373/80/21 Про скасування реєстраційного запису про право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, та визнання права власності на квартиру - 10.01.2024 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", в інтересах якого діє адвокат Усікова Леся Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства (далі - КП) "Агенція адміністративних послуг"

Верестуна О. І. (далі - державний реєстратор), Акціонерного товариства (далі - АТ) "Альфа-Банк" (після перейменування - АТ "Сенс Банк") про скасування запису про право власності та визнання права власності.

В обґрунтування позову вказувала, що 11 грудня 2007 року ОСОБА_2 та

АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/101/07.

Належне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 відповідно до укладеного позивачем та АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", договіру іпотеки № 04/1922.

23 серпня 2019 року рішенням державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуна О. І. проведено державну реєстрацію прав на належну позивачу на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого

є АТ "Альфа-Банк".

Вказувала, що будь-яких повідомлень про вчинення вказаної дії позивач не отримувала. Вважає, що державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком з грубим порушенням її законних інтересів, а також прав її неповнолітньої онуки ОСОБА_3, місце проживання якої зареєстроване у вказаній квартирі.

Уточнивши позовні вимоги просила:

- визнати незаконним перехід права власності на квартиру

від ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник АТ "Альфа-Банк"), зареєстрований державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І., індексний номер 48370683, від 23 серпня 2019 року;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ "Укрсоцбанк", здійснений 21 серпня 2019 року державним реєстратором

КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. (номер запису про право власності 32940110);

- визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 6 травня 2021 року, ухваленим у складі судді Лебедя В. В., позов задоволено частково.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк, здійснений

21 серпня 2019 року державним реєстратором (номер запису про право власності 32940110).

Відмовлено у задоволенні позову в частині визнання незаконним переходу права власності на квартиру та визнання права власності.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що всупереч статті 35 Закону України "Про іпотеку" банк не подав суду доказів направлення іпотекодавцю ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення, яка згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (1127-2015-п) (далі - Порядок № 1127), є обов`язковою при вирішенні питання про державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції зазначив, що підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком АТ "Укрсоцбанк" була реєстрація права власності на нього у позасудовому порядку, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до правовідносин між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним переходу права власності та визнання права власності на квартиру, суд першої інстанції зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту права.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2021 року змінено та виключено з його мотивувальної частини висновок про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та виключив відповідні мотиви з резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2022 року представник АТ "Альфа-Банк" - адвокат Усікова Л. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року

у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18), про те, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції

висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2019 року

у справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18), про те, що сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Помилковими, на думку заявника, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що неотримання іпотекодавцем письмової вимоги про виконання зобов`язання вказує на порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду, а саме:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року

у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18) зазначено про помилковість висновків судів про те, що відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур`єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника і дотримання вимог пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868);

- у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц

(провадження № 61-901св17) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з відсутністю відомостей про отримання іпотекодавцем вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19

(провадження № 61-9991св20) Верховний Суд зазначив, що іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та неусунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року

у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) викладено висновок про те, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) . Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Заявник вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про обов`язковість погодження оцінки предмета іпотеки, оскільки такі висновки суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18 (провадження № 61-10665св19) та від 8 квітня

2020 року у справі № 755/21962/15 (провадження № 61-15887св18).

Помилковими вважає заявник висновки суду апеляційної інстанції про порушення оспорюваним записом про державну реєстрацію права власності прав малолітньої особи на житло, оскільки такі висновки суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 2 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 (провадження №61-1525св20).

Також, на думку заявника, висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року

у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18).

Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що з 16 січня 2020 року (на час ухвалення судових рішень у даній справі) внесено зміни до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", після чого такого способу захисту права як скасування запису про державну реєстрацію закон не передбачає, тому обраний позивачем у цій справі спосіб захисту права є неефективним, що є підставою для відмови у задоволення позову. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах

від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19,

від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року

у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,

від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року

у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) та від 16 грудня 2020 року

у справі № 676/58/17-ц (провадження № 61-5047св20).

Також заявник вказує на відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 частини третьої

статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень", частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку"

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 11 грудня 2007 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 402/101/07-Пі, відповідно до якого позичальник отримав

42 000 доларів США зі сплатою 13,50 процентів річних, а також комісій, в розмірі та порядку, визначених цим договором. Кінцевий термін повернення заборгованості - 10 грудня 2022 року.

11 грудня 2007 року АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1, укладено іпотечний договір № 04/І-922 (далі - Іпотечний договір), згідно з умовами якого іпотекодавець передала у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького міського нотаріального округу Київської області Почтарьовим С. О.

З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9540970

від 11 січня 2006 року суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить вказана квартира. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу № 3107 від 29 грудня 2005 року.

Зі змісту підпункту 2.4.3 пункту 2.4, пунктів 4.1, 4.2 Іпотечного договору суди встановили, що іпотекодержатель має право, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 Іпотечного договору його сторони погодили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1 Іпотечного договору); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2 Іпотечного договору); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.5.3 Іпотечного договору); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.5.4 Іпотечного договору); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (підпункт 4.5.5 Іпотечного договору).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 2 вересня 2019 року суди встановили, що державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. 23 серпня 2019 року внесено

запис № 48370683 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".

З копії довідки виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області за № 2819 від 12 листопада 2019 року суди встановили, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, 1951 року народження, ОСОБА_2, 1986 року народження - дочка позивача, ОСОБА_3, 2008 року народження - онука позивача.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог, пред`явлених до банку Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом

(стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) (далі - Закон № 800-VI (800-17) ) норми

статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України "Про іпотеку" у вказаній редакції Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оспорюваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати

Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а

(провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди встановили, що банком на адресу іпотекодавця направлено повідомлення від 27 вересня 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Проте у справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржнику. За встановленими судами обставинами поштове відправлення повернулося без вручення адресату у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що було перешкодою до вчинення державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним і узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вказаних постановах.

Доводи касаційної скарги про необов`язковість вручення вказаного повідомлення боржнику та неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18) та від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), і висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц (провадження № 61-901св17) та

від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 (провадження № 61-9991св20), відхиляються касаційним судом, оскільки такі доводи не впливають на обов`язок реєстратора перед здійсненням відповідних процедур отримати документ, що підтверджує факт отримання іпотекодавцем (боржником) письмової вимоги іпотекодержателя (пункт 61 Порядку). Крім того, матеріали справи не містять доказів неотримання позивачем письмової вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Саме по собі цитування у касаційній скарзі норм права, які застосовані Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14

(провадження № 61-38762св18), без зазначення висновку Верховного Суду, який, на думку заявника, не врахований апеляційним судом, не може бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Посилання заявника про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо обов`язковості погодження оцінки предмета іпотеки (неврахування

висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2020 року

у справі № 711/5575/18, провадження № 61-10665св19 ) та порушення оспорюваним записом про державну реєстрацію права власності прав малолітньої особи на житло (неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 2 вересня

2020 року у справі № 755/18091/18, провадження № 61-1525св20) є безпідставними, оскільки в постанові апеляційного суду зазначені висновки відсутні.

Щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) до спірних правовідносин

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , підпунктом 1 пункту 1 якого в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції Закону, яка діяла на момент укладення кредитного договору та іпотечного договору, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 53,30 кв.м, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі вказаного Закону, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії

від 11 грудня 2007 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру

за АТ "Укрсоцбанк".

Безпідставними є посилання заявника про застосування апеляційним судом Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18), оскільки суд апеляційної інстанції встановив усі визначені цим Законом умови, які є передумовою для його застосування.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року

у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18), відхиляються касаційним судом, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада

2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) дійшла висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Колегія суддів враховує, що незазначення Великою Палатою Верховного Суду у вказаних постановах про відступ від правових висновків, викладених

у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18), не свідчить про її актуальність. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Щодо способу захисту права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У наведеній категорії справ щодо оскарження рішень (записів) про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), Велика Палата виклала сталу практику в частині належного (ефективного) способу захисту прав іпотекодавця саме у спосіб оскарження таких рішень. Зокрема, саме такий спосіб захисту прав іпотекодавця застосований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 вересня

2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада

2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У постанові Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Такий висновок також викладено у постановах Верховного Суду від 23 червня

2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, від 30 червня 2020 року

у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) та від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц (провадження № 61-5047св20), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, позивач заявила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ "Укрсоцбанк", здійсненого

21 серпня 2019 року державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. (номер запису про право власності 32940110).

Отже позивач пред`явила у цій справі вимогу, яка не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та просила захистити право неефективним способом.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру

за АТ "Укрсоцбанк", здійсненого 21 серпня 2019 року державним реєстратором

КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. (номер запису про право власності 32940110), оскільки у зв`язку набранням чинності Законом України від 5 грудня 2019 року № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , яким внесено зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) ,

з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права не передбачено.

За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 червня 2020 року

у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року

у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) та від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц (провадження № 61-5047св20), підтверджена під час касаційного провадження.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи зазначене, оскаржувана постанова та рішення місцевого суду в частині задоволення вказаних вимог позову підлягають скасуванню на підставі

статті 412 ЦПК України з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.

Щодо вимог до державного реєстратора

Позивач визначила відповідачем за позовом, крім АТ Альфа-Банк", державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуна О. І., який не є належним відповідачем у цій справі, виходячи з наступного.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року

у справі № 336/4662/19).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між ОСОБА_1 і банком щодо порушення права власності позивача на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за банком такого права. Державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року

у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року

у справі № 552/6381/17).

З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуна О. І. задоволенню не підлягають з підстав пред`явлення позову в цій частині до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги не містять доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень в частині вирішення позову про визнання незаконним переходу права власності та визнання права власності, тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", в інтересах якого діє адвокат Усікова Леся Олександрівна, задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 6 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Верестуна Олексія Івановича, Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про скасування запису про право власності скасувати і ухвалити нове рішення.