Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 752/6163/17
провадження № 61-7061св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у складі судді: Хоменко В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулися із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є синами ОСОБА_5 .
Позивачка ОСОБА_1 - рідна сестра ОСОБА_5
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували після ОСОБА_5 по 1/4 частини земельної ділянки та по 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки та 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Київським міським бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 10 листопада 2010 року видано довідку про показники об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої будинок за адресою: АДРЕСА_1, має такі показники: загальна площа - літ. А - 229,7 м2, літ. О - 92,5 м2; житлова площа - літ. 111,6 м2, літ. О - 55,5 м2.
Крім того, самовільно збудовані: літ. А - 7, житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні.
Позивачі вказали, що у березні 2017 року їм стало відомо про те, що 01 червня 2012 року ОСОБА_3 зареєстровано в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а саме садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні. При цьому, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку в Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01 червня 2012 року вказано - Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 146253, виданий на підставі рішення Київської міської ради від 03 квітня 2001 року № 252-3/1229, що зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 79-2-01692 від 15 квітня 2002 року; початком будівництва визначено 1998 рік, а закінченням будівництва - 2008 рік.
Позивачі вважали, що на момент відкриття спадщини, тобто станом на 17 лютого 2010 року, садибний житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні, вже був побудований та входив до складу спадщини, так як збудований на території земельної ділянки, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та є обслуговуючою будівлею житлового будинку на АДРЕСА_1, що належав на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 та належить на праві власності ОСОБА_1
ОСОБА_2, ОСОБА_1 просили:
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
сертифіката відповідності щодо житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, на АДРЕСА_1, матеріали справи не містять, так само як відомостей про введення останнього в експлуатацію спадкодавцем ОСОБА_5 ;
зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Передумовою звернення до суду з позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва є розгляд цього питання компетентними органами. Позивачі не звертались до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта до експлуатації в установленому законом порядку, а одразу звернулись до суду з позовом про визнання права власності. Такого не було вчинено й спадкодавцем ОСОБА_5 за життя, доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять;
матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавцю ОСОБА_5 за життя була надана земельна ділянки в установленому порядку як особі, яка здійснила самочинне будівництво, під уже збудоване майно і визнання права власності за цією особою; а також, що остання зверталась щодо визнання права власності на нерухоме майно як власник земельної ділянки, на якій майно збудовано, і це не порушувало права інших осіб;
відповідачем у 2012 році, тобто після смерті ОСОБА_5, було отримано дозвіл про готовність об`єкта до експлуатації - садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, на АДРЕСА_1 ; що в подальшому призвело для проведення реєстрації права власності на вказаний об`єкт в установленому порядку. Позивачами 29 жовтня 2011 року було надано нотаріально посвідчену заяву про те, що вони не заперечують проти будівництва, введення в експлуатацію ОСОБА_3 житлового будинку та мансарди під літ. "О", виділення його в окреме домоволодіння та присвоєння окремої поштової адреси. Таким чином, позивачі ще у 2011 році були обізнані про дії відповідача;
у судовому засіданні не знайшли підтвердження ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, ані посилання позивачів на обґрунтування своїх правових вимог. Позивачами не доведено у встановленому законом порядку факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивачі посилаються в своєму позові. Позивачами не вказано, чим саме відповідач порушив їх права. останні були обізнані про дії відповідача ще у 2011 році, дали на них свою згоду. Доказів того, що спірний об`єкт увійшов до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 судом не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно з дозволом № 525 від 16 жовтня 2003 року на введення в експлуатацію закінченого будівництвом (розширенням, реконструкцією) приватного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, забудовники: ОСОБА_1, ОСОБА_5, прибудови: А3, а5, а6, літню кухню О, гараж Н, сарай М на земельній ділянці по АДРЕСА_1 прийняли в експлуатацію. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 923 від 08 жовтня 2008 року "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" (923-2008-п)
підставою для укладення договорів про постачання на прийняті в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти необхідних для їх функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії тощо, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на зазначений об`єкт є Сертифікат відповідності. Сертифіката відповідності щодо житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, за адресою АДРЕСА_1, матеріали справи не містять, так само як відомостей про введення останнього в експлуатацію спадкодавцем ОСОБА_5 ;
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19З висловив таку правову позицію, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Згідно свідоцтв про право особистої власності на домоволодіння, виданих 20 вересня 1989 року на ім`я ОСОБА_5, та ОСОБА_1 слідує що будинок, який є спадковим, побудований до 1989 року. Крім того, суд встановив, що станом на 2010 рік на земельній ділянці наявні самовільно збудовані будівлі: літ. А - 7, житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні. При цьому жодна особа не реєструвала права власності на добудови, відповідно до особливого порядку реєстрації права власності на нерухоме майно, який діє із прийняттям Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року (1952-15)
№ 1952-1У, згідно порядку реєстрації права власності, який було встановлено Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 року № 121, Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про затвердження змін до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків 1 та 11 категорій складності, які збудовані без дозволу на ви конання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та і інженерних мереж" від 13 червня 2012 року № 304. Вказаними нормами, встановлено порядок прийняття в експлуатацію як житлового будинку, так і прибудов (господарських будівель) такого будинку, їх реєстрація. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували право ОСОБА_5 на майно, яке перебудоване, добудовано, збільшено після 1989 року (дати отримання свідоцтва про право власності на будинок);
відповідач у 2012 році, тобто, після смерті ОСОБА_5, отримав дозвіл про готовність об`єкта до експлуатації - садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 м2, за адресою: АДРЕСА_1, що в подальшому стало підставою для проведення реєстрації права власності на вказаний об`єкт в установленому порядку;
у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України (Верховний Суд України справа № 6-130цс13 від 04 грудня 2013 року). Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, є незмінною (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справа 487/6723/15-ц);
враховуючи, що матеріали справи не містять жодного належного і допустимого доказу щодо набуття ОСОБА_5 права власності на збудовані і перебудовані після 1989 року будівлі і господарські споруди, тому це дає підстави вважати, що будівництво є самочинним. Тому рішення суду про відмову у задоволенні позову є обґрунтованим.
Аргументи учасників справи
10 травня 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій просили:
скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
після смерті ОСОБА_5 було два спадкоємці першої черги: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є власниками по частки у спадковому майні, тобто, спірного будинку. частки спірного будинку належить ОСОБА_1 ;
10 листопада 2010 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності не об`єкти нерухомого майна видано довідку про показники об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої, будинок за адресою, АДРЕСА_1 має такі показними: загальна площа - літ. А-229,7 кв. м, літ. 0-92,5 кв. м; житлова площа - літ. А-111,6 кв. м, літ. 0-55,5 кв. м. Крім того, самовільно забудовані: прибудова літ. А-7, житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні. На запит адвоката від 02 березня 2017 року позивачам стало відомо, що 01 червня 2012 року ОСОБА_3 зареєстрував в Інспекції державного архітектурно будівельного контролю у м. Києві декларацію про готовність об`єкту до експлуатації, а саме - садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні. Вказаний документ є підставою для реєстрації об`єкта нерухомого майна у державному реєстрі нерухомості (отримання свідоцтва на права власності). З метою отримання свідоцтва на право власності позивачі звернулись до Другої київської державної нотаріальної контори натомість отримали відмову з посиланням на те, що відповідна нерухомість є самочинним будівництвом. З метою реєстрації вказаного будівництва позивачі звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Сомова І. В., який відмовив у реєстрації з посиланням на відсутність документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тобто, відсутність у пакеті документів декларації про готовність (оригіналу);
у матеріалах справи наявна копія відповідної декларації (а.с. 36) Відповідно до вказаної декларації садовий (індивідуальний) житловий будинок літ. О (переобладнаний з літньої кухні). Початок будівництва 1998 рік. Закінчення будівництва 2008 рік. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, то весь вказаний будинок побудовано за життя спадкодавця. Проте суди попередніх інстанцій не визнають даний документ як безумовну підставу для реєстрації права власності об`єкта в позасудовому порядку;
у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 522/11277/18 зазначено, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку інспекцією (щодо об`єктів 1-ІII категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з вдачею рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна;
зважаючи, що відповідач вважає садибний житловий будинок літ. "О", переобладнаний з літньої кухні з прибудовою літ. "0-1" та мансардою над літ. "О", загальною площею 92,5 кв. м. на АДРЕСА_1 своєю особистою власністю тому відповідна декларація не надається позивачам для реєстрації даного об`єкта як спільної власності. Без відповідних документів Друга київська державна нотаріальна контора відмовила у видачі свідоцтва на право власності. Аналогічно відмовив у видачі свідоцтва на право власності і державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріуса Сомов І. В.;
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) зазначив, що частиною третьою статті 376 ЦК України передбачена можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду. Колегія суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06 звертала увагу, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкта, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва;
Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №804/1510/16 зазначив, що: "відповідно до частини першої статті 39 Закону №3038-VI, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до І - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно- будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката". Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку інспекцією (щодо об`єктів І-ІІІ категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з виданою рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого манна (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 522/11277/18);
суд безпідставно прийняв твердження відповідача, що всі добудови та покращення було зроблено відповідачем. У матеріалах справи відсутня експертиза на вирішення якої ставилися запитання щодо фактичного збільшення ринкової вартості нерухомого майна за рахунок невід`ємних покращень (добудов), чого зроблено не було. У рішеннях судів не описано на якій підставі вони не приймають до уваги документи позивачів про їх участь у будівництві. У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 380/1726/16-ц зазначено, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано яка саме частина спірного будинку була побудована спадкодавцем, а тому "... за таких обставин, коли фактичні обставини в частині вирішення вимог щодо будинку судом не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції";
до складу спадщини входять об`єкти під літерою "О", але є приписка, що вони самочинно збудовані, тому до матеріалів справи додано чеки, що підтверджують участь у створенні відповідного об`єкта. Крім того у витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначається, що самовільно переобладнано: житловий будинок літ. "0" переобладнаний з літньої кухні (1-1/6,50 кв. м. - коридор, 1-3/5,00 кв. м. - санвузол, 1-4/12,20 кв. м. - кухня). 1-2/14,30 кв. м. - житлова збільшилась на 0,40 кв. м. за рахунок знесення стіни (це все об`єкти домоволодіння в якому позивачам належить 3/4 ). Дані твердження та письмові докази не досліджувалися судом у судових засіданнях належним чином. Окрім того суд взагалі не дав їм оцінку, що свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
оскаржені рішення фактично частково позбавило право власності позивачів на об`єкт переобладнаного з літньої кухні з прибудовою літ. "О-l" та мансардою над літ. "О", хоча вони набули це право на усіх законних підставах;
якщо відповідач зазначає що всі добудови та покращення було зроблено їм то йому необхідно було проводити експертизу на вирішення якої ставити питання щодо фактичного збільшення ринкової вартості нерухомого майна за рахунок невід`ємних покращень (добудов), чого зроблено не було;
суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавцю ОСОБА_5 за життя була надана земельна ділянка, хоча до позовної заяви надано державний акт на право власності на землю (а. с. 11);
нотаріально посвідчена заява від 29 жовтня 2011 року не стосуються переходу права власності. Така заява могла бути надана і будь якій іншій особі, яка проводить введення будинку в експлуатацію, проте це не призводить до зміни власника об`єкту. Зазначена заява була видана позивачами, під тиском чиновників державної установи у зв`язку з практикою, що склалася при оформленні документів у цих організаціях за відсутністю фізичної присутності інших власників об`єкту нерухомості та земельних ділянок. Дана заява не змінює та не породжує правові наслідки щодо цивільних прав та обов`язків щодо права власності власників частини переобладнаного домоволодіння.
У липні 2023 року ОСОБА_3 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
спадкоємець ОСОБА_3 є єдиним власником садибного житлового будинку літ. О, переобладнаного з літньої кухні;
спірний будинок було побудовано відповідачем особисто за власні кошти, даний факт підтверджується квитанціями на придбання будівельних матеріалів. 29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано нотаріально засвідчену заяву про те що вони не заперечують троти будівництва та введення в експлуатацію ОСОБА_3 житлового будинку та мансарди над будинком, позначених на плані під літерою "О". Позивачі пропустили позовну давність, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою від 29 жовтня 2011 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
08 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 червня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 522/11277/18; від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16; від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а; від 26 лютого 2020 року у справі № 380/1726/16-ц; та постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є синами ОСОБА_5 .
Позивачка ОСОБА_1 - рідна сестра ОСОБА_5
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували після смерті ОСОБА_5 по 1/4 частини земельної ділянки 0,1000 га, кадастровий номер 900046008, та по 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки та 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Київським міським бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 10 листопада 2010 року видано довідку про показники об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої будинок за адресою: АДРЕСА_1, має такі показники: загальна площа - літ. А - 229,7 м2, літ. О - 92,5 м2; житлова площа - літ. 111,6 м2, літ. О - 55,5 м2.
Відповідно до тексту довідки, на земельній ділянці наявні самовільно збудовані будівлі: літ. А - 7, житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні.
Згідно інформаційної довідки Другої київської державної нотаріальної контори № 2794/02-14 від 25 травня 2019 року на момент видачі свідоцтва про право спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 житловий будинок літ .О, переобладнаний з літньої кухні, був самочинним, тому відповідно свідоцтво не видавались.
Рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 48039753 від 31 липня 2019 року відповідачам відмовлено у державній реєстрації права власності на самовільно побудований житловий будинок літ. "О", переобладнаного з літньої кухні.
ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 238, 239).
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Якщо інші спадкоємці оспорюють чи не визнають право на частку спадкоємця, то ефективним є такий спосіб захисту як визнання права на частку спадкоємця (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 380/1726/16-ц (провадження № 61-8св20) зазначено, що:
"за змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Зважаючи на конкретні обставини справи, яка переглядається, а саме, початок будівництва - вересень 1993 року, укладення шлюбу - жовтень 1999 року, закінчення будівництва будинку - травень 2001 року, обов`язковому встановленню підлягає, яка саме частина спірного будинку була побудована спадкодавцем ОСОБА_8 до шлюбу з третьою особою, а яка частина будинку під час шлюбу, а також участь кожного з подружжя ОСОБА_2 у будівництві спірного будинку.
Суд повинен роз`яснити сторонам право на проведення відповідної судово-технічної експертизи в разі необхідності.
Від встановлення часу будівництва будинку залежить правильність визначення часток спадкоємців у спадковому майні.
У ході судового розгляду справи дане питання ані судом першої ані апеляційної інстанції не з`ясовувалось, докази сторонами не надавались та судом не досліджувались, фактичні обставини не з`ясовувались".
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачі надали:
копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01 червня 2012 року (т. 1, а. с. 36-39). Відповідно до вказаної декларації садовий (індивідуальний) житловий будинок літ. О (переобладнаний з літньої кухні). Початок будівництва 1998 рік. Закінчення будівництва 2008 рік;
копію державного акту на право приватної власності на землю від 15 квітня 2002 року № 79-2-01692, виданий ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 11).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункти 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом позивачі зазначали, що на момент відкриття спадщини, тобто станом на 17 лютого 2010 року, садибний житловий будинок літ. О, переобладнаний з літньої кухні, вже був побудований та входив до складу спадщини, так як збудований на території земельної ділянки, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та є обслуговуючою будівлею житлового будинку на АДРЕСА_1, що належав на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 та належить на праві власності ОСОБА_1 ;
при відмові у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності суди вказали, що матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавцю ОСОБА_5 за життя була надана земельна ділянки в установленому порядку як особі, яка здійснила самочинне будівництво, під уже збудоване майно і визнання права власності за цією особою; а також, що остання зверталась щодо визнання права власності на нерухоме майно як власник земельної ділянки, на якій майно збудовано, і це не порушувало права інших осіб;
позивачі надали державний акт на право приватної власності на землю від 15 квітня 2002 року № 79-2-01692, виданий ОСОБА_5 (а. с. 11);
тому помилковим є висновок судів про те, що матеріали справи не містять доказів, що спадкодавцю ОСОБА_5 за життя була надана земельна ділянки в установленому порядку як особі, яка здійснила самочинне будівництво;
суди не врахували, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку інспекцією (щодо об`єктів I-III категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з видачею рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна;
позивачі надали копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01 червня 2012 року (а. с. 36-39). Відповідно до вказаної декларації садовий (індивідуальний) житловий будинок літ. О (переобладнаний з літньої кухні). Початок будівництва 1998 рік. Закінчення будівництва 2008 рік;
суди не врахували, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, то весь вказаний будинок побудовано за життя спадкодавця;
заперечуючи проти позову ОСОБА_3, зазначав, що саме він будував спірний будинок після отримання відповідної згоди від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 171-173). На підтвердження чого ОСОБА_3 надав квитанції на 64 аркушах (т. 1, а. с. 174-233);
суди не врахували, що заявою від 29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали згоду ОСОБА_3 на будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку та мансарди над будинком, позначеним на плані літ. "О" з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами та прибудови до житлового будинку, позначеної на платі літ. "Оі" (т. 1, а. с. 235);
суди не надали оцінки доказам, наданим позивачем, а саме: копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01 червня 2012 року (а. с. 36-39) та копії державного акта на право приватної власності на землю від 15 квітня 2002 року № 79-2-01692, виданий ОСОБА_5 (а. с. 11); а також доказам, наданим відповідачем, а саме: копіям квитанцій на 64 аркушах (т. 1, а. с. 174-233); заяві від 29 жовтня 2011 року (т. 1, а. с. 235);
За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому оскаржені судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук