607/11835/22 Про стягнення моральної шкоди - 04.10.2023 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що у провадженні слідчого слідчого відділу Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області) Наумова А. А. перебуває кримінальне провадження № 42016211190000020, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 15 червня 2016 року за кваліфікацією частини першої статті 182 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ). Вказане кримінальне провадження неодноразово закривалось та скасовувались постанови про його закриття.

Вказував, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42016211190000020 дізнався про наступні обставини.

Відповідно до протоколу допиту свідка лікаря ОСОБА_2 від 28 липня 2016 року вбачається, що 23 квітня 2016 року інспектор Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_4. (далі - інспектор ОСОБА_4.) звернувся із запитом про те, чи перебуває ОСОБА_1 на обліку в лікаря-психіатра. Також це підтвердила свідок ОСОБА_3 .

Проте інспектор ОСОБА_4. в своїх показаннях зазначив, що 13 квітня 2016 року він за вказівкою заступника начальника СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Василика В. М. відніс запит за його підписом до Чортківської Центральної комунальної районної лікарні (далі - Чортківська ЦКРЛ), в якому просив надати інформацію чи перебуває ОСОБА_1 на обліку у лікаря-психіатра. На що лікар ОСОБА_2 надав довідку про перебування позивача на такому обліку. Таким чином, у показаннях свідків містяться розбіжності, хто саме звернувся із цим запитом, інспектор ОСОБА_4. чи начальник СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській Василик В. М.

Також вказував, що відповідно до наявного в матеріалах кримінального провадження № 42016211190000020 протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 28 липня 2016 року, в якому останній змінив свої показання, повідомивши, що із вказаним запитом за підписом начальника СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській Василика В. М. до нього звернувся інспектор ОСОБА_4.

Зазначав також, що згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016211190000020 основний допит лікаря ОСОБА_2 також датований 28 липня 2016 року та був розпочатий о 12 год. 20 хв., а закінчений о 13 год. 00 хв. При цьому згідно з протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_2 цей допит було розпочато о 10 год. 45 хв., а закінчено об 11 год. 25 хв., що свідчить про підробку.

Також вказував, що в додатковому допиті свідка ОСОБА_3 від 30 липня 2016 року показання співпадають з показаннями інспектора ОСОБА_4, зокрема, що 13 квітня 2016 року до неї звернувся із запитом, за підписом заступника начальника Василика В. М., інспектор ОСОБА_4., в якому просив надати інформацію про перебування ОСОБА_1 на обліку у лікаря. При цьому основний допит свідка ОСОБА_3 було розпочато о 10 год. 50 хв. 30 липня 2016 року, а закінчено о 11 год 10 хв. 30 липня 2016 року. А згідно з протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_3 її допит було розпочато о 10 год. 00 хв. 30 липня 2016 року, а закінчено об 10 год. 25 хв. 30 липня 2016 року.

Позивач вказував, що в матеріалах кримінального провадження відсутні важливі письмові докази щодо запиту ОСОБА_4 (чи іншої особи) на отримання інформації про стан психічного здоров`я позивача, зокрема, витяг з Журналу реєстрації вхідної кореспонденції Чортківської ЦКРЛ, що підтверджувало б факт реєстрації цього запиту.

22 липня 2016 року позивач, як потерпілий у межах кримінального провадження, звертався із клопотанням, в якому просив вчинити ряд слідчих дій, в тому числі, звернутися до суду із клопотанням про тимчасовий доступ до документів Чортківської ЦКРЛ для витребування та долучення до матеріалів кримінального провадження письмових доказів, а саме: запит, на підставі якого було видано довідку про перебування ОСОБА_1 на обліку у лікаря- психіатра; журнал вихідної кореспонденції Чортківської ЦКРЛ, що підтверджує факт видачі цієї довідки.

Так, постановою слідчого від 25 липня 2016 року вказане клопотання було задоволено частково. В частині звернення до суду із клопотанням про надання тимчасового доступу до документів Чортківської ЦКРЛ, що стосуються незаконного збору інформації про нього, питання не вирішено.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 819/675/16 за позовом ОСОБА_1 до Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області по факту незаконного збору інформації про стан здоров`я ОСОБА_1 визнано незаконними дії Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області щодо незаконного збору інформації про стан його психічного здоров`я. Проте копія вказаної постанови слідчим не долучена до матеріалів кримінального провадження.

Зазначав, що ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області Коломієць Н. З. від 03 квітня 2017 року у справі № 608/1333/16-к скасовано протиправну постанову слідчого від 29 вересня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016211190000020, дата внесення в ЄРДР 15 червня 2016 року, правова кваліфікація - частина перша статті 182 КК України.

Таким чином, має місце неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016211190000020, оскільки досудове розслідування триває вже понад 6 років, не оголошено підозру особам, які причетні до незаконного збору інформації про стан здоров`я ОСОБА_1, слідство навіть не витребувало документів, що засвідчували незаконний збір інформації стосовно позивача.

Позивач зазначав, що вказаними порушеннями йому завдано моральну шкоду. Впродовж тривалого часу позивач вимушений був витрачати свій час на поїздки до суду, відриватись від свого звичного способу життя, що створювало йому великі незручності. Упродовж тривалого часу ОСОБА_1 перебуває у невідомості стосовно остаточного результату розслідування кримінального провадження № 42016211190000020. Досудове розслідування триває понад шість років. Позивачу завдано морально-психологічних страждань, відтак держава повинна відповідати за неефективне досудове розслідування кримінального провадження, морально-психологічне знущання, непритягнення винних осіб, які незаконно втрутились в його приватне життя, до відповідальності.

Посилаючись на викладене, на підставі частини шостої статті 1176 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України на його користь 700 000 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт скасування слідчим суддею постанов про закриття кримінального провадження, зобов`язання слідчих вчинити певні дії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та бездіяльність органів досудового розслідування.

Місцевий суд зазначив, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Для наявності підстав відшкодувати шкоду відповідно до вимог статей 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади чи його посадової або службової особи, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування йому шкоди у розумінні статей 1176, 1173, 1174 ЦК України, що позивачем зроблено не було.

Також в рішенні суду вказано, що на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016211190000020 за частиною першою статті 182 КК України триває. Підстави та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування передбачено статтями 303, 306 КПК України, а оскарження недотримання розумних строків - статтею 308 КПК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивачу на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.

Також апеляційний суд зазначив, що оскільки постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 819/675/16 встановлено, що ОСОБА_1 не надав доказів погіршення його стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими незаконними діями Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області щодо збору інформації про стан його психічного здоров`я, тому відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 до Верховного Суду у травні 2023 року, заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21 (провадження № 61-18988св21), відповідно до яких на державу покладається обов`язок відшкодовувати шкоду, завдану неефективністю досудового розслідування.

Крім того, заявник посилався на те, що суди не застосували під час розгляду справи релевантну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), зокрема, статтю 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", які є джерелами права.

У червні 2023 року ГУНП в Тернопільській області подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідач, зокрема, посилався на те, що скасування слідчим суддею рішення слідчого про закриття кримінального провадження не є свідченням незаконності дій слідчого та підставою для відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 у червні 2023 року надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, в якому просив касаційну скаргу задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу.

У червні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2023 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року в справі № 608/935/16-к задоволено скаргу ОСОБА_1 . Зобов`язано керівника Чортківської місцевої прокуратури Рекуша О. Р. внести за повідомленням ОСОБА_1 відомості про злочин за частиною першою статті 182 КК України в ЄРДР.

Відповідно до довідки Чортківської ЦКРЛ від 10 травня 2016 року № 100, довідка за № 259 від 23 квітня 2016 року про стан психічного здоров`я ОСОБА_1 видана на запит інспектора ОСОБА_4. від 13 квітня 2016 року, згідно з пунктом першим статті 27 Закону України "Про національну поліцію" та Закону України "Про психіатричну допомогу" (1489-14) .

24 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Чортківської місцевої прокуратури із повідомленням про злочинне правопорушення, передбачене статтею 182 та частиною першою статті 367 КК України.

22 липня 2016 року позивач звернувся до СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області із клопотання про проведення слідчих дій, в якому просив провести ряд слідчих дій, зокрема: допитати в якості підозрюваного інспектора ОСОБА_4 ; допитати лікаря ОСОБА_2 ; допитати ОСОБА_1 в якості потерпілого; ініціювати клопотання до суду про тимчасовий доступ до документів Чортківської ЦКРЛ для витребування та долучення до матеріалів кримінального провадження письмових доказів; витребувати у керівника ГУНП в Тернопільській області інформацію про те, чи за своєю посадою інспектор ОСОБА_4 входить до складу оперативних підрозділів НП України; оголосити про підозру інспектору ОСОБА_4 ; ініціювати клопотання (подання) до слідчого судді Чортківського районного суду про відсторонення від посади інспектора ОСОБА_4 .

Постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області лейтенанта поліції Наумова А. А. від 25 липня 2016 року клопотання потерпілого ОСОБА_1 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42016211190000020 задоволено частково.

