303/9784/21 Про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання права на завершення приватизації - 17.10.2023 Прийняття

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є спадкоємцем після смерті її матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 березня 2021 року, згідно з яким спадщина складається з житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами і земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За життя її матір розпочала приватизаціюземельної ділянки площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована напроти зазначеного будинку та перебувала в її користуванні близько 60 років (з 1959 року). 10 червня та 07 листопада 2011 року ОСОБА_3 зверталася до Кольчинської селищної ради із заявами про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки, однак рішеннями Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 та від 08 грудня 2011 року № 283 було вирішено не надавати згоду, у тому числі ОСОБА_3, на виділення нових земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що іншим рішенням Кольчинської селищної ради від 18 березня 2011 року № 128 заборонено виділення нових земельних ділянок для всіх видів використання на території населених пунктів Кольчинської селищної ради. Незважаючи на те, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні її матері і рішення Кольчинської селищної ради від 18 березня 2011 року № 128 не було скасоване і є чинним, Кольчинська селищна рада незаконно передала цю земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Кольчинської селищної ради від 10 грудня 2019 року № 1606 "Про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2";

- визнати незаконним та скасувати рішення Кольчинської селищної ради від 10 вересня 2020 року № 1946 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 та передачу її у власність";

- визнати за нею право на завершення розпочатої ОСОБА_3 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства навпроти будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довела обставин звернення ОСОБА_3 за життя до компетентних органів та установ з відповідними заявами щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яку вона бажала приватизувати, а також тих обставин, що виконком Кольчинської селищної ради приймав рішення про затвердження проєкту землеустрою та/або про передачу ОСОБА_4 спірної земельної ділянки у власність на підставі розробленої земельно-кадастрової документації, в якій було б визначено конкретний розмір, конфігурацію та фактичне місце розташування земельної ділянки, що свідчило б про доведення факту розпочатої ОСОБА_3 процедури приватизації земельної ділянки. Отже, земельна ділянка площею 0,04 га навпроти будинку АДРЕСА_1 не виділена в натурі. Також не встановлено її межі та не оформлено технічну документацію, що не дає можливості визначити її фактичне місце розташування. Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд позбавлений можливості встановити факт того, що земельна ділянка (чи її частина), яка була передана у власність ОСОБА_2, перебувала в користуванні спадкодавця ОСОБА_3 . Наданні в судовому засіданні пояснення позивача та її представника щодо перебування у користуванні сім`ї ОСОБА_3 спірної земельної ділянки ґрунтуються на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наведених ними доводів. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач зверталася до відповідного компетентного органу з метою завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельної ділянки, та докази відносно отримання нею відмови у завершенні такої процедури. За таких обставин суди вважали, що позивач не довела належними та допустимими доказами факту порушення її права на земельну ділянку, яка була передана безоплатно у власність ОСОБА_2, оскільки таке право у позивача не виникло. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають на території відповідного села, селища відноситься до виключної компетенції відповідного орану місцевого самоврядування і в судовому засіданні належними і допустимими доказами не доведено, що оспорювані рішення Кольчинської селищної ради були прийнятті з порушенням вимог законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мокрянин М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, в якій,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18), від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 (провадження № 61-41370св18), а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарг

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_3 не розпочала процедуру приватизації земельної ділянки площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства навпроти будинку АДРЕСА_1 та не зверталася до компетентних органів та установ з відповідними заявами щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яку вона бажала приватизувати, не відповідають дійсності та суперечать встановленим обставинам справи, оскільки рішеннями Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 та від 08 грудня 2011 року № 283 було вирішено не надавати згоду ОСОБА_3 на виділення нових земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у зв`язку із забороною, встановленою іншим рішенням Кольчинської селищної ради від 18 березня 2011 року № 128. При цьому пунктом 2 рішення Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 селищна рада зобов`язалася повторно розглянути заяву ОСОБА_3 після зняття заборони, тому підстави для повторного звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки були відсутні. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції представник Кольчинської селищної ради підтвердив факт користування цією земельною ділянкою, зазначивши, що на такій ділянці знаходиться сушарка, побудована родичами позивача. Незважаючи на ці обставини, а також те, що рішення Кольчинської селищної ради від 18 березня 2011 року № 128 не було скасоване і є чинним, Кольчинська селищна рада незаконно передала спірну земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. За життя ОСОБА_3 не оскаржувала рішення Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 та від 08 грудня 2011 року № 283, а також не зверталася з повторними заявами про передачу їй у власність спірної земельної ділянки, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_3 не розпочала процедуру приватизації цієї земельної ділянки і ОСОБА_1 не могла успадкувати право, яке не належало її спадкодавцю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Кольчинської селищної ради від 18 березня 2011 року № 128 заборонено виділення нових земельних ділянок для всіх видів використання на території населених пунктів Кольчинської селищної ради (а. с. 18)

10 червня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Кольчинського селищного голови із заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Під Горбком" у селі Жборівці, Мукачівського району Закарпатської області та площею 0,04 га навпроти будинку АДРЕСА_1 (а. с. 15)

Рішенням Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 у зв`язку із накладеною забороною виділення нових земельних ділянок на підставі рішення від 18 березня 2011 року № 128 - вирішено заяви громадян, у тому числі ОСОБА_3, не задовольняти і не надавати згоду на виділення нових земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (а. с. 19).

07 листопада 2011 року ОСОБА_3 повторно звернулася до Кольчинського селищного голови із заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 0,04 га навпроти будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,27 га за будинком АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (а. с. 16).

Рішенням Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283 у зв`язку із накладеною забороною виділення нових земельних ділянок на підставі рішення від 18 березня 2011 року № 128 - вирішено заяву ОСОБА_3 щодо виділення їй земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не задовольняти і не давати згоду на виділення їй нових земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 (а. с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 27 червня 2019 року, номер бланку суворої звітності НОМЕР_1, із доданим перекладом із чеської на українську мову (а. с. 11, 12).

31 березня 2021 року державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Закарпатської області видано ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, 14).

За життя ОСОБА_3 не оскаржувала вищевказані рішення Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 та від 08 грудня 2011 року № 283 про відмову в наданні згоди на виділення їй земельних ділянок, і такі рішення є чинними.

Після відмов органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 не подавала нової заяви про передачу у власність земельної ділянки площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства напроти будинку АДРЕСА_1, тобто при житті не зверталася за вирішенням указаного питання знову.

Згідно з копією облікової картки об`єкта погосподарського обліку за період із 2016 року по 2021 рік за адресою: АДРЕСА_1 обліковуються земельні ділянки загальною площею 0,51 га, у тому числі: 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також 0,36 га - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 17).

На інформаційний запит ОСОБА_1 листом Кольчинської селищної ради від 06 липня 2021 року № 02-9-2/607 повідомлено, що згідно погосподарської книги обліку Кольчинської селищної ради № 1 (2016-2020) стосовно дворогосподарства АДРЕСА_1 є запис про земельні ділянки загальною площею 0,51 га, з яких: 0,15 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також 0,36 га - для ведення особистого селянського господарства. В результаті інвентаризації шляхом обміру земельних ділянок сертифікованим виконавцем землевпорядних робіт, в натурі (на місцевості) було виявлено, що одним масивом розміщені дві земельні ділянки площею 0,5242 га: одна площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 2122755301:00:000:0001, та друга площею 0,2742 га - щодо якої рішенням Кольчинської селищної ради від 17 травня 2012 року № 369-3 надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проєкту відведення у власність (таке рішення не реалізоване, а земельна ділянка не приватизована). При розгляді клопотань ОСОБА_3 не було підстав для надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,04 га навпроти її житлового будинку, крім її заяви, так як нею не надано докази щодо використання цієї земельної ділянки у минулому (давність користування), та крім того, згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення, а ОСОБА_3 отримала дозвіл на розробку проєкту відведення у власність земельної ділянки площею 0,2742 га з тим самим видом цільового призначення (а. с. 28).

Згідно погосподарської книги обліку Кольчинської селищної ради № 1 (2016-2020) стосовно іншого дворогосподарства АДРЕСА_1 є запис про земельні ділянки загальною площею 0,36 га, з яких: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також 0,10 га - для ведення особистого селянського господарства. В результаті обміру земельної ділянки було виявлено та уточнено, що в натурі (на місцевості) у дворогосподарстві АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку - площею 0,1309 га. Саме така площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку передано ОСОБА_2 у власність рішенням Кольчинської селищної ради від 10 грудня 2019 року № 1606 (а. с. 28-29).

Листом Кольчинської селищної ради від 17 грудня 2021 року № 02-9-6/1132 повідомлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) (а. с. 35, 39).

За довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою Кольчинською селищною радою ОСОБА_2 зареєстрована за вищевказаною адресою з 19 травня 2010 року (а. с. 112).

Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу на АДРЕСА_1 виготовленим 16 жовтня 2019 року на замовлення ОСОБА_2 за вказаною адресою знаходиться житловий будинок 1988 року побудови (а. с. 109).

Рішенням Кольчинської селищної ради від 10 грудня 2019 року № 1606 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 .

Рішенням Кольчинської селищної ради від 10 вересня 2020 року № 1946 затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1309 га, кадастровий номер 2122755300:12:000:0068, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 23).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мокрянина М. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1225 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283, було встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений статтею 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (частина шоста статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283).

Згідно з частинами сьомою, восьмою та дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, положеннями ЗК України (2768-14) в редакції, чинній на час прийняття рішення Кольчинської селищної ради від 08 грудня 2011 року № 283, було встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) .

Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18), від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 (провадження № 61-41370св18), на які послалися суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, а також заявник в касаційній скарзі, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України). Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України (2768-14) та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що рішеннями Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 та від 08 грудня 2011 року № 283 було відмовлено в наданні згоди на виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки і такі рішення є чинними, вона за життя не оскаржувала ці рішення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 не розпочала процедуру приватизації цієї земельної ділянки і ОСОБА_1 не могла успадкувати право, яке не належало її спадкодавцю.

Крім того, з огляду на відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталася до відповідного компетентного органу з метою приватизації земельної ділянки, та доказів відмови їй у такій приватизації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами факту порушення її права на земельну ділянку, яка була передана безоплатно у власність ОСОБА_2 .

З огляду на вищенаведене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18), від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 (провадження № 61-41370св18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що пунктом 2 рішення Кольчинської селищної ради від 13 вересня 2011 року № 244 селищна рада зобов`язалася повторно розглянути заяву ОСОБА_3 після зняття заборони, тому підстави для повторного звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки були відсутні, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ці обставини не спростовують той факт, що ОСОБА_3 не розпочала процедуру приватизації спірної земельної ділянки, а відтак ОСОБА_1 не могла успадкувати право, яке не належало її спадкодавцю.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Мокрянина М. М. підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мокрянина М. М. про повідомлення його про час і місце розгляду справи.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 - адвокат Мокрянин М. М. заявив клопотання, в якому просив повідомити його про час і місце розгляду справи.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).