363/4264/17 Про захист прав споживачів та стягнення коштів - 04.10.2023 Прийняття

Позов мотивовано тим, що 23 вересня 2013 року між ним та відповідачем укладено у Кримському відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" договір банківського вкладу (депозиту) № SАМDN01000737911694 за програмою "Стандарт на 6 місяців". Сума вкладу становила 111 286,42 грн, яка у подальшому тричі поповнювалась на 177,78 грн, на 51 000,00 грн та на 47 878,80 грн. Загальна суму внесених коштів склала 210 343,00 грн. Впродовж шестимісячного строку дії вкладу до 23 березня 2014 року нараховані відсотки у розмірі 17 615,25 грн за процентною ставкою 17 % на рік.

Відповідно до пункту 3 договору вкладу вклад продовжено на новий шестимісячний строк, а загальна сума коштів на ньому після 23 березня

2014 року склала 227 958,25 грн.

14 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про припинення дії договору та необхідності повернення грошових коштів. Однак листом від 27 січня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомив позивача, що прийняв до уваги вимоги про припинення дії договору і перерахування коштів за договором вкладу та вказав про відсутність можливості для їх задоволення у зв`язку із тим, що банк у своїй діяльності керується законодавством України.

Попереднім рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року у цій справі позов задоволено частково. Розірвано договір банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформлений на підставі заяви № SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку № 1004150200407953191; стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача за указаним договором банківського вкладу (депозиту) суму вкладу у розмірі 227 958,25 грн, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 135 900,59 грн, 3 % річних на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 18 342,83 грн, 3 % річних на суму прострочених до виплати процентів у розмірі 8 363,83 грн, інфляційні витрати на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 164 458,50 грн, інфляційні витрати на суму прострочених процентів у розмірі 19 647,96 грн; а всього на суму 574 671,97 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 10 220,08 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині розірвання договору банківського вкладу, стягнення відсотків, 3% річних, інфляційних та судового збору скасовано і направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з банку на користь позивача за указаним договором банківського вкладу (депозиту) суми вкладу у розмірі 227 958,25 грн залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, суди зробили висновок про наявність правових підстав до розірвання договору й стягнення відсотків за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, про те не звернули увагу на те, що у січні 2015 позивач звертався до банку із вимогою про розірвання договору банківського вкладу та повернення йому коштів разом з відсотками, а отже, момент припинення договору є визначальним для установлення розміру процентів, які підлягають до нарахування після припинення дії договору.

Окрім цього, стягуючи з відповідача 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати суди не перевірили правильність їх нарахування позивачем, не врахували, що 3% річних нараховуються на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування коштами.

Під час нового судового розгляду 10 червня 2021 року позивачем було подано заяву про зміну розміру та уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив:

- розірвати договір банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформлений на підставі заяви

№ SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку

№ 1004150200407953191, у зв`язку із істотним порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) ;

- стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців"

- суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі

- суму трьох процентів річних на суму прострочення виплати вкладу в порядку статті 625 ЦК Україниу розмірі 34 306,16 грн;

- суму трьох процентів річних на суму прострочених до виплати процентів у розмірі 14 882,36 грн;

- суму інфляційних витрат на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 234 318,29 грн;

- суму інфляційних витрат на суму прострочених процентів у розмірі

51 870,24 грн, а всього 548 820,92 грн.

- зарахувати сплачену АТ КБ "Приватбанк" 23 січня 2020 року на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн (за виключенням суми вкладу) та остаточно стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь

ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) суму у загальному розмірі 202 107,21 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

При новому розгляді справи рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року у складі судді Котлярової І. Ю. позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформлений на підставі заяви

№ SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку

№ 1004150200407953191, у зв`язку із істотним порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців"

від 23 вересня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформленим на підставі заяви № SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку № 1004150200407953191: суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі 213 443,87 грн; суму трьох процентів річних на суму прострочення виплати вкладу в порядку статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 34 306,16 грн; суму трьох процентів річних на суму прострочених до виплати процентів у розмірі 14 882,36 грн; суму інфляційних витрат на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 234 318,29 грн; суму інфляційних витрат на суму прострочених процентів у розмірі 51 870,24 грн, а всього 548 820,92 грн.

Зараховано сплачену АТ КБ "ПриватБанк" 23 січня 2020 року на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн та остаточно стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня

2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформленим на підставі заяви № SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку № 1004150200407953191 - суму процентів за користування грошовими коштами, суму трьох процентів річних на суму прострочення виплати вкладу в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, суму трьох процентів річних на суму прострочених до виплати процентів, суму інфляційних витрат на суму прострочення виплати вкладу, суму інфляційних витрат на суму прострочених процентів у розмірі в загальному розмірі 202 107,21 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заявлений по справі позов з урахуванням уточнень та доповнень до нього після часткового скасування ухвалених по справі судових рішень, суд першої інстанції виходив з його доведеності та, встановивши, що позивач звертався до банку з листом про розірвання договору та повернення вкладу, який отримано останнім 16 січня 2015 року, вважав, що датою розірвання договору є 23 січня 2020 року, тобто дата повернення коштів.

З огляду на вказане вважав здійснений позивачем розрахунок заборгованості за визначені ним періоди вірним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

від 23 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", оформлений на підставі заяви № SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку № 1004150200407953191: суму трьох процентів річних на суму прострочення виплати вкладу - 34 287,42 грн, суму інфляційних витрат на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 234 318,29 грн, а всього 268 605,71 грн.

Зараховано сплачену АТ КБ "Приватбанк" 23 січня 2020 року на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн та застосовано поворот виконання рішення і стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 78 099,35 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи доведено, що депозитний договір розірвано 18 січня 2015 року, а тому починаючи з наступного дня - 19 січня 2015 року права і інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, у зв`язку із чим нарахування та заявлення до стягнення позивачем процентів за умовами договору на суму вкладу до 23 січня 2020 року, тобто після розірвання договору банківського вкладу, є безпідставним та необґрунтованим.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум та встановивши, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розміру 350 442,89 грн, апеляційний суд також врахував, що у зв`язку з виконанням банком у примусовому порядку раніше ухваленого по справі судового рішення про стягнення з відповідача на користь

ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 574 671,77 грн, яке виконано у примусовому порядку 23 січня 2020 року, проте у подальшому було скасовано й включає 227 958,25 грн повернутого вкладу, у зв`язку із чим дійшов висновку про застосування по справі повороту виконання рішення й стягнення з позивача на користь банку 78 099,35 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Таболіна О. С. на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Таболін О. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду

від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що звернення є наміром (офетрою) позивача, яка обов`язково потребує погодження (акцепту) на розірвання. Тому за відсутності такого акцепту у розірванні договору банківського кладу, слід врахувати, що така вимога заявлена у позовній заяві з відповідними наслідками. Тобто момент розірвання договору мав настати у день набрання чинності рішенням суду про розірвання договору, а не зі спливом дводенного строку після звернення особи до банку, оскільки банк не підтвердив розірвання і не вчинив дії, спрямовані на виконання розірвання.

Вважає, що лист банку від 27 січня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150116/907 не засвідчує прийняття пропозиції на розірвання договору, за наслідком не відбулось перерахування коштів на рахунок позивача, а тому по суті лист засвідчує відмову у розірванні договору.

Також зазначає, що стаття 1061 ЦК України встановлює, що проценти за банківським вкладом є обов`язковими для сплати як за договором, так і у випадку порушення договору. У відносинах за договором банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України) зобов`язання боржника має дві складові - повернути суму вкладу і сплатити суму процентів за користування вкладом в залежності від строку, протягом якого цими коштами користувались.

Враховуючи вказане, висновок суду про те, що після звернення до банку із заявою про сплату і наміром розірвати договір, зобов`язання зі сплати процентів припинились і трансформувались у охоронні відповідно до статті 625 ЦК України, а банк набув права користуватися коштами вкладу без сплати за них процентів, не відповідає меті і природі зобов`язань банківського вкладу, порушує баланс та інтереси сторін, ставить сторону фізичної особи вкладника у залежність від дій, які вчиняє банк на власний розсуд.

Вважає, що зобов`язання зі сплати вкладу і сплати відсотків залишилось чинним, як передбачено договором, а у кредитора банку виникло право на застосування до боржника спеціальної міри відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, визначеного статтею 625 ЦК України додатково до умов договору, який залишився обов`язковим до виконання.

Отже, питання про припинення договору шляхом подачі заяви без зустрічного виконання дій з боку іншої сторони договору, а також застосування норм права за аналогією, які не стосуються правовідносин банківського вкладу, свідчать про необхідність відступити від позиції, зазначеної у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі №321/1260/19 та

від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15.

Також не погоджується із застосуванням апеляційним судом процесуального механізму повороту виконання рішення, оскільки таке може бути застосовано судом лише при наявності відповідної заяви, якої у матеріалах справи немає, а тому наявне грубе порушення норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 в Кримському відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір №SAMDN01000737911694 за програмою "Стандарт на 6 місяців" до 23 березня 2014 року включно, з нарахуванням 17 % річних та з правом пролонгації договору. Сума вкладу позивача становила

На виконання умов договору 23 вересня 2013 року позивач вніс на рахунок в банку № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 111 286,42 грн, 177,78 грн, 47 878,80 грн та 51 000,00 грн й їх загальна сума склала 210 343,00 грн.

Відповідно до пункту 3 договору банківського вкладу, вклад продовжено на новий шестимісячний строк, а загальна сума коштів на ньому склала 227 958,25 грн.

За умовами пункту 5 договору у сторін є право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дня до дати розірвання договору.

Установлено, що 14 січня 2015 року ОСОБА_1 звертався у відділення АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання договору банківського вкладу та повернення відповідних грошових коштів з нарахованими відсотками.

Проте грошові кошти позивачу банком сплачено не було. Матеріали справи свідчать, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року по даній справі стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу на загальну суму 574 671,97 грн й у період чинності рішення районного суду його було виконано у примусовому порядку у повному обсязі, позивачу грошові кошти сплачені 23 січня 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Як зазначалося вище, попередніми рішеннями судів трьох інстанцій у цій справі встановлено факт укладення сторонами договору банківського вкладу, а також стягнено з відповідача на користь позивача суму вкладу у розмірі 227 958,25 грн.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються судом касаційної інстанції тільки в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу, стягнення з банка на користь позивача процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних на суму прострочення виплати вкладу, трьох процентів річних на суму прострочених до виплати процентів, інфляційних втрат на суму прострочення виплати вкладу та інфляційних втрат на суму прострочених процентів.

Щодо строку розірвання договору

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 зазначено, що "у справі, яка переглядається у пункті 16 договору

від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад "Депозит VIP") сторони домовилися, що сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору; суд першої інстанції встановив, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору, була заявлена позивачем у претензії від 14 лютого 2015 року, яку банк отримав

24 лютого 2015 року; правильним є висновок судів про те, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним

із 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника".

Таким чином, практика Верховного Суду щодо розірвання договору банківського кладу є сталою і підстав для її відступу, зокрема, від позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі №321/1260/19 та від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15, не вбачається.

Так, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Встановлено, що строком вимоги позивача в даному випадку є дата отримання відповідачем заяви про розірвання договору банківського вкладу плюс 2 банківські дні, що передбачено укладеним сторонами договором банківського вкладу, а саме 18 січня 2015 року. Саме з цієї дати договір вважається розірваним.

У листі від 27 січня 2015 року, яким відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення вимог про повернення вкладів, банк посилався на заяву позивача від 16 січня 2015 року, що свідчить про те, що вимога позивача отримана банком саме 16 січня 2015 року.

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами договір банківського вкладу розірвано до звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом відповідно до умов договору через два банківські дні з дати подання ним 16 січня 2015 року заяви, тобто 18 січня 2015 року, а тому доводи позивача про наявність правових підстав до його розірвання у судовому порядку є такими, що не ґрунтуються на положеннях матеріального права.

Щодо нарахування процентів за умовами договору

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються".

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 вказано, що "у справі, яка переглядається, позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення пункту 5 договору, за яким у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Встановивши, що договір депозиту є розірваним з 15 листопада 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що розрахунок відсотків за процентною ставкою, що зазначена у договорі слід розраховувати до 18 січня 2015 року з урахуванням умов, що містяться в укладеному сторонами договорі банківського вкладу щодо дострокового розірвання вказаного договору.

Відповідно до вказаного, апеляційний суд правильно установив дату розірвання договору - 18 січня 2015 року та після розірвання договору застосував положення статті 625 ЦК України, а не нарахування процентів згідно умов договору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 12 вересня 2023 рокуу справі № 757/60528/21-ц (провадження

Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що з банку підлягають стягненню відсотки за користування банківським вкладом за період

з 23 березня 2014 по 18 січня 2015 року у загальному розмірі 37 572,58 грн.

Щодо нарахування та стягнення 3% та інфляційних втрат

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Враховуючи, що банк на виконання рішення суду виплатив позивачу суму депозиту лише 23 січня 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання.

Щодо сум, які підлягають стягненню з банку

Як зазначалося вище, враховуючи, що договір банківського вкладу розірваний 18 січня 2015 року, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що з банку підлягають стягненню відсотки за користування банківським вкладом за період з 23 березня 2014 року по 18 січня 2015 року на загальну суму 37 572,58 грн, і саме на цю суму відсотків має нараховуватися 3% річних та інфляційні втрати.

Отже, враховуючи, що депозитний договір розірвано 18 січня 2015 року, а тому починаючи з наступного дня - 19 січня 2015 року права і інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Здійснивши перерахунок заборгованості відповідача, апеляційний суд правильно виходив з того, що 3% річних підлягають нарахуванню за період прострочення з 19 січня 2015 року по 23 січня 2020 року на суму заборгованості за вкладом - 227 958,25 грн та суму заборгованості за процентами - 37 572,58 грн.

У зв`язку із викладеним апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову й стягнення з банку на користь ОСОБА_1 процентів у період дії договору банківського вкладу

з 23 березня 2014 року по 18 січня 2015 року у сумі 37 572,58 грн, 3% річних на суму несплачених процентів за вкладом за період з 19 січня 2015 року

по 23 січня 2020 року у розмірі 5 641,96 грн та інфляційних втрат за період лютий 2015 року - грудень 2019 року в сумі 38 622,72 грн, а також 3% річних на суму прострочення виплати вкладу, що становить 34 287,34 грн, та 234 318,29 грн інфляційних витрат.

Таким чином, за розрахунками апеляційного суду, з якими погоджується й суд касаційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 350 442,89 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, банком у примусовому порядку було виконано раніше ухвалене по цій справі судове рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 574 671,77 грн, яка включає в себе й 227 958,25 грн повернутого вкладу (574 671,77 грн - 227 958,25 грн = 346 713,52 грн).

Під час нового судового розгляду 10 червня 2021 року позивачем було подано заяву про зміну розміру та уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач також просив зарахувати сплачену АТ КБ "Приватбанк" 23 січня 2020 року на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн (за виключенням суми вкладу).

З огляду на вказане, враховуючи, що сума, яка підлягає стягненню з банка під час нового розгляду справи становить 350 442,89 грн, в той час як ним вже було сплачено за попереднім рішенням суду у цій справі 346 713,52 грн, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що остаточна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з банка на користь ОСОБА_1 становить 3 729,37 грн (350 442,89 грн - 346 713,52 грн = 3 729,37 грн).

Отже апеляційний суд у мотивувальній частині рішення дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 350 442,89 грн, проте помилково у резолютивній частині рішення зазначив, що стягненню з банка підлягає тільки

268 605,71 грн, не врахувавши всіх складових сум заборгованості, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування по справі повороту виконання рішення й стягнення з позивача на користь банку 78 099,35 грн.

Крім того, суд касаційної інстанції враховує, що позивач просив зарахувати вже сплачену АТ КБ "Приватбанк" 23 січня 2020 року на користь

ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн (за виключенням суми вкладу), у зв`язку із чим остаточно стягненню з банка на користь позивача підлягає 3 729,18 грн.

Щодо повороту виконання рішення суду

У касаційній скарзі позивач не погоджується із застосуванням апеляційним судом процесуального механізму повороту виконання рішення, оскільки вважає, що таке може бути застосовано судом лише при наявності відповідної заяви, якої у матеріалах справи немає.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини другої статті 444 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом при застосуванні механізму повороту виконання рішення норм процесуального права, є помилковими.

Разом з тим, враховуючи, що апеляційний суд помилково у резолютивній частині рішення зазначив, що стягненню з банка підлягає тільки

268 605,71 грн, не врахувавши всіх складових сум заборгованості, тому підстав для застосування повороту виконання рішення у суду апеляційної інстанції не було.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №818/678/17, оскільки у вказаній справі предметом розгляду була заява про поворот виконання судового рішення у справі про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між сторонами договір банківського вкладу був розірваний 18 січня

2015 року і після його розірвання не нараховуються проценти за умовами договору, а застосовуються положення статті 625 ЦК України, проте помилково дійшов висновку про застосування по справі повороту виконання рішення й стягнення з позивача на користь банку 78 099,35 грн, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про зміну резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанцій, виклавши абзаци 4-5 резолютивної частини постанови в новій редакції, а саме визначити суму заборгованості, яка підлягає стягненню з банку на користь позивача, у загальному розмірі 350 442,89 грн та, враховуючи заяву позивача про зарахування вже сплаченої банком суми боргу у розмірі 346 713,71 грн, остаточно стягнути з банка на користь позивача заборгованість у розмірі 3 729,18 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Таболіна Олексія Сергійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року змінити, виклавши абзаци 4, 5 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1 Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за договором банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", оформленим на підставі заяви № SAMDN01000737911694, яку викладено на бланку банку

№ 1004150200407953191: суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі 37 572,58 грн, 3% річних на суму несплачених процентів за вкладом у розмірі 5 641,96 грн, інфляційні втрати на суму прострочених процентів у розмірі 38 622,72 грн, а також 3% річних на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 34 287,34 грн, та інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладу у розмірі 234 318,29 грн, а всього

Зарахувати сплачену акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" 23 січня 2020 року на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 346 713,71 грн та остаточно стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1 Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за договором банківського вкладу (депозиту) за програмою "Стандарт на 6 місяців" від 23 вересня 2013 року заборгованість у розмірі 3 729,18 грн.