357/12698/21 Про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії - 27.09.2023 Прийняття

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про заміну кредитора та іпотекодержателя в якому повідомлялось, що 09 жовтня 2020 року між АТ Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Олком-Лізинг" було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, таким чином ТОВ "Олком-Лізинг" набув право вимоги до нього.

24 травня 2021 року він подав до товариства заяву про реструктуризацію заборгованості в порядку Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) (з додатками), який надає позичальнику право на проведення реструктуризації зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, оскільки, кредитні правовідносини, які існують між сторонами, підпадають під дію зазначеного закону.

До заяви про проведення реструктуризації були додані документи у відповідності до вимог зазначеного Закону. Однак відповідач відмовив йому у проведенні реструктуризації, посилаючись на те, що у власності позичальника було наявне інше житлове нерухоме майно - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, окрім майна, яке є предметом іпотеки.

Зазначену відмову позивач вважав неправомірною, вказуючи на те, що його зобов`язання як позичальника за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року повністю відповідають критеріям, зазначеним у пункті 7 розділу IV Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" від 13 квітня 2021 (1381-20) ; на момент подання заяви про реструктуризацію, як того вимагає зазначений закон, у його власності було відсутнє житлове нерухоме майно, крім предмету іпотеки.

Враховуючи наведене просив суд визнати відмову ТОВ "Олком-Лізинг" у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) за кредитним договором №01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, неправомірною; зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Банк "Фінанси та Кредит", згідно вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) , із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації; визнати заборгованість за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, яка підлягає реструктуризації за Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) у сумі 67 544,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2022 року у складі судді Кошель Б. І. у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 01 січня 2014 року позивач мав прострочену заборгованість за тілом та відсотками, не надав доказів їх погашення станом на день подачі заяви про проведення реструктуризації, тому відповідно до підпункту 1 пункту 7 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) його кредитні зобов`язання не підлягали реструктуризації й, відповідно, відповідачем правомірно відмовлено у її проведенні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Олком-Лізинг" про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано відмову ТОВ "Олком-Лізинг" у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) за кредитним договором від 01 березня 2007 року № 01-07-И/40, неправомірною.

Зобов`язано відповідача вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2007 року № 01?07?И/40, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Банк "Фінанси та Кредит", згідно з вимогами Закону України №1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) , із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що первісним кредитором 11 лютого 2013 року направлено позичальнику досудову вимогу щодо дострокового погашення кредитних ресурсів в розмірі 41 430,51 доларів США, 6 804,32 доларів відсотків та щомісячної комісійної винагороди, у якій кредитор зазначав про необхідність сплати в повному обсязі заборгованості протягом 10 банківських днів, тобто до 25 лютого 2013 року. Таким чином, вимога щодо повернення грошових коштів, направлена позичальнику 11 лютого 2013 року, тобто до 01 січня 2014 року, не дає підстав для відмови у реструктуризації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Олком-Лізинг".

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Олком-Лізинг", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 та постановах Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 22 листопада 2022 року у справі № 904/7806/21, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 погоджені умови за кредитним договором, що встановлюють правовідносини не притаманні споживчим цілям такого кредитування.

Заявник вказує, що судом не враховано преюдиційні обставини, встановлені у справі № 357/3685/16-ц, щодо спростування посилань позивача на відсутність заборгованості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Олком-Лізинг" від ОСОБА_1, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2007 року між ТОВ Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-07-И/40, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 42 800 (вісімдесят тисяч) доларів США на строк до 26 лютого 2027, а позичальник прийняв та належим чином використав ці грошові кошти за визначеним цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 2.3. договору кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором, використовується за цільовим призначенням: для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею - 28,9 кв. м.

Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором була застава (іпотека) нерухомого майна, а саме: двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею - 28,9 кв. м (пункт 5.1 кредитного договору).

01 березня 2007 року між ТОВ Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О. В., внесений до реєстру за № 526. Предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею - 28,9 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т. І., зареєстрований в реєстрі за № 1-853 (пункт 1-2 іпотечного договору).

В подальшому між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 від 28 січня 2013 року до кредитного договору № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, яким текст кредитного договору викладався у нових редакціях.

Згідно вказаної додаткової угоди пункт 3.2 кредитного договору викладено у наступній редакції:

"Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 26 лютого 2027 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

В період з 28 січня 2013 року до 26 лютого 2027 року позичальник зобов`язується щомісяця в термін з 01 по 10 число (включно) кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 498,91 доларів США. У складі ануїтетного платежу також сплачується проценти за користування кредитними ресурсами.

В період з 28 січня 2013 року по 27 січня 2018 року додатково до розміру щомісячного платежу позичальник зобов`язується щомісяця, в термін з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, здійснювати погашення нарахованих та неоплачених відсотків за користування кредитними ресурсами рівними частинами по 113,41 доларів США (загальна сума 6 804,32 доларів США).

Зазначений розмір ануїтетного платежу може бути змінений за згодою банку шляхом укладення сторонами договору про внесення змін до цього договору з викладенням графіку зниження розміру заборгованості.

11 лютого 2013 року ТОВ Банк "Фінанси та Кредит" направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів.

Вимога обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та банком 28 січня 2013 року укладено додаткову угоду.

Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 1 від 28 січня 2013 року до кредитного договору від 01 березня 2007 року графік зниження розміру заборгованості, ОСОБА_1 зобов`язаний був сплатити на користь банку платіж в розмірі 612,32 доларів США в термін з 01 по 10 лютого 2013 року. Зазначений платіж ОСОБА_1 не здійснено. Банк вказував, що позичальник систематично порушує умови кредитного договору в частині своєчасності та обсязі сплати кредитної заборгованості.

Керуючись пунктом 3.4 кредитного договору банк вимагав дострокового повернення кредитних ресурсів у розмірі 41 430,24 доларів США, заборгованості по відсотках у розмірі 6 804,32 доларів США, щомісячну комісійну винагороду в розмірі 410,67 грн.

Заборгованість необхідно сплатити в повному обсязі протягом десяти банківських днів, тобто до 25 лютого 2013 року. З дати надсилання зазначеної вимоги графік зниження розміру заборгованості втратив свою дію.

09 жовтня 2020 року між ТОВ Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Олком-Лізинг" було укладено договір про відступлення прав вимоги № б/н, відповідно до якого ТОВ Банк "Фінанси та Кредит" відступило, а ТОВ "Олком-Лізинг" набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, договорами застави та договорами поруки, в тому числі за договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року та іпотечним договором від 01 березня 2007 року.

24 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Олком-Лізинг" з заявою про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті - за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, зобов`язання за яким забезпечені договором іпотеки, предметом іпотеки за яким виступає квартира.

У заяві позивач повідомив, що за кредитним договором йому надано споживчий кредит в іноземній валюті (долари США) на купівлю квартири, яка є предметом іпотеки; станом на дату подання заяви наявне непогашене грошове зобов`язання; станом на 01 січня 2014 року прострочена заборгованість за кредитним договором була відсутня; квартира є фактичним місцем проживання позичальника; на дату подання заяви інших об`єктів житлової нерухомості позичальник не має.

До заяви додав: інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про всі наявні у власності позичальника на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора) - копію паспорта ОСОБА_1, розширена інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця: дружини ОСОБА_3, дитини ОСОБА_4, дитини ОСОБА_5 .

Відповідно до відповіді ТОВ "Олком-Лізинг" останнім було прийняте рішення щодо відмови в реструктуризації згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" № 1381-ІХ (1381-20) , зважаючи на те, що у власності позичальника було наявне інше житлове нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 60,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, окрім майна, яке є предметом іпотеки, що забезпечує виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року; а також у зв`язку з тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кедит" змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 01-07-И/40 від 01 березня 2007 року до 25 лютого 2013 року.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06 серпня 2021 року, номер 269456832 вбачається, що у ОСОБА_1 відсутнє житлове нерухоме майно. Станом на 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 мав у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 3 Закону України "Про споживче кредитування" визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом, крім пункту 6 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, та пункту 7 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, які відповідають викладеним у зазначеному пункті критеріям.

Так, відповідно до пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) (у редакції від 23 квітня 2021 року) зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом:

1) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі:

наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

2) виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку" у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

3) реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім випадків, серед іншого, у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

4) у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Судами встановлено, що позивач на виконання вимог пункту 7 розділу IV "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) , 24 травня 2021 року звернувся до ТОВ "Олком-Лізинг" з заявою про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, тобто у визначений Законом строк. У заяві про реструктуризацію вказав усі обов`язкові реквізити, визначені підпунктом 4 пункту 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) .

Здійснюючи аналіз вищевказаного Закону, суд апеляційної інстанцій правомірно врахував, що відповідно пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором про споживчий кредит позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації.

З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2013 року первісним кредитором та іпотекодержателем в особі АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на адресу позичальника та іпотекодавця ОСОБА_1 направлено досудову вимогу відповідно до розділу 3.4 кредитного договору №01-07-И/40 від 01 березня 2007 року, зі змісту якої вбачається, що позичальник не виконав вимоги додаткової угоди № 1 від 28 січня 2013 року, тому банк вимагав дострокового повернення кредитних ресурсів в розмірі 41 430,24 доларів США, заборгованості по відсоткам в сумі 6 804,32 доларів США, щомісячної комісійної винагороди в розмірі 410,67 грн. У вимозі зазначалось про необхідність сплати в повному обсязі заборгованості протягом 10 банківських днів, тобто до 25 лютого 2013 року.

При цьому матеріали справи не містять інформації щодо наявності простроченої заборгованості ОСОБА_1 на момент направлення вказаної вимоги.

Направлення банком вимоги ОСОБА_1 підтверджується судовими рішення у справі № 357/3685/16-ц.

Таким чином, враховуючи те, що АТ Банк "Фінанси та Кредит" направило 11 лютого 2013 року вимогу позичальнику ОСОБА_1, у якій вимагало дострокового повернення кредитних ресурсів до 25 лютого 2013 року, тобто вказані обставини підпадають під положення підпункту 1 пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) , а саме "…або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів)", суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що відмова відповідача у проведенні реструктуризації за кредитним договором від 01 березня 2007 року, є протиправною.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції преюдиційних обставин, встановлених у судових рішеннях у справі № 357/3685/16-ц відхиляються колегією суддів.

Так, у вказаній справі банк у березні 2016 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасного й повного його погашення, тому виникла заборгованість загальний розмір якої станом на 26 січня 2016 року складає 53 236,55 доларів США та 765 367,31 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2018 року та постановою Апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2018 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Разом із тим, обставини наявності заборгованості станом на 01 січня 2014 року в указаній справі не встановлено.

При цьому апеляційним судом правомірно враховано обставини, встановлені у справі № 357/3685/16-ц, щодо направлення позичальнику досудової вимоги про повернення кредитних ресурсів.

Враховуючи наведене колегія суддів відхиляє вищевказані посилання заявника у касаційній скарзі та посилання на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 22 листопада 2022 року у справі № 904/7806/21 тощо.

Що стосується посилань заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та постанови Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20 тощо, у яких містяться висновки щодо зміни строку кредитування у зв`язку із зверненням кредитора з позовом до суду або направлення останнім вимоги до позичальника відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, колегія судді відхиляє вказані посилання, оскільки судом апеляційної інстанції правомірно враховано зміну строку кредитування у зв`язку із направленням первісним кредитором вимоги позичальнику щодо дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, а тому висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Також касаційна скарга містить посилання на те, що кредитний договір не містить посилань про те, що отримані грошові кошти витрачено на споживчі цілі.

З кредитного договору вбачається, що кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 . Вказана квартира була передана в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. При цьому з договору іпотеки вбачається, що позичальник набув право власності на вказану квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 01 березня 2007 року, тобто в день оформлення кредиту.

Враховуючи те, що кредитні кошти були отримані та витрачені на особисті потреби позичальника, тобто потреби, які не пов`язані з комерційною діяльністю, колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок суду зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі,

є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).