752/9858/21 Про стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором - 07.08.2023 Прийняття

Позов обґрунтовано тим, що 19 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203788861, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 202 980,00 доларів США строком до 19 червня

2018 року зі сплатою 14 % річних.

19 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі № 4001.

15 травня 2009 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 19 червня 2008 року

Оскільки ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання за кредитним договором належним чином банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року

з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") стягнено заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 у розмірі

3 082 366,64 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії залишено без задоволення. Рішення набрало законної сили 20 березня 2012 року.

У зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами на адресу позичальника направлено повідомлення від 11 березня 2021 року № 114/5-211825 про неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором. Зазначене повідомлення залишено позичальницею без виконання.

Відповідно до розрахунку заборгованості за період із 05 березня 2018 року до

05 березня 2021 року позичальниця має заборгованість із 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 43 058,97 доларів США, що

в еквіваленті складає 1 195 162,08 грн.

Посилаючись на ці обставини, АТ "Райффайзен Банк" просило стягнути

з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 43 058,97 доларів США, що еквівалентно 1 195 162,08 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року позовні вимоги АТ "Райффайзен Банк" залишено без задоволення.

Рішення мотивовано тим, що банком пропущено строк звернення до суду щодо стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено банком у 2011 році шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 19 червня 2008 року № 2203788861, проте з цим позовом банк звернувся лише у 2021 році.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Райффайзен Банк" задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову АТ "Райффайзен Банк". Стягнено з ОСОБА_1 на користь

АТ "Райффайзен Банк" 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 за період із

05 березня 2018 року до 05 березня 2021 року у розмірі 43 058,97 доларів США.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги

є обґрунтованими та доведеними, оскільки рішення про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором не виконано, а вимоги банка стосуються стягнення 3 % річних нарахованих на суму основного боргу за останні три роки, які передували подачі позову, тобто в межах позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу передати на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15, об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі

№ 757/44680/15, Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 325/1387/15. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Щодо заміни позивача у справі його правонаступником

У липні 2023 року від АТ "Райффайзен Банк" надійшла заява про заміну сторони

у справі його правонаступником - Акціонерним товариством "Оксі Банк" (далі -

АТ "Оксі Банк").

Заява про заміну сторони обґрунтована тим, що 30 березня 2023 року між

АТ "Райффайзен Банк" та АТ "Оксі Банк" укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861, а отже АТ "Оксі Банк" набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1, яка є позичальником за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні

в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно із статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі

у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на те, що АТ "Райффайзен Банк" відступило право вимоги АТ "Оксі Банк", то до нового кредитора перейшли права первісного кредитора за зобов`язаннями за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861, тому заява про заміну сторони позивача АТ "Райффайзен Банк" на його правонаступника АТ "Оксі Банк" підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

19 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203788861, згідно з умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 202 980,00 доларів США строком до 19 червня 2018 року зі сплатою 14 % річних.

19 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі № 4001.

ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання за кредитним договором належним чином у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року

з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнено заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 у розмірі 3 082 366,64 грн, 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії залишено без задоволення. Зазначене рішення набрало законної сили 20 березня 2012 року.

У зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами на адресу позичальника направлено повідомлення про неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором

від 11 березня 2021 року № 114/5-211825. Зазначене повідомлення залишено позичальницею без виконання.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем зазначено, що відповідно до розрахунку заборгованості за період із 05 березня 2018 року до 05 березня

2021 року позичальник має сплатити на користь банку 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 43 058,97 доларів США, що еквівалентно 1 195 162, 08 грн.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку із зверненням банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та ухваленням Голосіївським районним судом міста Києва 12 грудня 2011 року рішення банк змінив строки виконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором. Отже банком пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення 3 % річних та невиконання грошового зобов`язання, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено ще у 2011 році шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 19 червня 2008 року № 2203788861.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновлені строку для пред`явлення його до виконання на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року.

Ухвалами Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та від 08 грудня 2020 року залишено без задоволення заяви банку про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року.

18 квітня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинено виконавчий напис за № 388 про стягнення

з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 2203788861 шляхом звернення стягнення на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель загальною площею 0,508 га (кадастровий номер: 8000000000:79:194:0004) та житловий будинок, які знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1, на загальну суму 466 173,67 доларів США, що

в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить

12 522 470,87 грн. Стягнення здійснювалося за період із 19 червня 2008 року до

04 квітня 2019 року.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 грудня

2020 року, залишеним без змін Київським апеляційним судом від 14 червня

2021 року, виконавчий напис нотаріуса, вчинений 18 квітня 2019 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають

з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути

з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15,

від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду,

а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом,

а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позичальниця неналежним чином виконувала зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 3 082 366,64 грн, яка стягнута рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року, але рішення суду також відповідачкою не виконано, тому кредитор має право на стягнення з боржниці 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Верховний Суд погоджується, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вчергове окреслено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, таким чином, помилковим є висновки про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала, а тому посилання заявниці у касаційній скарзі гуртуються на протилежному тлумаченні наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявниця вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

№ 757/44680/15, Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 325/1387/15.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами

й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності обставини наведеної як приклад справи до обставин розглядуваної справи.

У справі № 372/1036/15 вирішувався спір про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, де Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду

з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, у справі № 372/1036/15 наведеній заявницею як приклад неоднакового застосування норм права, вирішувалися спір з інших неподібних правовідносин,

а тому висновок у цій справі не може бути релевантним прикладом неоднакового застосування норм матеріального права.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15 (провадження

№ 61-32171сво18) сформулювала висновок про те, що "натуральним

є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога

в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор

в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога у такому зобов`язанні не може бути захищена

в судовому (примусовому) порядку".

Натомість у справі, що переглядається, зобов`язання за кредитним договором не є натуральним, оскільки ці зобов`язання отримали судовий захист рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року суду, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь період невиконання рішення суду про стягнення коштів в межах строку позовної давності, який обчислюється останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 325/1387/15, не підлягають застосуванню, оскільки з огляду на ієрархію правових висновків застосовними у цій справі є висновки, сформульовані Великою Палатою Верховний Суд у справі № 127/15672/16-ц, які застосовані судом апеляційної інстанції.

Також заявниця у касаційній скарзі вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтованість підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи заявниці щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються

з нормами матеріального права, які судом апеляційної інстанції правильно застосовані.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено. Отже доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання розбіжності пов`язаної з різним застосуванням норм права у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/1572/16, Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 325/1387/15 та Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 454/3012/19.

Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявниця має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявниця повинна навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявниця просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією "живого права" (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Заявниця аргументує необхідність передачі справи на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду тим, що ці справи об`єднує предмет та умови судового спору, але з різним застосуванням судами норм матеріального права, а саме у справі № 127/15672/16 та у справі № 325/1387/15. Проте, у розумінні приписів частин третьої-четвертої статті 403 ЦПК України такі доводи не є тими обставинами, що переконливо доводять необхідність відступлення від згаданих висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд дійшов переконання, що зазначена у касаційній скарзі підстава,

а саме необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована заявницею, іВерховним Судом їх не встановлено, тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 55, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про заміну сторони позивача

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання задовольнити.

Замінити позивача - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання на його правонаступника - Акціонерне товариство "Оксі Банк".