175/966/21 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 12.06.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

місто Київ

справа № 175/966/21

провадження № 61-9929св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Кругман А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 24 грудня 2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 230 000,01 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

Відповідач зобов`язання за договором кредиту від 24 грудня 2009 року належно не виконував, а тому станом на 08 лютого 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 858 376,03 грн, з яких: 238 386,36 грн - заборгованість за кредитом; 619 987,67 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог банку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази. Не звернули увагу на те, що банк надав копію підписаної відповідачем анкети-заяви, у якій він підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, зобов`язався виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також знайомитися з змінами на сайті банку.

Підписуючи анкету-заяву ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію у АТ КБ "ПриватБанк", а тому заповнення будь-яких анкет-заяв або підписання додаткових документів не вимагалося. На підставі вказаної анкети заяви відповідачу відкритий картковий рахунок та видано кредитну карту № НОМЕР_1 . 10 січня 2010 року йому встановлено кредитний ліміт 7 565,82 грн, який 08 лютого 2010 року збільшено до 230 000,01 грн.

Після отримання картки, відповідно до умов кредитного договору, відповідач її активував та користувався нею. Зазначене дає підстави для висновку про укладення сторонами кредитного договору, що також підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідкою про зміну умов кредитування.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк".

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постановах Верховного Суду від 29 листопада 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 310/8635/19, від 06 липня 2020 року у справі № 759/2569/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/256/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18;

недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що звертаючись до суду з позовом, банк вказував на те, що 24 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір б/н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 230 000,01 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків зазначених у тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Внаслідок невиконання умов кредитного договору станом на 08 лютого 2021 року у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 858 376,03 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 238 386,36 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 619 987,67 грн.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: "як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором, позивач посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", які не підписані ОСОБА_1 .

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви тарифи обслуговування кредитних карт "Універсальна", а також умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" розумів ОСОБА_1, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву.

Витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. […] Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів".

У справі, що переглядається банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за договором, просив стягнути тіло кредиту та відсотки за користування кредитними коштами.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та розміру заборгованості банк надав:

витяги з тарифів банку та з умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", які не підписані ОСОБА_1 ;

розрахунок заборгованості за договором від 24 грудня 2009 року б/н станом на 08 лютого 2021 року;

виписку за договором б/н (без зазначення дати укладення такого договору) станом на 10 лютого 2021 року;

довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (0980417649005000058) оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), яка не підписана відповідачем;

довідку про те, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за яким було надано кредитні картки: список порожній;

договір від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, згідно з яким ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та видано платіжну карту № НОМЕР_2 . Тип карти - VISA PLATINUM, вид карти - особиста міжнародна, строком дії 1 рік, валюта карткового рахунку - мультивалютний. Кредитний ліміт "Фінансовий" - 40 000,00 грн. Строк дії карткового ліміту відповідає строку дії карти;

додатковий договір від 24 грудня 2009 року до договору № SAMDN03000020055883 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки. Зокрема, сторони внесли зміни до пункту 2 договору від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883, зазначивши, що банк відкриває клієнту карткові рахунки і видає клієнту платіжні картки: тип карти - VISA PLATINUM, вид карти - особиста міжнародна, строком дії до 02/09, валюта карткового рахунку - долари США. Кредитний ліміт - 5 000,00 дол. США. Строк дії карткового ліміту відповідає строку дії карти.

У вказаному договорі також зазначено, що ОСОБА_1 відкрито карткові рахунки: НОМЕР_3 - договір № SAMDN03000031182909; 0978462705500718406 - договір № SAMDN03000031182908.

Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку, що суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність банком заявлених позовних вимог.

Зазначене спростовує твердження АТ КБ "ПриватБанк" про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що договір від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883 та додаткова угода до зазначеного договору від 24 грудня 2009 року не підтверджують укладення 24 грудня 2009 року кредитного договору б/н, заборгованість у зв`язку з невиконанням якого, є предметом позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" у справі, що переглядається.

Такі висновки судів не суперечать згаданому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а оскаржувані судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи.

Верховний Суд відхиляє як неспроможні аргументи касаційної скарги про те, що банк надав копію підписаної відповідачем анкети-заяви, у якій позичальник підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, оскільки матеріали справи не містять анкети-заяви від 24 грудня 2009 року, на яку посилається банк.

Із наданих банком документів неможливо встановити факт укладення сторонами кредитного договору від 24 грудня 2009 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок НОМЕР_1, умови користування кредитними коштами, на які погодився позичальник, а також строк дії картки.

Перевіряючи доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 310/8635/19, від 06 липня 2020 року у справі № 759/2569/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/256/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, колегія суддів враховує таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року № 753/10779/16-ц зазначено: "Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в тому, що факт укладання кредитного договору ОСОБА_1 свідчить його заявка про умови кредитування з використанням платіжної картки "Універсальна", яку ОСОБА_1 підписав 25 серпня 2010 року, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 13 березня 2014 року, заява на зміну персональних даних клієнта від 16 липня 2013 року, кілька фото ОСОБА_1 з карткою, роздруківка про рух грошових коштів по картці. Колегія суддів зазначає також, що якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину".

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив: "на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил, виписку по рахунку і розрахунок заборгованості. […] Однак, дійшовши висновку про недоведеність банком обставин існування між сторонами кредитних правовідносин, які суд першої інстанції визнав встановленими, тобто ухваливши по суті нове судове рішення про відмову в задоволенні позову через його необґрунтованість, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, що є порушенням вимог статей 375, 367 ЦПК України. При цьому, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, не спростувавусіх встановлених місцевим судом обставин, зокрема щодо фактичного отримання та використання відповідачем кредитних коштів, а також - доводів заявника про те, що вказана виписка, яка відноситься до первинних документів, містить інформацію про рух коштів та всі операції за виданою позичальнику кредитною карткою".

У постанові від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив: "отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду".

У постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив: "Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції не перевірено графіку погашення кредиту, не перевірено обґрунтованість розрахунку загальної суми боргу, не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначено обсягу відповідальності боржника".

У постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 310/8635/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зазначив: "зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що у заяві позичальника від 14 березня 2007 року, яку надав суду банк зазначено базову процентну ставку у розмірі 22,8 % річних (а. с. 10 зворот). Підписавши заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до положень статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, а тому твердження про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із ним сплату процентів, він не підписував, не відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 8 383,65 грн".

У постанові від 06 липня 2020 року у справі № 754/2569/16-ц предметом спору були вимоги про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив: "звертаючись до суду з цим позовом банк подав до суду анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості тощо. Крім того, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, банк подав до суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу відповідачу кредитної картки із зазначенням її номера та строку дії, виписку по картковому рахунку за період з 02 червня 2012 року по 28 лютого 2018 року тощо.[…] Прийнявши додані до апеляційної скарги докази, апеляційний суд не дослідив їх у сукупності з розрахунком заборгованості та іншими доказами, які було подано до позовної заяви, тому дійшов передчасного висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 5 000 грн, а також користування останнім цими коштами. При цьому, банк в апеляційний скарзі вказував на те, що з вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (z0559-03) (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Проте, залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи апеляційної скарги".

У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив: "21 травня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. […] Виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами".

У постанові від 11 вересня 2019 оку у справі № 642/5533/15-ц Верховний Суд зазначив: "Договір між сторонами становлять особисто складена та підписана відповідачем - позичальником анкета-заява від 31 травня 2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, разом з вказаними Умовами і Правилами, про що зазначено у анкеті-заяві відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка ним особисто заповнена та підписана. У анкеті-заяві відповідач своїм підписом підтвердив, що 31 травня 2010 року він отримав платіжну картку-кредитку". Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Верховний Суд вказав, що задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх договірних зобов`язань у нього перед банком виникла заборгованість, яка підтверджується відповідним розрахунком. Відповідач не надав суду належних доказів на спростування розміру заборгованості та не заявляв клопотання щодо проведення судової економічної експертизи. Відповідач не заперечував, що користувався та користується платіжною карткою.

У постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17 Верховний Суд зазначив, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від 31 жовтня 2011 року б/н ПАТ "ПриватБанк" надало ОСОБА_2 кредитний ліміт на платіжну картку кредитка "Універсальна", базова процентна ставка 2,5 % на місяць на залишок заборгованості, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, узгодивши Умови та правила надання банківських послуг. Вирішуючи спір, суди правильно встановили, що банк виконав умови договору та надав позичальнику кредит, а відповідач умови кредитного договору не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість. Доводи касаційної скарги про те, що судами не доведено та не встановлено обставин, чи надавалися взагалі кошти за анкетою-заявою, чи випускалися картки, чи відкривався відповідний картковий рахунок, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та виписка за рахунком позичальника, які доводять факт отримання відповідачем кредитної картки та її використання. Доказів про наявність у відповідача іншої картки суду не надано.

У постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/19/17, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд виходив з того, що тлумачення статті 367 ЦПК України дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами. Аналіз аргументів апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник був не згоден з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які повинні були бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України. Всупереч вказаним правилам, апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу позивача, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яке ухвалено на користь позивача, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, чим порушив норми процесуального права.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 Верховний Суд зазначив: "У справі, яка є предметом касаційного перегляду, заявник вказував на те, що предметом позову до ОСОБА_4 є стягнення заборгованості за банківським рахунком, відкритим за кредитно-депозитною схемою без додаткової ідентифікації особи як такої, що вже має відкритий рахунок у банку для отримання цільових виплат ( заробітної плати). На обґрунтування вказаного, позивач надав до суду першої інстанції Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04 травня 2011 року № б/н, довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна" 30 днів пільгового періоду від 10 жовтня 2010 року, а до суду апеляційної інстанції виписку з особового рахунку клієнта та довідку про зміну умов кредитування. Апеляційний суд, відхиливши клопотання про прийняття доказів, зазначив, що вони подані до суду апеляційної інстанції з порушенням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки дані документи, як докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися та їх неподання не зумовлено поважними причинами. Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

[…] Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів існування між сторонами договірних зобов`язань, предметом яких є кредитні кошти, із врахуванням того, що спір відносно існування кредитних зобов`язань відповідача на час касаційного перегляду цієї справи судами фактично не вирішено, є передчасним. Суду слід перевірити факт виконання кредитного договору, на що посилався заявник в касаційний скарзі, що може свідчити про визнання договірних правовідносин".

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц Верховний Суд зазначив: "Висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості є помилковим, оскільки, відповідач, підписуючи 10 листопада 2011 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки апеляційного суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними".

У постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вимог позивача у задоволеній частині щодо виникнення між сторонами кредитних правовідносин на підставі анкети-заяви та довідки про умови кредитування від 22 квітня 2008 року, які були підписані позичальником, погоджені ним, й не спростовані іншими доказами.

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив: "Звертаючись до суду з цим позовом банк подав до суду анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", витяг з тарифів банку, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по картковому рахунку за період з 08 вересня 2010 року по 30 квітня 2018 року, а також довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням їх номерів та строку дії.

[…] Вирішуючи спір, апеляційний суд не дослідив наявні у справі докази у сукупності з розрахунком заборгованості та іншими доказами, які було подано до позовної заяви, тому дійшов передчасного висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт видачі відповідачу кредитної картки з встановленим кредитним лімітом у розмірі 500 грн.

[…] Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи (а. с. 53-55), може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами".

У постанові від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 Верховний Суд зазначив: "Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір про надання банківських послуг на умовах, запропонованих банком (договір приєднання). Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою від 23 вересня 2008 року, з якої вбачається, що сторони погодили істотні умови договору, зокрема: базову відсоткову ставку, комісію за кредитне обслуговування, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, комісію за зняття коштів, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та штраф за порушення строків внесення платежів. Проте, суди попередніх інстанцій, встановивши укладення між сторонами договору, за яким ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 100,00 грн, не звернули увагу на те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості АТ КБ "ПриватБанк" вказувало, що між сторонами укладено договір від 23 вересня 2008 року, згідно з яким відповідачка отримала кредит у розмірі 3 500,00 грн. Із заяви-анкети вбачається, що термін кредитування відповідає строку дії платіжної картки. Згідно з довідкою АТ КБ "ПриватБанк", між ним та ОСОБА_1 підписано кредитний договір, за яким видано декілька кредитних карток, а саме: картку номер НОМЕР_4 - строк дії 09/12; картку номер НОМЕР_5 - строк дії 09/12; картку номер НОМЕР_6 - строк дії 01/16 та картку номер НОМЕР_7 - строк дії 06/19 (а. с. 42). Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи банк перевипускав, а ОСОБА_1 - отримувала нову картку взамін тієї, що видавалася їй 23 вересня 2008 року, а також за якою саме карткою АТ КБ "ПриватБанк" заявляв у справі вимоги щодо стягнення заборгованості".

Аналізуючи наведене, у справі, що переглядається, для вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за договором кредиту, судам першочергово належало встановити факт укладення кредитного договору та умови, на яких банк надав у користування ОСОБА_1 кредитні кошти.

У жодній з постанов Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не зазначено про можливість стягнення заборгованості за договором кредиту за відсутності належних доказів, які б підтверджували укладення кредитного договору, а саме за відсутності анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

Правові висновки, викладені у зазначених заявником постановах Верховного Суду, сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Зазначене спростовує твердження заявника про помилкове неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак