610/1929/20 Про встановлення юридичного факту спільного проживання, визнання об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, визнання частково недійсним заповіту - 13.09.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 липня 2021 року в складі судді Теслікової І. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2023 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка представляє інтереси малолітнього сина ОСОБА_4, про встановлення юридичного факту спільного проживання, визнання об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, визнання частково недійсним заповіту.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 04 квітня 1981 року до 24 січня 2017 року перебувала із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, після розірвання якого сімейні стосунки між ними фактично не припинялися, а стали міцнішими, і 04 лютого 2017 року вони вирішили придбати двокімнатну квартиру.

23 лютого 2017 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 на ім`я чоловіка.

15 січня 2018 року вони придбали ще одну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Навесні 2017 року самопочуття її чоловіка значно погіршилося. Після довготривалого обстеження був встановлений діагноз про наявність онкологічного захворювання. Під час проведення лікування вона приймала активну участь, весь цей час вона була поряд із чоловіком, підтримувала його морально і фізично.

07 травня 2020 року вони вдруге зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті чоловіка їй стало відомо про заповіт, відповідно до якого ОСОБА_5 одноособово розпорядився без її на те згоди спільною сумісною власністю подружжя.

Вказані квартири та грошові заощадження в АТ "Райффайзен Банк Аваль" він заповів сину ОСОБА_2 та онуку ОСОБА_4 у рівних частках кожному, а житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_3, та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, заповів їй.

Вказала, що вказані квартири є спільним сумісним майном подружжя, яке було придбано під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та належить подружжю у рівних частках. Вона не надавала згоди чоловікові на те, що він буде розпоряджатися спільною сумісною власністю подружжя на свій розсуд без урахування її прав та інтересів. Розірвання шлюбу з ОСОБА_5 24 січня 2017 року було суто формальним, ведення спільного господарства та сімейного бюджету не припинялось, вони перебували у фактичних шлюбних відносинах.

З огляду на зазначене позивач просила суд:

- встановити юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_5 у період з 24 січня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім`єю без укладання шлюбу та перебування у фактичних шлюбних відносинах;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 та квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаних квартир;

- визнати частково недійсним заповіт, складений 04 травня 2020 року ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н. В. в частині розпорядження майном, припинивши право на спадкування часток у вказаних квартирах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання в інтересах сім`ї спірного нерухомого майна на спільні з ОСОБА_5 кошти. Разом із тим суди керувались відсутністю правових підстав для визнання частково недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 .

Надаючи оцінку акту обстеження від 09 липня 2020 року, складеного депутатом Савинської селищної ради, у якому зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 2001 року спільно мешкали та вели спільне господарство, суди керувалися тим, що з вказаного доказу неможливо встановити, коли ці особи відновили сімейні стосунки та чи проживали вони разом на час придбання спірного нерухомого майна.

Суди також узяли до уваги декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, згідно із якою ОСОБА_1 у пункті 2.2 "Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування" не зазначила ОСОБА_5 як особу, з якою спільно проживає, пов`язана спільним побутом та має взаємні права та обов`язки.

Суди попередніх інстанцій також врахували, що періодична участь позивача в сплаті комунальних послуг за майно, яке належало померлому, спільний відпочинок та дозвілля не є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання однією сім`єю.

Водночас суди керувалися відсутністю правових підстав для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

04 березня 2023 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 - адвокат Крижановський М. В. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справа № 761/29693/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності, оскільки поклали тягар доказування лише на позивача. Водночас суди надали неправильну правову оцінку показанням свідків, а також відомостям, зазначеним позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Вказаний факт підтверджує лише обставини того, що особи офіційно не перебували у зареєстрованому шлюбі, та не спростовує доводів позивача про наявність між нею та спадкодавцем притаманних подружжю відносин. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до аналізу заявником показань свідків.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 квітня 1981 року до 24 січня 2017 року позивач ОСОБА_1 перебувала із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі.

23 лютого 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, згідно із умовами якого ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_6 за 631 000 грн квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 7 договору покупець у шлюбі не перебуває, і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання квартири за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, витрачені на купівлю квартири, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, відсутні.

15 січня 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, згідно із умовами якого ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_7 за 26 000 грн квартиру АДРЕСА_5 .

Згідно із пунктом 4.2. договору покупець своєю заявою довів до відома, що придбає згідно цього договору квартиру, не перебуваючи у шлюбі, за свої власні кошти.

07 травня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було повторно укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається в із:

- квартири АДРЕСА_1 ;

- квартири АДРЕСА_5 ;

- житлового будинку АДРЕСА_3, з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки за цією ж адресою;

- грошових заощаджень у АТ "Райффайзен Банк Аваль".

04 травня 2020 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н. В., відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив розпорядження наступним чином: квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_5 та грошові заощадження заповів сину ОСОБА_2 та онуку ОСОБА_4 в рівних частках кожному; житловий будинок АДРЕСА_3, з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку за цією ж адресою заповів ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин ( рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) ).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю в період з 24 січня 2017 року до 07 травня 2020 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем письмові докази (акт обстеження від 09 липня 2020 року, накладна на ритуальні послуги, медична документація, тощо), а також показання свідків не доводять факту сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в зазначений період і не свідчать про спільне проживання сторін, ведення спільного господарства та бюджету, наявність між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які б вказували на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю та засвідчували реальність цих відносин.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів як таким, що зроблений на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі і показань свідків, відповідністю висновку судів обставинам та матеріалам справи.

Так, допитані у справі свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вказували на те, що періодично бачили ОСОБА_1 разом із з ОСОБА_5, однак жоден з них не засвідчив проживання однією сім`єю заявника і померлого у спірний період.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що спірні квартири були придбані ОСОБА_5 23 лютого 2017 року та 15 січня 2018 року, коли сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах, тому відсутня презумпція спільності майна сторін щодо цього майна.

Водночас на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна позивач не надала доказів, з яких можливо б було встановити факт того, що ця нерухомість була набута нею та ОСОБА_5 внаслідок їх спільної праці, а отже відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на половину вказаного нерухомого майна.

Суди попередніх інстанцій врахували, що у договорах купівлі-продажу спірних квартир, укладених ОСОБА_5 в періоди, коли він не перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 (23 лютого 2017 року та 15 січня 2018 року), зазначено, що покупець ОСОБА_5 не перебував у шлюбі, і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання квартир, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю.

Ця інформація не суперечить даним, зазначеним ОСОБА_1 в аналогічний період у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, а також у декларації на виконання функцій держави або місцевого самоврядування перед звільненням за період з 01 січня 2018 року до 02 липня 2018 року, у яких остання не зазначала осіб, з якими спільно проживає, пов`язана спільним побутом, має взаємні права та обов`язки, у тому числі і ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги про належність наданих заявником письмових доказів та правдивість показань свідків, а отже і обґрунтованість позиції заявника, є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Надаючи оцінку поданим позивачем письмовим доказам, зокрема і акту обстеження від 09 липня 2020 року, складеного депутатом Савинської селищної ради, у якому зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 2001 року спільно мешкали та вели спільне господарство, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що з вказаного доказу неможливо встановити, коли ці особи відновили сімейні стосунки та чи проживали вони разом на час придбання спірного нерухомого майна.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили надані заявником письмові докази, є необґрунтованими.

Безпідставними є також і інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи щодо порушення судами норм процесуального права при розгляді цієї справи.

При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій вірно керувалися тим, що наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України (2947-14) про спільність сумісної власності подружжя, що виключає передбачені статтею 74 СК України підстави для задоволення позову про визнання вказаної нерухомості спільною сумісною власністю.

Установивши відсутність обставин та правових підстав для визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні похідних позовних вимог про визнання недійсним заповіту, на підставі якого ОСОБА_13 розпорядився спірними квартирами.

На час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_13 не перебував у зареєстрованому шлюбі і робив заповідальне розпорядження щодо квартир, які були його особистою приватною власністю, зворотного позивачем не доведено.

Отже, ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту в частині розпорядження квартирами.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/29693/19, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, предметом спору в указаній справі є поновлення порушених трудових прав, тоді як у справі, що переглядається, - встановлення юридичного факту спільного проживання осіб, а також розповсюдження правового режиму спільної сумісної власності подружжя на спірне нерухоме майно.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки прохання про направлення справи до суду першої інстанції, висловлене заявником в касаційній скарзі, зводиться до переоцінки наданих позивачем доказів, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.