462/5189/20 Про усунення перешкод у спілкуванні та встановлення способу участі у вихованні онука - 14.06.2023 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Кирилюк А. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні та встановлення способу участі у вихованні онука.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є його онуком, який зареєстрований у належній йому квартирі АДРЕСА_1, проте фактично онук проживає разом з батьком - ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 перешкоджає йому бачитись та вільно спілкуватись з онуком, будь-які звернення ігнорує, а, відтак, досягти з ним домовленості щодо визначення порядку спілкування з онуком не вдалося.

Позивач вважає, що він має право на особисте спілкування з онуком, а батько, з яким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися та брати участь у вихованні малолітнього онука.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у вихованні онука та у спілкуванні з ним, встановити йому спосіб участі у вихованні онука та у спілкуванні з ним шляхом побачень кожної суботи та неділі, а також спільного відпочинку строком до одного місяця у літній період протягом року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2021 року позов задоволено частково.

Визначено наступні способи спілкування ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_3 та участі у його вихованні: першу суботу місяця з 13 години до 15 години та третю неділю місяця з 13 години до 15 години.

Побачення ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_3 повинні відбуватись в присутності батька - ОСОБА_2, а спільний відпочинок ОСОБА_1 з онуком - за погодженням з батьком ОСОБА_2 .У іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що баба, дід мають право спілкуватися зі своїми онуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом своїх прав щодо виховання онуків.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції визначив способи спілкування ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_3 та участь у його вихованні шляхом систематичних побачень в присутності батька - ОСОБА_2 .

Відмовляючи в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у вихованні онука та у спілкуванні з ним, суд першої інстанції вважав такі вимоги недоведеними, зокрема, що ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з онуком та у його вихованні.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2021 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц, відповідно до якого при розгляді позовних вимог про визначення порядку участі у вихованні і спілкуванні діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано із Залізничного районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 462/5189/20.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 5 червня 2023 року справу призначеного до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 27 червня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 серпня 2020 року розірвано.У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 .

Встановлено судами і те, що ОСОБА_1 є дідом ОСОБА_3 .

З будинкової книги квартири АДРЕСА_1 суди встановлено, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак з 19 червня 2019 року ОСОБА_3 проживає разом з батьком - ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 .

З акта обстеження умов проживання, а саме квартири АДРЕСА_1, виданого відділом Служби у справах дітей Сихівського району Львівської міської ради, судами встановлено, що за вказаною адресою фактично проживає лише ОСОБА_1, малолітній онук - ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживає, так як і його мати ОСОБА_4 . Умови зазначеної квартири задовільні: чисто, прибрано, обмебльована, наявна побутова техніка, для перебування дитини в помешканні є необхідні речі для дозвілля та розвитку.

Відповідно до висновку від 24 грудня 2020 року, наданого Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради як органом опіки та піклування, ОСОБА_1 визначено такі способи участі у вихованні онука та у спілкуванні з ним: першу суботу місяця з 13 години до 15 години та третю неділю місяця з 13 години до 15 години. У цьому ж висновку зазначено, що побачення ОСОБА_1 з онуком повинні відбуватись в присутності батька - ОСОБА_2, а спільний відпочинок ОСОБА_1 з онуком - за погодженням з батьком дитини.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України).

Статтею 257 СК України передбачено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Тлумачення статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина, не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; закріпленні права баби, діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Частини п`ята та шоста статті 19 СК України передбачають, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України (435-15) ).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18 (провадження № 61-8094св20) вказано, що "законодавцем визначено механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина, не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби, діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (частини друга, третя статті 257 СК України).

Відповідно до статті 263 СК України спори щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішуються судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. Виходячи з положень статті 159 СК України усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 607/13092/16-ц (провадження № 61-1713св17) зазначено, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 склалися неприязні відносини і досягти згоди щодо способу участі діда у вихованні онука та у спілкуванні з ним вони не можуть.

Вирішуючи справу та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дід має право спілкуватись зі своїм онуком, брати участь у його вихованні, тому дійшов висновку про визначення способів участі діда у вихованні онука та у спілкуванні з ним шляхом встановлення систематичних побачень; час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку та інтересів дитини.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки визначений судом першої інстанції графік побачень і спільного відпочинку є найбільш комфортнішим, відповідає інтересам дитини та не обмежує її у навчанні і відвідуванні гуртків чи додаткових занять, не впливає на права батьків.

Так, згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року (№ 658/1267/16-ц), на яку посилається заявник, міститься висновок про те, що висновок органу опіки та піклування у справах про визначення порядку участі у вихованні дітей і спілкуванні з ними того з батьків, який проживає окремо від них, порядку спілкування діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, спорів між батьками про місце проживання дітей, вимог про відібрання батьками дітей в інших осіб, про позбавлення або поновлення батьківських прав та інших спорів, пов`язаних із вихованням дітей, є обов`язковим.

Скасовуючи рішення апеляційного суду у вказаній справі, яким визначено позивачам час для спілкування та виховання сина і онука, та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд вказував на те, що судом апеляційної інстанції вирішено справу без висновку органу опіки та піклування, який у цій категорії справ є обов`язковим, посилаючись лише на рішення цього органу, які були отримані позивачами при вирішенні спірного питання в позасудовому порядку.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Залізничної та Сихівської районних адміністрацій із заявами щодо вжиття заходів для усунення перешкод у спілкуванні з онуком ОСОБА_3, де йому рекомендовано для вирішення вказаного питання звернутися до суду з відповідним позовом.

28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та встановлення способу участі у його вихованні.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року зобов`язано орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради надати висновок про можливість участі ОСОБА_1 у спілкуванні з онуком ОСОБА_3 та у його вихованні.

На виконання ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року надано висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 24 грудня 2020 року, який враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

З урахуванням зазначеного доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц, касаційний суд вважає безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.