303/1176/17 Про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом - 28.06.2023 Прийняття

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Ракошинської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - Ракошинська сільська рада), ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 . Вона є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Спадщину вона прийняла, подавши нотаріусу відповідну заяву, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок, оскільки за життя ОСОБА_3 не зареєстрував право власності на вказаний будинок.

На момент смерті ОСОБА_3 разом із ним проживала його дружина - ОСОБА_4, яка після смерті чоловіка мала право на обов`язкову частку в спадщині, проте таке право не реалізувала, так як не прийняла спадщину. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємцем майна якої є її син ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у вигляді спірного житлового будинку, який не є самочинним будівництвом, ОСОБА_2 також прийняв спадщину за заповітом померлої ОСОБА_4, якій належала обов`язкова частка у спадщині після смерті її чоловіка ОСОБА_3, дійшов висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частини спірного житлового будинку у порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ракошинської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, посилаючись на обставини, які встановлені рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року у справі № 303/2969/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Ракошинської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку, дійшов висновку про те, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 не набув право власності на спірний житловий будинок, оскільки він є самочинним будівництвом, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на нього у порядку спадкування за заповітом.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Сабовим І. І., задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд посилався лише на обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року у справі № 303/2969/15-ц, про те, що спірний будинок є самочинним будівництвом та не врахував, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин. Вказуючи на те, що спадкодавець не набув право власності на спірний будинок, апеляційний суд не надав належної правової оцінки записам у погосподарських книгах, згідно з якими головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1, був ОСОБА_3, та не перевірив, чи було пов?язано виникнення права власності на нерухоме майно на час будівництва спірного житлового будинку у 1964 році із державною реєстрацією такого права, а також не врахував та не надав належної оцінки тому, що 10 червня 2010 року на спірний житловий будинок Бюро технічної інвентаризації Мукачівського району Закарпатської області виготовило технічний паспорт.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, з належними до нього надвірними спорудами, відповідно до технічного паспорту, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставин справи та надавши належну правову оцінку доказам, зокрема, записам у погосподарських книгах, згідно з якими головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1, був ОСОБА_3 ; технічному паспорту на спірний житловий будинок, виготовленому Бюро технічної інвентаризації Мукачівського району Закарпатської області 10 червня 2010 року, дійшов висновку, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у вигляді спірного житлового будинку, отже таке майно їй належить з моменту відкриття спадщини. Дружина спадкодавця - ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталась та за життя не вчиняла будь-яких дій по прийняттю спадкового майна, яке ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1, тобто обов`язкову частку у спадковому майні не прийняла, а тому і до її сина ОСОБА_2 не перейшло право на прийняття обов`язкової частки у спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Також суд зауважив, що до складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 10 травня 2018 року у справі № 303/7725/15 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 303/1176/17 із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував вимоги статей 529, 535, 548, 549 ЦК Української РСР, що призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний суд не врахував, що на час відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у спірному будинку була зареєстрована та проживала його дружина - ОСОБА_4, яка прийняла спадщину після його смерті у вигляді обов`язкової частки у спадщині шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном - будинком АДРЕСА_1, а тому ОСОБА_4 в силу статті 535 ЦК Української РСР належало 2/3 частки від усього спадкового майна, в тому числі, спірного будинку. Спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 прийняв її син ОСОБА_2, а тому за позивачем не може бути визнано право власності на спірний будинок в цілому.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 19 серпня 2002 року, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати, заповів ОСОБА_1

20 березня 2003 року ОСОБА_1 подала до Мукачівської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М. Ю. від 01 грудня 2016 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок.

Відповідно до довідки Ракошинської сільської ради від 18 травня 2015 року згідно з даних погосподарської книги № 11 (2001-2005 роки) головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1, був ОСОБА_3 . У цьому будинку була зареєстрована його дружина - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1, який виготовлений Бюро технічної інвентаризації Мукачівського району Закарпатської області 10 червня 2010 року, житловий будинок та господарські будівлі 1964 року побудови.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

За змістом частин четвертої та п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (435-15) 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.

Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Таким чином, за змістом указаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (435-15) 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року, а у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а 20 березня 2003 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 527 ЦК Української РСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) .

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (z0157-02) (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України (435-15) та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Апеляційним судом встановлено, що згідно записів у погосподарських книгах, головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (z0582-01) , не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91 (z0830-11) , що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній "спрощеній" процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначені вимоги закону та вказівки Верховного Суду у постанові від 13 травня 2022 року, надавши належну правову оцінку доказам, зокрема, записам у погосподарських книгах, згідно з якими головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1, був ОСОБА_3 ; технічному паспорту на спірний житловий будинок, виготовленому Бюро технічної інвентаризації Мукачівського району Закарпатської області 10 червня 2010 року, дійшов обґрунтованого висновку, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який не є самочинним будівництвом, і з такими висновками погоджується й Верховний Суд.

ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у вигляді спірного житлового будинку АДРЕСА_1, звернувшись у передбачений законом строк до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 обов`язкову частку у спадковому майні не прийняла, а тому і до її сина ОСОБА_2 не перейшло право на прийняття обов`язкової частки у спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 535 ЦК Української РСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Згідно з положеннями статей 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 (чинної на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 ), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, зокрема, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Таким чином, встановленню у цій справі підлягає обставина, чи прийняла ОСОБА_4 спадщину у вигляді обов`язкової частки після смерті свого чоловіка - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинку АДРЕСА_1, згідно з даними погосподарської книги № 11 ст. 64 (2001-2005 р. р.) була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_4, якій на момент смерті чоловіка було 69 років. Вказана обставина підтверджується довідками від 18 травня 2015 року № 716/02-10, від 16 лютого 2010 року № 306, від 17 березня 2003 року, виданими Ракошинською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області (а. с. 8, 68, 69, т. 1).

Встановивши, що ОСОБА_4 як непрацездатна дружина (1933 року народження) відповідно до статті 535 ЦК Української РСР має право на обов`язкову частку в спадщині після померлого чоловіка - ОСОБА_3 ; була єдиною спадкоємицею першої черги після його смерті; будучи зареєстрованою та проживаючи на час смерті спадкодавця у спірному будинку АДРЕСА_1, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 вважається такою, що спадщину прийняла і такій в силу статті 535 ЦК Української РСР належить 2/3 частки від усього спадкового майна, в тому числі, спірного будинку.

ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, який в установлений законом строк прийняв спадщину після смерті матері, а тому відповідачу належить успадковане його матір`ю майно, в тому числі частина спірного будинку.

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що положення частини першої статті 1276 ЦК України визначає порядок спадкування після смерті спадкоємця, який помер після відкриття спадщини, проте не встиг її прийняти. Проте, за обставинами цієї справи, судом встановлено, що ОСОБА_4 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном - будинком АДРЕСА_1, а отже прийняла спадщину після смерті чоловіка.

За таких обставин, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що до спадкоємця ОСОБА_2 від матері ОСОБА_4 не перейшло право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_3 .

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, на яку посилався апеляційний суд, Верховний Суд зробив висновок, що якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.

Встановивши, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у вигляді спірного житлового будинку, ОСОБА_2 також прийняв спадщину за заповітом померлої ОСОБА_4, якій належала обов`язкова частка у спадщині після смерті її чоловіка ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частини спірного житлового будинку у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахування спадкових прав ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.