755/19042/20 Про усунення порушення права власності на квартиру - 12.07.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про усунення порушення права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що йому та ОСОБА_2 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2003 року, реєстраційний запис № 6642, виданого згідно з розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 175 від 25 квітня 2007 року, та згідно з технічного паспорту належить на праві приватної спільної сумісної власності в рівних долях трикімнатна квартира.

18 листопада 2019 року йому стало відомо, що 23 січня 2018 року відповідачем в особі Органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням № 43-1/Д від 15 січня 2017 року ОСОБА_4 було видано дублікат-2 вказаного свідоцтва про право власності на квартиру. Про отримання зазначеного дублікату-2 відповідач його не повідомив. Вважав, що за змістом дублікат-2 по відношенню до раніше виданого йому аналогічного документу не є його дублікатом, а є новим документом.

У вказаному документі, без погодження з ним як співвласником, протиправно визначено, що вказане нерухоме майно належить йому та третій особі ОСОБА_4 в рівних долях не на конкретно раніше визначеній спільній сумісній власності, а вже на альтернативному праві приватної (сумісної або часткової) власності. На підставі зазначеного дублікату-2 ОСОБА_2 відчужив 1/2 частину квартири третій особі - ОСОБА_3 .

Посилався на те, що дублікат-2 є незаконним, грубо порушує раніше встановлене на підставі закону його право власності у володінні, користуванні та розпорядженні вказаним спільним сумісним нерухомим майном.

При цьому, він звертався до відповідача зі скаргою, однак, вона не була задоволена.

ОСОБА_2 звертався до поліції з неправдивою інформацією про втрату копії свідоцтва про право власності на спірну квартиру, і така інформація не була належно перевірена відповідачем.

Окрім цього, ОСОБА_2 таємно від нього в заяві про видачу дублікату свідоцтва про право власності, в графі підписи наймача та повнолітніх членів сім`ї самовільно підробив його підпис.

Також у цій заяві спотворено і неправильно зазначене дійсне його прізвище та прізвище третьої особи; було надано копію сторінки його (позивача) паспорту, який вже на той час не існував (був замінений). Відповідач на вказані обставини уваги не звернув, зазначені обставини не перевірив.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- усунути порушення права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання дублікату-2 свідоцтва про право власності на вказану квартиру недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що зміст дублікату-2 є ідентичним оригіналу свідоцтва про право власності на житло, виданого на підставі розпорядження № 59-666 від 25 грудня 2003 року.

При видачі оспорюваного дублікату-2 згідно з розпорядженням № 43-1/Д від 15 січня 2017 року, відповідачем було дотримано норми законодавства щодо порядку видачі дублікату документа, щодо відтворення ідентичного змісту в дублікаті тексту оригіналу.

Суд першої інстанції не встановив порушення прав позивача видачею дублікату-2 свідоцтва про право власності на житло, зміст якого є ідентичним оригіналу, що відповідає вимогам законодавства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції у повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що під час видачі дублікату-2 свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2003 року Органом приватизації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації розподіл часток у праві приватної власності не проводився, а лише продубльовано відомості, які містилися в оригіналі свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2003 року. Отже, визначення часток у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 відбулося до видачі оспорюваного дубліката-2 свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2003 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року скасувати та передати справу на новий розгляд до районного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували твердження про порушення оскаржуваним дублікатом-2 його прав співвласника нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що частки у квартирі між ним та ОСОБА_4 виділені не були в натурі. Вважає, що відчужуючи свою частку у спільній квартирі, ОСОБА_4 повинен був отримати його згоду на відчуження.

Звертає увагу на те, що заява від 11 січня 2018 року до Органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, подана від його імені, містить підпис, який він не вчиняв. Зазначене підтверджено висновком почеркознавчої експертизи (а. с. 108-114), який суд першої інстанції відмовився розглядати.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/7320/13-ц (провадження № 61-18125св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема судом не задоволено клопотання про витребування у відповідача приватизаційної справи та долучення до матеріалів справи висновку почеркознавчої експертизи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвокат Дем`янюк В. П. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки її доводи є необґрунтованими та безпідставними.

Зазначає, що судом першої інстанції приєднано до матеріалів справи всі докази, подані до суду позивачем разом з позовною заявою, в тому числі копії матеріалів приватизаційної справи, посвідчені підписом позивача. Вказані докази та інші подані до суду з дотриманням статті 83 ЦПК України, були досліджені судом і їм було надано судом відповідну оцінку.

У лютому 2023 року Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які є батьком та сином, проживали у квартирі АДРЕСА_1, що належала до комунальної власності.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі Розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №59-666 від 25 грудня 2003 року отримали у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25 грудня 2003 року, у якому зазначено, що вказана квартира: "дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_5 в рівних долях".

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 175 від 24 квітня 2007 року видано дублікат свідоцтва про право власності на житло - на спірну квартиру, в якому зазначено, що вказана квартира дійсно належить на праві приватної, спільної сумісної власності гр. ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 в рівних долях. Вказаний дублікат був виданий на підставі звернення ОСОБА_1 (позивача).

На підставі Розпорядження № 43-1/Д від 15 січня 2018 року Органу приватизації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено прохання ОСОБА_5 та видано у зв`язку зі втратою дублікату новий документ - дублікат-2, в тексті якого зазначено, що спірна квартира дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_5 в рівних долях.

ОСОБА_4 на підставі дублікату-2 свідоцтва про право власності на житло подарував належну йому 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_3 на підставі договору дарування частини квартири від 29 січня 2018 року, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, у справі № 755/8667/19 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено в користування ОСОБА_1 дві житлові кімнати площами 12,3 кв. м та 10,1 кв. м; в користування ОСОБА_3 кімнату площею 19,2 кв. м, комору площею 1,6 кв. м, лоджію площею 2,10 кв. м; місця загального користування залишені в спільному користуванні.

В указаних судових рішеннях зазначено, що в суді було встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частина спірної квартири, ОСОБА_3 належить на праві власності 1/2 частина спірної квартири.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини стосуються порушення права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку із видачею дублікату-2 свідоцтва про право власності на вказану квартиру.

Ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не встановили невідповідність дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру та вважали позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру необґрунтованими та недоведеними.

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи та наявним у ній матеріалам. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про інформацію" документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Згідно з пунктом 13 глави 10 розділу II "Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженних наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 року (z0736-15) , особливим видом копії документа є дублікат - повторно оформлений службовий документ для використання замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу.

Дублікат виготовляється на такому самому бланку, що й оригінал, та містить інформацію, аналогічну інформації в оригіналі. На ньому проставляються відбиток печатки установи і підписи посадових осіб, які мають право підпису цих документів на момент оформлення дубліката. На дублікаті проставляється у правому верхньому куті відмітка "Дублікат".

З правової точки зору "дублікат" - документ, ідентичний похідному, що має такі самі юридичні наслідки, як і оригінал. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості його використання з певних причин.

Зі змісту пункту 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року (z0109-10) , у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації видається його дублікат.

Видача дубліката свідоцтва про право власності на житло здійснюється відділами приватизації через Центри надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП) районних в місті Києві державних адміністрацій безкоштовно протягом 30 календарних днів. Для вирішення питання про видачу дублікату до ЦНАП необхідно подати наступні документи: заява зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла, що брали участь у приватизації (заява заповнюється в присутності адміністратора); копії паспортів (свідоцтв про народження осіб, які не досягли 16-річного віку) співвласників житла (за наявності оригінала документа). Якщо один з співвласників житла помер, подається копія свідоцтва про смерть та запит нотаріальної контори (нотаріуса); лист з органу внутрішніх справ на заяву про втрату (викрадення) оригінала свідоцтва про право власності на житло; оголошення про втрату свідоцтва в друкованих засобах масової інформації.

Судами встановлено, що відповідачем було отримано від ЦНАП всі необхідні, визначені законодавством, документи для видачі дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру, на підставі яких було видано оспорюваний дублікат-2.

Перевіряючи доводи про наявність розбіжностей у тексті дублікату-1 та дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст дублікатів є ідентичним оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру, виданому на підставі розпорядження № 59-666 від 25 грудня 2003 року. Так, у розпорядженні Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 59-666 від 25 грудня 2003 року, зокрема, зазначено: "прохання наймача ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_6 задовільнити і квартиру, в якій він мешкає і яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 передати в приватну, спільну (сумісну або часткову) власність" (а. с. 54). Оспорюваний дублікат-2 містить текст ідентичного змісту.

Підстави вважати про допущення відповідачем помилки у тексті дублікату-2, чи вчинення спрямованих дій на зміну змісту правовстановлюючого документу на квартиру, відсутні.

Отже, встановивши відсутність порушень у діях Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації під час видачі дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме безпідставну відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів з огляду на таке.

12 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про витребування у відповідача матеріалів приватизаційної справи спірної квартири (а. с. 71). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування матеріалів приватизаційної справи відмовлено у зв`язку з тим, що предметом спору є недійсність дублікату-2 свідоцтва про право власності на спірну квартиру, проте, позивач просить витребувати всю приватизаційну справу, яка не має відношення до предмету спору (а. с. 81-82).

Верховний Суд вважає, що районним судом не порушено вимоги процесуального права, не обмежено позивача у доступі до правосуддя, а відмова у задоволенні клопотання є обґрунтованою та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень висновку експерта № 126/21 від 22 жовтня 2021 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи, то такі є необґрунтованими, оскільки зазначений висновок було долучено позивачем до матеріалів справи 11 листопада 2021 року після ухвалення районним судом рішення у справі (а. с. 110-112). Крім того, відповідно до частин другої, третьої, восьмої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, зважаючи на норми ЦПК України (1618-15) , судами попередніх інстанцій не допущено порушення норм процесуального права.

Доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/7320/13-ц (провадження № 61-18125св18) колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Крім того, предметом справи, на яку посилається заявник, є встановлення порядку користування житловим приміщенням, тоді як у справі, що переглядається у касаційному порядку, предметом є визнання недійсним дублікату-2 свідоцтва про право власності на квартиру.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, на користь заявника, немає.