683/226/21 Про визнання батьківства та стягнення аліментів - 19.10.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2023 року у складі судді Завадської О. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 січня 2013 року вона перебувала в близьких стосунках із ОСОБА_2 . В березні 2013 року завагітніла, про що повідомила відповідача. Він не заперечив проти народження дитини, а навпаки підтримав її.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила доньку ОСОБА_3 . Так як вона на той час не перебувала в шлюбі, тому запис про батька дитини у Книзі реєстрації актів про народження проведено за її прізвищем, а ім`я та по-батькові записано за її вказівкою.

Проте після народження дитини відповідач відмовився визнати себе батьком та надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, припинивши з нею спілкування та будь-які стосунки.

З огляду на вказане ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 та стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, а також понесені позивачкою судові витрати.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про народження від 11 грудня 2013 року № 410).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітків (доходів), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 лютого 2021 року і досягнення дитиною повноліття.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору та 16 629,16 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що за висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 09 листопада 2022 року №103-20-2022 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3, а згідно із статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Визначаючи розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_4, суди, врахувавши обставини, передбачені приписами статті 182 СК України, а саме наявність у відповідача ще однієї малолітньої доньки, дійшли висновку про стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку з дня пред`явлення позову до досягнення нею повноліття.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 травня

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення аліментів у розмірі частини з усіх видів заробітків (доходів), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 308/9827/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 173/2312/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 664/252/19-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що незалежно від того, що у відповідача наявна на утриманні ще одна дитина 2015 року народження, однак він не сплачує аліменти на її утримання, а його дружина хоча і має захворювання, але не перебуває на його повному утриманні. Стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів дозволяє йому сплачувати аліменти у розмірі від його заробітку, оскільки він є військовослужбовцем та отримує достатнє грошове забезпечення. Натомість відповідачем не надано доказів незадовільного стану свого здоров`я та матеріального становища, яке б дозволяло йому сплачувати аліменти у розмірі від свого заробітку.

Вважає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 183 СК України, однак визначення розміру аліментів у такому випадку можливо виключно у разі звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, яка розглядається в порядку, визначеному Розділом ІІ ЦПК України (1618-15) .

Тлумачення частини першої статті 182 та частини п`ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п`ятою статті 183 СК України, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.

Зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній не має можливості сплачувати аліменти у розмірі, що просила стягнути позивачка, тому висновки судів попередніх інстанцій є безпідставними, залишивши при цьому поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, тому в іншій частині судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції у Хмельницькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3, про що 11 грудня 2013 року складено відповідний актовий запис №410, її батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України, відомості про батька дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,

ОСОБА_5, записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Згідно з висновком №103-20-2022 судової молекулярно-генетичної експертизи від 09 листопада 2022 року вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 складає величину не менш, ніж 99,99%. Таким чином, біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 практично доведено.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, виданого 13 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 (до шлюбу ОСОБА_6 ).

В шлюбі у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження

серії НОМЕР_3, виданим 04 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції.

Дружина відповідача ОСОБА_6 потребує постійного лікування після автокатастрофи в 2017 році, що вбачається із наданої стороною відповідача медичною документацією.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2023 року остання припинила підприємницьку діяльність 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси (основний).

Відповідно до довідки Черкаської філії Черкаського обласного центру зайнятості від 02 лютого 2023 року за №03-24/241 ОСОБА_6 не перебуває на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості станом

на 02 лютого 2023 року і допомогу по безробіттю не отримує.

Відповідач є військовослужбовцем, учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Як зазначалося вище, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, тому в іншій частині судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого

1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин, які підлягають з`ясуванню при визначенні розміру аліментів (зокрема, з урахуванням наявності у відповідача ще однієї малолітньої доньки), потреб дитини даного віку, встановивши, що відповідач має можливість сплачувати аліменти, з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, обґрунтовано стягнули з відповідача аліменти у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітків (доходів), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня 01 лютого 2021 року і досягнення дитиною повноліття.

При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що визначаючи аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітків (доходів), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 182 СК України, тобто врахував, що у відповідача є інша дитина, народжена у шлюбі з

Доводи позивачки про те, що стан здоров`я дружини відповідача жодним чином не перешкоджав останній після отриманої травми у 2017 році зареєструватися як фізична особа-підприємець у 2020 році та здійснювати свою діяльність не спростовує висновків, зазначених у рішенні суду.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 183 СК України, є безпідставними, оскільки при визначенні розміру аліментів суд врахував вимоги статті 182 СК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів в оскаржуваній частині, які правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про визначення аліментів у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітків (доходів), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, враховуючи саме наявність у відповідача на утриманні ще однієї малолітньої дитини.

Доводи касаційної скарги щодо визначення розміру аліментів не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня

2022 року у справі № 766/22653/17 (провадження № 61-10св22).

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 червня

2021 року у справі № 308/9827/19, від 09 листопада 2022 року у справі

№ 173/2312/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 664/252/19-ц,

від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зроблені з урахуванням встановлених обставин у зазначеній справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.