756/5870/22 Про відшкодування моральної шкоди - 12.07.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у складі судді Ткач М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що Держава Україна відповідальна за розгляд справи № 752/18927/17-ц, який є занадто об`єктивно триваючим, що визнано у рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року у справі № 756/9153/18. Держава Україна, як учасник Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, не виконала обов`язок організувати судову систему так, щоб судді могли розглядати справи протягом розумного строку. Держава Україна не звільнила суддю Голосіївського районного суду міста Києва Колдіну О. О. після подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про її звільнення з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 6-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) (Рішення Вищої ради правосуддя № 2620/0/15-20 від 15 вересня 2020 року). Держава Україна, в особі суддів Голосіївського районного суду м. Києва не задовольнила жодного заявленого ним відводу судді Голосіївського районного суду міста Києва Колдіній О. О.

Держава Україна в особі керівника апарату Голосіївського районного суду міста Києва не передала справу на повторний розподіл через неспроможність судді Голосіївського районного суду міста Києва Колдіної О. О. провести попереднє судове засідання протягом більше 4 років.

Позивач посилався на те, що справа № 752/18927/17-ц не розглядається по суті протягом 59 місяців, а наступне засідання по ній призначено через 60 місяців 23 дні.

З огляду на це, вважав такі дії протиправними, такими, які спричинили йому душевні страждання, що є порушенням вимог абзацу 2 частини першої статті 187, частини третьої статті 189, статті 210 ЦПК України.

Серед правових підстав заявленого позову зазначав положення статтей 23, 1166, 1173 та 1174 ЦК України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві з Єдиного казначейського рахунку суму завданої моральної шкоди у розмірі 219 411 грн 60 коп;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві виплатити йому з Єдиного казначейського рахунку 219 411 грн 60 коп.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не зазначив, у чому саме полягає неправомірність дій Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, яке визначене позивачем в якості відповідача у даній справі, і якими доказами це підтверджується.

Позивачем не доведено, якими діями чи бездіяльністю відповідача Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, завдано такої шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) та шкодою.

Районний суд зазначив, що позовні вимоги стосуються незгоди позивача з порушенням суддею Голосіївського районного суду м. Києва Колдіною О. О. передбачених процесуальним законом строків розгляду цивільної справи №752/18927/17-ц.

При цьому порушене позивачем питання щодо стягнення з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України завданої моральної шкоди за недотримання судом розумних строків розгляду цивільної справи № 752/18927/17-ц не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не зазначив, у чому саме полягає неправомірність дій Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, яке визначене ним в якості державного органу, відповідального за спричинену шкоду у даній справі, і якими доказами це підтверджується.

Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Своєчасність розгляду судових справ перебуває поза межами компетенції Міністерства юстиції України.

Апеляційний суд вважав, що позивач неправильно визначив державний орган, що відповідальний за шкоду, яка, згідно з позиції позивача, спричинена йому в результаті порушення строків розгляду судової справи в Голосіївському районному суді міста Києва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві з Єдиного казначейського рахунку завдану моральну шкоду у розмірі 219 411,60 грн шляхом її списання; зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві виплатити йому з Єдиного казначейського рахунку 219 411,60 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Суду: Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди визнано необґрунтованою.

Заяву про відвід суддів Верховного Суду: Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В. від 23 червня 2023 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Лідовця Р. А. та Луспеника Д. Д. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді Воробйової І. А. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у кожної держави-учасниці виник позитивний обов`язок не тільки закріпити у національних юридичних нормах гарантію розгляду справи впродовж розумного строку, але й передбачити ефективні засоби юридичного захисту на випадок, якщо така гарантія буде порушена.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18), вважає, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Зазначає, що незалежно від того, який орган влади позивач вказав у позовній заяві представником Держави Україна, саме остання є відповідачем.

Отже, ним правильно визначено відповідача у справі, оскільки до його завдань належить забезпечення представництва інтересів держави в суді.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17 та постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню.

Вважає, що суди правильно встановили, що позовні вимоги стосуються незгоди позивача з порушенням суддею строків розгляду цивільної справи, однак своєчасність розгляду судових справ перебуває поза межами компетенції Міністерства юстиції України. Покладення відповідальності у вигляді відшкодування шкоди на державу в особі органу, який не причетний до спричинення такої шкоди, законодавством не передбачено. Безумовне залучення Міністерства юстиції України як представника держави в судах у всіх випадках є помилковим.

Зазначає, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не підтвердилися під час розгляду справи, тому позов є необґрунтованим. При цьому саме по собі посилання позивача на тривалий розгляд справи не може вважатися доведеним фактом спричинення йому моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 послався на те, що під час розгляду цивільної справи № 752/18927/17-ц порушено його право на розгляд справи протягом розумного строку, у зв`язку із чим йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 219 411 грн 60 коп, та яка підлягає стягненню з Держави Україна.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Підставою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада

2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19),

від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження

№ 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити:

по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта;

по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно

до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Відповідна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 9901/120/19,

від 19 квітня 2018 року в справі № 11?138заі18, від 09 вересня 2019 року

у справі № 9901/486/19, у постановах Верховного Суду від 17 квітня

2019 року у справі № 342/158/17, від 15 травня 2019 року у справі

№ 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16 та ін.

У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди ОСОБА_1 пов`язує із тривалістю строку розгляду цивільної справи № 752/18927/17-ц, посилаючись на порушення судом розумних строків їх розгляду.

Вирішуючи цей спір та надаючи оцінку доводам позивача щодо розгляду зазначених цивільних справ з порушенням розумних строків, як підставу, покладену в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, слід звернутися до тлумачення змісту протиправної бездіяльності, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (справа № 11 138заі18), згідно із яким протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того,

що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав

та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступити від цих висновків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19 зазначено, що для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції") виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.

У справі, яка переглядається, позивач не довів та суди не установили обставин, які б свідчили про протиправну бездіяльність органу державної влади, внаслідок якої позивачу завдано моральної шкоди. Під час розгляду справи позивач не довів фактів безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду Голосіївським районним судом міста Києва справи № 752/18927/17-ц, а також, що такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральну шкоду на визначену ним суму. Також позивач не довів самого факту завдання йому моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача, в тому числі, що ця шкода йому завдана саме у зв`язку з тривалістю розгляду цивільних справ за його позовами до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд врахував, що підставою відмови у задоволенні позову, зокрема, стало недоведення заявником завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на Державу Україна, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року було його процесуальним обов`язком.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди не встановили, а позивач не довів.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову ОСОБА_1 та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_1 неправильно визначив державний орган, що відповідальний за шкоду, яка, на думку позивача, спричинена йому в результаті порушення строків розгляду судової справи в Голосіївському районному суді міста Києва.

Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що відповідачем у такій категорії справ є саме Держава Україна.

Тобто, належним відповідачем у таких спорах є держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) зазначено: "Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (пункт 78-80 постанови від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)".

Ураховуючи, що ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі саме Державу Україна, яка є відповідальною особою у такій категорії справ, відтак посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на те, що позивачем неправильно визначено державний орган, що відповідальний за шкоду, є неправильними та підлягають виключенню із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції, оскільки інші мотиви суду є правильними.

Згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17 та постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції на користь заявника, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін, виключивши із мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року посилання про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі.