711/702/22 Про відшкодування моральної шкоди - 26.06.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 2 331 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому завдано моральної шкоди внаслідок незаконного звинувачення прокуратурою та органами, що здійснюють досудове розслідування, у замаху на умисне вбивство, вчинене повторно, оскільки за наслідками судового розгляду кримінального провадження остаточно його дії суд кваліфікував як перевищення меж необхідної оборони. Неправильна правова кваліфікація таких дій правоохоронними органами та прокуратурою стала підставою для застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незаконного засудження за вчинення особливо тяжкого злочину з призначенням реальної міри покарання у виді позбавлення волі. Він частково відбував покарання у виправній колонії максимального рівня безпеки в умовах суворої ізоляції. З 17 травня 2018 року до постановлення Верховним Судом остаточного рішення у справі (11 травня 2021 року) він зазнавав сильних душевних хвилювань і страждань у зв`язку з тим, що через захист свого товариша від нападника правоохоронні органи намагалися звинуватити його в особливо тяжкому злочині та збирали лише докази винуватості у злочині, який він не вчиняв. Протягом трьох років він відчував моральні страждання через несправедливість обвинувачення, а також приниження його честі та гідності серед оточення і сильні душевні хвилювання за свою подальшу долю, оскільки йому загрожувало покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років.

На думку позивача, належною матеріальною компенсацією завданої йому шкоди будуть такі стягнення на відшкодування моральної шкоди за рахунок бюджетних коштів:

за незаконне звинувачення його прокуратурою та органами, що здійснюють досудове розслідування, у замаху на умисне вбивство, вчинене повторно, та кримінальне переслідування за особливо тяжкою статтею КК України (2341-14) , бездіяльність щодо виявлення обставин, що вказують на іншу кваліфікацію його дій, зокрема те, що перевищення ним меж необхідної оборони є нетяжким злочином, ненадання належної правової оцінки його діям, в сумі 1 074 000,00 грн, оскільки такий період тривав 35 місяців 24 дні (з 17 травня 2018 року до 11 травня 2021 року);

за незаконне ув`язнення та позбавлення волі у період з 17 травня 2020 року до 24 травня 2021 року (12 місяців 8 днів) - 736 000,00 грн;

за незаконне звинувачення у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, наслідком чого позивачу неправомірно встановлено режим відбування покарання у виправній колонії максимального рівня безпеки, в умовах суворої ізоляції, де він змушений був виконувати встановлений режим, у період з 13 грудня 2019 року до 24 травня 2021 року (17 місяців 11 днів) - 510 000,00 грн. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Придніпровський районний суд м. Черкаси рішенням від 28 листопада 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, 82 186,67 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що, оскільки фактичне тримання позивача під вартою, яке зумовлене здійсненням кримінального провадження, тривало з 17 травня 2018 року до 24 травня 2021 року, то період часу з 17 травня 2020 року до 24 травня 2021 року є періодом незаконного тримання позивача під вартою, адже він фактично перевищує строк покарання, призначеного йому остаточним судовим рішенням. Таким чином, позивач має право на відшкодування шкоди на підставі частин першої, другої статті 1176 ЦК України та пункту 1-1 частини першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ). Враховуючи наведене, суд визначив, що відшкодуванню підлягає моральна шкода, завдана позивачу за вказаний період, який становить 12 місяців та 8 днів, у розмірі 82 186,67 грн. Стосовно інших періодів часу, за які позивач також просив стягнути відшкодування моральної шкоди (з 17 травня 2018 року до 11 травня 2021 року, з 13 грудня 2019 року до 24 травня 2021 року), суд виходив з того, що правовою підставою цих вимог є частина шоста статті 1176 ЦК України, однак позивач не довів завдання йому діями відповідачів такої моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Черкаський апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Черкаській області, представника ОСОБА_1 - адвоката Левченко М. Д. та Черкаської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000,00 грн. Судові витрати Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг відніс на їх рахунок.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що постановою Верховного Суду від 11 травня 2021 року змінено вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини першої статті 121 КК України на статтю 124 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, звільнивши з-під варти у зв`язку з відбуттям покарання. Тобто Верховний Суд хоча і змінив кваліфікацію кримінального правопорушення, однак ОСОБА_1 був засуджений та йому призначено покарання, тобто він не був незаконно засудженим і не має підстав на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Враховуючи наведене, висновки суду про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) та частин першої, другої статті 1176 ЦК України в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за незаконне ув`язнення та позбавлення волі за період з 17 травня 2020 року до 24 травня 2021 року є помилковими.

Водночас апеляційний суд встановив, що строк, протягом якого був фактично ув`язнений ОСОБА_1, перевищує строк відбування покарання, встановлений Верховним Судом 11 травня 2021 року, на 1 рік 8 днів, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Шульгін проти України" на підставі статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений ОСОБА_1 до відшкодування розмір моральної шкоди в сумі 2 331 000,00 грн є надмірним та не відповідає засадам розумності та справедливості. Виходячи з обставин цієї справи, засад розумності, справедливості та співмірності, суд вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 необхідно визначити в сумі 60 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 та постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/14074/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив фактів неправомірності дій працівників правоохоронних органів, а також причинного зв`язку між діями відповідачів та завданою шкодою, а тому за відсутності вказаних обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення відповідальність держави Україна виключається. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою визнання позивачем вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, що підтверджується вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2019 року та ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року. Таким чином, апеляційний суд не врахував факт самообмови позивача, що є самостійною підставою для відмови.

У квітні 2023 року Черкаська обласна прокуратураподала письмові пояснення щодо касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 17 травня 2018 року ОСОБА_1 затримано та повідомлено йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, пунктом 13 частини другої статті 115 КК України, в межах кримінального провадження № 12018251010003614.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 травня 2018 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів починаючи з 17 травня 2018 року.

25 червня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалив вирок, залишений без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 15, пунктом 13 частини другої статті 115 КК України, та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року скасовано ухвалу Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року і призначено новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2019 року змінено в частині кваліфікації дій засудженого та призначення покарання. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Постановою Верховного Суду від 11 травня 2021 року змінено вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини першої статті 121 КК України на статтю 124 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, зі звільненням з-під варти у зв`язку з відбуттям покарання.

24 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти з Бердичівської виправної колонії № 70, що підтверджується довідкою про звільнення.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок неправильної правової кваліфікації його дій правоохоронними органами та судом він незаконно перебував під вартою та піддався необґрунтованому кримінальному переслідуванню, внаслідок чого зазнав моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності передбачене статтею 1176 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України діють правила, визначені частиною шостою зазначеної статті, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 5 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. Водночас згідно з практикою ЄСПЛ для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції, та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

Зазначений пункт гарантує право на відшкодування не лише за завдану матеріальну шкоду, а й за будь-яке страждання, тривогу, розчарування, яких особа може зазнати внаслідок порушення інших положень статті 5 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 10 листопада 2015 року у справі "Саакян проти Вірменії" (Sahakyan v. Armenia, заява № 66256/11), § 29).

У справі "Шульгін проти України" ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. Разом з тим на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

Відмова національних судів у задоволенні позову заявника була обґрунтована тим, що на справу заявника не поширювалась дія ЦК України (435-15) та Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) . У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі, ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав пункту 5 статті 5 Конвенції.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок неправильної кваліфікації органами досудового розслідування, прокуратури і суду дій ОСОБА_1, він незаконно перебував під вартою в період з 17 травня 2020 року до 24 травня 2021 року, що свідчить про порушення його прав, гарантованих статтею 5 Конвенції, та дає право на відшкодування моральної шкоди.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виявилась у душевних стражданнях, зумовлених ув`язненням позивача понад строк остаточного покарання, встановлений постановою Верховного Суду від 11 травня 2021 року.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про недоведення позивачем моральних страждань є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі.

Обґрунтованих доводів щодо розміру стягненої моральної шкоди касаційна скарга не містить.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом факту самообмови позивача не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Результат аналізу частини четвертої статті 1176 ЦК України свідчить про те, що під самообмовою, яка виключає відшкодування державою шкоди, необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено в дійсності, або ж бере лише на себе вину за вчинене кримінальне правопорушення, хоча у дійсності воно вчинене групою осіб.

Водночас не кожне визнання обвинуваченим своєї вини є самообмовою, яка виключає відшкодування шкоди відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України.

У справі, яка переглядається, немає факту самообмови, оскільки та обставина, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування та судового провадження вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні частково визнав, не свідчить про його самообмову, адже визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги над іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише в разі підтвердження сукупністю інших доказів у справі.

Обставин самообмови ОСОБА_1, які перешкоджали б органу досудового слідства з`ясувати істину та виконати свій обов`язок щодо всебічного, повного та об`єктивного розслідування справи, суди не встановили. При цьому у спірному випадку має місце недоведення органами досудового слідства складу злочину, який інкримінувався ОСОБА_1, а саме за частиною третьою статті 15, пунктом 13 частини другої статті 115 КК України.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.