202/29556/13 Про стягнення кредитної заборгованості - 10.01.2024 Прийняття

В обґрунтування позову вказувало, що 5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 33МФ/2007, а 6 квітня 2007 року - договір про видачу траншу № 1-33МФ/2007, за умовами яких ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 4 квітня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

а 20 жовтня 2010 року - з ПАТ "Акцент-Банк" укладено договори поруки.

ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 325 480,86 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 166 608,31 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 111 498,39 доларів США та пені - 47 374,16 доларів США, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня

2015 року, ухваленим у складі судді Мороза В. П., у задоволенні позову

АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин отримання ОСОБА_1 коштів за кредитною угодою та виконання останньою умов цього договору. Місцевий суд вважав необґрунтованою вимогу банку про солідарне стягнення заборгованості з поручителів, зазначивши, що поручителі уклали окремі договори поруки, тому вони не мають солідарної відповідальності між собою. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порука ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненою, оскільки вимогу до поручителів банк пред`явив після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_2 перед банком.

Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № ЗЗМФ/2007 від 5 квітня 2007 року у розмірі 182 472 доларів США, що на час пред`явлення позову еквівалентно 1 457 951,28 грн (складається із заборгованості за кредитом у розмірі 166 608,31 доларів США, що еквівалентно 1 331 200,40 грн, та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 863,69 доларів США, що еквівалентно 126 750,88 грн), і пені

у сумі 14 508,61 грн.

Відмовлено у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ПАТ "Акцент-Банк".

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд зазначив, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі, визначеному банком на 23 березня 2010 року, тобто на час пред`явлення позову у справі № 2-14250/2010 (2-6162/11) про дострокове стягнення кредиту в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність вимог банку про стягнення процентів за користування кредитом та пені, нарахованих після пред`явлення позову про дострокове стягнення всієї заборгованості, оскільки зазначені складові боргу нараховані після закінчення строку кредитування. Також суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та

ПАТ "Акцент-Банк" у зв`язку з припиненням їх поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до обґрунтованих позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не зверталася з відповідною заявою до суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У липні 2021 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в частині відмови у стягненні

з ОСОБА_1 процентів і пені, нарахованих після пред`явлення позову у листопаді 2010 року, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову до неї у повному обсязі.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Є. С., мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність у розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), про те, що виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України та умовам кредитного договору, які передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, і сторони ці умови не оспорювали, тому разом зі стягненням заборгованості суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.

На думку адвоката Сокуренка Є. С., суд апеляційної інстанції не надав оцінки умовам кредитного договору про те, що нарахування пені можливе протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане (пункти 6.1, 6.2,

6.3 кредитної угоди), та не врахував висновків Верховного Суду щодо тлумачення подібних умов договору, які викладені у постанові від 6 листопада 2019 року

у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18).

Крім цього, представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. вказує про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у справі № 373/2054/16-ц

(провадження № 14-446цс18), про те, що у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті товарів, робіт, послуг, а також оплати праці; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про можливість подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності виключно у суді першої інстанції, оскільки такий висновок суперечить висновкам, викладеним

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18).

Адвокат Труба К. Б. вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2019 року

у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), про те, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та фактичного виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду,

викладеним у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).

Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. зазначила, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (постанова апеляційного суду не містить посилання на розрахунок заборгованості, який суд взяв до уваги). Також вказує, що в ухваленні судового рішення апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б., в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Є. С.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Є. С. були доводи заявника про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), та постанові Верховного Суду від 6 листопада

2019 року у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. були доводи заявника про:

Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року

у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 17 грудня 2020 року

у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), від 25 липня 2018 року

у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та необґрунтоване відхилення клопотання про застосування позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 5 квітня 2007 року

АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 33МФ/2007, а

6 квітня 2007 року - договір про видачу траншу № 1-33МФ/2007, за умовами яких ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 4 квітня 2017 року.

Договором про видачу траншу сторони погодили, що строки повернення траншу кредиту та процентів встановлюються Графіком погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1 договору), зі змісту якого суди встановили, що останній платіж за кредитом боржник зобов`язаний здійснити 25 квітня 2017 року.

Апеляційний суд встановив, що пунктом 7.1 кредитного договору та

пунктом 5.1 договору про видачу траншу сторони погодили строк дії цих договорів - до повного виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" уклав з ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 окремі договори поруки.

20 жовтня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" уклали договір поруки № 167, яким забезпечено належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 33МФ/2007 від 5 квітня 2007 року в межах 10 000 грн.

Зі змісту поданого позивачем розрахунку суди встановили, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаними договорами банком нарахована заборгованість, яка на 18 липня 2013 року становить 325 480,86 доларів США та складається із: 166 608,31 доларів США заборгованості за кредитом; 111 498,39 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом та 47 374,16 доларів США пені.

Апеляційний суд встановив, що 12 листопада 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агенство "Верус", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитною угодою № 33МФ/2007

від 5 квітня 2007 року (справа № 14250/2010 (2-6162/11)). Вказаним позовом банк просив стягнути з відповідачів заборгованість, що виникла на 23 березня 2010 року,

у розмірі 206 396, 34 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом (178 858,31 доларів США), заборгованості за процентами за користування кредитом (15 863,69 доларів США) та пені (1 816,03 доларів США).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 31 березня 2011 року вказану позовну заяву повернено

АТ КБ "ПриватБанк".

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву позивача на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б., суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року

у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".

Врахувавши, що банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, процентів за користування кредитом, пені та передбачених договором штрафів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно

до частини другої статті 1050 ЦК України банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому з моменту звернення банку до суду з вимогою (12 листопада 2010 року) його право на отримання процентів та пені за кредитним договором припинилося, правильно застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника тіла кредиту, процентів за користування кредитом та пені, нарахованих в межах строку кредитування - до 12 листопада 2010 року. Розмір нарахованих банком вказаних складових боргу ОСОБА_1 не спростувала.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги представника

АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Є. С. про помилкове стягнення апеляційним судом пені в національній валюті та неврахування цим судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 грудня 2018 року

у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), оскільки

в пункті 6.1 кредитної угоди № 33МФ/2007 сторони погодили, що пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

У справі № 757/6367/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість стягнення пені в іноземній валюті з огляду на конкретну умову цього кредитного договору.

Встановивши, що сторонами укладено кредитну угоду в іноземній валюті, а пеня за умовами договору нараховується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитом в доларах США, а за пенею - у гривні у відповідному еквіваленті за курсом НБУ.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 14 липня 2021 року у справі № 759/11740/15-ц (провадження № 61-45св21) та

від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22).

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги позивача про ненадання оцінки умовам кредитної угоди про те, що нарахування пені можливе протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане (пункти 6.1, 6.2,

6.3 кредитної угоди), та неврахування висновків Верховного Суду щодо тлумачення подібних умов договору, викладених у постанові від 6 листопада 2019 року

у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18), виходячи з такого.

У постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18) суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не викладав власного остаточного висновку щодо права кредитодавця нараховувати передбачену договором пеню у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а вказав на необхідність перевірки судом апеляційної інстанції умов кредитного договору.

У контексті наведеного необґрунтованими є аргументи позивача про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив умови договору кредиту від 24 березня

2008 року, зокрема пункт 6.4, згідно з яким нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 6.1, 6.2, 6.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років від дня, коли це зобов`язання повинно бути виконане позичальником.

Тлумачення зазначеного пункту договору дає підстави для висновку про можливість нарахування неустойки за неналежне виконання умов кредитного договору в межах строку дії кредитного договору відповідно до встановлених у ньому строків, а не після його закінчення, в тому числі, шляхом дострокового стягнення усієї заборгованості.

Такого висновку, здійснюючи тлумачення аналогічних умов кредитної угоди, дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2023 року у справі № 0414/2-3568/2011 (провадження № 61-19471св21).

У подібних правовідносинах у постановах від 20 березня 2019 року

у справі № 648/3491/15-ц (провадження № 61-13135св18) та від 17 березня 2021 року у справі № 133/474/15-ц (провадження № 61-13076св20) Верховний Суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові

від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінено кредитором.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18), на які посилався позивач у касаційній скарзі, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору поза межами строку кредитування.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. про незастосування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності за її заявою від 4 грудня 2019 року та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18), відхиляються касаційним судом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок, за яким якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Водночас, встановивши, що під час розгляду справи в суді першої інстанції

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 оскаржувала ухвалу місцевого суду від 31 липня 2013 року про відкриття провадження у справі (т 1 а.с. 97-99), апеляційний суд врахував, що зазначеному відповідачу було відомо про розгляд справи судом першої інстанції, тому вона мала можливість заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції до постановлення рішення цим судом.

Крім того, апеляційний суд врахував, що дана справа двічі переглядалася в апеляційному порядку; під час апеляційного перегляду справи у 2016 році представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 (довіреність від 29 травня 2015 року в т. 1 на а. с. 157) брала участь у судових засіданнях і заяву про застосування позовної давності не подавала.

Суд апеляційної інстанції врахував фактичні обставини справи щодо обізнаності ОСОБА_1 про розгляд даної справи судами першої та апеляційної інстанцій, оцінив можливість останньої заявити про застосування позовної давності до ухвалення заочного рішення або під час апеляційного перегляду справи у 2016 році та дійшов правильного висновку про неможливість застосування наслідків спливу позовної давності при повторному апеляційному перегляді справи.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 червня

2023 року у справі № 638/11321/14-ц (провадження № 61-12488св22).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), оскільки встановлені фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від обставин, встановлених у справі, яка переглядається. Так, у справі № 539/1582/16-ц суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач на вимогу судів попередніх інстанцій не надав документів, які б підтверджували розмір кредитних коштів, наданих відповідачу, що позбавило суд першої інстанції можливості перевірити розмір отриманих відповідачем кредитних коштів, валюту кредиту та розмір коштів, сплачених на погашення кредитної заборгованості, у якій валюті він здійснював таку сплату.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 грудня 2020 року

у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), оскільки наведений Верховним Судом висновок у наданій адвокатом Трубою К. Б. для порівняння

справі № 278/2177/15-ц, про те, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами заборгованості за кредитним договором, не суперечить висновку, якого дійшов апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд відхиляє доводи представника ОСОБА_1 - адвоката

Труби К. Б. про недослідження судом апеляційної інстанції доказів, наданих до суду апеляційної інстанції, з таких підстав.

Нездійснення дослідження зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень лише у разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Втім, у справі, що переглядається, не підтвердилися доводи представника відповідача про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Заявник у касаційній скарзі не зазначала про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відповідач в касаційній скарзі не посилалася. За таких обставин її доводи щодо недослідження доказів не можуть бути підставою для перегляду у касаційному порядку та скасування оскаржуваного судового рішення.

Не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи і доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки заявник не зазначає конкретного доказу, який у розумінні статті 78 ЦПК України є недопустимим.

Посилання адвоката Труби К. В. про те, що в ухваленні судового рішення апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід відхиляються касаційним судом, оскільки ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду справи не заявляла відвід суддям апеляційного суду Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,

Макарову М. О., які входили до складу колегії суддів апеляційного суду, що прийняла оскаржувану постанову.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про одночасне визначення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом в іноземній валюті з визначенням гривневого еквіваленту.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 отримала кредит у доларах США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року

у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), про неврахування висновків якої апеляційним судом зазначає представник представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С., зазначено про те, що "у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які потрібно стягнути з боржника, внесло двозначність у розумінні суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована зазначена у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях".

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом одночасно з визначенням її суми в іноземній валюті та в еквіваленті у гривнях є помилковим.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у поставах від 1 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22) та від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

За таких обставин касаційна скарга позивача є частково обґрунтованою, наведена представником АТ КБ "ПриватБанк" - адвокатом Сокуренком Є. С. підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), підтверджена під час касаційного провадження.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та процентами підлягає зміні шляхом зазначення про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 166 608,31 доларів США та заборгованості за процентами у розмірі 15 863,69 доларів США без визначення еквівалента у національній валюті.

Касаційні скарги не містять вимог про скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, тому постанова апеляційного суду у вказаній частині в касаційному порядку не переглядається.

Щодо закриття касаційного провадження

У лютому 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - Сокуренко Є. С. звернувся до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Труба К. Б., на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, пославшись на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які в касаційній скарзі послався представник відповідача, не є подібними до обставин цієї справи, в якій інший суб`єктний склад учасників і предмет правового регулювання.

Проте при визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 8 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, суб`єктний склад учасників справи, предмет правового регулювання при визначенні подібності правовідносин не обов`язково мають бути тотожними, тому у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 щодо зазначення валюти стягненого боргу (без зміни розміру задоволених позовних вимог), підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного

банку "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Труба Клавдія Борисівна, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини постанови в наступній редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного

товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитною угодою № ЗЗМФ/2007 від 5 квітня 2007 року у розмірі 182 472 доларів США (яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 166 608,31 доларів США і заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 863,69 доларів США) та пеню