621/3475/19 Про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки - 13.09.2023 Прийняття

позивач-заступник прокурора Харківської області (в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку "Гомільшанські ліси"),відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації,

розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом заступника прокурора Харківської області, яка подана в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку "Гомільшанські ліси" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1, третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки,

за касаційною скаргоюпершого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Абрамова П. С., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У 2019 році Харківська обласна прокуратура (в подальшому відбулась заміна назви юридичної особи - прокуратура Харківської області, також далі - Харківська прокуратура) звернулася до Зміївського районного суду Харківської області із зазначеним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ ДХО або відповідач 1)та ОСОБА_1 (також далі - відповідач 2).

2. Позов мотивований тим, що наказом ГУ ДХОвід 16 червня 2017 року № 11121-СГ (далі - Наказ щодо розроблення проєкту землеустрою) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 2 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

3. Наказом ГУ ДХОвід 04 жовтня 2017 року № 18353-СГ (далі - Наказ про передачу землі) ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області та передано у власність земельну ділянку площею 1 га, у тому числі сіножаті, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816 для ведення особистого селянського господарства (далі - спірна земельна ділянка).

4. На підставі вказаних наказів Державним реєстратором Зміївської районної державної адміністрації Харківської області 01 листопада 2017 року прийнято рішення № 37884445 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, про що у відповідний державний реєстр внесений запис про право власності № 23129231.

5. Під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 травня 2017 року щодо надання йому земельної ділянки матеріали із Задонецької селищної ради Зміївського району Харківської області щодо листа з проханням надати позицію щодо можливості надання ГУ ДХОдозволу на розроблення документацій із землеустрою, на підставі яких земельна ділянка може бути передана у власність (користування), а також перевірити її бажане місце розташування на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови території населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади не отримані, а відтак повна та достовірна інформація щодо додержання законодавства і можливості відведення спірної земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства на бажаній ОСОБА_1 земельній ділянці відсутня.

6. Листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації (далі - ДЕПР Харківської ОДА) від 30 вересня 2014 року № 05.02-16-4898 до ГУ ДХО направлявся перелік наявних картографічних даних по територіям та об`єктам природно-заповідного фонду області станом на 30 вересня 2014 року, в який було включено Національний природний парк "Гомільшанські ліси" (далі - НПП "Гомільшанські ліси"). Але незважаючи на це, органами Держгеокадастру інформацію про розташування земельної ділянки на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, наявності відповідних охоронних зон, обмежень, обтяжень, з урахуванням її розташування на території НПП "Гомільшанські ліси", не зазначено.

7. Також відповідно до листа ДЕПР Харківської ОДА від 21 листопада 2019 року № 04.01-22-6169 земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816, з урахуванням "Проекту створення національного природного парку "Гомільшанські ліси" та "Проекту організації території національного природного парку "Гомільшанські ліси", знаходиться в зоні регульованої рекреації цього природного парку.

8. На час формування спірної земельної ділянки, винесення оспорюваного наказу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території об`єкту природно-заповідного фонду України, надання її у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства, необхідною умовою було погодження з Департаментом екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

9. Передача ГУ ДХО спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не відповідає встановленим законом процедурам, призвела до фактичного зменшення меж НПП "Гомільшанські ліси". Ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням цього національного природного парку в природному стані як унікального комплексу, забезпеченню умов організованого відпочинку населення у цьому парку.

10. Отже, Наказ щодо розроблення проєкту землеустрою та Наказ про передачу землі суперечать актам цивільного законодавства, порушують інтереси держави та підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

11. Пред`явлення цього позову спрямоване на відновлення порушеного права держави на землі природно-заповідного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями природно-заповідного фонду у встановлений законом спосіб.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

12. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року від 15 лютого 2021 року замінено неналежного позивача та залучено у якості позивача Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

13. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року позов задоволений:

13.1. Визнаний незаконним та скасований наказ Головного управління Держгеокадарсту у Харківській області від 16 червня 2017 року № 11121-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 2 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;

13.2. Визнаний незаконним та скасований наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04 жовтня 2017 року № 18353-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передачу у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1 га, у тому числі сіножаті площею 1 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816 для ведення особистого селянського господарства;

13.3. Скасований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна запис № 23129231 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером: 6321782500:01:000:0816 від 01 листопада 2017 року № 37884445 державного реєстратора Зміївської районної державної адміністрації Харківської області Штефана О. А.;

13.4. ОСОБА_1 зобов'язали повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816 площею 1 га у відання держави в особі Національного природного парку "Гомільшанські ліси";

13.5. Вирішене питання розподілу судових витрат.

14. Суд першої інстанції, встановивши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, з урахуванням положень Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) від ?25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України (2768-14) ), Цивільного кодексу України (435-15) від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України (435-15) ), Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) (у актуальній редакції далі - Закон про ПЗФ), Указу Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 "Про створення Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (1047/2004) (далі - Указ Президента), охоронного зобов'язання Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" (далі - ДП "Зміївське лісове господарство") щодо земель НПП "Гомільшанські ліси", практики Європейського суду з прав людини щодо оцінки правомірності втручання держави у право мирного володіння майном, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

15. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що рішення про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу НПП "Гомільшанські ліси", відповідно до норм закону, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі необхідного експертного висновку, не приймалося. А передача спірної земельної ділянки, яка входить до земель НПП "Гомільшанські ліси" (землі природно-заповідного фонду), призвела до фактичної зміни меж цих земель шляхом їх зменшення.

16. Суд погодився з тим, що ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням НПП "Гомільшанські ліси", оскільки може перешкоджати збереженню цього парку в природному стані як унікального комплексу, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення.

17. Відповідно до встановлених обставин справи надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, затвердження цієї документації із землеустрою та передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого сільського господарства, відбулися всупереч процедурам, встановленим законом.

18. Суд також дійшов висновку, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та є частиною НПП "Гомільшанські ліси".

19. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та захисту екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на неї.

20. Суд першої інстанції, крім іншого, встановив наявність повноважень позивача звертатися із відповідним позовом у цій справі.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

21. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року з урахуванням, зокрема, розпорядження голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області)" ця справа прийнята до провадження цього суду, призначений її розгляд.

22. Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Харківській облаcті задоволена частково. Скасоване рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року. В задоволенні позовних вимог заступника прокурора Харківської області відмовлено. Вирішене питання розподілу судових витрат.

23. Апеляційний суд повністю погодився із висновками суду першої інстанції щодо порушення закону наданням спірної земельної ділянки ОСОБА_1, але дійшов висновку, що всі три вимоги, заявлені позивачем, не є ефективним способом захисту порушених прав у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові (дивитись постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76)).

24. Ключовим аргументом апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову було обрання, на думку апеляційного суду, позивачем неналежного способу захисту порушених прав - негаторний позов замість віндикаційного.

25. А для віндикаційного позову (витребування земельної ділянки з незаконного володіння) оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (дивитись постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74) тощо). У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тому вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (дивитись постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункти 52-53).

26. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

27. За змістом Указу Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 "Про створення Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (1047/2004) з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області Національний природний парк "Гомільшанські ліси" і підпорядковано його Державному комітету лісового господарства України, а також установлено площу земель Національного природного парку "Гомільшанські ліси" - 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані йому у постійне користування та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатками.

28. 26 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до ГУ ДХО про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області для подальшої передачі у власність.

29. Згідно наказу ГУ ДХО від 16 червня 2017 року № 11121-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 наданий дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області. Орієнтований розмір земельної ділянки 2 га для ведення особистого селянського господарства.

30. Відповідно до наказу ГУ ДХО від 04 жовтня 2017 року № 18353-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність" затверджений проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів та території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області. Зокрема, передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816, розташована за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, площею 1 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

31. Зі змісту інформації, наданої суду, щодо спірної земельної ділянки, її площі та деталізації її розташування вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером: 6321782500:01:000:0816 площею 1 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" розташована за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, форма власності: приватна власність.

32. З листа ДЕПР Харківської ОДА від 21 листопада 2019 року № 04.01-22-6169 вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться на території НПП "Гомільшанські ліси". Проєкти землеустрою щодо їх відведення до ДЕПР Харківської ОДА не надходили та не погоджувались ним.

33. Відповідно до наданих суду картографічних даних по НПП "Гомільшанські ліси", у яких визначене зонування та квартали парку, його структура, а також зі звіту спеціалістів у кримінальному провадженні вбачається визначення меж та координат цього парку.

34. Статус НПП "Гомільшанські ліси" як об`єкта природно-заповідного фонду, підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо відповідним Указом Президента.

35. Те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах НПП "Гомільшанські ліси" у письмових поясненнях підтвердили Міністерство енергетики та захисту довкілля України й Департамент екології та природоохоронних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації.

36. В матеріалах справи наявне охоронне зобов`язання, відповідно до якого ДП "Зміївське лісове господарство" дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території НПП "Гомільшанські ліси" створеного в межах Зміївського району. Зі змісту цього охоронного зобов`язання вбачається, що на заповідній території цього парку забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво. Згідно із змістом цього документа Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області передало під охорону ДП "Зміївське лісове господарство" території площею 7 610,7 га, що включені до складу частини території НПП "Гомільшанські ліси" без вилучення у землекористувача, в тому числі з розташованою спірною земельною ділянкою у їх складі.

37. Відповідно до висновку Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0816 відносно території НПП "Гомільшанські ліси" - зазначена земельна ділянка знаходиться у межах території НПП "Гомільшанські ліси" (згідно меж проекту його створення). На основі розрахунку в Геоінформаційній системі (ГІС) площа земельної ділянки - 1,000016 га.

38. За ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

39. У серпні 2022 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (також далі - позивач) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

40. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2022 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.

41. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 07 грудня 2022 рокуна підставі заяви позивача касаційне провадження у справі № 621/3475/19 зупинене відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 та пункту 14 частини першої статті 253 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України (1618-15) ) до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 554/10517/16-ц.

42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2023 рокупоновлене касаційне провадження у справі.

43. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

44. 07 вересня 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

45. З урахуванням змісту касаційної скарги позивачоскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки, на його думку, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах що стосуються способів захисту прав на землі природно-заповідного фонду, зокрема, визначених статтею 152 ЗК України.

46. Також позивач зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього та держави виняткове значення (підпункт "в" частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки стосовно земель природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення Держгеокадастру, який відповідно до своєї компетенції не наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду.

47. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі, передбачених законодавством. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний" та "публічний" інтерес, а незаконні рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, на підставі яких воно відбувається, не можуть відповідати цьому інтересу.

48. Перегляд оскаржуваного судового рішення сприятиме припиненню, запобіганню порушень та дотриманню як фізичними, так і юридичними особами, прав та інтересів держави в природоохоронній сфері.

49. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

50. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (далі - ЄСІТС) в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України).

51. Згідно із частиною восьмою статті 14 ЦПК України реєстрація в ЄСІТС не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено ЦПК України (1618-15) .

52. Частина четверта статті 395 ЦПК України передбачає, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Аналогічно частина четверта статті 178 ЦПК України передбачає, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

53. Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

54. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та даних, які містяться у документах, наданих сторонами спору Верховному Суду у касаційному провадженні, не всі учасники цієї справи мають офіційну електронну адресу та зареєстровані у ЄСІТС.

55. До відзиву НПП "Гомільшанські ліси" наданий доказ його надсилання засобами електронної пошти поза ЄСІТС частині учасників цієї справи. Аналогічне стосується й відзиву ГУ ДХО. Разом з тим відповідно до даних з ЄСІТС відзив ГУ ДХО надійшов лише частині учасників цієї справи, які були зареєстровані у ЄСІТС. Доказів же надсилання цього відзиву іншими учасниками справи Верховному Суду не надано.

56. У зв'язку із зазначеним Верховний Суд ухвалює судове рішення без врахування відзивів на касаційну скаргу НПП "Гомільшанські ліси" та ГУ ДХО.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

57. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону (частини перша та друга статті 13 Конституції України).

58. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (відповідно до частин першої та другої статті 14 Конституції України).

59. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

60. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

61. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) (частина перша статті 64 Конституції України).

62. В Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.(пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

63. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

64. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини перша та друга статті 4 ЦПК України).

65. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

66. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

67. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

68. Глава 5 ЦПК України (1618-15) присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76- 80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

69. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

70. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

71. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

72. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

73. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способи захисту закріплені у частині другій статті 16 ЦК України, їх перелік не є вичерпним відповідно до її змісту. Зокрема, пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України серед них визначає визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. А абзац одинадцятий частини другої цієї статті ЦК України (435-15) уточнює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

74. На момент прийняття рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року діяла редакція частини другої статті 393 ЦК України, яка передбачає, що якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

75. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина третя статті 1 ЗК України).

76. Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі сільськогосподарського призначення й землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення є різними категоріями земель.

77. Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частина перша статті 43 ЗК України). Це кореспондує частині першій статті 7 Закону про ПЗФ. Національні природні парки включені до земель природно-заповідного фонду згідно із статтею 44 ЗК України. Порядок використання таких земель визначається законом (частина друга статті 45 ЗК України).

78. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт "г" частини четвертої статті 84 ЗК України).

79. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. При цьому набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). А припинення цього права можливе лише за добровільною згодою набувача такого права або шляхом примусового вилучення у такої особи земельної ділянки (статті 140 та 141 ЗК України).

80. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п`ята статті 116 ЗК України).

81. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених ЗК України (2768-14) . У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (відповідно до частин першої та десятої статті 149 ЗК України).

82. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

83. Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

84. Частина третя статті 186-1 ЗК України визначає перелік органів та осіб, з якими здійснюється погодження проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій, зокрема, природно-заповідного фонду. Передбачене обов`язкове погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

85. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частини третя та четверта статті 7 Закону про ПЗФ).

86. Території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища (частина перша статті 9 Закону про ПЗФ).

87. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи (частини перша та четверта статті 20 Закону про ПЗФ).

88. Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України (частина перша статті 53 Закону про ПЗФ).

89. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (згідно із абзацами першим-третім частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, далі - Закон про держреєстрацію).

90. Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" - у актуальній редакції).

91. Верховний Суд не бере до уваги посилання Порлтавської обласної прокуратури на його правові висновки, викладені у наведених позивачем постановах Верховного Суду, якими позивач аргументує незаконність передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1, оскільки невідповідність цієї передачі землі вимогам закону встановлена судом першої інстанції та підтверджена судом апеляційної інстанції, не оскаржується сторонами у касаційному порядку.

92. У своїй касаційній скарзі позивач не заперечує проти висновків апеляційного суду щодо негаторного позову, який позивач подав у цій справі.

93. Велика Плата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України (2768-14) та Закону по ПЗФ потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.29-7.30).

94. Отже, зазначений правовий висновок спростовує оцінку апеляційного суду щодо застосування позивачем неналежного способу захисту (негаторного позову) у цій справі у цьому аспекті.

95. Відповідно до умов частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи у межах заявлених вимог. При цьому пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України прямо вказує, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (1618-15) , зокрема, й частиною першою статті 4 (право на звернення до суду за захистом) ЦПК України (1618-15) . Виконання цих вимог ЦПК України (1618-15) передбачає, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

96. Стаття 89 ЦПК України вимагає від суду досліджувати докази у справі та оцінювати встановлені обставини справи не лише автономно, а у їх взаємодії та сукупності. Це означає, що апеляційний суд мав оцінювати ефективність заявлених позивачем способів захисту у їх сукупності та взаємодії, а не абстрактно та ізольовано один від одного.

97. Оскаржувані Наказ щодо розроблення проєкту землеустрою та Наказ про передачу землі видані одним відповідачем у цій справі в інтересах іншого відповідача у цій справі, є незаконними відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не спростовано, ставлять під сумнів права, які захищає позивач, та стали підставою для державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .

98. Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 38-40), тощо) випливає завдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв'язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу.

99. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду щодо неефективності з точки зору процесуальної економії оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86)), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункти 52-53)), апеляційний суд не звернув увагу на те, що він стосується ефективності застосування статті 388 ЦК України, тобто віндикаційного позову, а його суть зводиться фактично до того, що при такому витребуванні нерухомого майна із незаконного володіння не вимагається оскарження усього ланцюжку правочинів, яким опосередкована, у тому числі багаторазова, зміна власників цього майна з моменту його вибуття із володіння позивача.

100. З урахуванням зазначеного, якщо не розглядати оскарження відповідних наказів як окремий та єдиний спосіб захисту прав, таке оскарження передбачене законом (частина друга статті 55 Конституції України, пункт 10 частини другої статті 16, частина друга статті 393 ЦК України) має наслідком досягнення захисту порушеного права позивача та забезпечує його відновлення (шляхом реалізації положень частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію) у взаємодії з іншими заявленими способами захисту. З цієї точки зору у суду відсутні підстави у цій справі відмовити у задоволенні цієї частини позовної вимоги через неефективність обраного способу захисту порушених прав, оскільки це призводить до безпідставного втручання суду у право позивача, передбачене як частиною першою статті 4 ЦПК України, так й частиною другою статті 55 Конституції України, пунктом 10 частини другої статті 16, частиною другою статті 393 ЦК України.

101. Також апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100) та від 30 червня 2020року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), щодо відсутності необхідності скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку як ефективного засобу відновлення порушеного права, не звернув уваги на те, що у цих справах мова також йшла про віндикаційний позов, а відповідний правовий висновок Верховного Суду зводиться до того, що при задоволенні віндикаційного позову щодо витребування спірного майна з чужого володіння заявлення цієї позовної вимоги не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права, оскільки відповідне рішення суду саме є підставою для здійснення відповідних реєстраційних змін у статусі спірного майна відповідно до умов Закону про реєстрацію у редакції, яка діяла до редакції, чинної на момент прийняття рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року та оскаржуваної постанови апеляційного суду.

102. Відповідно до завдання інтерпретації позовних вимог у світлі чинного законодавства, покладеного на суд, про що зазначено вище, слід враховувати, що на момент прийняття рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року діяла редакція Закону про держреєстрацію, яка передбачає, що саме по собі скасування технічного запису про реєстрацію у відповідному реєстрі не допускається, а відтак вимога про скасування запису про проведену реєстрацію розглядається судом у цьому випадку як вимога скасування саме реєстрації, що передбачено як один зі способів зміни реєстраційного підтвердження державою права на нерухоме майно на підставі судового рішення згідно із Законом про держреєстрацію у відповідній редакції.

103. У своєму рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зпКонституційний Суд України зазначив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

104. Враховуючи вищезазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.29-7.30), встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв'язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтверджені державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень (їх невідповідність умовам ЗК України (2768-14) та Закону про ПЗФ), з якою пов'язана відсутність позбавлення законного власника земельної ділянки її володіння, має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов'язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою).

105. Якщо позивач звертається з декількома позовними вимогами, які відповідають способам захисту, передбаченим законом, та не суперечать одна одній (їх реалізація не суперечать одна одній), можуть бути розглянуті в межах одного судового провадження, то той факт, що задоволення однієї якоїсь окремо взятої з цих вимог не призведе до ефективного відновлення порушеного права чи інтересу позивача, за умови, що задоволення їх всіх до такого відновлення призведе, а кожна окрема не заважає реалізації найбільш ефективної, не дає підстав для відмови у задоволенні такої окремо взятої вимоги, зокрема, якщо вона є реалізацією позивачем частини другої статті 55 Конституції України та пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України. Протилежне суперечить принципам доступу до правосуддя, які захищає ЄСПЛ (дивитись, наприклад, параграфи 22-23 рішення від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" ("Airey v. Ireland"), серія А, № 32, заява № 6289/73).

106. Задоволення позовних вимог позивача призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає вимогам ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98) тощо).

107. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та підлягає скасуванню. Разом з тим, певні помилки у мотивувальній частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року в контексті частини другої статті 410 ЦПК України не впливають на те, що це рішення законне та правильне по суті.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

108. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

109. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

110. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовільнити касаційну скаргу Харківської прокуратури - скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року, здійснити розподіл судових витрат.

(2.2) Щодо судових витрат

111. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

112. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

113. Позивач заявив вимогу про відшкодування судових витрат. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

114. Згідно із платіжним дорученням від 18 серпня 2022 року № 1473 Полтавська обласна прокуратура сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 15 368,00 грн.

115. За результатом касаційного розгляду вимоги касаційної скарги підлягають задоволенню, а отже, на відповідачів у рівних частинах покладається відшкодування на користь позивача судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури.

2. Скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року.

3. Залишити в силі рішення Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2021 року.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код в ЄДРПОУ: 39792822) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (код в ЄДРПОУ: 02910060) відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у рівних частках - 7 684,00 грн з кожного, загалом - 15 368,00 грн.