127/20330/20 Про визнання права власності на квартиру, витребування майна, скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру - 12.06.2023 Прийняття

На підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" у зв`язку з укладенням Договору факторингу № 1, право вимоги за договором іпотеки (з майновим поручителем) від 24 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" перейшло до ТОВ "Кей-Колект". 12 лютого 2016 року між ТОВ "Кей-Колект" та ОСОБА_6 було укладено Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року у справі № 127/5022/17: скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М. № 24004284 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис № 10968192 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ "Кей-Колект"; скасовано запис № 13289872 від 12 лютого 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_6, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28281317 від 17 лютого 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.; витребувано від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м. Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2018 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кей-Колект", ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ "УкрСиббанк", приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В., ОСОБА_7, ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, скасування запису та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-37707св18) постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без змін. Право власності позивача ОСОБА_1 на предмет іпотеки було відновлено.

12 червня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за реєстровим № 1205 чим порушено право власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки та оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача без його волі, то позивач має право на витребування спірної квартири від добросовісного набувача ОСОБА_2

ОСОБА_1 просив:

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності/довірчої власності № 26581521 від 12 червня 2018 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41565347 від 12 червня 2018 року 14:31:02, прийнятого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В.;

витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м;

стягнути з відповідача понесені судові витрати.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, ринкова вартість квартири становила 199 500 грн, сума витрат які були понесені ОСОБА_2 у зв`язку з проведенням ремонтних робіт згідно експертного висновку склала 584 208,51 грн. Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкова вартість квартири склала 1 123 477,92 грн. На думку ОСОБА_2 внаслідок проведених ним поліпшень збільшення вартості квартири відбулось на 923 977,92 грн.

ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 584 208,51 грн. у відшкодування вартості витрат, здійснених ним невід`ємних поліпшень квартири під номером АДРЕСА_2 .

У листопаді 2021 року ОСОБА_3, як третя особа, заявила самостійні вимоги щодо предмета спору та подала позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору мотивовано тим, що спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які перебували в шлюбі з 1999 року по 2010 рік. ОСОБА_1 ніколи не заперечував, що спірна квартира є спільною сумісною власнітю.

ОСОБА_3 просила:

визнати право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 квартири номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 712910705101;

витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частку квартири номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв.м, житловою площею 32,9 кв. м.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів; прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права спільної часткової власності та витребування майна.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2022 року було залишено без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., ОСОБА_6, про визнання права спільної часткової власності та витребування майна.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2022 року у складі судді: Дернової В. В. первісний позов задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_2 .

В іншій частині вимог первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що

рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року у справі № 127/5022/17 було скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М. № 24004284 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис № 10968192 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ "Кей-Колект"; скасовано запис № 13289872 від 12 лютого 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_6, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28281317 від 17 лютого 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.; витребувано від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м;

постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2018 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року було скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кей-Колект", ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ "УкрСиббанк", приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В., ОСОБА_7, ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, скасування запису та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-37707св18) постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року було залишено без змін. Отже, право власності позивача ОСОБА_1 на предмет іпотеки відновлено;

12 червня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за реєстровим № 1205. Спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - позивача ОСОБА_1 поза його волею (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), а тому може бути витребувано на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України (якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом) незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача;

позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м, задоволенню не підлягає, оскільки право власності позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру відновлено рішенням суду, яке має преюдиційне значення у цій справі. Тому первісний позов підлягає частковому задоволенню, тобто слід витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_2 ;

згідно з вимогами зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 584 208,51 грн у відшкодування вартості витрат, здійснених ним невід`ємних поліпшень квартири під номером АДРЕСА_2 . На обґрунтування розміру позовних вимог було надано висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки від 07 грудня 2020 року, згідно з яким загальна сума поліпшень, які вплинули на вартість об`єкту досліджень, складає 584 208,51 грн (т. 2, а. с. 6-29). Дійсно, відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди; якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Однак, з наданих ОСОБА_2 письмових доказів вбачається, що квартира номер АДРЕСА_2, була переобладнана з житлового у нежитловий (офісний) стан, що, на переконання суду, неможливо вважати поліпшенням майна з огляду на зміну цільового призначення об`єкту нерухомого майна (з житлового на нежитлове) поза волею його власника. Таким чином, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення коштів слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_2 квартиру номер АДРЕСА_2 .

У іншій частині вимог первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 584 208,51 грн відшкодування вартості витрат, здійснених ним невід`ємних поліпшень квартири під номером АДРЕСА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на приписи пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України колегія суддів зробила висновок про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права. Суд розглянув справу у відсутність третьої особи ОСОБА_3, яка не повідомлена належним чином про дату, час та місце судового засідання та обґрунтовує свою апеляційну скаргу такими доводами. Тому оскаржене рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення;

факт вибуття спірної частини квартири з власності ОСОБА_1 поза його волею встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року, з урахуванням постанови Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року та Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17, яким скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-Колект". Установивши, що спірна частина квартири вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею, ТОВ "Кей-Колект" не мало правових підстав для подальшого його відчуження. Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному його власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Тому позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Слід витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_2 . В інших позовних вимогах слід відмовити;

згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої статті 390 ЦК України підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Тому, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу. Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-389цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18);

12 червня 2018 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем;

на підтвердження суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, ОСОБА_2 надав до позовної заяви висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки, а також звіт про незалежну оцінку житлової квартири, що є предметом спору. Відповідно наданих доказів сума поліпшень, які вплинули на вартість спірної квартири, склала 584 208,51 грн. Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Незгода відповідача по зустрічному позову ОСОБА_1 з наданими ОСОБА_2 доказами підтвердження суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, не позбавляє відповідача права та одночасно і обов`язку довести свої заперечення у цьому випадку. Проте доказів на спростування доводів позивача суду не надано, а тому є обґрунтованим висновок щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ;

вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 1/2 квартири номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 712910705101; витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частку квартири номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 712910705101; витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку квартири номер АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 712910705101, не є предметом апеляційного перегляду, оскільки рішення по ним судом першої інстанції не приймалося.

Аргументи учасників справи

16 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій просив:

скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 584 208,51 грн витрат та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16;

апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, стягнув з ОСОБА_1 саме вартість витрат на проведення ремонтних робіт, а не вартість, на яку збільшилась вартість квартири внаслідок зроблених ОСОБА_2 поліпшень, внаслідок чого суд застосував частину четверту статті 390 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду;

добросовісний набувач має право тільки на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, а не суму здійснених добросовісним відповідачем витрат на поліпшення майна. Апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 саме вартість витрат на проведення ремонтних робіт, а не вартість на яку збільшилась вартість квартири внаслідок здійснених покращень;

письмових та речових доказів про проведення вартості ремонтних робіт позивач за зустрічним позовом не надав та суд апеляційної інстанції їх не досліджував, свідки у справі не допитувались, жодні судові експертизи, в тому числі і оціночно-будівельна експертиза, яка могла визначити зміну вартості квартири внаслідок проведених поліпшень, у справі не проводились. Висновки експертів також до суду позивачем за зустрічним позовом не надавались. Надані до суду разом із позовом звіт про незалежну оцінку квартири станом на 07 грудня 2020 року та висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки, проведені ФОП ОСОБА_8, не є висновками експерта. Апеляційний суд встановив розмір витрат на здійснення невід`ємних поліпшень виключно на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі висновків, які не є висновками експерта, при цьому судом не застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року відмовлено.

18 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 584 208,51 грн відшкодування вартості витрат, здійснених невід`ємних поліпшень квартири під номером АДРЕСА_3 та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 24 липня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір іпотеки (з майновим поручителем), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в АКІБ "УкрСиббанк" квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якості забезпечення зобов`язань за Кредитним договором № 11375325000 від 24 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_7 та АКІБ "УкрСиббанк".

Квартира перебувала у власності ОСОБА_1 на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "Капітал" від 03 квітня 2007 року, зареєстрованого Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" 03 квітня 2007 року за реєстровим № 913 в книзі № 37.

На підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" у зв`язку з укладенням договору факторингу № 1, право вимоги за договором іпотеки (з майновим поручителем) від 24 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", перейшло до ТОВ "Кей-Колект".

28 серпня 2015 року право власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М. (індексний номер 24004284 від 28.08.2015) та внесений запис про право власності № 10968192 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12 лютого 2016 року між ТОВ "Кей-Колект" та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року у справі № 127/5022/17 скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М. № 24004284 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис № 10968192 від 28 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"; скасовано запис № 13289872 від 12 лютого 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_6, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28281317 від 17 лютого 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.; витребувано від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 32,9 кв. м.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2018 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кей-Колект", ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ "УкрСиббанк", приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В., ОСОБА_7, ОСОБА_3, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, скасування запису та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-37707св18) постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 127/5022/17 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-13268 св 20) рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без змін.

Право власності позивача ОСОБА_1 на предмет іпотеки було відновлено.

12 червня 2018 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.

На підтвердження суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, ОСОБА_2 надав до позовної заяви висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки від 07 грудня 2020 року, а також звіт від 07 грудня 2020 року про незалежну оцінку житлової квартири, що є предметом спору, на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1205. Відповідно наданих доказів сума поліпшень, які вплинули на вартість спірної квартири, склала 584 208,51 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (частина четверта статті 390 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що:

"відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.

Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті).

Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц (провадження № 61-23365св18) зазначено, що:

"відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Проте, судами не враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду зазначеної справи, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право позивач на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходив з вартості ремонтно-будівельних робіт, які здійснено позивачем на поліпшення отриманого ним майна. Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України, апеляційний суд не врахував, що до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене. При цьому, надані позивачем на підтвердження понесених витрат договір від 14 вересня 2007 року № 09/03 та акти здачі-прийняття виконаних робіт на суму 238 420,00 грн щодо проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, є лише доказом понесених витрат. Також апеляційний суд безпідставно не надав оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 та відповідно не перевірив правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача відшкодування вартості здійснених витрат на невід`ємні поліпшення майна у сумі 440 784,00 грн. Таким чином внаслідок порушення апеляційним судом норм процесуального права належно не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи є позивач добросовісним набувачем, чи забезпечили проведені в квартирі ремонтні роботи приріст ринкової вартості цього майна, оскільки поліпшення майна були здійснені у 2007 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості про його вартість до поліпшення та після поліпшення".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) вказано, що:

"спір між сторонами в цій справі виник з приводу того, на яку саме компенсацію в межах заявлених позовних вимог має право позивач у зв`язку з витребуванням у неї спірної квартири, яку за час володіння вона встигла відремонтувати, та з кого з відповідачів і в якому розмірі слід її стягнути.

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

За змістом вказаної правової норми лише добросовісний набувач має право на залишення за собою поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених на поліпшення витрат у сумі, на яку збільшилася їх вартість. Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) вказано, що:

"з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач за власні кошти здійснила ремонт квартири АДРЕСА_1, внаслідок чого збільшилася вартість поліпшеного майна, яке неможливо відокремити від майна без його ушкоджень. ОСОБА_3 отримала у власність квартиру з поліпшеними експлуатаційними характеристиками, які не можливо відокремити і повернути позивачу в натурі, тому колегія суддів погоджується з висновками про стягнення з власника вартості невідокремлених поліпшень, пропорційно збільшенню вартості майна внаслідок цих поліпшень відповідно до вимог частини четвертої статті 390 ЦК України".

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_2 у зустрічному позові просив стягнути з ОСОБА_1 584 208,51 грн відшкодування вартості витрат, здійснених невід`ємних поліпшень квартири під номером АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за 200 000,00 грн (пункт 2.1. договору купівлі-продажу квартири від 12 червня 2018 року, т. 2. а. с. 101-102, 161-162);

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири;

у відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 спростовував придбання спірної квартири позивачем за зустрічним позовом за 200 000,00 грн посиланням на те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_6 у ТОВ "Кей-Колект" за 623 616,00 грн та заперечував проти доведеності здійснення відповідних поліпшень позивачем за зустрічним позовом (т. 2. а. с. 118);

ОСОБА_2 надав звіт про незалежну оцінку спірної квартири № 1205 від 14 грудня 2020 року, згідно якого ринкова вартість спірної квартири станом на 07 грудня 2020 року становила 1 123 477,92 грн (т. 2. а. с. 39-105), тобто різниця між вартістю спірної квартири на момент придбання та момент проведення її оцінки становить 923 477,92 грн, а різниця з вартістю придбання спірної квартири ОСОБА_6 у ТОВ "Кей-Колект" становила 499 861,92 грн;

апеляційний суд встановив, що на підтвердження суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення ОСОБА_2 надав до позовної заяви висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки від 07 грудня 2020 року, а також звіт від 07 грудня 2020 року про незалежну оцінку житлової квартири, що є предметом спору, на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1205. Відповідно наданих доказів сума поліпшень, які вплинули на вартість спірної квартири склала 584 208,51 грн. За таких обставин, апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив зустрічний позов.

Аргументи касаційної скарги про те, що: письмових та речових доказів вартості ремонтних робіт позивач за зустрічним позовом не надав, судові експертизи не проводилися, висновки експертів також до суду позивачем за зустрічним позовом не надавались; надані до суду разом із позовом звіт про незалежну оцінку квартири станом на 07 грудня 2020 року та висновок по загальному стану будівлі, стану об`єкту оцінки та визначенню вартості невід`ємних поліпшень здійснених в об`єкті оцінки, проведені ФОП ОСОБА_8, не є висновками експерта; апеляційний суд встановив суму вартість витрат на здійснення невід`ємних поліпшень виключно на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі висновків, які не є висновками експерта, при цьому судом не застосовано висновки Великої палати Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року в справі №522/1029/18, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (стаття 105 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що самого по собі заперечення власника проти збільшення вартості майна, яке витребуване із незаконного володіння добросовісного набувача, недостатньо для висновку про відсутність здійснення відповідних поліпшень майна добросовісним позивачем та не звільняє його від обов`язку довести свої заперечення. Відповідач за зустрічним позовом доказів на спростування наданих позивачем за зустрічним позовом доказів не надав, клопотань про призначення експертизи не заявляв. Апеляційний суд, оцінив надані позивачем звіт та висновок як письмові докази, процесуальним законом не передбачається, що розмір поліпшень доводиться тільки таким засобом доказування як висновок експерта. Посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №522/1029/18 необґрунтовані, оскільки стосуються висновку експерта.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.