454/2858/22 Про відшкодування моральної шкоди - 26.06.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 454/2858/22

провадження № 61-5316св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва, що зумовило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 05 грудня 2020 року він звернувся до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив її зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрити кримінальне провадження за статтею 382 КК України щодо судді Галицького районного суду м. Львова Мисько Х. М., яка, постановляючи ухвалу від 30 червня 2020 року у справі № 461/3014/20, не виконала рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року (va04p710-20) № 4-рп, в результаті чого його незаконно позбавлено доступу до правосуддя. У зв`язку з невнесенням працівниками ДБР відповідних відомостей до ЄРДР він звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на їх бездіяльність. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні його скарги відмовлено. В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено частково його апеляційну скаргу, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Скасуванням ухвали слідчого судді підтверджується грубе порушення суддею Конституції України (254к/96-ВР) та норм КПК України (4651-17) , оскільки судді відомо, що в КПК України (4651-17) відсутні норми, які надають право ДБР не вносити відомості до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, однак суддя, зловживаючи службовим становищем, незаконно відмовив йому в задоволенні скарги, чим спричинив моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зав`язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а тому, не веде свою діяльність в межах закону. Вважає, що для відновлення попереднього стану та компенсації завданої йому моральної шкоди справедливим буде стягнення на його користь з відповідача відшкодування в розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Сокальський районний суд Львівської області заочним рішенням від 19 грудня 2022 року, з урахування ухвали від 30 січня 2023 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовив за безпідставністю позовних вимог.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджували б заподіяння йому моральної шкоди діями слідчого судді, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок постановлення слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ухвали від 25 листопада 2020 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність ДБР, а також причинного зв`язку між прийнятою ухвалою та настанням тих негативних наслідків, на які покликається ОСОБА_1 в позовній заяві. Саме по собі скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження посилався на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16, від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 686/21731/19, від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 686/27961/19 та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної та майнової шкоди; не застосували до спірних правовідносин Конституцію України (254к/96-ВР) як норму прямої дії, а отже, не захистили порушені права позивача; не врахували, що статтею 56 Конституції України та статтею 1176 ЦК України заявнику гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову; не надали належної оцінки доказам протиправності дій посадових осіб ДБР та безпідставно не врахували ухвалу Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, якою задоволено частково його апеляційну скаргу та скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник просив унести до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України з підстав того, чи має позивач право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями), чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України (254к/96-ВР) . Крім того, просив вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезазначених постанов Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив відкрити кримінальне провадження за статтею 382 КК України щодо судді Галицького районного суду м. Львова Мисько Х. М., яка постановляючи ухвалу від 30 червня 2020 року у справі № 461/3014/20 не виконала рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року (va04p710-20) № 4-рп, в результаті чого незаконно позбавила його доступу до правосуддя та порушила його права, гарантовані статтями 40, 55 Конституції України, та визнати його потерпілим у цьому кримінальному провадженні.

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність ДБР у зв`язку з невнесенням працівниками ДБР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі його заяви від 05 листопада 2020 року, в якій просив визнати такі дії (бездіяльність) протиправними та зобов`язати ДБР внести відповідні відомості на підставі його заяви від 05 листопада 2020 року.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР задоволено частково.

Зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою ДБР 09 листопада 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У разі коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановивши, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв`язок між скасуванням ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року та настанням тих негативних наслідків, про які вказує, місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що бездіяльність слідчого судді підтверджена ухвалою суду про часткове задоволення скарги, не свідчать про неправильність висновків судів, які на підставі оцінених у справі доказів зазначили про недоведеність заподіяної шкоди позивачу.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Щодо клопотань про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та конституційності постанов Верховного Суду

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) приймає Пленум Верховного Суду.

У зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі "Богатова проти України", просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями), і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України (254к/96-ВР) .

Тобто заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України (435-15) є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України (435-15) , які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

З огляду на викладене немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Немає і підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності постанов Верховного Суду, оскільки Законом України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) визначено, що конституційне подання може бути подано щодо: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) .

Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) , є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Постанови Верховного Суду до цього переліку не включені, а тому не є тими актами, щодо яких можливо звернутися з конституційним поданням.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 409, 416, ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов