Постанова
Іменем України
20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 141/801/20
провадження № 61-7569св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Оратівська селищна рада Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від
27 квітня 2021 року у складі судді Климчука С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області (далі - Оратівська селищна рада), ОСОБА_2 про скасування рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Оратівської селищної ради від 19 серпня 2010 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та на земельну ділянку площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Оратівської селищної ради від 09 грудня 2010 року внесено зміни до вказаного рішення від 19 серпня 2010 року, внаслідок яких надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та на земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року зазначену технічну документацію затверджено та видано ОСОБА_2 державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.
Позивач зазначала, що державний акт серії ЯМ № 337327 на право власності на земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає конфігурації суміжної земельної ділянки. При цьому саме ця земельна ділянка не була в користуванні ні ОСОБА_2, ні попередніх власників, яким належала земельна ділянка та домоволодіння.
26 липня 2010 року землевпорядник Оратівської селищної ради здійснив контрольний замір земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час обміру встановлено, що ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою площею 0,132 га, а ОСОБА_2 0,195 га.
Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2016 року встановлено факт прийняття позивачем ( ОСОБА_1 ) спадщини, в тому числі 43/100 житлового будинку. Таким чином, з моменту відкриття спадщини
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) їй належить право користування відповідною часткою земельної ділянки, якою користувалась спадкодавець. Водночас ОСОБА_2 набула право власності на 57/100 частин цього ж будинковолодіння.
Отже, на момент прийняття органом місцевого самоврядування спірних рішень сторонам на праві спільної часткової власності належав один будинок. Договір про виділ в окремі будинковолодіння належних співвласникам часток не укладався,
а відповідне судове рішення не ухвалювалось.
Оскільки до передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_2 в 2012 році позивач вже набула права на житловий будинок, тому спірна земельна ділянка на час її передачі у власність відповідачу не була вільною. Переданням відповідачу спірної земельної ділянки в розмірах, що не відповідають фактичному користуванню та часткам в будинковолодінні, порушене право власності позивача.
Роботи по закріпленню меж земельної ділянки межовими знаками фактично не проводилися, межові знаки на місцевості в присутності суміжних землекористувачів не встановлювались.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати незаконним і скасувати рішення Оратівської селищної ради від
22 березня 2012 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 0,2300 га, з них 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,0800 га для ведення особистого селянського господарства за адресою:
АДРЕСА_1 ;
визнати незаконними та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки від 22 травня 2012 року серії ЯМ № 337326 та ЯМ № 337327, видані на підставі рішення Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року;
скасувати державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,1500 га, кадастровий номер 0523155100:01:007:0085, та площею 0,0800 га, кадастровий номер 0523155100:01:007:0086, за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення її прав спірним рішенням Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року та державними актами від 25 травня 2012 року серії ЯМ № 337326 та серії ЯМ
№ 337327. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що скасування оскарженого рішення селищної ради і державних актів не відновить ймовірно порушеного права позивача. Належним способом захисту порушених прав позивача є вимога про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Така вимога пред`явлена позивачем у справі № 141/546/17 за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди. Вказана справу перебуває у провадженні Оратівського районного суду Вінницької області.
Представник відповідача у судовому засіданні 27 квітня 2022 року просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки 15 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном. Водночас з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулась у грудні 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Крім того, в червні 2013 року ОСОБА_1 зверталась до суду
з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу
57 % частини житлового будинку. Тобто, про можливе порушення свого права на користування земельними ділянками зі сторони ОСОБА_2 позивач дізналась у 2013 році.
Суд зазначив, що відмова в задоволенні позову внаслідок пропуску позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог.Оскільки позов задоволенню не підлягає у зв`язку з його необґрунтованістю, то наслідки спливу позовної давності за заявою представника відповідача судом не застосовуються.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зробив висновок, що позивач не довела порушення її прав оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування та державними актами, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та суперечать встановленим обставинам справи. Зокрема, особа, яка подала апеляційну скаргу, заперечує очевидне з приводу відсутності різних об`єктів нерухомості та різних адрес, адже і технічні паспорти на будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, і довідки, в яких вказано про порядок закріплення земельних ділянок за кожною із частиною будинку окремо, підтверджують протилежне.
Аргументи учасників справи
У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Голівський В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди встановили, що житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Жодних документів, зокрема, рішення суду про виділ в натурі майна одним із співвласників, надання частці одного із співвласників статусу окремого об`єкта нерухомості в будь-який інший законний спосіб, договору про розподіл або виділення майна в натурі матеріали інвентарної справи не містить. Відповідні докази також відсутні у матеріалах справи № 141/801/20. Натомість в матеріалах інвентаризаційної та судової справ є письмові докази, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, дублікат свідоцтва про право власності від 16 жовтня 1985 року № 314, що засвідчує право власності ОСОБА_4
у розмірі 43/100 частки житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 . Спадкоємцем вказаного майна у тій самій частці є позивач ОСОБА_1 . Надалі поштова адреса будинковолодіння була змінена з " АДРЕСА_1" на " АДРЕСА_1". Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2016 року за позивачем
ОСОБА_1 у порядку спадкування визнано право власності на ті самі 43/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Лише після реєстрації речових прав у позивача виникало право на приватизацію (отримання відповідного дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою) земельної ділянки у розмірах, які є пропорційними до часток у праві на нерухомість (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами);
ОСОБА_2 набула право власності на 57/100 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 30 липня 2002 року на підставі нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу. Виділ у натурі частки когось із співвласників станом на час розгляду справи не відбувся, а будинок не є багатоквартирним. Водночас дії органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішень про присвоєння різним частинам будинку окремої адреси (з додаванням літери "а") не свідчать про виділ майна в натурі, такі дії є незаконними. Таким чином, висновки судів про те, що нерухомість у частках в будинку позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 знаходяться за різними адресами є безпідставними;
у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в зв`язку із виникненням спільної часткової власності на житловий будинок, виникло і право спільного (часткового) користування земельною ділянкою, на якій він розміщений. При цьому частка у праві користування земельною ділянкою є пропорційною частці у праві власності на будинок. Отже, площа усієї земельної ділянки, яка призначена для обслуговування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1, відповідно до 121 ЗК України (2768-14) може бути не більше 0,15 га. При цьому спірним рішенням селищної ради відповідачу було передано
у власність всю земельну ділянку, в межах можливих норм такої передачі, розміром 0,15 га;
у власність співвласникам для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд, могла бути передана земельна ділянка, з урахуванням її розташування у смт Оратів, одночасно двом співвласниками будинку у спільну сумісну власність розміром до 0,15 га. Лише після припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно через виділення частки або поділу спільного майна з дотриманням норм ЦК України (435-15) власник новоутвореного самостійного об`єкта нерухомого майна має право на приватизацію земельної ділянки (окремо від іншого, колишнього співвласника житлового будинку) в порядку, визначеному статтями 116, 118, 121 ЗК України. Частина земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що перевищувала норми ЗК України (2768-14) , може бути приватизована громадянином окремо, але з іншим її цільовим призначенням. Таким чином, установивши, що відповідач як власник частини домоволодіння (57/100 часток), яка не була виділена в натурі, приватизувала земельну ділянка площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто земельну ділянку розміром в максимально можливих нормах, яка могла бути приватизована лише обома співвласниками житлового будинку, суди зробили необґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог;
суди не врахували те, що під час вирішення селищною радою питання про передачу у власність ОСОБА_2 земельних ділянок не дотримано спеціальних норм права, які регулюють порядок передачі земельних ділянок. Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, безпосереднє виготовлення та оформлення акта приймання-передачі межових знаків на зберігання, передача межових знаків на зберігання, виконавцем робіт ОСОБА_2 всупереч нормам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , не виконувався. Крім того, технічна документація із землеустрою не містить підтвердження погодження меж з ОСОБА_1 та розміру земельних ділянок.
У вересні 2022 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Панасюк Н. А. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
посилання позивача на те, що право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 слід припинити, оскільки нерухоме майно, яке розміщене на земельних ділянках, перебуває у спільній частковій власності, а тому розмір земельних ділянок має відповідати частці кожної в об`єкті нерухомого майна, є необґрунтованими;
згідно з довідкою Оратівської селищної ради від 06 вересня 2010 року № 253 з 1992 року за ОСОБА_4 (спадкоємцем прав і обов'язків після якої
є ОСОБА_1 ) рахувалась земельна ділянка 0,10 га. Відповідно до цієї ж довідки ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,23 га. Надалі вона набула право власності на дві земельні ділянки в порядку безоплатної приватизації,
а саме: для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га (в межах норми безоплатної приватизації для селища міського типу); для ведення особистого селянського господарства площею 0,08 га. Доказів, що діями щодо приватизації ОСОБА_2 порушила права ОСОБА_1, до суду не надано. Крім того, ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування з заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки не зверталася, у неї відсутні дозвіл чи відмова розпорядчого органу. Таким чином, відсутні докази того, що її права порушено;
об'єкти нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають різні адреси;
при зверненні з позовом до суду позивач пропустила позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі
№ 559/2644/16-ц, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц, від
05 лютого 2020 року у справі № 738/2150/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14- ц, від 11 жовтня 2016 року у справі № 806/3787/13-а, від
07 червня 2016 року у справі № 820/3507/15, від 19 січня 2016 року у справі
№ 824/167/15-а, від 14 лютого 2018 року у справі № 725/1664/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 750/11106/15-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2016 року, яке набрало законної сили 12 квітня 2016 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 43/100 частини житлового будинку
з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з рішенням селищної ради Оратівського району від 11 серпня 2016 року "Про дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" позивачеві надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на час розгляду справи вказана документація не розроблена та не виготовлена, а земельна ділянка не передана у власність позивача ОСОБА_1, оскільки вона до компетентних органів не зверталась.
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого 26 травня 2016 року, замовником технічної інвентаризації
є ОСОБА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 27 листопада 2001 року серії АЕЕ
№ 364769, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 купила 57/100 (п`ятдесят сім сотих) частки одноповерхового, глиновалькованого, обкладеного цеглою житлового будинку, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
За умовами договору купівлі-продажу від 30 липня 2002 року серії ВАА № 133608 ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купила 57/100 (п`ятдесят сім сотих) частки одноповерхового, глиновалькованого, обкладеного цеглою житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого 20 липня 2017 року, замовником технічної інвентаризації
є ОСОБА_2 .
Згідно з копією витягу із рішення Оратівської селищної ради від 13 червня
2017 року № 69 "Про зміну адреси", адресу частини житлового будинку і земельної ділянки ОСОБА_2, які раніше мали адресу: АДРЕСА_1 змінено на АДРЕСА_1 .
Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1 виготовлена за заявою ОСОБА_2 на дві земельні ділянки, загальною площею 0,2300 га.
Згідно з рішенням Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки", затверджено технічну документацію розроблену ПП "Поділляземдокумент" землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки жителів смт Оратів та с. Прибережне. За порядковим номером 29 зазначено ОСОБА_2 : дві земельні ділянки загальною площею 0,2300 га, а саме: під будівництво та обслуговування житлового будинку 0,1500 га; для ведення особистого селянського господарства 0,0800 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від
24 травня 2012 року серії ЯМ № 337327 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 червня 2017 року № НВ-0506642422017 ОСОБА_2 на підставі рішення Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року є власником земельної ділянки площею 0,0800 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0523155100:01:007:0086, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 травня 2012 року серії ЯМ № 337326 ОСОБА_2 на підставі рішення Оратівської селищної ради від 22 березня 2012 року є власником земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У листі архівного відділу Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області від 30 серпня 2010 року № 01-14/604/2 та у протоколах сесії Оратівської селищної ради за 1992-2003 роки рішення про надання у користування
ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га за адресою, збільшення та зменшення площі земельної ділянки немає.
Відповідно до листа Оратівської селищної ради Вінницької області від 06 вересня 2010 року № 253 на підставі записів погосподарських книг з 1983 по 1990 роки за ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка розміром 0,15 га
за адресою: АДРЕСА_1, а за
ОСОБА_8 - 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 . З 1992 року за ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею
0,10 га, а за ОСОБА_8 - 0,20 га. З 2000 року за ОСОБА_5 (дружиною покійного ОСОБА_8 ) рахувалась земельна ділянка 0,23 га за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно з листом голови Оратівської районної державної адміністрації від
10 вересня 2010 року № 01-К-94-1 на підставі відомостей погосподарських книг Оратівської селищної ради з 1981 року за частиною житлової будівлі на АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,15 га, за другою частиною будівлі, яка належала ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 0,15 га. До квітня 1992 року надання та вилучення земельних ділянок під будівництво та ведення селянських господарств надавало правління колгоспу "Більшовик". Згідно з погосподарськими книгами Оратівської селищної ради з 1992 року за частиною житлової будівлі на АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,10 га, а за другою частиною будівлі, яка належала ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 0,20 га. З 2000 року за житловою будівлею ОСОБА_8 рахується земельна ділянка площею 0,23 га. У 2002 році ОСОБА_2 придбала частину житлової будівлі на АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_8 . При цьому частиною житлового будинку та земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_4 користується її дочка ОСОБА_1, право власності ОСОБА_1 на житловий будинок знаходиться на стадії оформлення. Крім того, 26 липня
2010 року землевпорядник Оратівської селищної ради ОСОБА_10 здійснив контрольні заміри земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час обміру встановлено, що ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою площею 0,132 га, а ОСОБА_2 - 0,195 га.
Відповідно до листа Оратівської селищної ради від 25 серпня 2016 року № 393
05 серпня 2016 року комісія в складі: заступника селищного голови
Янкового М. Г., спеціаліста-землевпорядника ОСОБА_11, депутата селищної ради Бадьорої Р. Г. провела заміри земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та встановила, що площа вказаної земельної ділянки становить 0,136 га. Відповідно до земельно-облікових документів за вказаною адресою рахується земельна ділянка площею 0,1 га. Згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 337326 та серії ЯМ № 337327, виданими відділом Держкомзему у Оратівському районі 25 травня 2012 року, ОСОБА_2
є власником земельних ділянок загальною площею 0,23 га. Замір земельної ділянки ОСОБА_2 показав, що фактична площа земельної ділянки становить 0,19 га, не вистачає 0,04 га. Вказане свідчить про те, що межа між земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_1, і земельною ділянкою ОСОБА_2 не відповідає встановленій у державних актах. Враховуючи вищевикладене, селищна рада 11 серпня 2016 року прийняла рішення надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,100 га по АДРЕСА_1 .
У листі Оратівської селищної ради від 11 грудня 2020 року № 1141/02-17 вказано, що відповідно до записів погосподарської книги Оратівської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме: книга № 10 за 1991-1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_1, голова двору ОСОБА_4 ), площа якої станом на 01 червня 1992 року становить 0,10 га, 01 червня 1993 року - 0,28 га, 01 червня 1994 року - 0,28 га,
01 червня 1995 року - 0,28 га. У книзі № 10 за 1996-2000 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2, голова двору ОСОБА_4 ) вказано, що за двором рахується земельна ділянка, проща якої станом на 01 червня 1996 року становить 0,28 га, а у період з 01 червня 1997 року до 01 червня 2000 року - 0,10 га.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, за загальним правилом особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, яка розташована на земельній ділянці, без набуття її у власність стають землекористувачами земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу.
За відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки під час переходу права власності на об`єкт нерухомості необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частина перша, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_4, яка була власником 43/100 частин будинку на АДРЕСА_1 . Ця частина будинку має окремий номер - 4а, за яким з 2000 року рахується земельна ділянка площею 0,10 га;
відповідач ОСОБА_2 є власником іншої частини будинку (57/100), яка зареєструвала своє право власності на це нерухоме майно у 2002 році. На час набуття у власність вказаної частини будинку за нею рахувалась земельна ділянка площею 0,23 га;
співвласники будинку були користувачами земельних ділянок, які свого часу були виділені в користування кожному зі співвласників окремо;
рішенням Оратівської селищної ради від 19 серпня 2010 року надано дозвіл жителям смт Оратів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки і виготовлення державних актів на право власності на землі для будівництва та обслуговування житлових будинків та для ведення особистого селянського господарства. Таке рішення було прийняте за результатами розгляду заяв жителів смт Оратів про надання відповідного дозволу. До цього рішення є додаток, а саме список громадян смт Оратів та с. Прибережне, яким передаються земельні ділянки у приватну власність для вказаних потреб. Земельні ділянки передавались на підставі статей 116, 118 ЗК України, тобто, в порядку набуття права власності на землю, шляхом приватизації земельної ділянки, яка перебуває у їх користуванні;
ОСОБА_2 з часу придбання частини будинку і до моменту оформлення документації на землю користувалась земельною ділянкою площею 0,23 га та подала заяву щодо безоплатної приватизації цієї земельної ділянки, до складу якої входить земля для будівництва та обслуговування житлового будинку розміром - 0,15 га, та земля для ведення особистого селянського господарства розміром 0,08 га. Їй надано дозвіл на безоплатну приватизацію земель, не порушуючи розмірів земельних ділянок, які можуть бути приватизовані, що передбачені статтею 121 ЗК України (в редакції на час надання дозволу на виготовлення технічної документації на землю);
ОСОБА_1 із заявою про дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, виготовлення державних актів на право власності на землі для будівництва та обслуговування житлових будинків та для ведення особистого селянського господарства в 2010-2012 роках не зверталась
своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею
0,10 га, яка була закріплена за її частиною будинку, ОСОБА_1 скористалась лише в 2016 році шляхом подання відповідної заяви. Рішенням Оратівської селищної ради від 11 серпня 2016 року позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 . Процес приватизації на час розгляду справи не завершений, державний акт на цю земельну ділянку не видавався.
За таких обставин суди зробити правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела порушення її прав спірним рішенням органу місцевого самоврядування та державними актами.
Доводи позивача про те, що будинок належить сторонам на праві часткової власності і в натурі не поділений, а отже, земля повинна виділятись для приватизації кожному із співвласників відповідно до його частки в будинку, є безпідставними.
Відповідно до листа голови районної державної адміністрації від 10 вересня 2010 року № 01-К-94-1 з 1981 року за частиною житлової будівлі по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, рахувалась земельна ділянка площею 0,15 га, за другою частиною будівлі, яка належала ОСОБА_8, рахувалась земельна ділянка площею 0,15 га. До 1992 року надання та вилучення земельних ділянок під будівництво та ведення селянського господарства надавало правління колгоспу "Більшовик", а відповідно до погосподарської книги з 1992 року за ОСОБА_4 рахувалось 0,10 га, а за ОСОБА_8 - 0,20 га (з 2000 року за ОСОБА_8 - 0,23 га).
Таким чином, кожному із співвласників будинку окремо виділялась земельна ділянка, а не один масив землі для двох, тому принцип визначення розміру земельної ділянки, передбачений у статті 120 ЗК України, застосуванню не підлягає.
Аргумент позивача про те, що органом місцевого самоврядування розмір земельної ділянки відповідача при приватизації визначений неправильно, є необґрунтованим, оскільки за встановленими судами обставинами справи, за частиною будинку, придбаною ОСОБА_2 рахувалась земельна ділянка площею 0,23 га, і в такому ж розмірі ця земельна ділянка надана їй у власність.
Посилання позивача на відсутність різних об`єктів нерухомості та різних адрес, оскільки будинок є цілісним об`єктом нерухомого майна, спростовується технічними паспортами на будинки (частини будинку) АДРЕСА_1 та
АДРЕСА_1 та довідками про порядок закріплення земельних ділянок за кожним будинком (кожною із частин будинку) окремо.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, викладених у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 559/2644/16-ц, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 738/2150/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 11 жовтня 2016 року у справі № 806/3787/13-а, від 07 червня 2016 року у справі № 820/3507/15, від 19 січня 2016 року у справі № 824/167/15-а, від 14 лютого 2018 року у справі
№ 725/1664/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 750/11106/15-ц, оскільки висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального
і процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар