500/7452/18 Про виселення із житлового приміщення - 21.06.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє від свого імені та імені ОСОБА_4, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - ВЧ НОМЕР_1 ДПС України) звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що у 2004 році майору ОСОБА_9,

а також членам його сім`ї: дружині ОСОБА_10 та сину ОСОБА_11, 1996 року народження, на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 15 квітня 2004 року № 430 виданий службовий ордер від 16 квітня 2004 року № 21 на право вселення

у двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що підставою для винесення зазначеного рішення виконкому Ізмаїльської міської ради Одеської області був наказ начальника Ізмаїльського прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 ДПС України від 19 березня 2004 року № 198, відповідно до якого майора ОСОБА_5 з 26 квітня 2004 року майор переведено до нового місця служби - Південного регіонального управління, яке знаходиться у м. Одесі.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 залишилась проходити військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ДПС України, у червні 2004 року на її ім`я переоформлений особовий рахунок на згадану службову квартиру.

11 червня 2007 року молодший сержант ОСОБА_2 була переведена до військової частини НОМЕР_2 м. Одеси.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї ОСОБА_12 народилася дочка - ОСОБА_13 .

Позивач посилався на те, що відповідачі проживають у службовій двокімнатній квартирі у військовому містечку " ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_3, розташованій у будинку АДРЕСА_2 . На час звернення з цим позовом відповідачі перебувають на квартирному обліку у Південному регіональному управлінні у м. Одесі.

На думку ВЧ НОМЕР_1 ДПС України, відповідачі повинні бути виселеними

із службової квартири АДРЕСА_1, оскільки останні із 2007 року у цій квартирі

не проживають, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проходять службу у підрозділах Державної прикордонної служби України у м. Одесі,

де їх по місцю служби забезпечили двокімнатною службовою квартирою

у військовому містечку " ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_3,

Ураховуючи викладене, ВЧ 1474 ДПС України просила суд виселити ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15

зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року позов ВЧ НОМЕР_1 ДПС України задоволено.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 зі службової квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі повинні були звільнити спірну квартиру у м. Ізмаїлі Одеської області у зв`язку із виїздом

у м. Одесу, де їх за місцем служби забезпечили двокімнатною службовою квартирою у військовому містечку " ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ). Відповідачі з 2007 року не проживали у спірній квартирі у зв`язку із виїздом до м. Одеси, що, як вважав суд першої інстанції, підтверджує втрату користування ними спірною квартирою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року в частині вимог ВЧ НОМЕР_1 ДПС України до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про виселення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_16 підлягають виселенню зі спірного службового приміщення, наданого ОСОБА_9 та членам його сім`ї у зв`язку із припиненням його трудової діяльності у м. Ізмаїлі Одеської області та переїздом до м. Одеси

з наданням йому та членам його сім`ї іншого службового житла.

Суд апеляційної інстанції вважав, що виселення колишніх членів сім`ї ОСОБА_5 зі службового приміщення після припинення останнім трудових правовідносин із роботодавцем Ізмаїльським прикордонним загоном ВЧ НОМЕР_1 ДПС України переслідує легітимну мету у розумінні

статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У березні 2023 року до Верховного ОСОБА_17, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, подала касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 524/4914/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 493/1942/15-ц,

від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 24 жовтня 2018 року

у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі

№ 760/13113/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц,

від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 05 серпня 2019 року

у справі № 638/11945/16, від 27 листопада 2019 року у справі

№ 368/750/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/10297/16-ц,

від 18 грудня 2019 року у справі № 753/21820/17, від 26 лютого 2020 року

у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц,

від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18, від 09 грудня 2020 року

у справі № 442/7187/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18,

від 22 грудня 2020 року у справі № 761/14426/17, від 22 вересня 2021 року

у справі № 759/14973/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 753/22141/19, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої

статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статті 107 ЖК України.

На думку ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, матеріали справи не містять належних доказів того, що вона, яка проходила військову службу за строковими контрактами, з неповнолітньою дочкою, має інше постійне місце проживання, оскільки вони не зняті

з реєстрації у спірній квартирі, здійснює ремонт та утримує спірну квартиру, після розлучення із ОСОБА_18 постійно проживають у спірній квартирі. Спірна квартира є єдиним їхнім житлом.

Заявник посилається на те, що ОСОБА_1 здав службову квартиру АДРЕСА_3 .

Разом із цим, на думку ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, відсутні підстави для виселення її разом із дочкою

із службового спірного приміщення без надання другого житла, оскільки вона має вислугу на військовій службі більше ніж 20 років, а також перебуває

на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у ДПС України

та є одинокою жінкою з дитиною інвалідом. Також вважає, що виселення без надання іншого жилого приміщення їм у період дії воєнного стану

та перебування їх за кордоном у статусі біженців не є співмірним меті, яка переслідувалась та позбавляє їх мати можливість повернутися до єдиного їхнього житла.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ВЧ 1474 ДПС України на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 квітня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 15 квітня 2004 року № 430 майору ОСОБА_9

та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_10 та сину ОСОБА_11, 1996 року народження, виданий службовий ордер № 21 на право зайняття житлової площі у квартирі

Підставою для винесення зазначеного рішення виконкому Ізмаїльської міської ради слугував наказ начальника Ізмаїльського прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 ДПС України від 19 березня 2004 року № 198.

26 квітня 2004 року майор ОСОБА_1 переведений до Південного регіонального управління, яке знаходиться у місті Одесі.

У червні 2004 року на ім`я ОСОБА_6 переоформлено особовий рахунок на вказану службову квартиру.

11 червня 2007 року молодший сержант ОСОБА_2 переведена

до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї ОСОБА_12 народилася дочка ОСОБА_13 .

ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані

за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу № 6 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 травня 2008 року комісією прийнято рішення про виділення приміщення у військовому містечку " ІНФОРМАЦІЯ_2", житловою площею 30 кв. м для тимчасового проживання військовослужбовцю ОСОБА_9 на склад сім`ї три особи.

08 травня 2008 року між ОСОБА_18 та ДПС України в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 укладено договір № 114 про користування жилим приміщенням у гуртожитку Органу ДПС України

за адресою: будинок АДРЕСА_2 на підставі рішення командування від 08 травня 2008 року та ордера № 6. За умовами вказаного договору ОСОБА_9 та членам його сім`ї надано у користування жиле приміщення за вказаною адресою загальною площею 36 кв. м, яка складається з двох кімнат.

За актом приймання-передачі від 08 травня 2008 року № 114 ОСОБА_18 прийнято житлову площу по

Згідно із витягом із протоколу № 4 засідання гарнізону житлової комісії

ПдРУ ДПС України від 25 листопада 2011 року включено у склад сім`ї військовослужбовця ВЧ НОМЕР_3 ДПС України ОСОБА_5, дочку ОСОБА_15, 2007 року народження на отримання житлової площі у м. Одеса.

Відповідно до договору про користування службовим приміщенням

від 01 жовтня 2015 року, укладеним між ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_18, останньому та членам його сім`ї надано у користування службове приміщення за адресою: кімната АДРЕСА_3, загальною площею 44,7 кв. м.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2017 року у справі № 500/657/17 шлюб між ОСОБА_18

та ОСОБА_19 розірвано.

Згідно із довідкою, складеною у серпні 2018 року уповноваженою комісією щодо перевірки житлових умов військовослужбовця ОСОБА_5, зареєстрованого за адресою: будинок АДРЕСА_4, встановлено, що вказаний будинок належить військові частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Склад сім`ї військовослужбовця становить 4 особи: дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, дочка ОСОБА_4 . У довідці міститься примітка "якщо сім`я мешкає не разом, вказати де проживає і яку площу займає". У зазначеній графі комісією вказано: сім`я зареєстрована в службовій двокімнатній квартирі; розмір займаної площі не зазначений; особовий рахунок відкрито на ОСОБА_5 ; кількість кімнат в квартирі і окремо, скільки квартиронаймачів

та членів сімей в неї проживає комісією зазначено 2 кімнати в службовому приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 . За висновком комісії ОСОБА_1 потребує поліпшення житлових умов та надання окремого житла

у м. Одесі на склад сім`ї відповідно до вимог чинного законодавства, при умові здачі службової квартири у м. Ізмаїлі.

Відповідно до інформації, зазначеної у листі Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19 вересня 2018 року на запит начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання відомостей стосовно полковника ОСОБА_5, військовослужбовець запасу ОСОБА_20 перебуває у списку на поліпшення житлових умов з 05 квітня

1995 року зі складом сім`ї 4 особи. Зареєстрований за адресою: будинок

АДРЕСА_4 з 24 червня 2004 року. Службову квартиру АДРЕСА_1, не здав. Проживав у службовому приміщенні військового містечка " ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_3 . Службове приміщення виділялося для тимчасового проживання на період проходження військової служби (протокол житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3

від 08 травня 2008 року № 6). Інформації щодо зв`язку з ДПС України на час складання цього листа у членів сім`ї, в групі обліку житла, немає.

Згідно із витягом з протоколу № 6 засідання гарнізонної житлової комісії Південного регіонального управління ДПС України від 14 грудня 2018 року комісією прийнято рішення про виключення зі складу сім`ї ОСОБА_5 колишньої дружини, сина та дочки з залишенням на квартирному обліку однієї особи з 05 квітня 1995 року. Також відповідно до рішення гарнізонної житлової комісії залишено ОСОБА_14 у списку на поліпшення житлових умов зі складом сім`ї три особи з 05 квітня 1995 року.

Відповідно до акта приймання-передачі службового (відомчого) приміщення від 30 травня 2020 року ОСОБА_1 здав службову (відомчу) площу

за адресою: кімната

АДРЕСА_3, у відповідності до дефектного акта.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна скарга ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів зауважує, що справа переглядалась в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_8, лише в частині вирішення позовних вимог, заявлених

до ОСОБА_6 та ОСОБА_8, у цій частині відповідачем подана

і касаційна скарга, а тому з урахуванням положень статті 400 ЦПК України,

в касаційному порядку справа переглядається також лише у частині позовних вимог ВЧ НОМЕР_1 ДПС України, заявлених до ОСОБА_6

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону

за рішенням суду.

Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням

у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

У відповідності до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які

у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

У відповідності до пункту 43 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення (стаття 119 ЖК України, постанова

від 04 лютого 1988 року № 37), до нього віднесено військовослужбовців Державної прикордонної служби до одержання ними постійного жилого приміщення.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Особливість права користування службовим житлом полягає в тому,

що це право обмежується часом. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

Положення статті 125 ЖК України визначають випадки коли певних осіб

не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві,

в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш

як десять років (абзац третій зазначеної статті).

Профільним Законом, який визначає основні засади державної політики

у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) . При цьому сам порядок забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей жилими приміщеннями визначається постановою Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" (далі - Порядок) (і чинною до 02 квітня 2021 року Інструкцією про організацію забезпечення житловими приміщеннями

в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 року № 1040 (z0016-08) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 року за № 16/14707 (z0016-08) ).

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний

і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України (5464-10) , іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років

і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право

на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Зазначені положення кореспондують положенням абзацу 3 пункту 3 Порядку та пункту 1.5 Інструкції.

Виходячи зі змісту статей 48, 118, 119, 124, 125 ЖК України, статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" заборона виселення поширюється на звільнених з військової служби військовослужбовців, які не були забезпечені житлом для постійного проживання в межах норми.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей").

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя,

до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кривіцька

та Кривіцький проти України" (№ 8863/06) 02 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до 11 червня 2007 року ОСОБА_2 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України м. Ізмаїл Одеської області, після чого була переведена для проходження військової служби за контрактом до ВЧ НОМЕР_2

АДРЕСА_2 (а. с. 10, т. 1).

ОСОБА_2 є військовослужбовцем запасу ІНФОРМАЦІЯ_3, звільнена на підставі пункту "а" статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"(закінчення контракту), наказ начальника Одеської прикордонної служби України від 24 листопада

2017 року № 414-ос, має вислугу - 26 років 07 місяців 18 днів, з яких: військова служба - 20 років 03 місяці 25 днів, цивільний стаж - 06 років

03 місяці 23 дні (а. с. 75, 180, т. 1).

У червні 2004 року на ім`я ОСОБА_6 переоформлено особовий рахунок на службову квартиру

АДРЕСА_1, яка видавалась ОСОБА_9 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_10 та сину ОСОБА_11, на підставі ордера від 16 квітня 2004 року № 21 (а. с. 7, т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: квартира

Згідно із витягом з протоколу № 6 засідання гарнізонної житлової комісії Південного регіонального управління ДПС України від 14 грудня 2018 року комісією прийнято рішення про виключення зі складу сім`ї ОСОБА_5 колишньої дружини, сина та дочки із залишенням на квартирному обліку однієї особи з 05 квітня 1995 року. Також відповідно до рішення гарнізонної житлової комісії залишено ОСОБА_14 у списку на поліпшення житлових умов зі складом сім`ї три особи з 05 квітня 1995 року.

за адресою: кімната

АДРЕСА_3, у відповідності до дефектного акта.

ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю, термін інвалідності з 11 березня 2015 року по 27 вересня 2025 року, що підтверджується довідкою управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси

від 12 травня 2015 року № 261 (604476) (а. с. 82).

З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду вважає,

що оскільки ОСОБА_21 проходила військову службу в органах державної прикордонної служби, на час вирішення спору є військовослужбовцем запасу, має військову вислугу 20 років, спірне службове житло набуте нею правомірно, з огляду на положення абзацу третього статті 125 ЖК України, тому відсутні підстави для виселення її разом із неповнолітньої ОСОБА_22, яка є дитиною з інвалідністю, зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог щодо виселення зі спірного зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції вирішив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє від свого імені та імені ОСОБА_8, скасувати ухвалені у справі судові рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові, понесені ОСОБА_19 судові витрати у зв`язку

із переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 643,00 грн та 3 524,00 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє від свого імені

та імені ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати.