Постанова
Іменем України
17 липня 2023 року
м. Київ
справа № 953/25514/19
провадження № 61-17546св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Мегабанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Кравцова Сергія Олександровича, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк") про визнання договору поруки та додаткової угоди недійсними.
Позов обґрунтований тим, що 15 травня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк" (далі - ВАТ "Мегабанк"), правонаступником якого є АТ "Мегабанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 136ПВ/2006, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 760 000,00 дол. США строком до 20 вересня 2013 року.
Вказаний кредитний договір забезпечено порукою ОСОБА_2 від 13 травня 2009 року № 67-526-П-1
Договір поруки він не підписував, про нього дізнався у 2013 році у зв`язку зі зверненням АТ "Мегабанк" з позовом до його Товариства з обмеженою відповідальністю "Цай" (далі - ТОВ "Цай"), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами кредиту та поруки.
Просив визнати недійсними договір поруки № 67-526-П-1 від 13 травня 2009 року та додаткову угоду до ньоговід 13 квітня 2011 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів недійсності спірних правочинів. Оскільки у позові відмовлено з підстав його недоведеності, підстав для застосування позовної давності немає.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Кравцова С. О., задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 обрав неефективний спосіб захисту, оскільки звернувся у цій справі з окремим позовом про визнання недійсним договору поруки та додаткової угоди до нього після подання АТ "Мегабанк" позову про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, який задоволено у справі № 640/21383/13-ц.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1, через адвоката Кравцова С. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 спірні договори не підписував, його волевиявлення на їх підписання не було, отже, вони є недійсними.
Суди не взяли до уваги, що банк оригіналів спірних договорів не надав, а зазначив лише, що вони були знищені під час пожежі, проте вказаного не довів.
У діях банку вбачається підробка документів, у зв`язку з чим він звертався до органів поліції із заявою про кримінальне правопорушення.
Суди безпідставно не врахували процесуальну поведінку банку, який не надав оригінал договору поруки, ухиляючись від проведення експертизи, чим ввів суд в оману, стверджуючи про його втрату.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неефективність обраного способу позивачем, оскільки визнання недійсними договору поруки та додаткової угоди до нього є належним та ефективним способом захисту.
У справі № 640/21383/13-ц питання недійсності договору поруки не досліджувалося.
Суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 травня 2012 року у справі № 6-88цс11, від 17 лютого 2016 року у справі № 3-1202гс15, від 28 березня 2018 року у справі № 500/1564/15-ц, провадження № 61-1105св17, від 23 січня 2019 року у справі № 342/3/16-ц, провадження № 61-9064св18, від 17 липня 2019 року у справі № 757/306/17-ц, провадження № 61-32050св18, від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11, провадження № 61-6708св19, від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц, провадження № 61-9404св19, Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 травня 2006 року між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 136ПВ/2006, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 760 000,00 дол. США строком до 20 вересня 2013 року.
13 травня 2009 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 67-526-П-1 та 13 квітня 2011 року додаткову угода до нього (том 1, а. с. 26-28).
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року з ТОВ "Цай", ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на користь АТ "Мегабанк" стягненосолідарно заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2006 року № 136ПВ/2006 станом на 10 квітня 2015 року в розмірі 636 630,97 дол. США та 3 603 757,71 грн, з яких: залишок за кредитом - 600 976,39 дол. США (еквівалентно 14 080 876,82 грн); залишок нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 35 654,58 дол. США (еквівалентно 835 386,81 грн); суми штрафів - 3 603 757,71 грн. Вирішено питання розподілусудових витрат (том 1, а. с. 93-96).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року залишено без змін (том 1, а. с. 97-99).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог АТ "Мегабанк" до ТОВ "Цай" про стягнення заборгованості за кредитним договорам скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року залишені без змін (том 1, а. с. 100-103).
Відповідно до акта про пошкодження справ, складеного 24 листопада 2016 року комісією АТ "Мегабанк" справа Київського районного суду міста Харкова № 640/21383/13 за позовом АТ "Мегабанк" до ТОВ "Цай", ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договорам знищена внаслідок пожежі 20 листопада 2016 року за адресою: вул. Велика Панасівська, 210 у м. Харкові (том 1, а. с. 110-111).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ні кредитного договору, ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20, вказано, що визнанняправа як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ні підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ні підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 295/48/17, провадження № 61-41500св18, від 26 січня 2022 року у справі № 712/8926/18, провадження № 61-19018св19, від 28 вересня 2022 року у справі № 666/5104/15, провадження № 61-11787св20
Суд апеляційної інстанції встановив, що на час звернення ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним договору поруки АТ "Мегабанк" уже ініціював судовий процес про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2006 року № 136ПВ/2006 (цивільна справа № 640/21383/13-ц).
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року, яке в незміненій частині набрало законної сили, стягнено з поручителя кредитну заборгованість.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту, оскільки обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, підлягали встановленню та доказуванню в межах справи про стягнення з нього заборгованості як з поручителя за кредитним договором.
Звернення ОСОБА_2 з окремим позовом про визнання недійсним договору поруки та додаткової угоди до нього після подання АТ "Мегабанк" позову про стягнення з поручителя кредитної заборгованості та його задоволення судом у справі № 640/21383/13-ц суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19).
Доводи касаційної скарги щодо недійсності договору поруки та похідних від нього договорів є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 мав захищати свої права при розгляді справи № 640/21383/13-ц за позовом АТ "Мегабанк" до ТОВ "Цай", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорам, заперечуючи проти позову та доводячи обставини щодо припинення поруки, тому що неприпустимим є ініціювання окремого судового процесу з метою перегляду у межах нової справи судового рішення, ухваленого в іншій справі
З цих підстав не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 спірні договори не підписував, його волевиявлення на їх підписання не було, отже, вони є недійсними.
Доводи касаційної скарги про те, що банк оригіналів спірних договорів не надав, а зазначив, лише що вони були знищені під час пожежі, проте вказаного не довів, є безпідставними, оскільки у матеріалах справи є акт комісії АТ "Мегабанк" від 24 листопада 2016 року про те, що справа № 640/21383/13 знищена внаслідок пожежі 20 листопада 2016 року.
Крім того, у справі № 640/21383/13 суди встановили, що є пояснення відповідача ОСОБА_2, який пояснив, що зважаючи на давність строків зібрати вільні зразки підписів у необхідної кількості на вимогу експертів для проведення експертизи, які виконані ОСОБА_1 до травня 2005 року, не є можливим з причин фактичної відсутності таких зразків.
Банк при зверненні до суду надав належні докази на підтвердження вимог про стягнення заборгованості, а саме: завірену копію кредитного договору від 15 травня 2006 року № 136ПВ/2006, договір поруки від 13 травня 2009 року № 67-526-П-1, розрахунок заборгованості, а також надав для огляду оригінал договору поруки.
З огляду на це доводи касаційної скарги, що у зв`язку з цим у діях банку вбачається підробка документів також є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неефективність обраного способу позивачем, оскільки у справі № 640/21383/13-ц питання недійсності договору поруки не досліджувалося, Верховний Суд відхиляє з огляду на досліджені обставини у справі № 640/21383/13.
Крім того, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_9 звертався з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року, отже, скористався процесуальним правом захисту своїх прав.
Верховний Суд звертає увагу на те, що ухвалення рішення у справі № 640/21383/13 про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки недійсною, оскільки цей позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 травня 2012 року у справі № 6-88цс11, від 17 лютого 2016 року у справі № 3-1202гс15, від 28 березня 2018 року у справі № 500/1564/15-ц, провадження № 61-1105св17, від 23 січня 2019 року у справі № 342/3/16-ц, провадження № 61-9064св18, від 17 липня 2019 року у справі № 757/306/17-ц, провадження № 61-32050св18, від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11, провадження № 61-6708св19, від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц, провадження № 61-9404св19, Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не застосували правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у наведених ним постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду є безпідставними, оскільки узагальнені висновки, викладені у цих постановах щодо волевиявлення при укладенні договору порукита застосування ефективного способу захисту порушених прав, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанціїу справі, яка переглядається. Крім того, у вказаних справах встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_2, подану через адвоката Кравцова Сергія Олександровича, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко