295/6905/16-ц Про визнання рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними - 20.09.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Павицької Т. М., Микитюк О. Ю., Миніч Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області Житомирської міської ради, про визнання рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0, 0616 га за адресою: АДРЕСА_1, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2007 року.

17 жовтня 2007 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. У лютому 2015 року нею виявлено розпочате будівництво на частині належної їй земельної ділянки. Після проведення перевірки з`ясовано, що будівництво здійснюється ОСОБА_4, який є власником земельної ділянки площею 0, 12 га по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року, укладеного із ОСОБА_3, який у свою чергу набув ділянку у ОСОБА_2 . Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку видано на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року № 47.

Оскільки земельна ділянка не розташована у межах населеного пункту с. Кам`янка, виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області не мав повноважень щодо передачі у власність земельної ділянки, розташованої на території м. Житомира, при цьому, передана земельна ділянка частково накладається на її земельну ділянку, що порушує її права як землевласника.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року № 47 в частині передачі земельної ділянки площею 0, 12 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, у приватну власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25 липня 1995 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської областівід 27 липня 1994 року № 47 у частині передачі земельної ділянки площею 0, 12 га, що у АДРЕСА_1, у приватну власність ОСОБА_2 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 25 липня 1995 року серії ІІІ ЖТ № 003367, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка, розміром 0, 12 га, яка передана у приватну власність ОСОБА_2, розташована в межах населеного пункту с. Кам`янка, а відтак, сільська рада не мала компетенції та не була наділена повноваженнями щодо передачі у власність земельної ділянки відповідачу, яка розташована на території м. Житомира.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка, розміром 0, 12 га, яка передана у приватну власність ОСОБА_2, розташована в межах населеного пункт с. Кам`янка, а відтак, сільська рада не мала компетенції та не була наділена повноваженнями щодо передачі у власність земельної ділянки відповідачу, яка розташована на території м. Житомира.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 та постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 09 листопада 2016 року у справі № 916/654/15-г, постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 09 листопада 2016 року у справі № 916/654/15-г, також постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 295/6905/16 із Богунського районного суду м. Житомира.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року зупинено провадження в зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21) за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок.

04 липня 2023 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 373/626/17.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року поновлено провадження у справі № 295/6905/16.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є ідентичними та мотивовані тим, що оспорювані рішення сільської ради та виданий на його підставі державний акт не могли порушувати права та інтереси ОСОБА_1 станом на дату їх прийняття, оскільки власником спірної земельної ділянки на той момент була сільська рада і рішення про передачу сільською радою спірної земельної ділянки могло порушити виключно право комунальної власності Житомирської міської ради, проте міська рада за захистом своїх прав в межах строку позовної давності не зверталась.

В суді першої інстанції відповідачем (Оліївською сільською радою) було порушено питання про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Після того, як ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 його право власності на спірну земельну ділянку припинилось, а отже, спірний державний акт про право власності на землю припинив свою юридичну силу. Тому, неможливо визнати недійсним державний акт, який втратив свою юридичну силу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0, 12 га, з цільовим призначенням - будівництво житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0, 0616 га, по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2007 року.

17 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 789525, кадастровий номер 1810136300:07:033:0024.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08 жовтня 2010 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як покупцем, останній набув у власність земельні ділянки, що розташовані на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, по АДРЕСА_1, площею 0, 1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 822083200:056000:0606, та площею 0,02 га, по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 822083200:056000:0607.

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 17 серпня 2012 року власником земельних ділянок став ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 06 березня 2019 року № 405/19 земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, накладається на земельні ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 10 га, кадастровий номер 822083200:056000:0606, із цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0, 02 га, кадастровий номер 822083200:056000:0607, із цільовим приміщенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 183-199, т. 3).

Листом виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року повідомлено про те, що згідно архівних матеріалів та публічної кадастрової картки України АДРЕСА_1 та земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташовані в адміністративних межах м. Житомира (а. с. 58, т. 1).

Проектом формування території і встановлення меж Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області передбачено лінії, в межах яких наявні землі колгоспу ім. Мічуріна, при цьому землі сільської ради проходять від В до Г по суміжності із землями м. Житомира по суходолу впродовж 17, 7 км (а. с. 215-232, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Такими засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту про право приватної власності на землю недійсними.

У відповідності до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 6 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України (2768-14) ), тут і далі - у редакції, чинній на час видачі ОСОБА_2 оспорюваних рішення і акта на право власності на землю громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського господарства); ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства та для будівництва і обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розмірі, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 ЗК України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Статтею 17 ЗК України визначено, що передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; - ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; - будівництву та обслуговування жилого будинку і будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Статтею 67 ЗК України визначено, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Відповідно до статті 63 ЗК України до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста.

Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Включення земельних ділянок до межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Відповідно до статті 65 ЗК України до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою.

Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів.

Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

За змістом наведених приписів сільська рада мала повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у межах відповідного населеного пункту (на території сільської ради).

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законодавством України (стаття 94 ЗК України).

Разом із тим, статтею 187 ЗК України від 25 жовтня 2001 року в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду, встановлено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Статтею 188 ЗК України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законом.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами (стаття 189 ЗК України).

Основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначено Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) .

Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (15-2015-п) , таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Підпунктом 1 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що до суду з позовом про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року № 47 в частині передачі земельної ділянки, площею 0, 12 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, у приватну власність ОСОБА_2, та державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25 липня 1995 року, виданого на ім`я ОСОБА_2, звернулася фізична особа ОСОБА_1 .

При цьому, як на підставу своїх позовних вимог, позивачка посилалась на те, що виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, правонаступником якого є Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області, не мав повноважень щодо передачі у власність земельної ділянки, розташованої на території м. Житомира.

Отже позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області норм ЗК України (2768-14) при виділенні земельної ділянки ОСОБА_2 .

Встановлено, що в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25 липня 1995 року, виданого на ім`я ОСОБА_2, зазначено, що земельна ділянка, площею 0, 12 га, розташована на території Кам`янської сільської ради, АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, врахувавши лист виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року, у якому вказано, що згідно архівних матеріалів та публічної кадастрової картки України провулок Виробничий та земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташовані в адміністративних межах м. Житомира, дійшли висновку, що місцем розташування спірної земельної ділянки не є населений пункт с. Кам`янка, а відтак сільська рада не мала компетенції та не була наділена повноваженнями щодо передачі у власність земельної ділянки відповідачу, яка розташована на території м. Житомира.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не враховано, що з відповідним позовом до суду ані Держгеокадастр, ані орган місцевого самоврядування у порядку здійснення державного та самоврядного контролю за використанням і охороною земель не зверталися.

Крім того, у справі № 2-267/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9, Житомирської міської ради, третя особа - Кам`янська сільська рада Житомирського району Житомирської області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсним рішення Житомирської міської ради від 05 вересня 2007 року № 368 про надання ОСОБА_9 дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0, 0583 га, Житомирська міська рада приймала участь у розгляді справи та не ставила під сумнів правомірність видачі виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області рішення від 27 липня 1994 року № 47 щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 12 га, по АДРЕСА_1, та правомірність державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25 липня 1995 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2010 року у справі № 2-267/2010, зокрема, встановлено, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання неправомірним рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року № 47 про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 .

Отже, правомірність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 на підставі оспорюваного рішення сільської ради встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, площею 0, 0616 га, по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1810136300:07:033:0024, лише з 2007 року.

Жодних належних та допустимих доказів того, що вона або попередні власники домоволодіння за вказаною адресою були на відповідній правовій підставі власниками або користувачами земельної ділянки, суміжної з земельною ділянкою відповідача на час видачі виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області рішення від 27 липня 1994 року № 47 та державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25 липня 1995 року, матеріали справи не містять.

Відповідно, порушення внаслідок видачі оспорюваних рішення сільської ради та державного акта земельних прав позивачки з боку відповідача (їх зменшення або зникнення, позбавлення можливості здійснити, реалізувати таке своє право повністю або частково) не доведено.

Разом із тим, на думку колегії суддів Верховного Суду, фізична особа у цьому разі не в змозі підмінювати собою відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування, яким законом надані повноваження щодо контролю за використанням та охороною земель.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити через недоведення позивачем порушення її прав чи інтересів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Оскільки Верховний Суд ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, сплачений ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 261, 20 грн та за подачу касаційної скарги у розмірі 1 681, 60 грн, а також ОСОБА_2 за подання касаційної скарги у розмірі 1 681, 60 грн слід стягнути з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасуватита ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області Житомирської міської ради, про визнання рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними відмовити.