643/6077/20 Про визнання дій незаконними, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відшкодування шкоди - 06.09.2023 Прийняття

відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", після зміни найменування - акціонерне товариство "Сенс-Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду

м. Харкова у складі судді Довготько Т. М. від 23 лютого 2021 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року

у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Дряниці Ю. В., Триголова В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), після зміни найменування - акціонерне товариство "Сенс-Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. (далі - приватний нотаріус) про визнання дій незаконними, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 06 липня 2007 року між ним та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі -

АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", після зміни найменування - акціонерне товариство "Сенс-Банк", укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-285, за умовами якого він отримав кредит

у розмірі 95 000,00 доларів США зі сплатою 12,50 процентів річних,

із кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 липня 2022 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору того самого дня

між ними укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-488, згідно

з умовами якого він передав в іпотеку банка нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 565 600,00 грн, що еквівалентно 112 000 доларам США (пункт 1.2 договору).

31 жовтня 2017 року приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований реєстрі за № 24293, яким запропоновано стягнути з нього на користь публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") заборгованість за договором кредиту від 06 липня 2007 року № 839/3/27/38/7-285 за період із 09 грудня 2014 року по 09 жовтня 2017 року у розмірі 202 901,62 доларів США,

що складається із: простроченої заборгованості - 88 135,57 доларів США, строкової заборгованості по нарахованих процентах - 102,81 доларів США, простроченої заборгованості по нарахованих процентах -

114 663,23 доларів США.

22 березня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. (далі - приватний виконавець) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису

№ 24293, виданого приватним нотаріусом 31 жовтня 2017 року на суму 202 901,62 доларів США. У рамках указаного виконавчого провадження приватний виконавець 10 травня 2018 року виніс постанову про опис

та арешт майна боржника, а згодом реалізував через електронні торги належну йому квартиру, яка є предметом іпотеки.

Позивач уважав, що вищевказані дії з реалізації належного йому нерухомого майна є незаконними, а виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню. Зокрема приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис на підставі договору кредиту, який не був нотаріально посвідчений, а також стягнув заборгованість, яка не була безспірною. Зазначав, що приватний нотаріус безпідставно послався на пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п)

(далі - Перелік), оскільки вказаний пункт був визнаний незаконним постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Вказував, що умовами договору кредиту передбачено наслідки неналежного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, а саме, у разі прострочення виконання більше ніж

60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким,

що сплив і позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі. Останній платіж по договору кредиту ним здійснений 14 серпня 2008 року, а отже, строк виконання основного зобов`язання було змінено на 11 листопада 2008 року. Відтак банк утратив право вимоги за основним зобов`язанням, оскільки з моменту виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Крім цього, письмову вимогу

про погашення заборгованості він не отримував.

Пославшись на відповідні норми ЦК України (435-15) та Закону України "Про нотаріат" (3425-12) , позивач уважав, що має право на стягнення збитків, завданих йому внаслідок незаконних дій відповідачів, які складають ринкову вартість належної йому квартири (предмета іпотеки) станом

на дату подання позову у розмірі 1 220 100,00 грн, яка відчужена

у результаті торгів.

Крім того, позивач указував, що розмір судових витрат, які він поніс

і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складаються з витрат

на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними дії приватного нотаріуса Чуловського В. А. щодо вчинення 31 жовтня 2017 року виконавчого напису, зареєстрованого

в реєстрі за № 24293 про стягнення з нього на користь ПАТ "Укрсоцбанк" грошових коштів у сумі 202 901,62 доларів США за договором кредиту

від 06 липня 2007 року № 839/3/27/38/7-285;

- визнати незаконними дії ПАТ "Укрсоцбанк" щодо звернення із вимогою до приватного нотаріуса про вчинення відповідного виконавчого напису;

- визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 24293, таким, що не підлягає виконанню;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь збитки у розмірі

1 220 100,00 грн, а також понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що при вчиненні 31 жовтня 2017 року оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом здійснено перевірку наявності умов, за яких може бути вчинений виконавчий напис, а також перевірено пред`явлені для цього документи. Приватний нотаріус обґрунтовано послався на пункт 2 Переліку, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2017 року до закінчення касаційного розгляду було зупинено виконання постанови Київського адміністративного суду

від 22 лютого 2017 року, якою було визнано незаконним указаний пункт Переліку. Відхиляючи доводи позивача про вчинення виконавчого напису поза межами трирічного строку, суд першої інстанції вказав, що кінцевим терміном погашення кредиту є 05 липня 2022 року. Доказів зміни строку виконання основного зобов`язання позивачем не надано.

Районний суд дійшов висновку, що приватний нотаріус не є належним відповідачем у цій категорії справ, а тому позовні вимоги до нього

не підлягають задоволенню з цих підстав.

Крім цього, суд відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог

про відшкодування шкоди у зв`язку їх безпідставністю.

Не погоджуючись з указаним рішенням районного суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року. Призначено справу до розгляду.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на всій території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану

в Україні" з доповненнями, введено воєнний стан в Україні з 05 години

30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і зараз.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року

№ 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам

і доводам сторін, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку

про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким,

що не підлягає виконанню, оскільки такий вчинений з дотриманням норм чинного на той час законодавства.

Також апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, який не є належним відповідачем у спорах про визнання виконавчого напису таким,

що не підлягає виконанню.

Колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи апеляційної скарги

про те, що на час вчинення оспорюваного виконавчого напису постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) втратила чинність, оскільки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 було зупинено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2017 року до закінчення касаційного розгляду. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року не визначено момент, з якого втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 (662-2014-п) , а відтак вона втрачає чинність

у загальному порядку відповідно до Порядку скасування рішення

про державну реєстрацію нормативно правових актів, занесених

до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 року № 32/5 (z0458-00) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Касаційного цивільного

суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 29 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1

про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня

2023 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 643/6077/20 із Московського районного суду м. Харкова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року призначено справу

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права

та порушили норми процесуального права, а також не надали належну правову оцінку поданим ним доказам та його доводам.

Суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про законність дій приватного нотаріуса при вчиненні оспорюваного виконавчого напису. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (662-2014-п) , якою вносилися зміни до переліку документів,

що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів

на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, втратила чинність

(у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі

№ 826/20084/14. Тоді як у цій справі, оспорюваний виконавчий напис вчинено 31 жовтня 2017 року, тобто вже після набрання законної сили вказаною вище постановою суду (22 лютого 2017 року). Більше того, правовий висновок щодо втрати чинності постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 (662-2014-п) (у частині) викладений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року

у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21, пункти77-96).

Посилається у цій частині на постанову Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18), ухвалену у подібних правовідносинах.

Суди проігнорували його доводи про те, що банк звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису поза межами строку виконання основного зобов`язання, який, на його думку, було змінено на 11 листопада 2008 року, у силу вимог пункту 4.5 договору кредиту від 06 липня 2007 року № 839/3/27/38/7-285. У цій частині посилається на відповідні постанови Верховного Суду України.

Також уважає неправильним висновок судів, що приватний нотаріус

не є належним відповідачем у даному спорі.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 липня 2007 року між ОСОБА_1 (позичальник) та АКБ "Укрсоцбанк" (кредитор) укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-285, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 95 000,00 доларів США

зі сплатою 12,50 процентів річних, із кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 липня 2022 року (а. с. 7-10, т. 1).

У пункті 4.5 договору кредиту сторони погодили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7 (сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору), 3.3.8 цього Договору (своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями) протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту

та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Пунктом 7.4 договору кредиту встановлено, що у випадку настання обставин, визначених, зокрема, пунктом 4.5 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що закінчився і, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти

за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

На забезпечення виконання умов вищевказаного договору кредиту 06 липня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-488, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банка нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить

565 600,00 грн, що еквівалентно 112 000 доларам США (пункт 1.2 договору) (а. с. 11-12, т. 1).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (662-2014-п) в частині, а саме:

пункт 1. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори,

що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги

про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення,

що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи

про ненадходження платежу", пункт 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості

з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори,

за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника

із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.". Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (662-2014-п) в частині, у виданні,

в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили (а. с. 92-94, т. 1).

31 жовтня 2017 року приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований реєстрі за № 24293, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість

за договором кредиту від 06 липня 2007 року № 839/3/27/38/7-285 за період із 09 грудня 2014 року по 09 жовтня 2017 року у розмірі 202 901,62 доларів США, що складається із: простроченої заборгованості - 88 135,57 доларів США, строкової заборгованості по нарахованих процентах - 102,81 доларів США, простроченої заборгованості по нарахованих процентах -

114 663,23 доларів США (а. с. 6, т. 1).

22 березня 2018 року приватний виконавець Бабенко Д. А. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 24293, виданого приватним нотаріусом 31 жовтня 2017 року

на суму 202 901,62 доларів США (а. с. 78-79, т. 1).

У рамках указаного виконавчого провадження приватний виконавець виніс відповідні постанови, повідомлення про результати оцінки майна

(а. с. 81-82, 83, 90, т. 1).

Відповідно до протоколу № 347803 проведення електронних торгів 26 липня 2018 року відбулися торги з продажу трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 . Стартова ціна - 498 720,00 грн,

ціна продажу - 578 888,00 грн. Переможець торгів - учасник 10,

особлива ставка - 578 888,00 грн (а. с. 87, т. 1).

Приватний виконавець Бабенко Д. А. 06 серпня 2018 року склав акт

про проведені електронні торги у виконавчому провадженні № НОМЕР_1

з примусового виконання виконавчого напису № 24293,

виданого приватним нотаріусом 31 жовтня 2017 року на суму

202 901,62 доларів США, відповідно до якого переможцем торгів стала ОСОБА_2 (а. с. 88-89, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411,

частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити,

які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок).

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України "Про нотаріат", тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем

та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -

не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ). При цьому Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені

в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку.

З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування

від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся

до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування позову ОСОБА_1, серед іншого, вказував,

що виконавчий напис вчинено без попереднього направлення йому стягувачем письмової вимоги та без підтвердження безспірності заборгованості.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновок про дотримання нотаріусом вимог чинного законодавства

при вчиненні оспорюваного виконавчого напису.

Проте з таким висновком судів Верховний Суд не погоджується.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів

на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін

у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості

або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі

№ 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року

у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся

до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника -

це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається

за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить

про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/17 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21), від 16 листопада 2022 року у справі

№ 369/16105/19 (провадження № 61-6145св22),від 28 червня 2023 року

у справі № 761/19654/21 (провадження № 61-9744св22).

У пункті 4.5 договору кредиту від 06 липня 2007 року сторони погодили,

що у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7 (сплачувати проценти

за використання Кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору), 3.3.8 цього Договору (своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання

та можливими штрафними санкціями) протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив

та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Вчиняючи оспорюваний виконавчий напис, нотаріус указав, що строк платежу за кредитним договором настав, а боржник допустив прострочення сплати платежів.

Разом із цим, районний суд, пославшись на недоведеність позивачем порушення процедури вчинення виконавчого напису нотаріуса,

не встановив та не перевірив факт надіслання банком письмової вимоги про погашення заборгованості, отримання/неотримання позичальником такого листа, а, відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку та умов договору кредиту, що має суттєве значення для вирішення спору по суті.

Крім цього, у позові ОСОБА_1 посилався на те, що останній платіж

по договору ним здійснений 14 серпня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти

за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18); від 31 жовтня 2018 року

у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача про те, що виконавчий напис був вчинений після спливу трьох років із дня виникнення права вимоги з посиланням на те, що кінцевим терміном погашення кредиту

є 05 липня 2022 року, не перевірив чи не змінився строк виконання основного зобов`язання за передбачених договором кредиту умов.

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції не забезпечив повний

та всебічний розгляд справи, не встановив, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису божник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення оспорюваного напису.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції

в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд належним чином не перевірив фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки аргументам позивача.

Крім цього, Верховний Суд зауважує, що у постанові від 21 вересня

2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що: "оскільки у судовому порядку постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (662-2014-п) визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним)

та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень

має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 (662-2014-п) "Про внесення змін

до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться

у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів",

якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах,

не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду

від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Подібна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18).

У справі, яка переглядається, вбачається, що оспорюваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 31 жовтня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Указані обставини суди також залишили поза увагою, не врахували зазначені вище постанови, які є релевантними для даної справи, у зв`язку

з чим безпідставно відхилили доводи позивача у цій частині.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відтак доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати

їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, роз`яснити сторонам

їх процесуальні права та обов`язки, розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, рішення Московського районного суду м. Харкова

від 23 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 28 березня 2023 року необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.