466/6613/20 Про усунення від права на спадкування - 26.06.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Квак Василь Миколайович, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, в складі судді Кавацюка В. І., від 07 червня

2021 року та постанову Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 06 грудня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, якому на праві власності належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, а власником іншої 1/2 частини квартири був його син - ОСОБА_4 .

08 листопада 2017 року ОСОБА_4 подав до П`ятої львівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після смерті свого батька ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 2017 року

ОСОБА_4 відчужив належну йому 1/2 частину вказаної квартири позивачу, а також в цей день склав заповіт, яким усе належне йому майно заповів позивачу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, свої спадкові права після смерті ОСОБА_3 оформити не встиг.

Позивачу стало відомо, що до нотаріальної контори також звернулась ОСОБА_2, яка є внучкою ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 за заповітом, складеним 30 січня 2013 року.

ОСОБА_1 вказував, що відповідач, одружившись, виїхала на постійне місце проживання до російської федерації, до 2013 року декілька разів відвідувала батька та діда, однак, в подальшому, після складення дідом на її користь заповіту, перестала приїжджати до м. Львова і не надавала дідові необхідної допомоги, в тому числі й матеріальної.

Посилаючись на те, що вказані дії ОСОБА_2 свідчать про її умисне ухилення від обов`язку утримання спадкодавця, який в силу свого похилого віку та тяжкого стану здоров`я потребував стороннього догляду,

ОСОБА_1 просив суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня

2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 06 грудня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність обставин, визначених статтею 1224 ЦК України, для усунення відповідача як спадкоємця за заповітом від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Квак В. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квак В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі

№ 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц,

від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги доводи відповідача, не підтверджені жодними доказами, при цьому безпідставно відхилили доводи позивача та ухвалили рішення на користь громадянки країни-агресора.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу частки квартири від 24 листопада

2017 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Власником іншої 1/2 частини вказаної квартири є ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За інформацією, наданою П`ятою львівською державною нотаріальною конторою, єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2, яка 05 лютого 2018 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

08 листопада 2017 року заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори син спадкодавця ОСОБА_4

24 листопада 2017 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М. посвідчено заповіт, згідно з яким ОСОБА_4 все належне йому майно й те, яке буде належати йому на момент смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування, оскільки ОСОБА_2, яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 за заповітом, ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який в силу свого похилого віку та тяжкого стану здоров`я потребував стороннього догляду.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною третьою статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах

від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц,

від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходили із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення положень норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення особи відповідача від надання спадкодавцеві

ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання, перебування останнього в безпорадному стані та існування у нього потреби в допомозі саме від ОСОБА_2 .

Так, на підтвердження своїх вимог, ОСОБА_1 додав до позову копію заповіту ОСОБА_4 та його заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на 1/2 частку у праві власності на спірну квартиру, копію довідки нотаріальної контори щодо прийняття ОСОБА_2 спадщини за заповітом після смерті

Очевидно, що вказані докази не доводять наявності підстав, передбачених статтею 1224 ЦК України для усунення особи від спадкування, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того позивач не звернув уваги на те, що як положення частини третьої так і положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які він посилався у позові, стосуються усунення від права на спадкування за законом, в той час, як за відомостями нотаріальної контори ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 за заповітом (див. висновки Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 289/26/16-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 734/3639/16-ц).

Свобода заповіту є фундаментальним принципом спадкового права та реалізується зокремачерез право заповідача: у будь-який час скласти заповіт, або не складати його; у будь-який час змінити або взагалі скасувати складений заповіт; у будь-який час скласти новий заповіт; розпорядитися своїм майном, або тільки його часткою; призначити спадкоємцем будь-яку особу, як ту, що входить до кола спадкоємців за законом, так і будь-яку фізичну чи юридичну особу; позбавити спадщини спадкоємців за законом, не обґрунтовуючи і не пояснюючи своє рішення; внести до заповіту інші??розпорядження,??передбачені ЦК України (435-15) .

ОСОБА_3, який помер у 2017 році, за життя вочевидь був обізнаний і щодо місця проживання ОСОБА_2 і про те, що Україна стала об`єктом збройної агресії з боку росії, перша фаза якої розпочалася ще у 2014 році, однак відомості щодо зміни або скасування ним заповіту на ім`я

ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.

За встановлених у розглядуваній справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі

№ 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц,

від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до