298/1398/21 Про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 10.01.2024 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Марчишак Юрій Михайлович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Фазикош Г. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця") про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" від 01 липня 2020 року № 792-ОС ОСОБА_1 в порядку переведення з Виробничого підрозділу "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" прийнята з 01 липня 2020 року на посаду касира локації на вокзалі станції "Ужгород".

Наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 відсторонена від роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" з 11 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або протипоказань до його здійснення, або електронного COVID-сертифіката про одужання у мобільному застосунку "Дія" (з визначеним терміном дії).

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 11 грудня 2021 року.

Позивач вважала, що вказаний наказ виданий з порушенням трудового законодавства.

Наказ (розпорядження) відповідача про відсторонення працівника від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 не передбачений ані внутрішніми нормами філії, ані чинним законодавством. Цей наказ є безпідставним, дискримінаційним, порушує права та свободи людини і громадянина, суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , законам України, іншим нормативно?правовим актам, а також чинним для України міжнародним договорам.

Як на підставу для відсторонення позивача від роботи відповідач послався, зокрема, на статтю 46 КЗпП України, яка передбачає можливість такого відсторонення працівника у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Жодної з таких підстав для відсторонення позивача від роботи не було.

Норми статті 46 КЗпП України не передбачають відсторонення працівника від роботи за ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти хвороби COVID-19, а законами України таке обов`язкове профілактичне щеплення не передбачене і в порядку, встановленому статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", до обов`язкового календаря профілактичних щеплень не включене.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи", виданий Виробничим підрозділом "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця";

зобов`язати Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" допустити до роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 та виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області рішенням від 27 квітня 2022 року (у складі судді Лютянської М. С.) позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи", виданий Виробничим підрозділом "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця".

Зобов`язав Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи (середній заробіток за час вимушеного прогулу) з 10 грудня 2021 року до 23 березня 2022 року.

Стягнув з Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" в дохід держави судовий збір у розмірі 2 481 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не дотримав процедури відсторонення працівника від роботи, а саме не підтвердив факт ознайомлення позивача з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або надання довідки про абсолютні протипоказання щодо цього.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Також вказав, що вимога позивача про зобов`язання відповідача допустити її до роботи не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що відповідач видав наказ та допустив позивача до роботи з 24 березня 2022року.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ "Укрзалізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задовольнив частково. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27 квітня 2022 року скасував. Провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі; тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Марчишак Ю. М., просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 640/3452/19 (провадження № 14-583цс19) та від 31 січня 2020 року у справі № 523/5596/18 (провадження № 14-600цс19), постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20);

- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 255 та частини четвертої статті 377 ЦПК України;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення суду першої інстанції. Натомість повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження, оскільки наведені причини пропуску на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, на думку заявниці, є неповажними, введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду. Заявниця посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22).

У касаційній скарзі заявниця вказує на те, що апеляційний суд, всупереч статті 8 Закону України "Про судовий збір", безпідставно задовольнив клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу про відстрочення сплати судового збору, та відстрочив таку сплату за подання апеляційної скарги на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27 квітня 2022року до ухвалення рішення у цій справі. У цій справі позов про захист трудових прав пред`явлений позивачем, а не особою, яка подала апеляційну скаргу, та водночас не надано належних доказів про відсутність у цієї особи фінансової можливості сплатити судовий збір. До того ж положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності відповідного майнового критерію.

Крім того, заявниця у касаційній скарзі звертає увагу на безпідставне посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14?399цс18) та постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61?16459сво20), адже у цих справах питання про закриття провадження у справі не вирішувалось. Разом із тим апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 31 січня 2020 року у справі № 523/5596/18 (провадження № 61-600цс19) та від 27 листопада 2019 року у справі № 640/3452/19 (провадження № 14?583цс19).

У касаційній скарзі заявниця зазначає, що апеляційний суд мотивував постанову тим, що у справі відсутній належний відповідач, оскільки заявлений позивачем відповідач є філією, а не окремою юридичною особою, а тому наявні підстави для застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Проте, на переконання заявниці, заявлений у позовній заяві відповідач - Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", код ЄДРПОУ 41022900, не може вважатись неналежним відповідачем, оскільки саме до його складу входить Виробничий підрозділ "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", начальник якого наділений повноваженнями приймати на роботу, звільняти з роботи, виплачувати заробітну плату, відсторонювати та допускати до роботи тощо.

Водночас у судовому засіданні апеляційного суду 18 березня 2022 року брав участь представник ОСОБА_2, а наявна у справі довіреність підтверджує, що він є представником АТ "Укрзалізниця". Таким чином, АТ "Укрзалізниця" фактично брало участь у розгляді справи і могло реалізувати всі надані законодавством України права. Крім того, беззаперечним фактом, на думку заявниці, є те, що АТ "Укрзалізниця" є юридичною особою, до складу якої входить такий відокремлений підрозділ, як Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", а тому АТ "Укрзалізниця" не потрібні будь-які довіреності чи процесуальні дії для представлення інтересів своєї філії в суді, під час здійснення яких воно виступає як юридична особа.

АТ "Укрзалізниця" не обґрунтовувало свою апеляційну скаргу відсутністю належного відповідача у справі та не просило суд закривати провадження у справі, отже, апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги.

Також заявниця вказує, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Позивач зазначила, що АТ "Укрзалізниця", яке фактично брало участь під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, жодних заперечень з приводу того, що позов заявлений до неналежного відповідача не висловлювало.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2023 року АТ "Укрзалізниця" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" від 01 липня 2020 року № 792-ОС ОСОБА_1 в порядку переведення з Виробничого підрозділу "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" прийнята з 01 липня 2020 року на посаду касира локації на вокзалі станції "Ужгород".

З огляду на зміст вказаного наказу ОСОБА_1 відсторонена від роботи у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID?19, згідно зі статтею 46 КЗпП України, абзацу 2 частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", підпунктів 2, 3 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , керуючись Статутом АТ "Українська залізниця", Положенням про Філію "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця", у зв`язку з набранням чинності 09 грудня 2021 року наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 (z1452-21) , що розширює перелік осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, на підставі складеного акта про невиконання зобов`язання та ухилення від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, з яким працівник був ознайомлений 27 листопада 2021 року.

Відповідно до медичного висновку від 02 грудня 2021 року № Х7СВ?98МВ?8МКВ?НТНМ у період з 02 до 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна.

У період з грудня 2020 року до листопада 2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 290,53 грн.

23 березня 2022 року наказом № 209-ОС Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" допущено касира ОСОБА_1 до роботи з 24 березня 2022 року, позивач продовжує працювати на своїй посаді.

Згідно з посадовою інструкцією ОСОБА_1, затвердженою начальником Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" 01 червня 2020 року, призначення на посаду касира локації на базі вказаного виробничого підрозділу, переведення та звільнення з посади здійснюється наказом цього виробничого підрозділу з дотриманням вимог КЗпП України (322-08) .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року у справі № 680/195/19 (провадження № 61-18748св20) зазначено, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що "порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послалася на те, що вона працює касиром локації на вокзалі станції "Ужгород" Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця". У грудні 2021 року роботодавець відсторонив її від роботи до надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) та КЗпП України (322-08) .

У статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5?1 КЗпП України (322-08) ).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" та просила визнати протиправним та скасувати наказ від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи", виданий Виробничим підрозділом "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця"; зобов`язати Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" допустити до роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 та виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що визначений відповідач у справі не є юридичною особою й не може бути стороною у справі.

Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають свої інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, визначившись з характером спірних правовідносин, розглянув спір по суті заявлених вимог та задовольнив частково позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме до АТ "Укрзалізниця".

Натомість апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не перевірив належим чином ким саме порушені трудові права позивача, проте визначив, що позов заявлений до філії, а не до юридичної особи, яка має бути належним відповідачем у таких правовідносинах.

Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник ОСОБА_2, звертаючись із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, зазначив себе представником відповідача саме АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" (а. с. 75), що свідчить про те, що представник Чикалов Р. Г. представляв інтереси саме юридичної особи.

До вказаного клопотання представник відповідача долучив копію довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О. П. 04 жовтня 2021 року, якою АТ "Укрзалізниця" в особі директора Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Перцовського О. С. та заступника директора Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Курти А. М., які діють на підставі довіреності, виданої з правом передоручення та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О. В. 01 жовтня 2021 року за реєстраційним № 4665, та на підставі Положення про Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", затвердженого протоколом № Ц?45/125 Ком. т. засідання Правління АТ "Укрзалізниця" від 30 грудня 2020 року, якою уповноважила, зокрема, головного юриста юридичного відділу Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Чикалова Р. Г., який має право діяти за умови дотримання правил, встановлених Положенням про Філію, здійснювати дії, пов`язані з діяльністю філії, які визначені цією довіреністю (а. с. 76, 77).

У постанові від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що "довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. Від імені юридичних осіб має право виступати тільки керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила".

Звертаючись з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, представник відповідача додав до цієї скарги копію довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О. П. 12 квітня 2022 року, якою АТ "Укрзалізниця" в особі директора Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Перцовського О. С. та заступника директора філії з управління персоналом Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Гриценко Л. В., які діють на підставі довіреності, виданої з правом передоручення та посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. 09 квітня 2022 року за реєстраційним № 4370, а також на підставі Положення про Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", затвердженого протоколом № Ц?45/125 Ком.т. засідання Правління АТ "Укрзалізниця" від 30 грудня 2020 року, уповноважила, зокрема, головного юриста юридичного відділу Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Чикалова Р. Г., який має право діяти за умови дотримання правил, встановлених Положенням про філію, здійснювати дії, пов`язані з діяльністю філії, які визначені цією довіреністю.

Згідно зі змістом вказаних довіреностей представники, з-поміж іншого, мають право діяти від імені довірителя, представляти інтереси довірителя, у тому числі філії, її структурних підрозділів, у всіх підприємствах, установах, організаціях, органах державної влади, органах місцевого самоврядування тощо.

Закриваючи провадження у справі через пред`явлення позивачем позову до неналежного відповідача, апеляційний суд не звернув уваги на те, що апеляційна скарга подана безпосередньо АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", та відповідно до змісту якої АТ "Укрзалізниця" не обґрунтовувало свої доводи неналежним суб`єктним складом. АТ "Укрзалізниця" не вказувало у вступній частині апеляційної скарги відповідачем Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", тобто вважаючи, що юридична особа безпосередньо є відповідачем у цій справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не звернув уваги на те, що суд першої інстанції визначився належним чином з суб`єктним складом сторін, зазначивши у вступній та резолютивній частинах судового рішення, що відповідачем у справі є саме АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд передчасно врахував, що відповідачем у справі є Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", яка відповідно до положень статей 47, 48 ЦПК України та Положення про Філію АТ "Укрзалізниця" не може виступати стороною у цивільному процесі, внаслідок чого такий позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не мотивуючи, на підставі яких доказів встановлені такі обставини за умови визначення саме судом першої інстанції відповідачем АТ "Укрзалізниця", що не заперечувалось його представником.

Також заслуговують на увагу доводи заявниці про помилкове посилання апеляційним судом на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20), з огляду на те, що у цій справі питання закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, не вирішувалось, натомість спір вирішений по суті заявлених позовних вимог до юридичної особи, інтереси якої за довіреністю представляв керівник відокремленого підрозділу.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення строку на апеляційне оскарження

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження, оскільки наведені причини пропуску на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, на думку заявниці, є неповажними, введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

24 лютого 2022 року Президент України Указом № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (389-19) ввів в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває дотепер.

Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) зазначила, що "запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку".

Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Враховуючи те, що воєнний стан є поважною причиною пропуску строків, а АТ "Укрзалізниця" залучено до виконання Плану запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року № 181-р), наведені заявницею обставини у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження свідчать, що строк на апеляційне оскарження рішення суду заявницею пропущений з незалежних від скаржника причин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про його поновлення.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не вирішував спір по суті вимог, обставин, необхідних для вирішення позову, не встановив.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті під час розгляду справи касаційним судом, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).