Постанова

Іменем України

07 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 947/35719/21

провадження № 61-6644св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 05 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

15 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що сторони у період з 19 серпня

1994 року по 01 лютого 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

10 грудня 1998 року за спільні кошти, на підставі договору купівлі-продажу № 98-281 К від 10 грудня 1998 року, подружжям придбана квартира АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та здійснити розподіл спірної квартири у рівних частках між сторонами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді

Луняченка В. О., від 29 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та здійснено її розподіл у рівних частках між сторонами. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірної квартири та залишено за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбане за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відхиляючи доводи відповідача щодо спливу позовної давності, суд вказав на відсутність доказів, які б спростовували твердження позивача про обізнаність лише у 2021 році щодо порушення її прав як співвласника майна, порядок користування яким було визначено усною домовленістю після розірвання шлюбу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2022 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність спірного майна подружжю, проте не врахував, що строк звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 пропустила без поважних причин.

При цьому апеляційний суд, врахувавши, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на спірне майно, який 27 жовтня 2005 року був залишений без розгляду через її повторну неявку в судове засідання без поважних причин, вважав, що ОСОБА_1 знала про порушення свого права на спірну квартиру щонайменше із жовтня 2005 року. Також колегія суддів врахувала, що починаючи з 2005 року ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мала звернутись за захистом свого права на спірну квартиру в строк до

28 жовтня 2008 року, тобто протягом трьох років після залишення без розгляду її попереднього позову про визнання права власності на спірну квартиру.

Доводи ОСОБА_1 про те, що її позов у 2005 році був залишений без розгляду за домовленістю із ОСОБА_2, який обіцяв переоформити право власності на квартиру на дочку, після її одруження, спростовані як текстом ухвали суду про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, так і поясненнями самого ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції чи ухвалити нове судове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3, суддею-доповідачем у справі визначено суддю

Шиповича В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду

ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16, від 18 вересня 2019 року у справі № 539/4318/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17,

від 22 січня 2020 року у справі № 372/176/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16,

від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17, від 30 червня 2021 року у справі № 182/1428/20,

від 10 серпня 2022 року у справі № 541/312/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 587/1562/21, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20.

Враховуючи, що відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя починається з моменту порушення права одного із співвласників, вважає, що позовна давність має обраховуватись з

08 листопада 2021 року, коли вона дізналась про те, що її колишній чоловік, всупереч досягнутим у 2005 році домовленостям щодо відчуження квартири на користь дочки, намагався в судовому порядку визнати її такою, що втратила право користування спірною квартирою (справа № 520/9061/18).

Наголошує, що спірна квартира є єдиним житлом позивача та дочки сторін, тоді як відповідач має у власності три об`єкти нерухомості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_1 має інше місце проживання, відмінне від спірної квартири.

Вважає, що апеляційний суд, врахувавши звернення позивача у 2005 році до суду з позовом про визнання права власності на квартиру, дійшов правильного висновку щодо обізнаності ОСОБА_1 про можливе порушення її прав щонайменше із жовтня 2005 року.

Вказує, що більшість висновків щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 червня 2018 року у справі

№ 619/894/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18, по суті враховані апеляційним судом.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, в якому вважає доводи відзиву безпідставними та наполягає на задоволенні касаційної скарги.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Із 19 серпня 1994 року по 01 лютого 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

10 грудня 1998 року ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 98-281 К від 10 грудня 1998 року, придбав квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири, який ухвалою того ж суду від 27 жовтня

2005 року був залишений без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин (справа № 2-3805/05).

Починаючи із 2005 року ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає.

15 листопада 2018 року Київський районний суд м. Одеси у справі

№ 520/9061/18 заочним рішенням відмовив у задоволенні позову

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житлом (спірною квартирою).

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення

від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення

від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У розглядуваній справі на момент придбання спірної квартири (1998 рік) діяли норми КпШС України (2006-07) , відповідно до частини першої статті 22 якого, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

З огляду на зазначене та відсутність доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира належить до об`єктів спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Водночас апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем при зверненні до суду із розглядуваним позовом пропущено строк позовної давності.

Частиною третьою статті 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України, яка діяла на момент розірвання шлюбу між сторонами.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Апеляційний суд, врахувавши наведене, а також те, що ОСОБА_1

у 2005 році зверталась до суду з позовом до відповідача для вирішення спору щодо поділу квартири

АДРЕСА_1, і цей позов 27 жовтня 2005 року був залишений без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання без поважних причин, правильно вказав, що ОСОБА_1 знала про порушення свого права щонайменше із жовтня 2005 року, а отже звернувшись до суду з цим позовом у 2021 році, пропустила строк позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач, що є підставою для відмови у позові.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16, від 20 березня 2019 року у справі № 214/4482/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 390/1740/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16.

Крім того Верховний Суд звертає увагу, що за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень та інтернет-порталу "Судова влада", ОСОБА_1 ще й у 2013 році зверталась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири та усунення перешкод у користуванні нею (справа № 520/2747/13-ц), однак вказаний позов було повернуто, зокрема через несплату судового збору.

Вказане підтверджує висновки апеляційного суду про існування із 2005 року невирішеного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу квартири АДРЕСА_1 та спростовує доводи заявника щодо наявності чинних домовленостей між колишнім подружжям про користування та розпорядження квартирою.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 вказав, що добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, передбаченого статтею 72 СК України, позивачем суду не надано.

З урахуванням встановлених обставин справи, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів.

Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до

частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников