691/218/20 Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки - 14.06.2023 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Мліївський сільський голова Микитенко Василь Вікторович, виконувачка обов`язків директора комунальної установи "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Зінченко Людмила Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу "Центр Культури та дозвілля Мліївської сільської ради" на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року у складі судді Подороги Л. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області (далі - Виконавчий комітет), Комунального закладу "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради" (далі - КЗ "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Мліївський сільський голова Микитенко В. В., виконувачка обов`язків директора комунальної установи "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Зінченко Л. О., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

На обґрунтування позову посилався на таке.

Згідно з наказом від 30 березня 1988 року № 215 він був прийнятий на роботу з 01 квітня 1988 року у Мліївський Будинок культури Мліївського сільського центру культури і дозвілля № 1 на посаду завідувача музичним кабінетом.

01 січня 2005 року його було переведено у підпорядкування Мліївського сільського центру культури і дозвілля № 2 та прийнято за переводом у Мліївський сільський центр культури і дозвілля № 2 на посаду художнього керівника.

31 січня 2014 року його було звільнено з посади художнього керівника у зв`язку з реорганізацією закладів культури у с. Мліїв.

01 лютого 2014 року його було зараховано на посаду художнього керівника Мліївського сільського центру культури і дозвілля. На цей час центр перебував в підпорядкуванні Городищенської районної ради.

З травня 2015 року до 24 квітня 2018 року Мліївський сільський центр культури і дозвілля Городищенської районної ради перебував в підпорядкуванні сектору культури Городищенської районної державної адміністрації.

24 квітня 2018 року центр змінив назву та підпорядкування, та отримав найменування - Комунальна установа "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області (далі - КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту").

Наказом від 27 січня 2020 року № 1-к, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), пункту "а" частини першої розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників Мліївського центру культури, мистецтва та спорту, затверджених рішенням Мліївської сільської ради від 03 травня 2018 року № 7-13/VII, пункту 4.1 посадової інструкції керівника художнього клубного закладу, керуючись статутом КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту", враховуючи попереднє дисциплінарне стягнення у виді догани (наказ від 12 жовтня 2019 року № 4-к) та систематичне невиконання покладених на нього обов`язків щодо організації та проведення культурно-мистецьких заходів у другому півріччі 2019 року, його було звільнено з посади художнього керівника КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" з 28 січня 2020 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Наказом від 14 січня 2020 року № 1, виданим виконувачем обов`язків директора КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" М. М. Яровим "Про надання звіту щодо виконання плану культурно-мистецьких заходів Мліївського ЦКМС у II півріччі 2019 р.", позивача було зобов`язано до 17 січня 2020 року надати звіт про виконання плану культурно-мистецьких заходів Мліївського центру культури, мистецтва та спорту (далі - Мліївський ЦКМС) у II півріччі 2019 року.

На виконання вказаного наказу 17 січня 2020 року він подав звіт виконувачу обов`язків директора ОСОБА_2 щодо проведених заходів, які були заплановані на ІІ півріччя 2019 року і відповідальність за проведення яких була покладена на нього, який зареєстрований ним 22 січня 2020 року за вх. № 30.

Начальник відділу освіти, культури, мистецтва і спорту Мліївської сільської ради ОСОБА_3 повідомив йому, що звіт складений не в тій формі, в якій вимагалось і його потрібно переробити, вказавши кожен захід на окремій сторінці та зазначити чи був він проведений, чи ні та вказати причину не проведення заходу.

Нову редакцію звіту він подав ОСОБА_2 24 січня 2020 року в присутності начальника відділу освіти, культури, мистецтва і спорту Мліївської сільської ради Миндрі О. В. та спеціаліста першої категорії цього відділу ОСОБА_4

28 січня 2020 року він перебував на робочому місці та в другій половині дня його викликала до сільської ради спеціаліст першої категорії відділу освіти, культури, мистецтва і спорту Мліївської сільської ради Новосад В. В., яка повідомила про його звільнення із займаної посади та ознайомила з відповідним наказом.

Вважав, що жоден культурно-масовий захід не був не проведеним з його вини через відсутність сценарію, не підготовлене приміщення, відсутність освітлення чи звуку. Заходи не проводилися через неналежне або взагалі відсутнє фінансування з боку Мліївської сільської ради, через хворобу учасників колективу або ж проведення заходу відмінялось керівництвом відділу освіти, культури, мистецтва і спорту Мліївської сільської ради як недоцільне, або з інших невідомих йому причин.

Наказ від 10 грудня 2019 року про оголошення йому догани вважав безпідставним, оскільки у листопаді 2019 року працівниками Мліївського ЦКМС було організовано та проведено концерт до Дня працівників сільського господарства. Концерт пройшов успішно і він чув схвальні відгуки від мешканців села. Проте, після концерту спеціаліст першої категорії відділу освіти, культури, мистецтва і спорту Мліївської сільської ради ОСОБА_4 йому повідомила, що концерт не сподобався керівництву, у результаті чого, йому було оголошено догану.

Вважав, що це вказує на недоброзичливе ставлення до нього, оскільки в галузі культури він працює з березня 1988 року, тобто майже 32 роки. За вказаний період будинок культури був у різних підпорядкуваннях Городищенської районної ради, Городищенської районної державної адміністрації, Мліївської сільської ради, проте за весь час його роботи, жодного разу не виникало претензій до його кваліфікації і ставлення до роботи. Він не мав жодного стягнення, навпаки йому вручались грамоти та інші заохочення, оголошувались подяки. Звинувачення його у систематичному невиконанні покладених на нього обов`язків щодо організації та проведення культурно-мистецьких заходів, як і звільнення його з роботи, є безпідставними. Жодних порушень як трудової дисципліни, так і невиконання посадових обов`язків ним порушено не було.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати незаконним наказ від 27 січня 2020 року № 1-к про звільнення його з посади художнього керівника Мліївського центру культури, мистецтва та спорту, поновити його на посаді художнього керівника Мліївського центру культури, мистецтва та спорту з 29 січня 2020 року, стягнути з Виконавчого комітету на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 733,58 грн та середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 55 733,58 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 27 січня 2020 року № 1-к про звільнення ОСОБА_1 з посади художнього керівника Мліївського центру культури, мистецтв та спорту Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді художнього керівника КЗ "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради" з 28 січня 2020 року.

Стягнуто з Виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 393,74 грн.

Стягнуто з Виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 900,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказом від 27 січня 2020 року № 1-к при вирішенні питання про відповідальності ОСОБА_1 враховувався період ІІ півріччя 2019 року (про що зазначено в підставах для винесення наказу), однак ОСОБА_1 вже отримав догану 10 грудня 2019 року за неналежне виконання посадових обов`язків (тобто до 10 грудня 2019 року вже була дана оцінка його діям), тому період, за який мала б надаватися оцінка діяльності ОСОБА_1 при винесенні спірного наказу становить 20 днів - з 11 грудня 2019 року до 31 грудня 2019 року, оскільки особу не може бути двічі притягнуто до відповідальності за одне і теж порушення трудової дисципліни. Крім того, наказом від 10 грудня 2019 року № 4-к не конкретизовано за яке саме порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 притягнений до дисциплінарної відповідальності, тому слід враховувати всю діяльність останнього, що мала місце до цієї дати, оскільки всі сумніви щодо наявності вини особи, тлумачяться на її користь.

Також у наказі від 27 січня 2020 року № 1-к є запис про те, що підставами для винесення наказу є письмові пояснення позивача від 23 січня 2020 року, однак таке посилання в наказі не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 пояснень не надавав, а надав лише звіт про виконання плану на виконання наказу від 14 січня 2020 року № 1, про що в самому наказі і вказано - "надати звіт про виконання плану…", а не "надати пояснення…", і у відповідь ОСОБА_1 надано саме "звіт", а не "пояснення".

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, однак такі обґрунтування у спірному наказі про звільнення - відсутні, хоча ОСОБА_1 попередньо мав неодноразові заохочення за весь період роботи (32 роки) та не мав інших стягнень крім попереднього за 10 грудня 2019 року.

Тому при звільненні ОСОБА_1 не було дотримано вимоги абзаців 1, 2, 3 частини 1 статті 149 КЗпП України та його порушені права підлягають захисту шляхом визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі. Водночас ліквідація посади керівника художнього після звільнення ОСОБА_1 не є перешкодою для поновлення його на роботі, оскільки вирішення питання введення в штат нової посади, пропозиція незаконно звільненому працівнику рівнозначної посади тощо, є обов`язком самого органу, який допустив незаконне звільнення працівника.

У зв`язку з цим, з урахуванням вимог статті 235 КЗпП України, необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі не більше ніж за один рік, оскільки заява про поновлення розглядалася більше одного року. Водночас підставами для відкладення були неодноразові клопотання представника позивача про витребування доказів, про заміну сторони, зміни позовних вимог. Проте, документи, які витребовував суд за клопотанням сторони позивача, дійсно є важливими для правильного вирішення справи, однак сама поведінка представника позивача визнана судом неналежною, так як останній заявляючи клопотання про витребування доказів, спочатку не надав доказів неможливості отримати їх самостійно, потім розтягував надання клопотань про витребування доказів (надавав їх почергово, а не всі разом). Після цього, представник ОСОБА_5 неодноразово заявляв клопотання про залучення/заміну сторони судового процесу, зміну позовних вимог тощо.

Водночас задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виключає можливість задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за цей же період за затримку видачі позивачу його трудової книжки. Період вимушеного прогулу є більш тривалим, оскільки з набранням чинності 10 червня 2021 року Законом України від 05 лютого 2021 року № 1217-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" (1217-20) , роботодавець зобов`язаний видати копію наказу (розпорядження) про звільнення, тому, враховуючи, що суд ухвалив рішення про поновлення позивача на роботі, підстави видавати останньому трудову книжку чи наказ про звільнення взагалі відсутні.

З урахуванням викладеного, вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки задоволенню не підлягає.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги Виконавчого комітету та КЗ "Центр Культури та дозвілля Мліївської сільської ради" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року в частині вирішення питання про стягнення судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення. Стягнуто з Виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 270,91 грн та 23 850,00 грн - витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем заявлено чотири вимоги: визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За результатами розгляду справи три вимоги позивача було задоволено, в одній вимозі відмовлено. Отже, сума задоволених вимог складає 75 % від заявлених.

Судом першої інстанції було достовірно встановлено і з даним висновком погоджується суд апеляційної інстанції про те, позивач довів обґрунтованість понесених судових витрат в суді першої інстанції в розмірі 27 800,00 грн (витрати на правничу допомогу).

Тому з Виконавчого комітету на користь позивача підлягають витрати, надані за правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 20 850,00 грн (27 800,00 грн х 75 % /100 %).

Під час подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3 851,25 грн.

Оскільки заявник просив змінити рішення суду першої інстанції в частині трьох вимог, і апеляційна скарга задоволена лише в частині однієї вимоги, тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з Виконавчого комітету 33 % від сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1 270,91 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 29 липня 2022 року № 1 ОСОБА_1 сплатив за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції адвокату Павленко С. І. 3 000,00 грн.

З урахуванням наданих адвокатом послуг (формування та подачі апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу Виконавчого комітету, відзиву на апеляційну скаргу КЗ "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради", наданого розрахунку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на момент подання апеляційної скарги та розрахунку судових витрат), з урахуванням співмірності наданих послуг, необхідно задовольнити вимогу про стягнення з Виконавчого комітету на користь позивача про стягнення судових витрат у розмірі 3 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Тому, враховуючи наведене, з Виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 1 270,91 грн - судового збору та 23 850,00 грн витрати на правничу допомогу, надану адвокатом Павленком С. І. під час розгляду справи в суді.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року КЗ "Центр Культури та дозвілля Мліївської сільської ради" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою,у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Можливо в оскаржуваному наказі про звільнення узагальнено зазначене порушення, що стало підставою для звільнення ОСОБА_6 із займаної посади, враховуючи попередньо оголошену догану. Проте саме по собі нечітке формулювання в наказі про звільнення, не може бути підставою для поновлення на роботі.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Отже, після оголошеної догани у другому півріччі 2019 року, ОСОБА_1 повторно у кінці другого півріччя 2019 року не виконує наказ керівника, що підтверджує факт порушення трудової дисципліни, а тому у виконувача обов`язків директора ОСОБА_2 були всі правові підстави для винесення наказу від 27 січня 2020 року № 1-к про звільнення ОСОБА_1 з посади художнього керівника Мліївського центру культури, мистецтва та спорту Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області.

ОСОБА_1 до свого звільнення, наказом від 20 січня 2020 року № 2, згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України був персонально повідомлений про можливе вивільнення працівників, не заперечував факт своєї обізнаності про реорганізацію установи з якою він перебував у трудових відносинах та попередження про можливе звільнення, проте наполягав на поновленні на посаді художнього керівника.

Одним із завдань цивільного процесу є визначення предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу. Проте позивач помилився у визначенні суб`єктного складу учасників цього трудового спору, не обґрунтував участь третіх осіб, які ніяких рішень, в силу своїх посадових обов`язків, відносно позивача не ухвалювали.

Висновки Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції, не підлягають до застосування, оскільки у цій справі роботодавець КЗ "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради" обмежений у своїй діяльності рішеннями засновника - органу місцевого самоврядування. Тобто, суди при вирішенні цього спору не врахували специфіку діяльності комунальних закладів та повністю проігнорували норми Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16.

У грудні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилався на таке.

Акт від 16 січня 2020 року був наявний на час підготовчого судового засідання та міг бути долучений судом до матеріалів цивільної справи. Оскільки зазначений акт не був наданий суду першої інстанції, не досліджувався в судових засіданнях, тому не був взятий до уваги судом апеляційної інстанції.

Що стосується нечіткості формулювання причин звільнення, то суди у своїх рішеннях зазначили, що в наказі про звільнення не конкретизовано за яке саме порушення трудової дисципліни він був притягнений до дисциплінарної відповідальності, а всі сумніви щодо наявності вини особи тлумачяться на його користь. Крім того, слід зазначити, що відповідач до цього часу не визначився з причиною його звільнення: у наказі про звільнення підставою зазначений наказ від 12 жовтня 2019 року № 4-к, як попереднє дисциплінарне стягнення, а у касаційній скарзі причиною названий неналежний рівень проведеної новорічної дискотеки, про що складений акт від 16 січня 2020 року і що стало підставою до звільнення.

Крім того, скорочення чисельності працівників у зв`язку із реорганізацією закладів культури не відбулося.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЗ "Центр Культури та дозвілля Мліївської сільської ради" на підставі пункту 1частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Згідно з наказом від 30 березня 1988 року № 215 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 01 квітня 1988 року в Мліївський Будинок культури Мліївського сільського центру культури і дозвілля № 1 на посаду завідуючого музичним кабінетом.

Відповідно до наказу від 31 грудня 2004 року № 6 ОСОБА_1 з 01 січня 2005 року був прийнятий по переводу у Мліївський сільський центр культури і дозвілля № 2 на посаду художнього керівника.

Згідно з наказом від 31 січня 2014 року № 13 ОСОБА_1 з 31 січня 2014 року був звільнений з посади художнього керівника в зв`язку з реорганізацією закладів культури с. Мліїв.

Відповідно до наказу директора Мліївського сільського центру культури і дозвілля ОСОБА_7 від 01 лютого 2014 року № 333 ОСОБА_1 з 01 лютого 2014 року зараховано на посаду художнього керівника.

04 січня 2016 року ОСОБА_1 ознайомився з посадовою інструкцією керівника художнього клубного закладу, затвердженої директором Мліївського сільського центру культури і дозвілля Подупейком П. М.

01 липня 2019 року ОСОБА_1 ознайомився з посадовою інструкцією директора КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту", затвердженої рішенням Мліївської сільської ради від 03 травня 2018 року № 7/2-10/VII.

Рішенням Мліївської сільської ради від 03 травня 2018 року № 7/2-10/VII, затверджено правила внутрішнього трудового розпорядку працівників КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту".

Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з вказаними правилами відсутній.

Відповідно до свідоцтв № НОМЕР_1 та № 263 про підвищення кваліфікації на обласних курсах підвищення кваліфікації працівників культури, ОСОБА_1 з 22 листопада 2010 року до 25 листопада 2010 року та з 14 жовтня 2014 року до 17 жовтня 2014 року, проходив навчання клубних працівників сільських будинків культури.

Згідно з повідомленням Сектору культури, молоді та спорту Городищенської райдержадміністрації від 04 лютого 2020 року № 22, за час перебування з травня 2015 року до березня 2018 року Мліївського центру культури і дозвілля в підпорядкуванні Сектору культури, молоді та спорту Городищенської райдержадміністрації, змін посад (переведення) та накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_1 не було.

Наказами Мліївського центру культури і дозвілля Городищенської районної ради від 23 травня 2016 року № 6-д, від 22 грудня 2016 року № 19, від 23 травня 2017 року № 23, художнього керівника ОСОБА_1 премійовано за сумлінну роботу та зразкове виконання службових обов`язків.

27 травня 2016 року директор школи ОСОБА_8 оголосила подяку ОСОБА_1 за співпрацю та вагомий внесок у формування життєвої позиції школярів.

Наказом КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" від 10 грудня 2019 року № 4-к оголошено догану ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх посадових обов`язків.

Наказом виконувача обов`язків директора КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" від 14 січня 2020 року № 1 "Про надання звіту щодо виконання плану культурно-мистецьких заходів Мліївського ЦКМС у II півріччі 2019 р." зобов`язано ОСОБА_1, в термін до 17 січня 2020 року, надати звіт про виконання плану культурно-мистецьких заходів КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" у II півріччі 2019 року. В разі не проведення запланованого культурно-мистецького заходу надати одночасно із звітом детальне пояснення причин його не проведення (окремо по кожному не проведеному заходу).

17 січня 2020 року ОСОБА_1 складено звіт про виконання плану культурно-мистецьких заходів КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" у II півріччі 2019 року, записаних на відповідальність ОСОБА_1 . Даний звіт був зданий 22 січня 2020 року.

23 січня 2020 року ОСОБА_1 було перероблено вказаний звіт, який зроблено по кожному заходу на окремому аркуші. Звіт передано виконувачу обов`язків директора ОСОБА_2 24 січня 2020 року.

Наказом від 27 січня 2020 року № 1-к відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту "а" частини першої розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників Мліївського центру культури, мистецтва та спорту, затверджених рішенням Мліївської сільської ради від 03 травня 2018 року № 7-13/VII, пункту 4.1 посадової інструкції керівника художнього клубного закладу, керуючись статутом КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" ОСОБА_1 було звільнено з посади художнього керівника КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" з 28 січня 2020 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього розпорядку.

28 січня 2020 року складено акт про відсутність трудової книжки ОСОБА_1 у КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту", що унеможливлює внести до неї необхідні записи в терміни, передбачені законодавством України.

Згідно з розпорядження Мліївського сільського голови Микитенка В. В. від 31 січня 2020 року № 13-к ОСОБА_9 тимчасово призначено на посаду виконувача обов`язків директора КЗ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту".

20 лютого 2020 року ОСОБА_7 склав повідомлення на ім`я начальника відділу освіти, культури та спорту ОСОБА_3 про те, що перед своїм звільненням з посади директора КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту", він видав трудові книжки працівникам закладу персонально кожному на руки.

Виконувачем обов`язків директора КУ "Мліївський центр культури, мистецтва та спорту" ОСОБА_9 на адресу ОСОБА_1 був направлений лист № 1 від 21 лютого 2020 року про необхідність надання трудової книжки для внесення у неї відповідного запису.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

Відповідно до положень статей 147- 149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.

За визначеними пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівника може бути звільнено лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством, і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясовувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП України). Якщо працівник відмовляється надати таке пояснення, це не може бути перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України - за таких обставин складається відповідний акт.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суди встановили, що наказ про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання посадових обов`язків не містить зазначення конкретних фактів порушення останнім трудової дисципліни чи невиконання ним без поважних причин посадових обов`язків та порушення правил внутрішнього розпорядку.

Посадова інструкція керівника художнього клубного закладу, затверджена директором Мліївського сільського центру культури і дозвілля Подупейком П. М. 04 січня 2016 року, з якою ОСОБА_1 ознайомився, не містить обов`язку складення звітів про виконання планів культурно-мистецьких заходів Мліївським сільським центром культури і дозвілля.

У наказі про звільнення від 27 січня 2020 року № 1-к є посилання на пункт "а" частини першої розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників Мліївського центру культури, мистецтва та спорту та пункт 4.1 посадової інструкції керівника художнього клубного закладу, проте ці норми є загальними, зокрема перше стосується загальних правил поведінки, а друге - підстав для відповідальності керівника художнього. Тобто ці норми не містять конкретних обов`язків керівника художнього організовувати та/чи проводити певні заходи, складати звіти про результати їх проведення.

В оспорюваному наказі є посилання на наказ Мліївського ЦКМС від 10 грудня 2019 року № 4-к, яким оголошено догану ОСОБА_1, керівнику художньому Мліївського ЦКМС за неналежне виконання своїх посадових обов`язків. Проте зазначений наказ не оскаржувався, а суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що він підтверджує факт наявного дисциплінарного стягнення та те, що 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 вже отримав стягнення за неналежне виконання посадових обов`язків у виді догани.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у наказі від 27 січня 2020 року № 1-к при вирішенні питання щодо відповідальності ОСОБА_1 враховувався період роботи за друге півріччя 2019 року (про що зазначено як підставу для винесення наказу), однак попередньо ОСОБА_1 вже отримав догану 10 грудня 2019 року за неналежне виконання посадових обов`язків. Тобто до 10 грудня 2019 року вже була дана оцінка стану виконання ним трудових обов`язків за друге півріччя 2019 року.

Таким чином, період, за який мала б надаватися оцінка виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків, за наказом від 27 січня 2020 року № 1-к становить 20 днів: з 11 грудня 2019 року до 31 грудня 2019 року.

Водночас посилання заявника у касаційній скарзі на невиконання позивачем наказу виконувача обов`язків директора Мліївського ЦКМС від 26 грудня 2019 року, яким ОСОБА_1 було зобов`язано організувати та провести новорічну дискотеку у Мліївському ЦКМС з 21:30 год 31 грудня 2019 року до 02:30 год 01 січня 2020 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки указане за змістом наказу про звільнення не зазначене як підстава для його звільнення.

Щодо вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком № 100. Цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Суди виходили з того, що строк вимушеного прогулу необхідно рахувати з дати звільнення, а саме з 27 січня 2020 року.

Відповідно до довідки про заробітну плату позивача, його заробітна плата становила: за листопад 2019 року - 4 382,12 грн, за грудень 2019 року - 4 385,06 грн.

Отже, за відпрацьовані 42 робочих дні (листопад - 21 день, грудень - 21 день) середньоденна заробітна плата складала 208,74 грн (4 382,12 грн + 4 385,06 грн = 8 767,18 грн / 42).

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням вимог статті 235 КЗпП України, дійшли висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі не більше ніж за один рік, оскільки заява про поновлення розглядалася більше одного року.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому в цій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц (провадження № 61-902св18) зроблено висновок про те, що у справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення, покладено на роботодавця.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2801цс15, Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2801цс15 зазначено: "відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами".

З урахуванням наведеного, висновки у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у вказаній заявником справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18) зазначено: "підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, висновок судів про те, що на підприємстві не відбулося скорочення чисельності штату працівників є передчасним. Суди фактично увійшли в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду".

Проте висновок у зазначеній постанові Верховного Суду зроблений у справі, правовідносини у якій не є подібними із правовідносинами у цій справі.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновки Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, на які посилається суд апеляційної інстанції, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі роботодавець КЗ "Центр культури та дозвілля Мліївської сільської ради" обмежений у своїй діяльності рішеннями засновника - органу місцевого самоврядування, Верховний Суд відхиляє.

У зазначених постановах вказано, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно його поновити на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу шляхом введення скороченої посади, що не буде втручанням в дискреційні повноваження того органу чи установи, який поновлює незаконно звільненого працівника та сприятиме належному захисту права особи на працю, яке закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) .

Отже, указані висновки є релевантними.

Щодо доводів касаційної скарги за склад відповідачів, то заявник не зазначив підстави касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги також зводяться до власного тлумачення норм права, до незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.