569/13485/22 Про визнання неправомірними дій та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором - 18.07.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") про визнання неправомірними дій та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 14 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11077034000 на забезпечення виконання якого, у цей же день укладено договір іпотеки № 30528, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1, та укладено договір поруки № 59499 із ОСОБА_2 .

23 квітня 2021 року набув чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) (далі - Закон № 1381-ІХ (1381-20) ).

28 червня 2022 року на виконання положень Закону № 1381-IX (1381-20) , позивачем направлено до АТ "УкрСиббанк" заяву про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором.

Листом від 02 серпня 2022 року № 27-1-01/12187 АТ "УкрСиббанк" відмовило

у проведення реструктуризації зобов`язання за кредитним договором

Позивач вважає відмову у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором № 11077034000 необґрунтованою та незаконною.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії

АТ "УкрСиббанк" щодо відмови у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором № 11077034000 та зобов`язати АТ "УкрСиббанк" провести реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором № 11077034000 у порядку передбаченому Закону № 1381-ІХ (1381-20) .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2022 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки станом на день набрання чинності

підпункту 3 пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) вже існувало рішення суду про стягнення боргу, то із заявою про реструктуризацію боргу позичальник міг звернутися до кредитора протягом трьох місяців з дня набрання чинності цього пункту, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі, проте звернувся до відповідача із такою заявою 28 червня 2022 року, тобто з пропуском строку, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2022 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на день набрання чинності підпунктом 3 пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) будь-яких відкритих проваджень предметом спору в яких є права та обов`язки сторін за договором щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява та судових рішень які не набрали законної сили не було, а тому із заявою про реструктуризацію боргу, позичальник мав звернутися до кредитора протягом трьох місяців з дня набрання чинності цього пункту, враховуючи, що на той час вже існувало рішення суду

від 23 лютого 2017 про стягнення боргу, яким визначено розмір боргового зобов`язання та яке набрало законної сили.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада

2018 року у справі № 2-383/2010, Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах при оскарженні відмови у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором згідно з положеннями Закону № 1381-ІХ (1381-20) та спору щодо права на поновлення строку на подання заяви про реструктуризацію зобов`язання згідно із Законом № 1381-ІХ (1381-20) .

У червні 2023 року АТ "УкрСиббанк" подало до суду відзив на касаційну скаргу,

у якому просить закрити касаційне провадження, оскільки наведені заявником приклади постанов у справах № 2-1383/2010, № 355/385/17 стосується неподібних правовідносин, або залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки судом правильно встановлено, що позивачем пропущено строк звернення до банку із заявою про реструктуризацію боргу. Крім того, зазначає, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) .

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

14 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11077034000, відповідно до умов якого банк надав

ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 33 660,00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 12,3 % річних та строком повернення кредиту

у повному обсязі не пізніше 10 листопада 2026 року.

Між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 14 листопада 2006 року № 30528, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею - 43,9 кв. м, житловою - 24,4 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою:

14 листопада 2006 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 59499, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язується солідарно відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року у справі № 569/10347/16 вимоги АТ "УкрСиббанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2006 року

№ 11077034000 задоволено. Рішення набрало законної сили 08 серпня 2017 року та є чинним.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2017 року рішення Рівненського міського суду від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою від 13 лютого 2019 року Верховний Суд залишив без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2017 року.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "УкрСиббанк", в якому просив визнати недійсним кредитний договір від 14 листопада 2006 року

№ 11077034000 та визнати недійсним договір іпотеки від 24 листопада 2006 року № 30528.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2021 року у справі № 569/22524/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "УкрСиббанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

28 червня 2022 року позивач звернувся до АТ "УкрСиббанк" із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором

від 14 листопада 2006 року № 11077034000 на підставі Закону № 1381-ІХ (1381-20) .

Відповідно до листа АТ "УкрСиббанк" за вих. № 27-1-01/12187 банк повідомив позичальника про відмову у реструктуризації за кредитним договором

від 14 листопада 2006 року № 11077034000 у зв`язку з пропуском загального строку на подання такої заяви та відсутність випадків, коли строк є відмінний від загального для проведення такої реструктуризації.

Правове обґрунтування

Стаття 3 Закону України "Про споживче кредитування" визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон № 1381-ІХ (1381-20) і розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно з статтею 5 Закону України "Про іпотеку" у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території

у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території

у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:

- у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;

- у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

- у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) законодавець встановив два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили:

- заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) , але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позичальник звернувся до банку з письмовою заявою про реструктуризацію заборгованості 28 червня 2022 року, тобто після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності законом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позову, оскільки на день набрання чинності пунктом 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) у суді будь-яких відкритих проваджень предметом спору в яких є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява та судових рішень, які не набрали законної сили не було.

Верховний Суд погоджується, що позивач мав право звернутися із заявою до банку про обов`язкову реструктуризацію боргу у визначені пунктом 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) строки, тобто протягом трьох місяців з дня набрання чинності цього закону, оскільки рішення у справі № 569/10347/16, яким вирішено спір про розмір заборгованості за договором, про реструктуризацію зобов`язань за яким просив позивач, набрало законної сили 08 серпня 2017 року, тобто до набрання чинності положеннями відповідного закону, які давали право на реструктуризацію.

Справа № 569/22524/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ "УкрСиббанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору не є справою, у якій вирішується спір про права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, а тому перебування цієї справи у провадженні судів не впливає на обрахунок строку, визначеного підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) .

Оскільки позивач звернувся із заявою до банку про реструктуризацію боргу на підставі вказаного закону із пропуском строку, то відповідач правомірно відмовив у її задоволенні.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Оскільки врахуванню підлягають висновки в справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами

й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 2-383/2010 Великою Палатою Верховного Суду вирішувався спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, де сформульовано висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі № 355/385/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду вирішуючи спір про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди сформулював такі висновки.

Реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним

з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії по своїй юридичній сутності договір страхування, за загальним правилом, є реальним договором.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться

в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, оскільки у цих постановах та у справі, яка переглядається, інше матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також підставою касаційного оскарження заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах при оскарженні відмови у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором згідно з положеннями Закону № 1381-XI та спору щодо права на поновлення строку на подання заяви про реструктуризацію зобов`язання згідно із Законом № 1381-ІХ (1381-20) .

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновків Верховного Суду), з огляду на те, що заявник не обґрунтував у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, враховуючи, що заявник звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом не просив поновити строк для подання заяви про проведення реструктуризації та не наводив поважних причин його пропуску, тож судами причин поважності пропуску строку та його поновлення не вирішувалося. Наведені доводи зводяться до незгоди заявника із рішеннями судів попередніх інстанцій та до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.

Ураховуючи викладене, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження

є необґрунтованими, а наявність такої підстави для касаційного перегляду судового рішення є недоведеною.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що вже неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 7 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ (1734-19) , зокрема у постановах Верховного Суду від 07 вересня

2022 року у справі № 274/6004/21, від 26 вересня 2022 року у справі

№ 592/11862/21, від 20 жовтня 2022 року у справі № 381/3302/21, від 17 квітня 2023 року у справі № 209/800/22, від 21червня 2023 року у справі № 569/18312/21 та інших.

Верховний Суд не приймає до уваги наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судове рішення у справі № 569/22524/19 набрало законної сили 12 травня

2022 року, а отже на момент набрання чинності Закону № 1381-ІХ (1381-20) , існував спір щодо прав та обов`язків сторін за кредитним договором, який прямо впливав на можливість проведення реструктуризації зобов`язання за кредитним договором, оскільки у справі № 569/22524/19 предметом спору не були права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, а вирішувався спір щодо визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.