28 липня 2016 року оперуповноваженим Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Покойовим М. М. складено протокол про допит свідка ОСОБА_2

28 липня 2016 року слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Нумовим А. А. складено протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_2

29 липня 2016 року слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумовим А. А. складено протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_4

30 липня 2016 року оперуповноваженим Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Покойовим М. М. складено протоколи допиту свідка ОСОБА_3

30 липня 2016 року слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумовим А. А. складено протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_3 .

Постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумова А. А. від 29 вересня 2016 року кримінальне провадження № 42016211190000020 закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 182 КК України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року в справі № 819/675/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області, ДКСУ про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконними дії Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області щодо протизаконного збору інформації про стан психічного здоров`я ОСОБА_1 . У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2017 року в справі № 608/1333/16-к скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 29 вересня 2016 року, винесену слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумовим А. А. в кримінальному провадженні № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 182 КК України. Кримінальне провадження направлено до СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області для проведення досудового розслідування.

12 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області із клопотанням, в якому просив повідомити про підозру у скоєнні злочинного правопорушення за частиною першою статті 182 КК України інспектору ОСОБА_4.

Ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року в справі № 608/1333/16-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумова А. А. щодо нерозгляду його клопотання у кримінальному провадженні № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 182 КК України, задоволено. Зобов`язано слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумова А. А. розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 квітня 2017 року у кримінальному провадженні № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року у відповідності до вимог статті 220 КПК України.

Постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумова А. А. від 11 травня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 про проведення слідчих дій в кримінальному провадженні № 4201621119000020.

Постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області лейтенанта поліції Наумова А. А. від 16 червня 2017 року кримінальне провадження № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю в діях інспектора ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 182 КК України.

Ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2017 року в справі № 608/1333/16-к скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 16 червня 2017 року, винесену слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумовим А. А. в кримінальному провадженні № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 182 КК України. Кримінальне провадження направлено до СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області для проведення досудового розслідування.

Постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Наумова А. А. від 25 червня 2018 року кримінальне провадження № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 182 КК України.

Ухвалою слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2021 року в справі № 608/1333/16-к скаргу ОСОБА_1 задоволено. Поновлено строк на оскарження постанови про закриття кримінального провадження від 25 червня 2018 року № 42016211190000020 від 15 червня 2016 року. Скасовано постанову від 25 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42016211190000020 за частиною першою статті 182 КК України. Кримінальне провадження направлено до СВ Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області для проведення досудового розслідування.

На час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016211190000020 за частиною першою статті 182 КК України не було завершено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Щодо ефективного способу захисту позивача

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення від 09 квітня 2009 року у справі "Шиліг проти Словенії" (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (рішення від 27 вересня 1999 року у справі "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France), заява № 25444/94; рішення від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади

Згідно зі статтею 46 Конвенції (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, якою є й Україна. Отже, суд в своїй діяльності має враховувати прецедентну практику ЄСПЛ.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, зокрема, обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому він є потерпілим, внаслідок чого винна особа не була притягнена до кримінальної відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сам факт неодноразового закриття кримінального провадження слідчим, та скасування такої постанови слідчим суддею, зобов`язання посадових осіб органу досудового розслідування вчинити певні дії, не тягне наслідок цивільно?правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

Суди також посилались на те, що можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України (4651-17) .

Крім того, апеляційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 819/675/16 хоча і визнано незаконними дії відповідача щодо збору інформації про психічний стан здоров`я ОСОБА_1, проте відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої такими діями.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61?21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог посилався на те, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року в справі № 819/675/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області, ДКСУ про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконними дії Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області щодо протизаконного збору інформації про стан здоров`я ОСОБА_1 .

Відповідно до вказаної постанови адміністративного суду відповідачем допущено протизаконний збір інформації про стан здоров`я ОСОБА_1, оскільки таку інформацію у формі довідки було надано на запит виконуючого обов`язки начальника Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області та долучено до матеріалів перевірки матеріалів ЕО № 885 від 28 березня 2016 року за зверненням ОСОБА_1, за яким, станом на час витребування такої довідки, досудове розслідування не проводилося. Перевірка за зверненням ОСОБА_1 проводилася відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Позивач також посилався на те, що постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 42016211190000020, дата внесення в ЄРДР 15 червня 2016 року, правова кваліфікація - частина перша статті 182 КК України, неодноразово скасовувались ухвалами слідчого судді (справа № 608/1333/16?к), що свідчить про неефективність досудового розслідування.

Крім того, позивач посилався на статтю 10 ЦПК України, відповідно до якої суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, ОСОБА_1 обґрунтував наявність в нього права на відшкодування моральної шкоди, завданої неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому він є потерпілим, внаслідок чого винна особа не була притягнена до кримінальної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), на неврахування висновків якої ОСОБА_1 посилався як на підставу касаційного оскарження, розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. В цій справі "звертаючись до суду, позивач обґрунтовувала свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки протягом майже 16 років після початку кримінального провадження винна у вчиненні кримінального порушення особа, яка була встановлена та затримана, так і не була притягнута до кримінальної відповідальності. Внаслідок такої ситуації винну у вчиненні злочину особу - ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При розгляді кримінальної справи судами встановлено, що ОСОБА_3 від органів слідства та суду не переховувався, до Узбекистану не втікав, всі ці роки постійно перебував і працював на території України, вступив у релігійний шлюб, у нього народились діти, проживав із сім`єю в Криму, притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування (реєстрації), а влітку 2008 року отримав паспорт громадянина України. При цьому на звернення позивача, їй повідомляли, що підозрюваний перебуває у розшуку.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у справі. Розслідування тривало з листопада 1995 року до липня 2011 року, що становить майже 16 років.

Надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, уникнення винною особою покарання за спричинену смерть сина позивача, призвела до її моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникла відповідальності.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановивши, що посадовими особами слідчих органів допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінальної справи щодо вбивства сина позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.

Суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, позивач вочевидь зазнала болю та страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням факту порушення".

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21 (провадження № 61-18988св21), на неврахування висновків якої ОСОБА_1 також посилався як на підставу касаційного оскарження, розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В цій постанові зазначено, що "…за умови встановлення фактів, на які посилається позивач як на підставу позову, а саме на неефективність кримінального провадження, оскільки протягом тривалого часу після початку кримінального провадження досудове розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року неодноразово безпідставно закривалось (відповідні постанови в подальшому були скасовані судом), крім того, неодноразові відмови у визнанні її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (які в подальшому були скасовані ухвалами слідчих суддів), то надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю постійного звернення до органів досудового розслідування, прокуратури та суду і, як наслідок, неможливість довести законність вимог.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 зазначено, що "відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France), заява № 25444/94; $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір".

Висновок про можливість відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, який підтриманий Верховним Судом у постановах від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19.

Апеляційним судом установлено, що тривале досудове розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року, неодноразові необґрунтовані рішення органів досудового розслідування про закриття кримінального провадження, відмови слідчих визнати позивача потерпілою та відмови провести ряд інших слідчих дій для встановлення істини у справі, поза розумним сумнівом, негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1, завдаючи їй моральної шкоди.

Протиправність дій органів досудового розслідування встановлена наведеними ухвалами слідчих суддів, та саме факт необхідності неодноразового оскарження таких дій, доказування своєї правоти, і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою.

Відтак, оскільки такі порушення права позивача були неодноразовими, тривали значний проміжок часу то колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду щодо доведення позивачем наявності спричинення їй моральної шкоди".

Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, оскільки у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі "Антоненков та інші проти України" (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно?наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: "Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди".

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

За встановлених судами обставин надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 15 червня 2016 року за частиною першою статті 182 КК України, в якому позивач є потерпілим, з урахуванням встановленої судовим рішенням незаконності дій посадових осіб відповідача, відсутності результатів досудового розслідування понад 6 років поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1, завдаючи йому моральної шкоди.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам вимог ОСОБА_1 щодо необхідності врахування під час розгляду справи релевантної практики ЄСПЛ, Конвенції та протоколів до неї, діям, рішенням та бездіяльності органу досудового розслідування, не врахував вищезазначених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, тому дійшов помилкового висновку про те, що відсутні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зумовлених тривалим та неефективним досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом незаконного збору інформації про стан здоров`я позивача.

На підставі викладеного, оскільки неодноразовими скасуваннями судами постанов про закриття кримінального провадження, у зв`язку з неповнотою дослідження обставин кримінального провадження, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачем незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23), від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21 (провадження № 61-4608св23).

Крім того, колегія суддів вважає помилковими посилання апеляційного суду, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, на те, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 819/675/16 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки у зазначеній справі підставою для відшкодування моральної шкоди були дії відповідача щодо протизаконного збору інформації про стан здоров`я ОСОБА_1, натомість у справі, що переглядається, підставою для відшкодування такої шкоди є неефективність досудового розслідування, потерпілим в якому є позивач, тобто тривале, понад розумним строком кримінальне провадження.

Слід зазначити, що у відповідності до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди, завданої неефективним розслідуванням в межах кримінального провадження № 42016211190000020, потерпілим в якому є позивач, має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення кримінального провадження щодо незаконного збору інформації про стан його здоров`я, а також засад розумності та справедливості, колегія суддів уважає за доцільне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 30 000 грн компенсації моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених в постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19) та від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21 (провадження № 61-18988св21), в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .