх необхідних для реєстрації документів, зокрема і письмової вимоги-повідомлення від 03 лютого 2020 року, направленої на адресу боржника з поштовим повідомленням про її отримання, були б правильними, якщо б боржник ОСОБА_4 на момент звернення стягнення на предмет іпотеки і вчинення реєстрації права власності за ТОВ "ФК "Єврокредит" не помер. Внаслідок смерті боржника, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина, а тому правовідносини, що виникли між ТОВ "ФК "Єврокредит" і боржником, який також був і іпотекодавцем, після його смерті трансформувалися у зобов`язальні правовідносини між іпотекодержателем і спадкоємцями боржника та підлягають врегулюванню за положеннями статей 1281, 1282 ЦК України.

Отже, ТОВ "ФК "Єврокредит", маючи намір реалізувати свої майнові вимоги після смерті боржника, окрім заявленої вимоги нотаріусу, повинно було додатково звернутися до кожного окремо спадкоємця боржника після належного оформлення ними своїх спадкових прав шляхом визначення частки у спадковому майні, з вимогою про погашення боргу боржника одним платежем у співвідношенні до частки і вартості майна, отриманого ними у спадщину.

Натомість ТОВ "ФК "Єврокредит" таких дій не вчинило, а державний реєстратор зареєстрував право власності на іпотечне майно передчасно, баз надання можливості спадкоємцям боржника виконати його зобов`язання за кредитним договором і сплатити борг відповідно до їх часток у спадковому майні. Тому звернення стягнення на предмет іпотеки та державна реєстрація за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на них проведені з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про іпотеку" (898-15) , та прав позивачки, як спадкоємиці боржника.

Крім того, заявниця звертає увагу, що висновок про вартість майна не є належним і достатнім документом на підтвердження вартості нерухомого майна, оскільки таким документом є лише звіт про оцінку цього майна. Натомість ні ТОВ "ФК "Єврокредит", ні державний реєстратор звіту про оцінку предмета іпотеки не надали, і такий звіт відсутній у матеріалах справи.

Станом як на дату реєстрації за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на предмет іпотеки (03 червня 2021 року), так і на час звернення до суду з касаційною скаргою борг за кредитним договором не може становити 1 399 496,36 грн, оскільки після закінчення строку кредитування за вказаним договором і звернення ТОВ "Кредитні ініціативи" до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим договором, розмір заборгованості зафіксований самим кредитором у загальному розмірі 284 913,55 грн і надалі цей розмір не міг зростати.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ТОВ "ФК "Єврокредит" та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Інші заяви та клопотання, подані учасниками справи

У квітні 2023 року ТОВ "Лекс Істейт" подало клопотання про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що касаційну скаргу підписано особою, яка не мала права її підписувати. До касаційної скарги долучено ордер АО № 1034758 від 15 липня 2020 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 08 липня 2021 року № 17/с. Тобто ордер був сформований адвокатом Гончаровим В. В. раніше, ніж укладено договір про надання правової допомоги.

У квітні 2023 року адвокат Гончаров В. В. подав заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження, в яких просив у задоволенні клопотання відмовити. Посилався на те, що в даті видачі ордера допущена описка та замість 2021 року помилково зазначено 2020 рік, що підтверджується відомостями з електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України, в якій зазначено, що ордер АО № 1034758 згенерований 15 липня 2021 року. Тобто ордер оформлений після укладення між позивачкою та її представником договору про надання правничої допомоги.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Мартєв С. Ю., Фаловська І. М.

У зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду на підставі повідомлення судді Сердюка В. В. від 06 вересня 2023 року розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Олени Грицик від 06 вересня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 вересня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Грушицький А. І., Карпенко С. О., Ігнатенко В. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 115/7-07, за умовами якого він отримав у кредит грошові кошти в розмірі 180 000,00 грн зі сплатою 20% річних та зобов`язався належним чином використовувати і повернути банку кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі (том 1, а. с. 79-85).

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_4 уклав з банком нотаріально посвідчені іпотечні договори № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року, за якими передав банку в іпотеку належні йому домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 86-96).

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" укладено договори відступлення прав вимоги, відповідно до яких новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором № 115/7-07 з подальшими змінами і доповненнями, та договорами іпотеки, згідно з якими новий іпотекодержатель набув право вимоги за іпотечним договором шляхом одержання переважного перед іншими кредиторами іпотекодавця, у порядку, передбаченому договором іпотеки та Законом України "Про іпотеку" (898-15) , права задоволення своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих відсотків, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, тощо), які випливають із договорів іпотеки, за рахунок предмета іпотеки.

Боржником ОСОБА_4 неналежним чином виконувалися умови кредитного договору від 13 липня 2007 року № 115/7-07, у зв`язку з чим ТОВ "Кредитні ініціативи" надіслало ОСОБА_4 повідомлення про іпотечне застереження від 03 лютого 2020 року б/н, в якому зазначило, що у зв`язку з порушенням ним зобов`язання за кредитним договором станом на 03 лютого 2020 року за ним рахується заборгованість за кредитним договором, включаючи тіло кредиту, проценти та штрафні санкції у сумі 935 424,65 грн та пропонувалося йому усунути порушення кредитного договору протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, попередивши, що у випадку не усунення порушень на 31 день з дня отримання цієї вимоги іпотекодержатель залишає за собою право на вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилася, сплати нарахованих процентів та пені, інших штрафних санкцій, які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтями 37, 38 Закону України "Про іпотеку" (том 1, а. с. 109-111).

Повідомлення отримано ОСОБА_4 12 лютого 2020 року, що підтверджується описом вкладення до цінного листа № 0465564913041 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 113).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

27 травня 2021 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Єврокредит" укладено договір факторингу, за умовами якого до ТОВ "ФК "Єврокредит" перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 115/7-07, а також за договорами, укладеними на забезпечення виконання зобов`язань боржника за основним договором, а саме за іпотечним договором № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та іпотечним договором № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року (том 1, а. с. 97-100).

03 червня 2021 року ТОВ "ФК "Єврокредит" у порядку, передбаченому пунктом 5.2.1 іпотечного договору та статтями 36, 37, 38 Закону України "Про іпотеку", звернуло стягнення на предмети іпотеки - домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 шляхом іпотечного застереження набуття предметів іпотеки у власність (том 1, а. с. 126-129).

03 червня 2021 року на підставі рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В. за ТОВ "ФК "Єврокредит" зареєстровано право власності на предмети іпотеки - домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 .

Державному реєстратору були подані необхідні для проведення державної реєстрації права власності документи, в тому числі письмова вимога-повідомлення від 03 лютого 2020 року б/н, надіслана ОСОБА_4 цінним листом з описом вкладення № 0465564913041, поштове повідомлення № 0465564913041 про отримання письмової вимоги 12 лютого 2020 року, письмова вимога-повідомлення від 24 березня 2021 року № 2417/0-16, надіслана ОСОБА_5 цінним листом з описом вкладення № 0465500892798, поштове повідомлення № 0465500892798 про отримання цієї письмової вимоги від 06 квітня 2021 року та оцінка вартості іпотечного майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

1) Щодо вирішення клопотання ТОВ "Лекс Істейт" про закриття касаційного провадження

Відповідно до частини третьої статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною першою статті 60 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частинами першою та четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (5076-17) .

Подана касаційна скарга підписана представником ОСОБА_1 - адвокатом Гончаровим В. В. До касаційної скарги доданий ордер серії АО № 1034758, виданий 15 липня 2020 року на підставі договору про надання правової допомоги від 08 липня 2021 року № 17/с. Тобто в ордері, дата його видачі (15 липня 2020 року) зазначена раніше, ніж укладено сам договір про надання правової допомоги (08 липня 2021 року).

Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (з наступними змінами) затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення № 41).

За змістом пунктів 2, 6, 7 Положення № 41 ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) та іншими законами України.

Згідно із затвердженою типовою формою бланки ордерів генеруються у відповідному розділі "Особистого кабінету адвоката" на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (далі - НААУ) www.unba.org.ua слідуючи командам системи. Облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України (далі - ЄРАУ). Історія генерування ордерів відображається у відповідному розділі "Особистого кабінету адвоката" на офіційному веб-сайті НААУ та у адміністративній частині електронної бази даних ЄРАУ.

За наданою представником ОСОБА_6 - адвокатом Гончаровим В. В. роздруківкою з офіційного веб-сайту НААУ www.unba.org.ua ордер серії АО № 1034758 зареєстрований в особистому кабінеті адвоката 15 липня 2021 року.

Отже, ордер серії АО № 1034758 оформлений саме датою 15 липня 2021 року, тобто після укладення між позивачкою та адвокатом договору про надання правничої допомоги від 08 липня 2021 року, а тому такий ордер є належним документом, що посвідчує повноваження адвоката Гончарова В. В. на подання касаційної скарги від імені ОСОБА_6 як її представника.

З урахуванням наведених обставин, клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

2) Щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 1281, 1282 ЦК України

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірні правовідносини після смерті її батька ОСОБА_4 підлягають врегулюванню за положеннями статей 1281, 1282 ЦК України, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно із статтею 1216 ЦК України (туті надалі в редакції, чинній на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

За статтею 23 Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 (v008p710-20) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" положення частини першої статті 23 вказаного Закону не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

У цій справі Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку", які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та /або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема, і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18 (провадження № 61-18637св21).

Оскільки у справі, яка переглядається, спадкодавець ОСОБА_4 був і позичальником за кредитними договорами, і іпотекодавцем за договорами іпотеки, то після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

За інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року у справі № 308/4218/15-ц, яке набрало законної сили 19 липня 2022 року, частково задоволено позов ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_4 та стягнено на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором у розмірі 176 844,96 грн.

У цій справі встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є: дочка ОСОБА_5 (заяву про прийняття спадщини подала ІНФОРМАЦІЯ_2), дочка ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_8 (заяву про прийняття спадщини подали 12 липня 2021 року).

Тобто ОСОБА_5 у межах встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України строку звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

З урахуванням наведених обставин, ТОВ "Кредитні ініціативи" 24 березня 2021 року направило ОСОБА_5 повідомлення про іпотечне застереження, в якому зазначило, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 1 399 496,36 грн. Посилалося на те, що у випадку не усунення порушень на 31 (тридцять перший) день з дня отримання цієї вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" залишають за собою право на вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилася, сплати нарахованих процентів та пені, інших штрафних санкцій, які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтями 37, 38 Закону України "Про іпотеку".

Вказана вимога отримана ОСОБА_5 06 квітня 2021 року (том 1, а. с. 122).

08 квітня 2021 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. із заявою-претензією з вимогами до спадкоємців, в якій повідомило про наявність у померлого ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2007 року в розмірі 1 399 496,36 грн. Крім того, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В.: прийняти та долучити до спадкової справи заяву-претензію від 08 квітня 2021 року; довести до відома спадкоємців зміст пред`явленої претензії кредитора, про що інформувати кредитора; інформувати про спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини або відмовилися від неї; інформувати кредитора про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям боржника; завести спадкову справу на підставі пред`явленої претензії кредитора.

Отримавши вимогу про наявність у померлого ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2007 року, ОСОБА_5 не задовольнила цю заборгованість у порядку, передбаченому частиною другою статті 1282 ЦК України, ніяких дій щодо погашення заборгованості не вчинила.

За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року у справі № 308/4218/15-ц було оскаржено в апеляційному порядку ТОВ "Кредитні ініціативи" та ОСОБА_4 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року зупинено провадження в справі № 308/4218/15-ц до залучення правонаступників ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ухвалі вказано, що 14 січня 2021 року до Закарпатського апеляційного суду надійшло клопотання від адвоката Бачинської А. В., яка представляла інтереси ОСОБА_4, у якому вона просила вирішити питання залучення правонаступника та зупинення провадження у справі. На обґрунтування клопотання вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а згідно з довідкою Оноківської сільської ради на момент смерті ОСОБА_4 разом із ним проживала його дочка - ОСОБА_5 .

Відповідно до ухвали Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року до апеляційного суду 17 листопада 2021 року надійшла відповідь на запит від приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. про те, що спадкоємцями ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за законом є: дочка померлого ОСОБА_5, яка подала заяву про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дружина померлого ОСОБА_8 та дочка померлого ОСОБА_1, які подали заяви про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року поновлено провадження у справі № 308/4218/15-ц за апеляційними скаргами ТОВ "Кредитні ініціативи" та ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості. Залучено ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_1 до участі в справі як правонаступників відповідача - ОСОБА_4 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2022 року до участі в справі як правонаступника ТОВ "Кредитні ініціативи" залучено ТОВ "ФК "Єврокредит".

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційні скарги ТОВ "ФК "Єврокредит", ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року - без змін.

Тобто, будучи обізнаною про наявність у ОСОБА_4 невиконаних зобов`язань за кредитним договором та судового рішення про стягнення зі спадкодавця, якого в подальшому було замінено на його правонаступників, на користь кредитора кредитної заборгованості, позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та щодо підтвердження її наміру задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає її частці у спадщині, із заявою про прийняття якої вона звернулася 12 липня 2021 року, тобто після позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності на іпотечне майно за ТОВ "ФК "Єврокредит".

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) ).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) вказано про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

У цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що у справі, яка переглядається, кредитор дотримався встановлених законом строків для пред`явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 (подання ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 квітня 2021 року нотаріусу заяви-претензії), зокрема до ОСОБА_1, а остання, будучи обізнаною про наявність у спадкодавця заборгованості за кредитним договором, не погасила її у встановленому законом порядку, дій щодо погашення заборгованості не вчинила, що свідчить про недобросовісність її дій.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що правовідносини, які виникли між ТОВ "ФК "Єврокредит" і ОСОБА_4 після його смерті, трансформувалися у зобов`язальні правовідносини між іпотекодержателем і спадкоємцями боржника та підлягають врегулюванню за нормами Закону України "Про іпотеку" (898-15) у системному зв`язку з положеннями статей 1281, 1282 ЦК України знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, проте їх не застосування судами не впливає на результат вирішення справи про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, однак мотиви такої відмови підлягають зміні.

3) Щодо вирішення спору по суті

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заявлених нею позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що реєстрація за ТОВ "ФК "Єврокредит"права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 проведена з дотриманням положень Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та "Про іпотеку" (898-15) . Під час проведення такої реєстрації державному реєстратору були надані всі необхідні документи, визначені пунктом 61 Порядку № 1127.

Колегія суддів Верховного Суду з наведеними висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 погоджується, проте звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків на підставі помилкових мотивів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку"(у редакції, чинній станом на 13 липня 2007 року) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку").

За частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Тобто підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Судами встановлено, що у пункті 5.2 іпотечних договорів, укладених між банком та ОСОБА_4 13 липня 2007 року та 25 лютого 2008 року, сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися у позасудовому порядку, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність іпотекодержателем. Тобто сторонами іпотечних договорів узгоджено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Зазначені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 23 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час відкриття спадщини) у разі у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Судами встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 115/7-07.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 уклав з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"нотаріально посвідчені іпотечні договори № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року, за якими передав банку в іпотеку належні йому домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 86-96).

17 грудня 2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило право вимоги за кредитним договором № 115/7-07 (з подальшими змінами і доповненнями) та договорами іпотеки № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року ТОВ "Кредитні Ініціативи".

Боржник ОСОБА_4 неналежним чином виконував умови кредитного договору від 13 липня 2007 року № 115/7-07, у зв`язку з чим ТОВ "Кредитні Ініціативи" 03 лютого 2020 року надіслало на його адресу повідомлення про іпотечне застереження, яке отримано ОСОБА_4 за життя 12 лютого 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина.

ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка ОСОБА_4 ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після його смерті, після чого ТОВ "Кредитні ініціативи" 24 березня 2021 року направило на її адресу повідомлення про іпотечне застереження, в якому зазначило про наявність у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 399 496,36 грн. Посилалося на те, що у випадку не усунення порушень на 31 (тридцять перший) день з дня отримання цієї вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" залишають за собою право на вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилася, сплати нарахованих процентів та пені, інших штрафних санкцій, які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтями 37, 38 Закону України "Про іпотеку".

Вказана вимога отримана ОСОБА_5 06 квітня 2021 року (том 1, а. с. 122).

Водночас, отримавши таку вимогу, ОСОБА_5 жодних дій щодо погашення заборгованості за кредитним договором не вчинила.

27 травня 2021 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Єврокредит" укладено договір факторингу, за умовами якого до ТОВ "ФК "Єврокредит" перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 115/7-07, а також за договорами, що укладені на забезпечення виконання зобов`язань боржника за основним договором, а саме за іпотечним договором № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та іпотечним договором № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року (том 1, а. с. 97-100).

Виходячи з цього, 03 червня 2021 року ТОВ "ФК "Єврокредит" у порядку, передбаченому пунктом 5.2.1 іпотечного договору та статтями 36, 37, 38 Закону України "Про іпотеку", звернуло стягнення на предмети іпотеки - домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 шляхом іпотечного застереження набуття предметів іпотеки у власність (том 1, а. с. 126-129).

Враховуючи наведене, іпотекодержатель дотримався вимог щодо належного надсилання спадкоємиці ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, яка останньою отримана, що в свою чергу надавало йому право звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудового порядку.

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та проведення за ТОВ ФК "Єврокредит" реєстрації права власності на таке майно, порушені її права, оскільки вона як спадкоємиця ОСОБА_4 не отримувала вимоги про намір здійснити стягнення на майно, а направлення вимоги на ім`я іпотекодавця ОСОБА_4 після його смерті суперечить вимогам цивільного законодавства, яке регулює порядок пред`явлення вимог кредитором спадкодавця до неї як спадкоємиці останнього.

Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що такі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки права ОСОБА_1 зверненням стягнення на предмет іпотеки не порушені, враховуючи наступне.

За змістом статті 1280 ЦК України ( у редакції, чинній на час відкриття спадщини) якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

У справі № 308/4218/15-ц встановлено, що після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про прийняття спадщини подала його дочка ОСОБА_5 .

Відповідно до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, інформація з якого є у вільному доступі, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. витрачено бланк договору серії НРК № 672113 за кодом витрачання бланка: 3 - інші договори, дата витрачання бланка - 12 липня 2021 року.

З метою з`ясування змісту договору, який викладений на бланку з указаними реквізитами, Верховним Судом від приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. для ознайомлення витребувано матеріали спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як убачається з матеріалів спадкової справи 12 липня 2021 року між спадкоємцями ОСОБА_4, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ спадкового майна, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., зареєстрований за реєстровим № 1323. Відповідно до указаного договору спадкове майно складається із:

- квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., 11 березня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 355, зареєстрованої КП "Ужгородське МБТІ" 13 квітня 2004 року, запис № 1004;

- земельної ділянки площею 0,1170 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124882900:11:014:0002, право власності на яку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором прав на нерухоме майно Коцан М. М., Оноківської сільської ради, 06 лютого 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1760524221248, на підставі витягу з рішення № 1832-LІІ-VІ, виданого 15 липня 2015 року Кам`яницькою сільською радою;

- земельної ділянки площею 0,5019 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Паладь-Комарівецька сільська рада, кадастровий номер 2124883300:10:014:0003, що належить на підставі копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 033485, виданого 28 грудня 2012 року на підставі розпорядження Ужгородської районної державної адміністрації № 675 від 27 листопада 2006 року;

- земельної ділянки площею 0,07 га, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, що належить на підставі акта на право приватної власності на землю серії ЗК № 01205981, виданого 21 лютого 1995 року на підставі рішення 21 сесії 21 скликання Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.

За договором на підставі статті 1278 ЦК України спадкоємці ОСОБА_4 досягли домовленості поділити спадщину таким чином:

- стороні 1 ( ОСОБА_8 ) перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором, право власності на земельну ділянку площею 0,5019 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Паладь-Комарівецька сільська рада, кадастровий номер 2124883300:10:014:0003;

- стороні 2 ( ОСОБА_5 ) перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором, право власності на земельну ділянку площею 0,1170 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124882900:11:014:0002 та земельну ділянку площею 0,07 га, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;

- стороні 3 ( ОСОБА_1 ) перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором, право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, матеріали спадкової справи свідчать про те, що 12 липня 2021 року заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, подала ОСОБА_1 (дочка померлого) та ОСОБА_8 (дружина померлого). Тобто заява ОСОБА_1 та ОСОБА_8 була подана через вісім місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (12 липня 2021 року) остання не могла претендувати на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2, оскільки на зазначене майно 03 червня 2021 року іпотекодержателем було звернено стягнення як на предмети іпотеки шляхом іпотечного застереження набуття предметів іпотеки у власність.

Що стосується іншого спадкового майна, то таке було поділено між спадкоємцями ОСОБА_4 шляхом укладення ними 12 липня 2021 року договору про поділ спадкового майна.

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що звертаючись у серпні 2021 року до суду з відповідним позовом про скасування рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В. від 03 червня 2021 року індексні номери: 42323038 і 42323325 про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ТОВ "ФК "Єврокредит" права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлові будівлі кафе-бару на АДРЕСА_2 та визнання недійсними договорів іпотеки, укладених 15 червня 2021 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Лекс Істейт", посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. за реєстровими № 784 і № 785, щодо спірного майна та витребування його від останнього набувача, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що проведеною за ТОВ "ФК "Єврокредит" реєстрацією права власності на спірне майно порушені її права як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_1 на те, що вимога ТОВ "ФК "Єврокредит" про наявність кредитної заборгованості була направлена на адресу спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто після його смерті, не має правового значення, отже не випливає на правильність вирішення спору, оскільки така вимога була також надіслана і ОСОБА_5 як спадкоємиці ОСОБА_4, яка на той час була єдиною із спадкоємців, яка подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини, та отримана нею 06 квітня 2021 року.

З огляду на те, що права ОСОБА_1 вчиненими відповідачами діями щодо перереєстрації права власності на спірне майно не порушені, то доводи заявниці про те, що зазначений у повідомленні про іпотечне застереження від 24 березня 2021 року розмір заборгованості, який виник у ОСОБА_4 за кредитним договором, не може становити 1 399 496,36 грн, не перевіряються касаційним судом, оскільки не впливають на законність та обґрунтованість рішень судів.

Що стосується доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 203/2012/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Так, у справі № 203/2012/17 (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року, провадження № 61-14003св21) предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності відповідача на спірну квартиру та витребування її на користь позивача з тих підстав, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею в порядку примусового виконання скасованого Верховним Судом судового рішення. Установивши, що спірна квартира вибула з володіння його власника поза волею останнього на підставі фіктивного договору купівлі-продажу, укладеного з використанням підробленого свідоцтва про право власності, і вказаний правочин в судовому порядку визнано недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього нерухомого майна з чужого незаконного володіння останнього набувача майна.

У справі № 461/4240/17 (постанова Верховного Суду від 10 серпня 2021 року, провадження № 61-13852св20) предметом спору є визнання неправомірними дій та рішення державного виконавця, пов`язаних із примусовою реалізацією нерухомого майна шляхом проведення прилюдних торгів. Погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання неправомірними дій та рішення державного виконавця, пов`язаних із примусовою реалізацією арештованого майна, Верховний Суд виходив із того, що експертна оцінка спірного нерухомого майна проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвести до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною.

У справі № 128/2526/16-ц (постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року, провадження № 61-19974св18) предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, Верховний Суд у цій справі виходив із того, що належне позивачці на праві спільної сумісної власності майно вибуло з її власності поза її волею, відповідними повноваженнями продавця майна (свого чоловіка) вона не наділяла.

У справі № 730/556/17 (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року, провадження № 61-2057св19) предметом спору є витребування на користь позивача рухомого майна, яке вибуло з його володіння проти його волі.

У справі № 752/11904/17 (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року, провадження № 61-14959св19) заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави а особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до фізичної особи та Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації про витребування на користь територіальної громади в особі Київської міської ради групи нежитлових приміщень та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Погоджуючись із висновками судів про задоволення позову, Верховний Суд виходив із того, що право власності набувачів спірних нежитлових приміщень зареєстровано без достатньої правової підстави, оскільки відповідні договори купівлі-продажу не укладалися та уповноваженим органом рішення про приватизацію майна, що належало територіальній громаді, його відчуження не приймалося.

У справі № 444/9519/12 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, провадження № 14-10цс18) предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. У постанові зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитуваннязгідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо дляпогашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячнихплатежів (після несплати чергового такого платежу).

У справі № 183/1617/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, провадження № 14-208цс18) предметом спору є визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки", визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння і повернення її у власність держави.

У справі 367/2022/15-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, провадження № 14-376цс18) предметом спору є визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та повернення їх у власність територіальної громади. Натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за іпотекодержателем прав на предмет іпотеки.

У справі № 310/11534/13-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-154цс18) предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором за первісним позовом та визнання договору поруки припиненим за зустрічним позовом. Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд.

У справі № 753/3055/18 (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року, провадження № 61-15879св20) предметом спору є визнання незаконними дій державного виконавця з оцінки майна у виконавчому провадженні. Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вимог скарги про визнання протиправною оцінки майна відповідно до висновків про вартість майна від 07 лютого 2018 року, зроблених товариством з обмеженою відповідальністю "Київська оціночна компанія", щодо земельної ділянки та садового будинку скасувати, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не обґрунтувала належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, не довела, що проведеною державною реєстрацією права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 за ТОВ "ФК "Єврокредит" порушені її права, як спадкоємиці майна ОСОБА_4, посилання на зазначені вище постанови Верховного Суду як на неоднакове застосування судами положень пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Оскільки суди правомірно відмовили ОСОБА_1 в задоволенні заявлених нею позовних вимог, однак не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, то оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, а в решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.