712/4341/16-ц Про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації - 20.09.2023 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 січня 2022 року скасував. Ухвалив у справі нове рішення, яким позов керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Повернуто територіальній громаді міста Черкаси частку у праві спільної власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер 7110136700:02:009:0016. Повернуто територіальній громаді міста Черкаси часток у праві спільної власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер 7110136700:02:009:0016. В іншій частині позовних вимог керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради відмовлено.

По-перше, щодо представництва прокурором ради

1. У справі, що переглядалася, керівник Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації.

2. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

2.1. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) ).

3. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

3.1. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй (частина перша та друга статті 8 Конституції України).

3.2. Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України (в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року (1401-19) ) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

3.3. У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 (v003p710-99) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

3.4. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (стаття 140 Конституції України).

3.5. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (частина друга та третя статті 143 Конституції України).

3.6. В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

3.7. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

3.8. Як в Конституції України (254к/96-ВР) , так і в законах розмежовуються такі учасники відносин як держава та територіальні громади, відповідно, і їх інтереси. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України (в чинній редакції), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти саме інтереси держави в суді. Тобто Конституцією України (254к/96-ВР) визначено, що прокуратура уповноважена здійснювати представництво інтересів лише держави, а не територіальних громад (органів місцевого самоврядування). Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді, в тому числі й територіальних громад, не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Тому, за загальним правилом, не допускається представництво прокуратурою інтересів органу місцевого самоврядування. Як виняток, представництво інтересів органу місцевого самоврядуванняможе мати місце в тому випадку, якщо органу місцевого самоврядування надано законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

3.9. Положення абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування повинні стосуватися тільки тих ситуацій, якщо органу місцевого самоврядування надано законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

3.10. У пунктах 6.41.-6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що:

"у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України (254к/96-ВР) , за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

На підтвердження неналежного виконання покладених законом та умовами договору оренди повноважень з боку Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що указана сільська рада у грудні 2017 року самостійно зверталась до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, однак Господарський суд Волинської області ухвалою від 24 січня 2018 року у справі № 903/981/17 указану позовну заяву повернув позивачу у зв`язку з несплатою судового збору. При цьому у подальшому орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".

3.11.У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що:

"суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке: Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України (254к/96-ВР) та Закон України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83))".

3.12. У пунктах 93 - 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21) вказано, що "ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35). Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах. При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній".

3.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) зазначено, що:

"8.11. За наслідками перегляду цього рішення Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.09.2021 апеляційну скаргу Пансіонату задовольнив; рішення Господарського суду Херсонської області від 18.05.2021 скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Ради та Департаменту; стягнув з Прокуратури на користь Пансіонату витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 620, 00 грн.

8.14. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

8.15. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).

8.17. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

8.18. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц)".

3.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23) вказано, що:

"10.1. У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18).

10.2. Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади.

10.3. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33)".

4. За таких обставин, колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19), в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), в постанові від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23).

По-друге, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21) зазначено, що:

"8.38. Вимоги позивача про зобов`язання повернути на користь ПАТ "УПБ" права майнової вимоги, отримані за договором, Велика Палата Верховного Суду вважає, такими, що задоволенню не підлягають.

8.39. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

8.44. Отже, ТОВ "ФК Аурум фінанс" не може повернути позивачу отримані за спірним договором оригінали документів, оскільки на час подання позову та вирішення спору цього майна у нього не було. Так само не може бути витребуване за нікчемним консесуальним договором право вимоги і ТОВ "Гурман 2014". А відтак позовні вимоги про витребування майнових прав не підлягають задоволенню".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що:

"за вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі".

Не можу погодитися з висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22), з таких мотивів.

Щодо природи частки в праві спільної часткової власності на нерухомість

1. Очевидно, що для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

1.1. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

2. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (стаття 355 ЦК України).

2.1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).

2.2. Спільна часткова власність є нетиповою конструкцією, що без сумнівів, впливає на застосування норм ЦК України (435-15) , які регулюють відносини пов`язані із її виникненням, здійсненням та припиненням. Нетиповість конструкції спільної часткової власності проявляється в тому, що існує:

а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади (наприклад, один будинок - два співвласники);

б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

3. Множинність суб`єктів та єдиного об`єкта права спільної часткової власності зумовлює наявність досить складної структури правовідносин - зовнішніх та внутрішніх.

3.1. Зовнішні правовідносини характеризуються як абсолютні, речові. Вони виникають та існують поміж співвласниками та третіми особами, які зобов`язані не порушувати право спільної часткової власності.

3.2. Внутрішні правовідносини по своїй сутності є відносними. Вони виникають та існують поміж чітко визначеними суб`єктами (співвласниками) з приводу здійснення та припинення права спільної часткової власності. Майновим субстратом у внутрішніх відносинах спільної часткової власності виступає частка в праві спільної часткової власності, яка є окремим об`єктом цивільних прав.

3.3. Частка в праві спільної часткової власності відноситься до ідеальних категорій і виражається у вигляді дробу (наприклад, частки в праві спільної часткової власності на будинок). Як наслідок частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі і не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

3.4. По своїй суті право на частку є майновим та відносним, існує у внутрішніх відносинах спільної часткової власності, а його об`єктом виступає частка в праві спільної часткової власності. На цьому моменті, видається за необхідне особливо акцентувати увагу, оскільки він дозволяє найбільш ефектно підкреслити, що співвласник у внутрішніх відносинах спільної часткової власності має частку, яка є фактично майновим втіленням або ж відображенням права власності. Проте частка в праві спільної часткової власності не тотожна спільному майну.

3.5. Залежно від того, на який об`єкт виникло право спільної часткової власності, законодавцем дійсно можуть регулюватися певні, досить віддалені "речові" прояви. Зокрема, до таких належить віднести: величину строку нездійснення переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно (абзац другий частини другої статті 362 ЦК України); момент виникнення права на частку в спільній частковій власності (частина друга статті 363 ЦК України); вимоги щодо форми договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна чи про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК України, стаття 367 ЦК України). Проте, як свідчить зміст частини четвертої статті 364 ЦК України, частини третьої статті 367 ЦК України, законодавець в цих нормах прямо вказує про необхідність нотаріального посвідчення відповідного договору.

3.6. Частка в праві спільної власності є майновим правом. Ця частка є окремим об`єктом, адже саме як окремий об`єкт вона відчужується (продаж частки в праві спільної власності на нерухоме майно, а не продаж нерухомості). У разі якщо продається частка, то співвласник має право її відчужувати на власний розсуд (з додержання переважного права інших співвласників на її купівлю), а коли продається нерухомість, що належить співвласникам, вони мають спільно прийняти рішення про її продаж. Серед об`єктів, правовий режим яких регулюється в Главі 13 ЦК України (435-15) , майнове право (частина друга статті 190 ЦК) і нерухома річ (стаття 181 ЦК) є різними об`єктами. Майнове право в різних правовідносинах може мати свої особливості.

3.7. З урахуванням положень частини першої статті 181 ЦК до нерухомості можуть відноситися об`єкти, на яких відповідно до закону поширено режим нерухомої речі. Тобто, які по своїй суті нерухомістю не є, але з використанням фікції, на них поширюється правовий режим як для нерухомості. Наприклад, предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, що надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об`єкт нерухомого майна, право оренди земельної ділянки, яке відповідно до закону може бути відчужене, передано у заставу орендарем, а також право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи для забудови (суперфіцій). Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном (частина сьома статті 5 Закону України "Про іпотеку"). Натомість такий прийом законодавчої техніки не був використаний щодо права на частку в спільній частковій власності на нерухомість.

3.8. У відкритому переліку, передбаченому в статті 181 ЦК України, вказівка про інше нерухоме майно не може розумітися як допустимість вважати таким іншим нерухомим майном частку, яка є майновим правом. Тому частка не підпадає під розуміння нерухомого майна, наданого у статті 181 ЦК України за відсутності всіх позначених у цій статті ознак нерухомих речей. Таким чином, частка: не може вважатися нерухомим майном; не може дорівнювати нерухомому майну.

Стосовно віндикаційного позову про витребування майнового права (частки в праві спільної часткової власності)

1. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

1.1. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником своєї речі, яка збереглася в натурі, з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли річ вибула з володіння власника:

(а) фізично - фізичне вибуття речі з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;

(б) "юридично" - юридичне вибуття речі з володіння має місце, коли вона хоч і залишається у власника, але право на неї переоформлено на іншого суб`єкта.

1.2. Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей фізичне вибуття речі з володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття речі з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння.

1.3. Тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ.

2. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (абзац 1 частини першої статті 184 ЦК України).

2.2. Індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору (див., зокрема: Крат В.І. Коментар статті 760 Предмет договору найму // Цивільний кодекс України (435-15) : Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2013. - Том 8 : Договори про передачу майна у власність та користування. - С. 348 - 359; постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року в справі № 296/8984/14-ц (провадження № 61-14779св18).

3. Для речового права притаманний принцип спеціальності (спеціалітету). Принцип спеціальності (спеціалітету) речового права проявляється в тому, що право речове поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ як предмет матеріального світу, тобто "тілесну" річ. Неможливо бути власником "безтілесної речі" (зокрема, майнового права, права вимоги чи виключного права). Тому для таких об`єктів як "безтілесна річ" (зокрема, майнове право, право вимоги чи виключне право) виключається встановлення правового режиму речового права (зокрема, і застосування такого речево-правового способу захисту як віндикаційний позов).

3.1. Сама по собі конструкція "майно" (частина перша статті 190 ЦК України) є певним чином умовним поняттям, оскільки з урахуванням принципу спеціалітету речового права, на нього навряд чи можливо встановити речове право.

4. Великою Палатою Верховного Суду неодноразово було зроблено висновок про те, що на підставі статті 388 ЦК України може бути витребувано лише індивідуально визначена річ:

(1) "предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19);