949/378/21 Про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації - 29.09.2023 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1, в с. Кураш, Дубровицького (Сарненського) району Рівненської області, відбулося поховання ОСОБА_4 . На кладовищі с. Кураш, ОСОБА_2 надав інтерв`ю та вказав, зокрема, наступне: "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома". Я обращаюсь к ним и говорю вам: "Остановитесь, пожалуйста, потому что на всё есть воля Божя и суд Божий. И если вам не просто хочется жить на этой земле, но и обречь у людей уважение и почёт, схаменитесь, остановитесь, не делайте больше того, что уже сдедали, отправив на свет такого величайшего человека".

ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_3 розмістив відеозапис з інтерв`ю ОСОБА_2 під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2" у відкритому доступі на сервісі YouTube за адресою ІНФОРМАЦІЯ_11. Остання є YouTube-каналом з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3" на веб-сайті відео-хостингу YouTube. Також, ІНФОРМАЦІЯ_10, відповідач ОСОБА_3 на сторінці загальнодоступної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3" у соціальній мережі "Facebook" за такою інтернет-адресою - ІНФОРМАЦІЯ_12, розмістив публікацію з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_4". Ця публікація містила гіперпосилання ІНФОРМАЦІЯ_5 та банер гіперпосилання на відео з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2" з веб-сайту відео-хостингу YouTube. В подальшому гіперпосилання на відеофайл з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2" з виступом ОСОБА_2 поширене іншими інтернет-ресурсами, в тому числі на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 поширили необмеженому колу осіб шляхом публічного сповіщення через мережу Інтернет негативну і недостовірну інформацію, яка містить вказівку на те, що: ОСОБА_1 вчинив дії, які призвели до смерті ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 вчинив дії, направлені на відібрання у ОСОБА_4 храму; ОСОБА_1 вчиняє дії, направлені на позбавлення ОСОБА_4 власного дому. Поширена інформація є негативною, недостовірною, порушує особисті немайнові права позивача, ганьбить його честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації, спотворює та принижує оцінку з боку громадськості та суспільства.

ОСОБА_1 просив:

- визнати, що поширена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інформація "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома"…" є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (з наступного дня з дати набрання рішенням суду законної сили) спростувати розповсюджену ними недостовірну інформацію у спосіб, у який така інформація була поширена, а саме: шляхом розміщення на Youtube-каналі " ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13 та на сторінці загальнодоступної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3" у Фейсбук за інтернет-адресоюІНФОРМАЦІЯ_7 без зайвих власних коментарів відеозапису з виступом ОСОБА_2 зі змістом: "Мій виступ від ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому я повідомляв про те, що "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома"…"є недостовірною інформацією та не відповідає дійсності; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано, що поширена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інформація "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома"…" є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (з наступного дня з дати набрання рішенням суду законної сили) спростувати розповсюджену ними недостовірну інформацію у спосіб, у який така інформація була поширена, а саме: шляхом розміщення на Youtube-каналі " ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13 та на сторінці загальнодоступної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3" у Фейсбук за інтернет-адресою ІНФОРМАЦІЯ_7 без зайвих власних коментарів відеозапису з виступом ОСОБА_2 зі змістом: "Мій виступ від ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому я повідомляв про те, що "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома"…"є недостовірною інформацією та не відповідає дійсності.

Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі поширили інформацію серед невизначеного кола осіб, розмістивши в мережі Інтернет, яка стосується безпосередньо позивача, вона містить фактичні твердження, не є оціночними судженнями і не відповідає дійсності (є недостовірною) та порушує особисті немайнові права позивача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Лук`янчук В. С. залишено без задоволення, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року - без змін. Розподілено судові витрати.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про обгрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Зазначив, що вирішуючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення за вимогами матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом статусу позивача як публічної особи, оскільки висловлювання ОСОБА_2 не стосувались діяльності позивача як публічної особи (голови сільської ради). Також апеляційний суд відхилив аргументи апеляційної скарги щодо незаконного незаявлення головуючим суддею Отупор К. М. самовідводу, оскільки ОСОБА_4 був її духовним наставником, тому що у даній справі ні ОСОБА_4, ні його сім`я стороною у справі не були, докази на підтвердження необ`єктивності та упередженості судді в матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лук`янчук В. С. (далі також - заявник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лук`янчук В. С. на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року зупинено виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 22 126,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 750,00 грн з кожного, а в іншій частині - зупинено дію рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

13 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року заявник вказує застосування в цих судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 лютого 2020 року у справі № 727/6371/17, від 31 березня 2019 року у справі № 368/655/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц, від 08 квітня 2021 року у справі № 551/881/16-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 757/1495/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц. Суди не врахували статусу позивача як публічної особи, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Крім того зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу неповноважним складом суду. Головуючий суддя в місцевому суді Отупор К. М. зобов`язана була заявити самовідвід, оскільки ОСОБА_4 був її духовним наставником, тому цей викликає сумніви в об`єктивності, неупередженості судді при розгляді справи.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиції інших учасників

У березні 2023 року ОСОБА_6 надіслав відзив на касаційну скаргу. Вказував на безпідставність викладених у ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо клопотань про розгляд даної справи за участю сторін

У касаційній скарзі заявник просила повідомити ОСОБА_2 та/або його представника про дату та час розгляду розгляд справи; провести розгляд справи за їх участю.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 401 ЦПК України зазначено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Разом із цим, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до судового розгляду та відповідно відсутня необхідність виклику учасників справи для надання пояснень, а відтак, заявлені клопотання задоволенню не підлягають.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_3, який є власником YouTube-каналу "ІНФОРМАЦІЯ_3" на веб-сайті відео-хостингу YouTube, розмістив на вказаному YouTube-каналі відеозапис із інтерв`ю ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2" у відкритому доступі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8.

В інтерв`ю ОСОБА_2 вказав, зокрема, таке: "Сегодня у нас непоправимое горе. Ушёл из жизни добрейшей души человек - священник и человек с большой буквы, батюшка ОСОБА_4. Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома". Я обращаюсь к ним и говорю вам: "Остановитесь, пожалуйста, потому что на всё есть воля Божя и суд Божий. И если вам не просто хочется жить на этой земле, но и обречь у людей уважение и почёт, схаменитесь, остановитесь, не делайте больше того, что уже сдедали, отправив на свет такого величайшего человека".

ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_3 на сторінці загальнодоступної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3" у соціальній мережі "Facebook" за інтернет-адресою ІНФОРМАЦІЯ_7 розмістив публікацію з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_4". Ця публікація містила гіперпосилання ІНФОРМАЦІЯ_5 та банер гіперпосилання на відео з назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2" з веб-сайту відео-хостингу YouTube.

Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорювався.

Згідно із висновком № ED-1710-14-1660.20 від 19 листопада 2020 року за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження, складеного ТОВ "Судова незалежна експертиза України", у тексті відео за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 у відеохостингу YouTube з 1 хв 55 сек по 2 хв 43 сек висловлювання ОСОБА_2 : "Ушёл из-за того, что человек просто "сгорел". "Сгорел", защищая своих людей, защищая своих прихожан. Есть имя у тех людей, которые довели его до такого состояния. И это, прежде, ОСОБА_1, который сделал всё для того, чтобы отобрать у него храм, и затем делает всё, чтобы отобрать у него собственный дом. Какой верх цинизма может быть у этих людей, если ребёнок приходит в школу и говорит: "Выгнали батюшку из церкви - выгоним и из дома", викладені у формі фактичних тверджень.

Згідно довідки серії ІІА № 2118324, виданої ТСЦ № 5643 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській області громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, на території України станом на 30 січня 2021 року, незнятої чи непогашеної судомисті не має.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи зміст касаційної скарги, судові рішення оскаржуються відповідачем ОСОБА_2 в частині вирішення позовних вимог до нього.

Таким чином, Верховний Суд здійсню перегляд рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 200/11343/14-ц).

За частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 68 Конституції України (254к/96-ВР) кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

У частині першій статті 275 ЦК України вказано, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації (частина перша статті 299 ЦК України).

Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому і самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України" від 6 жовтня 2015 року).

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями "оціночне судження" та "факти". Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі "Нова Газета" і Бородянський проти Росії" вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 у справі "Фельдек проти Словаччини" суд зазначив, що, на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз`яснено, що суди повинні з`ясувати, чи є поширена інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Закон України "Про інформацію" (2657-12) визначає оціночні судження як висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Таким чином, оціночними судженнями фактично є висновок особи про ту чи іншу подію, ситуацію або особу, який не містить фактичних тверджень. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року в справі № 757/9133/18-ц.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (презумпція невинуватості).

Згідно з частини 2 статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У наведених приписах втілено одну із фундаментальних засад судочинства у демократичному суспільстві - принцип презумпції невинуватості.

Суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що в діях відповідачів наявний юридичний склад правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Судами встановлено наявність таких обставин.

Спірна інформація щодо позивача, розповсюджена відповідачами на YouTube-каналі "ІНФОРМАЦІЯ_3" на веб-сайті відео-хостингу YouTube та у соціальній мережі "Facebook".

Поширена інформація стосується певної особи, тобто позивача.

Поширена інформація не відповідає дійсності, викладена у формі фактичних тверджень, не є оціночним судженням. Дані обставини підтверджуються, зокрема, висновком № ED-1710-14-1660.20 від 19 листопада 2020 року за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження. Зміст даного документа як доказу не спростований відповідачами. Останні не подали до суду іншого (протилежного) висновку, не заявили клопотань про подання або витребування таких доказів (призначення судом відповідної експертизи).

Поширюючи інформацію, що позивач є винуватцем смерті ОСОБА_4, відповідачами порушено статтю 62 Конституції України, оскільки ними не доведено вчинення позивачем таких протиправних дій відносно колишнього настоятеля храму в с. Кураш ( ОСОБА_4 ), зокрема, наявності відповідного судового рішення (вироку) щодо цього. Власником культової споруди, а саме храму в с. Кураш, була і залишається юридична особа - релігійна громада Свято-Преображенської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви (Православної Церкви України) села Кураш. Оскільки ОСОБА_4 не був власником зазначеної культової споруди (храму), відтак поширена відповідачами інформація щодо вчинення позивачем дій на відібрання у ОСОБА_4 храму є недостовірною і неправдивою. Належних доказів правдивості, достовірності спірної інформації, поширеної відповідачами, останні не надали.

Поширена спірна інформація порушує особисті немайнові правапозивача.

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належним чином обставини цієї справи на підставі наявних доказів, дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 лютого 2020 року у справі № 727/6371/17, від 31 березня 2019 року у справі № 368/655/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц, від 08 квітня 2021 року у справі № 551/881/16-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 757/1495/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц, оскільки висновок у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 727/6371/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації) вказав, зокрема, таке. Позивачі, будучи політиками, беззаперечно усвідомлювали, що знаходяться під прискіпливою увагою суспільства і, розповсюджуючи інформацію (пости) в соціальних мережах, повинні були розуміти, що кожне їх слово буде викликати обговорення в суспільстві. Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що оспорювана позивачами інформація містить оціночні судження певних фактів, які мали місце, і стосуються суспільного інтересу - діяльності політичних діячів, рівень критики яких є значно ширшим, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

У справі № 368/655/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації), зазначив, зокрема, таке. Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що спірна інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі. Разом з тим, позивач не довів, що саме відповідачі поширили вказану інформацію та не надав доказів на підтвердження вказаної обставини.

У справі № 757/22307/17-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації) вказав, зокрема, таке. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО "Громадське телебачення" і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі" інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації були зроблені з посиланням на офіційний сайт ГО "Громадське телебачення" є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації. Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, підготовлений журналістами ГО "Громадське телебачення", тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

У справі № 607/4318/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні позову про захист ділової репутації юридичної особи), зазначив, зокрема, таке. Суди дійшли правильного висновку, що поширена відповідачем інформація не принижує честі та гідності позивача. Висловлювання ОСОБА_2 є лише оціночним вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача та його висловлювань, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб`єктивної думки і поглядів, а тому не підлягає спростуванню, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.

У справі № 343/1867/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди) вказав, зокрема, таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивачі за первісним та зустрічним позовами є громадськими діячами: ОСОБА_2 є головою районного підрозділу громадської організації "СТОП КОРУПЦІЇ", ОСОБА_1 - голова громадської організації "Долинське районне об`єднання воїнів АТО", тому є публічними особами. Здійснюючи аналіз встановлених фактичних обставин, з урахуванням положень норм матеріального права, словесні формулювання сторін, якими вони обмінялися на засіданні комісії з питань розгляду звернень громадян, є лише висловлюваннями, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, та згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію", є виключно оціночними судженнями. З огляду на вказане, обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутній юридичний склад порушення, на яке вказують сторони, відсутній факт поширення інформації, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2, або завдає шкоди його особистим немайновим благам, чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права, що має для нього негативні наслідки. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відмову в зустрічному позові, оскільки позивач як громадський діяч, був на той час публічним, тому межа допустимої критики щодо нього була значно ширшою, ніж окремої пересічної особи й вона неминуче відкривалася для прискіпливого висвітлення його слів та вчинків, що позивач за зустрічним позовом мав усвідомлювати.

У справі 757/30984/18-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в позові про захист честі, гідності і ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов`язання вчинити дії) вказав, зокрема, таке. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач є колишнім Президентом України, має особливий статус і є публічною особою, а тому межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. З урахуванням наведеного, прецедентної практики ЄСПЛ, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що спірні висловлювання є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

У справі № 551/881/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди) зазначив, зокрема, таке. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що викладені у відеозаписі, розміщеному на сторінці відповідача у соціальній мережі "Fасеbооk" у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1, висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваного відеозапису (промова ОСОБА_2 такого змісту: "ця дама, яка діє не згідно закону…. її вигнали з Великобагачанського району, народ дав 10 днів, щоб її там не було… вона не займається проблемами… ОСОБА_1, вона вся землями обросла") свідчить про відсутність твердження про факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що оприлюднені відповідачем висловлювання містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню, апеляційний суд правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню.

У справі № 757/1495/19-ц Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації) вказав, зокрема, таке. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач є особою, яка здійснює діяльність з поширення інформації в суспільно-політичній сфері, відіграє певну роль у суспільному житті (у сфері політики, державного управління, міжнародних відносин). Позивач не довів, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про її правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих думок відповідача з приводу діяльності позивача. Так, аналізуючи вислови "ОСОБА_1 - не український журналіст", "він працює на Росію", апеляційний суд правильно врахував, що нормативного визначення словосполучень "український журналіст" та "працювати на" не існує, а отже їх значення можна тлумачити, виходячи лише із особистого їх сприйняття автором висловів. Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень, які сформовані за результатами оцінки діяльності позивача, а тому не можуть підлягати спростуванню. Крім того, при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції правильно врахував, що сам позивач також оприлюднив поширену відповідачем інформацію, яку просив спростувати, в мережі Інтернет на своєму ютуб-каналі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7, уривок 03:16-04:26, та на власному сайті за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто позивач самостійно поширив оскаржувану інформацію серед необмеженої кількості осіб, що не надає підстав для висновку про добросовісність дій позивача як особи, яка прагне ефективного захисту своїх порушених прав. Діяльність ОСОБА_1 як відеоблогера, який неодноразово критикував представників української влади, є відомою в Україні та становить значний суспільний інтерес. Позивач доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища певній категорії населення України, а тому останній має усвідомлювати, що його діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства, піддаватись певній критиці, зокрема з питань, висвітлених ним у його відеосюжетах на каналі "YouTube". З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність підстав для втручання у право відповідача на поширення власних суджень.

У справі № 757/72390/17-ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення (про задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Інформаційне агентство "Інтерфакс-Україна", третя особа - ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію) та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію зазначив, зокрема, таке. Суди попередніх інстанцій встановили, що інформація про позивача була поширена відповідачами у період, коли у засобах масової інформації і серед громадськості активно обговорювалися наслідки націоналізації найбільшого приватного банку країни, внаслідок чого у широкого кола осіб склалося негативне уявлення про особисті та професійні якості ОСОБА_1, який займав керівну посаду в Банку протягом значного часу, а саме з 23 травня 1997 року до 22 грудня 2016 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що поширена інформація щодо перевищення ОСОБА_1 повноважень є передчасною, оскільки на час проведення прес-конференції останній не притягувався до будь-якого виду юридичної відповідальності у порядку, встановленому законом. Така інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Разом із тим, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тому факту, що підставою позову ОСОБА_1 є поширення інформації про нього на прес-конференції Голови Правління ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2., присвяченій підсумкам роботи Банку за перше півріччя, результатам міжнародного аудиту фінансової звітності банку та подальшій стратегії розвитку банку, висловив свою позицію про укладені 36 кредитні договори у певний проміжок часу, тобто інформував громадськість про певні події, при цьому не порушуючи презумпцію невинуватості особи позивача, так як в інформації не зазначалось про винуватість ОСОБА_1 Оскільки інформація, поширена на прес-конференції Голови Правління ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 стосовно позивача, є суспільно значимою, тобто, вона була предметом громадського інтересу на час поширення такої інформації, оскільки стосувалась націоналізації найбільшого приватного банку країни, таке право громадськості знати цю інформацію переважає над правом позивача на її захист, а тому, таке поширення інформації відповідає практиці застосування ЄСПЛ статті 8 Конвенції. Зважаючи на те, що інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості та по своїй суті стосується інформування громадськості про суспільно значиму подію, то заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, немає підстав вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що переглядається, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

У справі, яка переглядається, розповсюджена ОСОБА_2 відносно позивача недостовірна інформація (оспорювані висловлювання) не стосувалась діяльності позивача як публічної особи (голови сільської ради), межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Тому є не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для спростування цієї інформації.

Враховуючи підстави поданої касаційної скарги, остання не містить обґрунтованих доводів щодо неправильного розподілу судових витрат судами при ухваленні оскаржуваних рішень.

Інші аргументи касаційної скарги заявника є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України"). Оскаржувані рішення відповідають вимогам вмотивованості.