Постанова
Іменем України
12 липня 2023 року
м. Київ
справа № 607/198/22
провадження № 61-9975св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Парандюк Т. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, про визнання права власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що за час шлюбу із ОСОБА_2 на виділеній йому у 1989 році земельній ділянці, площею 0,14 га, за адресою: АДРЕСА_1, ними спільно збудовано житловий будинок, у якому вона проживає.
У 2000 року шлюб між ними розірвано, що підтверджує свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, видане 24 лютого 2000 року відділом реєстрації актів громадського стану Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області України.
Згідно з рішенням Тернопільського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 607/8267/16-ц за нею визнано право власності на 1/2 частини об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_1 .
16 грудня 2019 року право власності на цілу земельну ділянку, на якій знаходиться, у тому числі і належна їй частка незавершеного будівництвом житлового будинку, зареєстровано за ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважала, що відповідно до вимог статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14)
) одночасно із виникненням права власності на об`єкт нерухомого майна у неї виникло і право власності на відповідну частину земельної ділянки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
) та статтю 120 ЗК України, просила суд розділити належну ОСОБА_2 на праві власності земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2, площею 0,07 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_1, згідно із запропонованим Товариством з обмеженою відповідальністю "Права на землю" варіантом поділу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час набуття позивачем права власності на незавершене будівництво спірна земельна ділянка не перебувала у приватній власності відповідача.
Право власності на земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем уже після визнання за позивачем права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, при цьому позивач не ставить питання про правомірність проведеної державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на цілу спірну земельну ділянку, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку на підставі статті 120 ЗК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив із того, що на момент набуття позивачем права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва, спірна земельна ділянка не перебувала у приватній власності відповідача, тому відповідно до вимог статті 120 ЗК України до позивача не могло перейти право власності на цю земельну ділянку.
Позивач вправі претендувати на земельну ділянку пропорційно частки належного їй нерухомого майна, розміщеного на цій земельній ділянці.
Проте, стаття 120 ЗК України не передбачає автоматичного переходу земельної ділянки з однієї форми власності (у даному випадку - комунальної) до іншої форми власності (у даному випадку - приватної).
На час набуття ОСОБА_1 права на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, земельна ділянка, на якій розташовано даний об`єкт (площею 0,14 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:4251), відносилася до земель комунальної власності. ОСОБА_1 не зверталася із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, на якій розташоване належне їй нерухоме майно, пропорційно розміру її частки у спільній частковій власності, тобто не дотрималася визначеної законом процедури приватизації, у цьому позові не ставить питання щодо законності реєстрації за відповідачем права власності на цілу земельну ділянку після набуття нею права на 1/2 частину нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, тому пред`явлений нею позов про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18), від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (провадження № 61-19224св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити із того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Зазначені норми закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишено без руху для усунення недоліків.
У листопаді 2022 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року і витребувано із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/198/22.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року справу № 607/198/22 призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 25 листопада 1979 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій 24 лютого 2000 року було розірвано, що підтверджує свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, видане 24 лютого 2000 року відділом реєстрації актів громадського стану Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області України.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2019 року у справі № 607/8267/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції, про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину майна, його поділ та усунення перешкод у користуванні майно - задоволено частково.
У порядку поділу майна подружжя проведено реальний поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на: частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за вказаною адресою відповідно до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року № 655/17-22, зокрема на 1/2 частку домоволодіння, що складає 51/100 ідеальних долей (перший співвласник) і більша від належної частки на 14 508,50 грн, а саме: коридор 1-1, площею 5,6 кв. м, вартістю 13 452,00 грн; кухню 1-2, площею 19,7 кв. м, вартістю 70 980,00 грн; коридор 1-3, площею 7,1 кв. м, вартістю 25 582,00 грн; жилу (кімнату) 1-4, площею 16,4 кв. м, вартістю 59 090,00 грн; санвузол 1-9, площею 5,2 кв. м, вартістю 20 818,00 грн; жилу (кімнату) 2-3, площею 19,5 кв. м, вартістю 78 066,00 грн; коридор 2-4, площею 6,9 кв. м, вартістю 27 623,00 грн; частину жилої (кімнати) 2-5, площею 2,7 кв. м, вартістю 10 809,00 грн; жилу (кімнату) 2-6, площею 12,4 кв. м, вартістю 49 642,00 грн; літню кухню літ. "В", вартістю 72 000,00 грн; підвал літ. "Пд.(В)", вартістю 39 702,00 грн; гараж літ. "Г", вартістю 64 980,00 грн; 1/2 частина огорожі 1, вартістю 24 191,50 грн; 1/2 частина воріт 2, вартістю 2 936,00 грн; 1/2 частина хвіртки 3, вартістю 830,00 грн; 1/2 частина вимощення І, вартістю 65 170,50 грн; 1/2 частина вимощення ІІ, вартістю 26 936,50 грн.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на: частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за вказаною адресою відповідно до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року № 655/17-22, зокрема на 1/2 частку домоволодіння, що складає 49/100 ідеальних долей (другий співвласник) і менша від належної частки на 14 508,50 грн, а саме: коридор 1-5, площею 11,0 кв. м, вартістю 39 633,00 грн; кухню 1-6, площею 10,6 кв. м, вартістю 38 192,00 грн; кладову 1-7, площею 13,0 кв. м, вартістю 36 431,00 грн; кладову 1-8, площею 6,5 кв. м, вартістю 10 409,00 грн; коридор 2-1, площею 7,5 кв. м, вартістю 21 018,00 грн; коридор 2-2, площею14,0 кв. м, вартістю 56 046,00 грн; частину жилої (кімнати) 2-5, площею 14,8 кв. м, вартістю 59 250,00 грн; жилу (кімнату) 2-7, площею 13,0 кв. м, вартістю 52 044,00 грн; жилу (кімнату) 2-8, площею 16,8 кв. м, вартістю 49 642,00 грн; сходи літ. "сх.", вартістю 511,00 грн; хлів літ. "Б", вартістю 74 170,00 грн; вбиральню літ. "Д", вартістю 7 404,00 грн; навіс літ. "Е", вартістю 19 404 грн; підвал літ. "Пд.(Е)", вартістю 21 958,00 грн; 1/2 огорожі 1, вартістю 24 191,50 грн; 1/2 воріт 2, вартістю 2 936,00 грн; 1/2 хвіртки 3, вартістю 830,00 грн; 1/2 вимощення І, вартістю 65 170,50 грн; 1/2 вимощення ІІ, вартістю 26 936,50 грн.
Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштувати окремі мережі для двох співвласників електропостачання, водопостачання, газопостачання, каналізації (септик), вентиляції, системи опалення приміщень, канали відведення продуктів згоряння від опалювальних приладів та виконати ремонтно-будівельні роботи по переобладнанню житлового будинку на АДРЕСА_1 відповідно до додатку № 1 до варіанту № 1 поділу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року № 655/17-22.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину майна та його поділ скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину майна та його поділ задоволено частково.
Проведено поділ майна подружжя - об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться на АДРЕСА_1 та виділено їй відповідно до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ від 13 листопада 2017 року № 655/17-22: коридор 1-1, площею 5,6 кв. м, вартістю 13 452,00 грн; кухню 1-2, площею 19,7 кв. м, вартістю 70 980,00 грн; коридор 1-3, площею 7,1 кв. м, вартістю 25 582,00 грн; жилу кімнату 1-4, площею 16,4 кв. м, вартістю 59 090,00 грн; санвузол 1-9, площею 5,2 кв. м, вартістю 20 818,00 грн; жилу кімнату 2-3, площею 19,5 кв. м, вартістю 78 066,00 грн; коридор 2-4, площею 6,9 кв. м, вартістю 27 623,00 грн; частину жилої (кімнати) 2-5, площею 2,7 кв. м, вартістю 10 809,00 грн; жилу кімнату 2-6, площею 12,4 кв. м, вартістю 49 642,00 грн; літню кухню літ. "В", вартістю 72 000,00 грн; підвал літ. "Пд.(В)", вартістю 39 702,00 грн; гараж літ. "Г", вартістю 64 980,00 грн; 1/2 частину огорожі 1, вартістю 24 191,50 грн; 1/2 частина воріт 2, вартістю 2 936,00 грн; 1/2 частина хвіртки 3, вартістю 830,00 грн; 1/2 частина вимощення І, вартістю 65 170,50 грн; 1/2 частина вимощення ІІ, вартістю 26 936,50 грн, що становить 51/100 ідеальних часток об`єкта незавершеного будівництва.
Визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться на АДРЕСА_1, та виділити йому відповідно до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ від 13 листопада 2017 року № 655/17-22: коридор 1-5, площею 11,0 кв. м, вартістю 39 633,00 грн; кухню 1-6, площею 10,6 кв. м, вартістю 38 192,00 грн; кладову 1-7, площею 13,0 кв. м, вартістю 36 431,00 грн; кладову 1-8, площею 6,5 кв. м, вартістю 10 409,00 грн; коридор 2-1, площею 7,5 кв. м, вартістю 21 018,00 грн; коридор 2-2, площею14,0 кв. м, вартістю 56 046,00 грн; частину жилої (кімнати) 2-5, площею 14,8 кв. м, вартістю 59 250,00 грн; жилу кімнату 2-7, площею 13,0 кв. м, вартістю 52 044,00 грн; жилу кімнату 2-8, площею 16,8 кв. м, вартістю 49 642,00 грн; сходи літ. "сх.", вартістю 511,00 грн; хлів літ. "Б", вартістю 74 170,00 грн; вбиральню літ. "Д", вартістю 7 404,00 грн; навіс літ. "Е", вартістю 19 404,00 грн; підвал літ. "Пд.(Е)", вартістю 21 958,00 грн; 1/2 огорожі 1, вартістю 24 191,50 грн; 1/2 воріт 2, вартістю 2 936,00 грн; 1/2 хвіртки 3, вартістю 830,00 грн; 1/2 вимощення І, вартістю 65 170,50 грн; 1/2 вимощення ІІ, вартістю 26 936,50 грн, що становить 49/100 ідеальних часток об`єкта незавершеного будівництва.
Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштувати окремі мережі електропостачання, водопостачання, газопостачання, каналізації (септик), вентиляції, системи опалення приміщень, канали відведення продуктів згоряння від опалювальних приладів та виконати ремонтно-будівельні роботи по переобладнанню об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 відповідно до додатку № 1 до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року № 655/17-22.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 508,50 грн різниці у виділених частках об`єкта незавершеного будівництва.
У інші частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 розміщений на земельній ділянці, площею 0,14 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:4251.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2019 року № 194768226 16 грудня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на цілу земельну ділянку, площею 0,14 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:4251. Підстава виникнення права власності є рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 657, виданий 05 грудня 2019 року, видавник: Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку на підставі статті 120 ЗК України, оскільки на час набуття нею права власності на незавершене будівництво спірна земельна ділянка не перебувала у приватній власності ОСОБА_2 .
Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 уже після визнання за ОСОБА_1 права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, при цьому ОСОБА_1 не ставить питання про правомірність проведеної державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на цілу спірну земельну ділянку.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14)
) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Згідно з частиною третьою статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Судами встановлено, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться на АДРЕСА_1 та виділено їй відповідно до варіанту № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ від 13 листопада 2017 року № 655/17-22: коридор 1-1, площею 5,6 кв. м, вартістю 13 452,00 грн; кухню 1-2, площею 19,7 кв. м, вартістю 70 980,00 грн; коридор 1-3, площею 7,1 кв. м, вартістю 25 582,00 грн; жилу кімнату 1-4, площею 16,4 кв. м, вартістю 59 090,00 грн; санвузол 1-9, площею 5,2 кв. м, вартістю 20 818,00 грн; жилу кімнату 2-3, площею 19,5 кв. м, вартістю 78 066,00 грн; коридор 2-4, площею 6,9 кв. м, вартістю 27 623,00 грн; частину жилої (кімнати) 2-5, площею 2,7 кв. м, вартістю 10 809,00 грн; жилу кімнату 2-6, площею 12,4 кв. м, вартістю 49 642,00 грн; літню кухню літ. "В", вартістю 72 000,00 грн; підвал літ. "Пд.(В)", вартістю 39 702,00 грн; гараж літ. "Г", вартістю 64 980,00 грн; 1/2 частину огорожі 1, вартістю 24 191,50 грн; 1/2 частина воріт 2, вартістю 2 936,00 грн; 1/2 частина хвіртки 3, вартістю 830,00 грн; 1/2 частина вимощення І, вартістю 65 170,50 грн; 1/2 частина вимощення ІІ, вартістю 26 936,50 грн, що становить 51/100 ідеальних часток об`єкта незавершеного будівництва.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що на підставі судового рішення набула право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1, тому відповідно до положень статей 377 ЦК України, 120 ЗК України (2768-14)
має право на отримання половини земельної ділянки, на якій розташований будинок.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2019 року № 194768226 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,14 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:4251, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .
На вказаній земельній ділянці розташований будинок, який є об`єктом спільної часткової власності, право власності на 1/2 частини якого зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 377 ЦК України у редакції, чинній на час звернення із вказаним позовом, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України (2768-14)
. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у редакції, чинній на час звернення із вказаним позовом, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.
Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04)
(зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10)
), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18)).
Аналогічні висновки щодо переходу права власності на земельну ділянку до особи у разі набуття у власність житлового будинку містяться в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18), від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (провадження № 61-19224св19), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21 (провадження № 61-4122св22).
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 як учасник спільної часткової власності на будинок набуває і право на земельну ділянку пропорційно розміру її частки у спільній власності на вказаний будинок, тобто остання має право на 1/2 частину земельної ділянки у порядку поділу. Окремо вимогу про поділ не слід заявляти.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з цим із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 821,12 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 2 731,68 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 642,24 грн, а всього: 8 195,04 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,14 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:4251, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) гривня 12 (дванадцять) копійок, за подання апеляційної скарги у розмірі 2 731 (дві тисячі сімсот тридцять одна) гривня 68 (шістдесят вісім) копійок та за подання касаційної скарги у розмірі 3 642 (три тисячі шістсот сорок дві) гривні 24 (двадцять чотири) копійки, а всього: 8 195 (вісім тисяч сто дев`яносто п`ять) гривень 04 (чотири) копійки.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
С. Ф. Хопта