638/2080/17 Про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом - 25.07.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

25 липня 2023 року

м. Київ

справа № 638/2080/17

провадження № 61-10559св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4 (мати), ОСОБА_5,

третя особа - управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 рокув складі колегії суддів Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є рідним братом ОСОБА_6 01 серпня 1992 року останній зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_3

28 квітня 2007 року шлюб було розірвано.

12 липня 2013 року ОСОБА_6 став власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1549. Під час пошуку квартири для купівлі ОСОБА_6 познайомився з ріелтором - ОСОБА_7 . Після цього вони одружилися 30 жовтня 2014 року та ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_2 ..

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер. Позивач вказує, що ОСОБА_6 тривалий час зловживав спиртними напоями та мав поганий стан здоров`я. Останній близько трьох місяців перебував у лікарських установах з діагнозом: посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворною гіпертензією, вестибуло-атактичним та астено-невротичним синдромом, поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням поперекового відділу, вертеброгенну лівосторонню люмбоішіалгію, м`язово-тонічний варіант, обумовлений правобічною центральною грижею диску L-4 L-5, ВСД змішаного типу, що підтверджується випискою з історії хвороби. З 21 квітня 2007 року ОСОБА_6 почав гірше почуватись, у зв`язку з чим позивач йому допомагав матеріально, купував продукти та доглядав. У зв`язку з перебуванням брата ( ОСОБА_6 ) у безпорадному стані та піклуванням про нього, позивач має право вимагати зміни черговості спадкування за законом після його смерті.

Позивач просив: змінити належну йому другу чергу спадкоємців за законом на першу чергу спадкоємців за законом після померлого брата ОСОБА_6 ; визнати право власності на 1/4 квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено частково.

Змінено належну ОСОБА_1 другу чергу спадкоємців за законом на першу чергу спадкоємців за законом після померлого брата ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_6 тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, звертався за медичною допомогою, про що свідчать виписки з його історії хвороби та довідки з поліклініки, у ОСОБА_1 була можливість надавати кошти на його утримання та допомагати матеріально, що підтверджується даними про працевлаштування останнього в визначений у позові період, при цьому надані ОСОБА_1 докази не викликають у суду сумніву щодо того, що останній надавав спадкодавцю нематеріальні послуги та позивач здійснював вказані дії протягом тривалого проміжку часу, з часу коли погіршився стан здоров`я ОСОБА_6 - з квітня 2007 року. Вказане повністю підтверджується показаннями свідків, допитаних судом у судовому засіданні та не спростовується наданими стороною відповідача доказами. Оцінюючи наявні докази у їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи надані сторонами пояснення та заслухавши свідків, суд встановив, що таким чином: 1) ОСОБА_1 здійснював опіку над спадкодавцем, тобто надавав йому нематеріальні послуги (спілкування, поради та консультації, тощо); 2) надавав матеріальне забезпечення спадкодавцю; 3) надавав іншу допомогу спадкодавцеві, тобто таку допомогу, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі; 4) тривалий час здійснював дії, визначені у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_6, тобто такий стан, під час якого вказана особа була неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний тяжкою хворобою, а відтак судом встановлена наявність усіх п`яти обставин, необхідних для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування. Встановивши, що ОСОБА_1 довів належними і допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у нього могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення його вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_6 .

Разом із цим, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання права власності на 1/4 квартири, що є спадковим майном, оскільки ця вимога є передчасною та задоволення позову у частині зміни черговості одержання права на спадкування виключає необхідність задоволення позовної вимоги у вказаній частині.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги позивача про зміну черговості одержання права на спадкування оскаржила до апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 .

В іншій частині (про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом) рішення суду учасниками справи не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкуванняскасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподілено судові витрати.

Апеляційний суд вказав, що підставою для задоволення позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані. Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Апеляційним судом, встановлено, що померлий ОСОБА_6 (спадкодавець) дійсно мав деякі хвороби (посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворною гіпертензією, вестибуло-атактичний та астено-невротичний синдром, поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням поперекового відділу, вертеброгенну лівосторонню люмбоішіалгію, м`язово-тонічний варіант, обумовлений правобічною центральною грижею диска L-4, L-5, ВСД змішаного типу), проте справа не містить та позивачем не надано належних, допустимих письмових (медичних) доказів (медичну довідку тощо) на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані. При цьому одних лише показів свідків на підтвердження цієї обставини недостатньо. З лікарського свідоцтва про смерть № 2342-ДМ/16 від 15 серпня 2016 року вбачається, що смерть ОСОБА_6 настала внаслідок гострого розладу кровообігу, причина смерті - атеросклеротична хвороба серця. Встановивши, що позивач не довів факт перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 668/13552/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 761/29693/19. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та спадкодавець ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) є рідними братами. Відповідно до свідоцтв про народження їх батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_5 (син) ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_3 (дочка) ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) є дітьми ОСОБА_6, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 січня 2007 року в справі № 575/07/09 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, зареєстрований 01 серпня 1992 року в міському відділі реєстрації актів цивільного стану м. Курська, російська федерація за актовим записом № 761.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 12 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бондаренко О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1549, ОСОБА_6 став власником квартири АДРЕСА_1 (загальна площа квартири 30,5 кв. м). Ця обставина також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 липня 2013 року та копією технічного паспорту на квартиру.

Згідно звіту про оцінку майна № MN08-170203-002, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_10, (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2014 року № 17341-14), вартість квартири станом на 03 лютого 2017 року становить 464 230,00 грн.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) зареєстрували шлюб у Дзержинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 997, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 від 16 серпня 2016 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 48 років, актовий запис № 12120.

За довідкою про причину смерті від 15 серпня 2016 рлку причиною смерті ОСОБА_6 вказано "атеросклеротична хвороба серця".

За інформацією поліклініки ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області" від 29 травня 2017 року № 33/41-1-3аз ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення НОМЕР_5 категорія 3 від 28 квітня 1993 року), обслуговувався в поліклініці ДУ "ТМО МВС України по Харківській області" з 1996 року. Проходив курси стаціонарного лікування: у 2001 році, у 2004 році, у 2007 році, останній профілактичний огляд - у 2014 році, група здоров`я ІІІ, гіпертонічна хвороба ІІ ст, дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст з лікворно-гіпертензійним синдромом; останнє звернення - 09 червня 2015 року.

За медичними висновками щодо стану здоров`я ОСОБА_1, в останнього діагностували такі захворювання: посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворною гіпертензією, вестибуло-атактичний та астено-невротичний синдром, поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням поперекового відділу, вертеброгенна лівостороння люмбоішіалгія, м`язово-тонічний варіант, обумовлений правобічною центральною грижею диска L-4, L-5, ВСД змішаного типу, що підтверджується випискою з історії хвороби. (т.1 а.с.29-31).

За відповіддю на запит суду з комунального закладу охорони здоров`я "Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3" від 03 квітня 2018 року ОСОБА_6 у період з 01 січня 2011 року до 14 серпня 2016 року на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі не перебував.

З копії спадкової справи № 05/2016, заведеної після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовою Л. Ю. встановлено таке. 15 вересня 2016 року приватним нотаріусом було отримано заяву від ОСОБА_2, яка є дружиною померлого, про прийняття спадщини; 03 лютого 2017 року нотаріусом поштою отримано дві заяви від ОСОБА_1 - про прийняття спадщини та про те, що у померлого є діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 08 лютого 2017 року до нотаріуса звернулась ОСОБА_4, яка діяла в інтересах малолітньої ОСОБА_3, про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_6 24 лютого 2017 року нотаріус отримала поштою заяву ОСОБА_5 від 03 лютого 2017 року про прийняття ним спадщини після смерті його батька.

Відповідно до копії трудової книжки позивача, останній у період з 17 лютого 2014 року до 15 грудня 2016 року працював на посаді охоронця в ТОВ "Степріелт".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини - дня смерті спадкодавця (частина друга статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 Кодексу).

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України (435-15) дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

За частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року в справі № 592/1045/18- ц (провадження № 61-820св20), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16(провадження № 61-1300св20), від 01 березня 2021 року в справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 25 березня 2021 року в справі №195/707/19-ц (провадження № 61-16935св20), від 22 квітня 2021 року в справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21), від 21 жовтня 2021 року в справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20), від 28 червня 2023 року в справі№ 691/1559/18 (провадження № 61-1917св23)).

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що спадкодавець ( ОСОБА_6 ) мав деякі хвороби (посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворною гіпертензією, вестибуло-атактичний та астено-невротичний синдром, поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням поперекового відділу, вертеброгенну лівосторонню люмбоішіалгію, м`язово-тонічний варіант, обумовлений правобічною центральною грижею диска L-4, L-5, ВСД змішаного типу).

Проте позивачем не надано та у справі відсутні належні, допустимі письмові докази (медичну довідку, висновок тощо) на підтвердження перебування спадкодавця ОСОБА_6 у безпорадному стані. Разом із цим, лише покази свідків на підтвердження цієї обставини не можуть бути достатніми доказами.

Встановивши, що позивач не довів факт перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зміни черговості одержання права на спадкування

Апеляційним судом належним чином досліджено докази та встановлені фактичні обставини цієї справи, та як наслідок - він дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування відповідно до статті 1259 ЦК України, за недоведеністю.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність належних та обґрунтованих підстав для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 в частині зміни черговості одержання права на спадкування, тому апеляційний суд правильно відмовив у їх задоволенні.

Щодо відхилення доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 668/13552/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 761/29693/19, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 743/126/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про визнання за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом), вказав таке. Тлумачення частини другої статті 1259 ЦК Українисвідчить, що для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_6 з 06 червня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_9 працював водієм в ДП "Ріпкирайагролісгосп", що підтверджується копією трудової книжки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер внаслідок хвороби, діагноз якої встановлено 22 березня 2016 року КЛПЗ "Чернігівський обласний онкологічний диспансер". Встановивши, що ОСОБА_5 не доведено перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані та те, що він потребував сторонньої допомоги, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для зміни черговості одержання права на спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.

У справі № 668/13552/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду (про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зміну черговості одержання права на спадщину та визначення за ОСОБА_1 право на спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги за законом: ОСОБА_2, ОСОБА_3), погодився із апеляційним судом, вказавши таке. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині зміни черговості в одержані права на спадщину, ОСОБА_1 вказала, що за станом здоров`я ОСОБА_4 потребував постійної сторонньої допомоги у побуті, оскільки внаслідок перенесеного оперативного втручання, наявних хронічних розладів здоров`я та травми плеча у похилому віці, яка призвела до атрофічних змін у кінцівці і фактично унеможливила належне використання однієї руки, останній не міг у повному обсязі себе самостійно обслуговувати і потребував сторонньої турботи та допомоги, яку всі ці роки надавала вона одноосібно, що підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема, копією амбулаторної картки ОСОБА_4 та витягами з історії його хвороб, з яких вбачається, що протягом всього періоду спільного проживання з позивачем ОСОБА_4 проходив курси лікувань з приводу наявних у нього хронічних розладів здоров`я серцевої, сечево-статевої систем та їх ускладнень, які призвели як до необхідності проведення оперативного лікування і післяопераційного догляду за ним, так і призвели до невідновних станів, зокрема, після обширної скальпованої рани лівого плеча з пошкодженням плечової артерії, вени і серединного нерву стан кінцівки відновлений не був, порушилися функції згинання 4-5 пальців у міжфалангових суглобах лівої кисті з відсутністю їх чутливості, парастезія 1, 2, 3 пальців, западання міжп`ясткових проміжків кисті, атрофія м`язів кисті та передпліччя, у зв`язку із чим йому було проведено повторну операцію. З огляду на наведені обставини, підтверджені достовірними, належними доказами та показами свідків, вбачається, що спадкодавець через свій похилий вік, хронічні хвороби та їх ускладнення перебував у безпорадному стані, оскільки був позбавлений можливості без постійної сторонньої допомоги забезпечити собі належний рівень життя і виконання щоденних побутових справ, а позивач протягом тривалого часу надавала таку допомогу, опікуючись спадкодавцем та матеріально йому допомагаючи, суд апеляційної інстанції задовольнив позов.

У справі № 761/29693/19 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про поновлення порушених трудових прав (зобов`язати відповідача належно оформити припинення повноважень позивача на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та згідно зі статтею 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку позивач обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду; зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку; стягнути з відповідача середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року в розмірі 1 075 217,60 грн; стягнути з ТПП України середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27 травня 2015 року до 11 червня 2019 року в розмірі 1 044 092,88 грн; поновити позивачу строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети позовів та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України", рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених позивачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук