752/23829/20 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.09.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Сервіс" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року в складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Сервіс" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "Мегаінвест Сервіс" (далі - ТОВ "Мегаінвест Сервіс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НКЛ - 4381014, згідно з умовами якого останній отримав грошові кошти в межах не відновлювальної відкличної кредитної лінії в розмірі 200 000,00 грн, зі сплатою за користування кредитом в розмірі 18,99 % з кінцевим терміном повернення до 21 липня 2020 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які виступають майновими поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_1, та банком 22 липня 2013 року було укладено іпотечний договір до кредитного договору № НКЛ - 4381014. Предметом іпотеки виступає квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Позивач зазначав, що 18 лютого 2019 року товариство стало переможцем на електронних торгах "Національна електронна біржа" за лотом № F11GL38097 згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2028-12-26-000006-b.

01 березня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1186/К, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" передало у власність ТОВ "Мегаінвест Сервіс" право вимоги до відповідачів за кредитним договором, додатковими угодами/договорами до цього договору, іпотечним договором, включаючи право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, інші права, що пов`язані або випливають із прав вимоги.

Позивач зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 459 313,08 грн. Для погашення заборгованості позивач звернув стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку". На момент звернення стягнення на предмет іпотеки вартість квартири складала 520 450,00 грн, а тому позивач зміг погасити заборгованість тільки в цій частині, відповідно непогашена сума заборгованості відповідачів перед позивачем складає 938 863,08 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2013 року № НКЛ - 4381014 у розмірі 938 863,08 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 03 лютого 2022 року в задоволенні позову ТОВ "Мегаінвест Сервіс" відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор реалізував своє право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Крім того, на підтвердження суми нарахованої заборгованості за кредитним договором позивачем не було надано належних розрахунків заборгованості за кредитним договором.

Київський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "Мегаінвест Сервіс" залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що такі висновки відповідають обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2023 року ТОВ "Мегаінвест Сервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ТОВ "Мегаінвест Сервіс" зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2020 року в справі № 278/2177/15 та від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що сторони у договорах кредиту та іпотеки погодили, що у разі недостатності суми отриманої кредитором від звернення стягнення на предмет іпотеки для повного погашення наявного боргу кредитор має право вимагати стягнення залишку боргу з іншого майна боржників. Наявність заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. При цьому відповідачі жодним чином не спростували наявної заборгованості.

Також скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд розглянув справу без участі позивача та проігнорував його клопотання про відкладення розгляду справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Голосіївського районного суду м. Києва.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" було укладено кредитний договір № НКЛ-4381014, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 200 000,00 грн на строк до 21 липня 2020 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 липня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком К. С. та зареєстрований у реєстрі за № 7020.

Відповідно до пункту 2.1 договору іпотеки предметом договору є: квартира АДРЕСА_1, площею 72,1 кв. м, яка належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності від 08 лютого 1994 року, виданого сектором приватизації Московської районної державної адміністрації міста Києва.

18 лютого 2019 року ТОВ "Мегаінвест Сервіс" стало переможцем на електронних торгах "Національна електронна біржа" за лотом № F11GL38097 згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2028-12-26-000006-b.

Відповідно до інформаційної довідки від 02 лютого 2021 року № 297522356 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ТОВ "Мегаінвест Сервіс" на підставі договору іпотеки від 22 липня 2013 року № 7020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. (запис про право власності № 30697937 від 12 березня 2019 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року за індексним номером 45961368 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М.).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України).

За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.

Під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.

У цій справі судами встановлено, що кредитний договір забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частинами першою і третьою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що "вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України "Про іпотеку", Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року в справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України "Про іпотеку", зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Водночас, давши таке тлумачення згаданих норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні вказаних норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України "Про іпотеку", так і загальних положень ЦК України (435-15) щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки".

У справі, що переглядається, суди встановили, що ТОВ "Мегаінвест Сервіс" скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі, зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки.

Частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

З огляду на наведене правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову з огляду на ту обставину, що у спірних правовідносинах мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки у повному обсязі, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням задоволенню не підлягають.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що іпотекодержатель скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та звернув стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на передану в іпотеку квартиру у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а тому вважається, що вимоги кредитора є погашеними і будь-які наступні вимоги щодо виконання такого зобов`язання після набуття права власності на предмет іпотеки, є недійсними відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що відповідає висновкам пункту 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, а судами не встановлено, що сторони у іпотечному договорі відступили від названих положень цивільного законодавства.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що сторони у договорах кредиту та іпотеки погодили, що у разі недостатності суми отриманої кредитором від звернення стягнення на предмет іпотеки для повного погашення наявного боргу кредитор має право вимагати стягнення залишку боргу з іншого майна боржників, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки таких умов ні договір іпотеки ні договір кредиту не містять.

Також є безпідставним посилання позивача на пункт 8.4 кредитного договору, відповідно до якого у випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 8.3 цього договору письмової вимоги кредитора про дострокове повернення кредити, сплату процентів за користування ним у строк, визначений у пункті 8.3 договору, кредитор має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов`язань за цим договором та/або пред`явити позов щодо позичальника і задовольнити свої вимоги, що випливають з цього договору, з будь-якого майна позичальника.

Вказаним пунктом кредитного договору передбачено лише способи захисту прав кредитора, одним із яких він може скористатися на свій вибір у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру.

А тому, оскільки позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, то правові підстави для задоволення будь-яких наступних вимог іпотекодержателя, а саме: стягнення суми заборгованості за кредитним договором або заборгованості, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, адже такі вимоги є недійсними.

У зв`язку з чим доводи касаційної скарги про не врахування судами умов кредитного договору та неправильне трактування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18, є помилковими.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2020 року в справі № 278/2177/15, є безпідставними, оскільки у вказаній справі предметом розгляду було стягнення заборгованості та суд дійшов висновку про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Однак такі висновки не суперечить висновку, які зробили суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях. У справі, яка переглядається, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є недійсність вимог кредитора у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справи за відсутності позивача та проігнорував його клопотання про відкладення розгляду справи, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, розглянувши клопотання ТОВ "Мегаінвест Сервіс", не визнав повідомлені ним причини неявки поважними і ухвалив рішення про розгляд справи за відсутності осіб, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Таке процесуальне рішення суду апеляційної інстанції узгоджується із нормами цивільного процесуального законодавства і посилання на розгляд справи у відсутності заявника не є підставою скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.