715/316/18-ц Про визнання заповіту недійсним - 07.06.2023 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Марчака В. Я.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що після смерті її батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина. У січні 2018 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Їй стало відомо про наявність заповіту батька від 25 січня 2016 року, відповідно до якого спадкодавець заповідав усе своє майно ОСОБА_2 . Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д., зареєстровано в спадковому реєстрі за № 4.

Вказаний заповіт не відповідає внутрішній волі ОСОБА_3, оскільки на час його складання батькові виповнилося 85 років, у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, в зв`язку з чим він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, підпис та надпис від імені ОСОБА_3 в оспорюваному заповіті значно відрізняються від дійсного підпису та почерку спадкодавця, що свідчить про те, що такі надпис та підпис виконані іншою особою.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний заповіт не відповідав дійсній волі ОСОБА_3, а також того, що підпис в заповіті не належить спадкодавцю, а також суд вважав недоведеною ту обставину, що спадкодавець на час складення оспорюваного заповіту перебував у стані психічного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновки апеляційного суду ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис спадкодавцю, який вчинений у заповіті саме йому, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Призначену у справі судово-почеркознавчу експертизу не було проведено в зв`язку з неузгодженням дослідження спеціаліста. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 висловлювалася про необхідність призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, що підтверджується записом аудіо-фіксації судового засідання від 25 квітня 2019 року. Однак апеляційний суд всупереч покладеному на нього частиною п`ятою статті 12 ЦПК України обов`язку не роз`яснив ОСОБА_1 її права клопотати про призначення експертизи, не сприяв реалізації цього права, а також не повідомив позивача про наслідки не реалізації зазначеного права. Натомість суд апеляційної інстанції констатував лише, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заявляла клопотання про призначення експертизи та не подавала такого клопотання у вигляді окремої заяви.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що почеркознавча експертиза, яка відноситься до категорії криміналістичних експертиз, проводиться виключно державними спеціалізованими установами, а тому задовольняючи клопотання сторін про призначення судово-почеркознавчої експертизи, в якому останні просили доручити проведення експертизи Чернівецькій філії судової незалежної експертизи України, та не роз`яснив сторонам, що вказана експертиза може бути проведена виключно державними спеціалізованими установами, та помилково визначив для проведення експертизи установу, яка не має її проводити. Помилка суду не може ставитись в провині учасникам судового розгляду.

У випадку, коли експертна установа не наділена правом проводити певні види експертиз, це не означає, що проведення такої експертизи не може бути доручено іншій експертній установі, яка має право на проведення експертиз певного виду самостійно судом, оскільки сторони від проведення судової експертизи не відмовлялись і для правильного вирішення справи по суті необхідні спеціальні технічні знання.

Суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статей 367, 368 ЦПК України. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанціїта зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції призначалося дві судові експертизи, а саме: посмертну судово-психіатричну та судову почеркознавчу, однак відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2018 року № 338 дати категоричну відповідь на питання чи страждав ОСОБА_3 на час укладання заповіту 25 січня 2016 року на психіатричний розлад та чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними, не представляється можливим. З метою з`ясування обставини належності підпису в оспорюваному заповіті ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Зазначену експертизу не було проведено в зв`язку з відсутністю правових підстав для її виконання визначеною судом експертною установою.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 14 червня 2021 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експертизи поставлено наступне питання: "Чи виконаний підпис в оригіналі заповіту від 25 січня 2016 року, що включає підпис у вигляді літери "Н" та рукописні записи у вигляді прізвища, ім`я та по-батькові, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, чи іншою особою?" Висновком експерта від 03 серпня 2021 року №СЕ-19/126/21/4940-ПЧ встановлено, що рукописні записи та підпис в графі "Підпис" в заповіті від імені ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року, виконані, ймовірно, ОСОБА_3 . Відповісти на поставлення питання в категоричній формі не виявляється можливим у зв`язку з наявністю розбіжних окремих ознак та недостатньою кількістю наданих вільних зразків почерку ОСОБА_3 .

Встановивши, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій формі та врахувавши те, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у оспорюваному заповіті від 25 січня 2016 року виконані самим ОСОБА_3, який за життя, на момент складання цього заповіту, будь-яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом в той період часу розумів значення своїх дій і міг керувати ними, колегія суддів дійшла висновку про відсутність ознак недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи.

Аргументи учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати судові рішення і направити справу на новий апеляційний розгляд. Також просить зобов`язати Чернівецький апеляційний суд на підставі клопотання позивача призначити повторну судову почеркознавчу експертизу на предмет встановлення ким підписано спірний заповіт.

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення про вручення судових повісток про виклик в судове засідання 13 березня 2019 року позивача і її представника, тому їм не було відомо про розгляд справи, справу розглянуто за відсутності сторін, які належним чином не повідомлені.

При прийнятті оскаржених рішень судом першої та апеляційної інстанції не дотримано вимог законодавства, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а відповідачем не доведено своїх заперечень. В суді першої інстанції було заявлено клопотання про допит гр. ОСОБА_5, мешканки с. Чагор Глибоцького р-ну Чернівецької обл., яка б підтвердила той факт, що позивач впродовж останніх років допомагала батькові матеріально, здійснювала за батьком постійний догляд, а також могла б підтвердити незадовільний стан здоров`я батька. Однак суд першої інстанції залишив указане клопотання без розгляду та не ухвалив процесуальне рішення, яким би мотивував відмову допитати гр. ОСОБА_5 як свідка, що призвело до ухвалення упередженого та необ`єктивного рішення суду.

Клопотання про витребування доказів з Глибоцького об`єднаного управління ПФУ Чернівецької області, а саме: оригінали відомостей про виплату батькові в період 2016-2017 років пенсії, які необхідні були для призначення почеркознавчої експертизи на предмет встановлення особи, яка підписала заповіт (батько чи інша особа) не виконано - суду надано довідки про отриману батьком пенсію, а не відомості, в яких батько ставив свій підпис. Однак суд першої інстанції залишив цю обставину без належної правової оцінки.

Чернівецька філія судової незалежної експертизи листом від 13 лютого 2019 року № 179 просила суд узгодити спеціаліста на проведення судової почеркознавчої експертизи, чого судом апеляційної інстанції не було враховано, але в рішенні помилково суду було вказано, що неможливо було провести експертизу через "неможливість виконання ухвали у зв`язку із недостатніми зразками для проведення такої", що не відповідає обставинам та матеріалам справи. Із врахуванням наведеного у цій цивільній справі слід призначити повторну судову почеркознавчу експертизу на предмет встановлення особи, яка вчинила підпис на спірному заповіті (батько чи інша особа) для чого необхідно витребувати у приватного нотаріуса оригінал заповіту від 13 червня 2013 року, оригінал довіреності за 2013 рік з Чагорської сільської ради Глибоцького р-ну Чернівецької обл., інші документи та покласти їх в основу експертного дослідження.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Зазначає, що у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки відповідачем ставиться під сумнів об`єктивність можливих свідчень громадянки ОСОБА_5 щодо факту здійснюваного позивачем за ОСОБА_2 та догляду, надання матеріальної допомоги та підтвердження стану здоров`я останнього, оскільки вона являється зацікавленою особою, а саме дочкою позивача. Твердження позивача про захворювання померлого ОСОБА_3 та розвитку вікового склерозу та випадків несприйняття дійсних подій, а також неодноразові виклики лікаря - психіатра не знайшли своїх підтверджень у судових засіданнях, а в доданих документах зазначається "зі слів дочки", що не є безпосереднім твердженням про стани батька. Відповідачем доведено факт, що в останні роки життя спадкодавця за ним доглядала мати відповідача.

Твердження позивача про клопотання про витребування доказів з Глибоцького об`єднаного управління ПФУ Чернівецької області не відповідає дійсності, так як до повноважень Глибоцького об`єднаного управління ПФУ Чернівецької області не входить зберігання відомостей про виплату пенсій, а лише їх призначення до виплати, це було зазначено у відповіді.

Під час розгляду справи судом першої інстанції призначалося дві судові експертизи, а саме: посмертну судово-психіатричну та судову почеркознавчу, однак відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2018 року № 338 дати категоричну відповідь на питання чи страждав спадкодавець на час укладання заповіту 25 січня 2016 року на психіатричний розлад та чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними, не представляється можливим.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення комплексної почеркознавчої експертизи відмовлено.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 та дідом відповідача ОСОБА_2 .

За життя ОСОБА_3 склав три заповіти, останній з яких посвідчено 25 січня 2016 року, відповідно до якого усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті й на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області зі слів ОСОБА_3, в якому зазначено, що заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноруч підписаний ним. Особу ОСОБА_3 встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року зареєстровано в спадковому реєстрі за № 4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років ОСОБА_3 помер.

Відповідно до довідки Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 16 березня 2018 року № 415 ОСОБА_2 проживає без реєстрації в господарстві дідуся ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 з січня 2016 року до теперішнього часу.

Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 15 березня 2018 року № 03-14/1490 мати відповідача ОСОБА_7 перебувала на обліку та доглядала за ОСОБА_3 як за особою похилого віку з 06 березня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позиція Верховного Суду

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (частина перша статті 1251 ЦК України).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18) вказано, що "висновок про недієздатність сторони такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи у момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у такій справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що "свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України (435-15) , по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю".

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, що переглядається:

під час розгляду справи за клопотанням позивача суд першої інстанції призначав дві судові експертизи, а саме:

посмертну судово-психіатричну та судову почеркознавчу. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2018 року № 338 дати категоричну відповідь на питання чи страждав ОСОБА_3 на час укладання заповіту 25 січня 2016 року на психіатричний розлад та чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними, не представляється можливим;

з метою з`ясування обставини належності підпису в оспорюваному заповіті ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Зазначену експертизу не було проведено в зв`язку з відсутністю правових підстав для її виконання визначеною судом експертною установою;

ухвалами Чернівецького апеляційного суду від 14 червня 2021 року та від 13 липня 2021 року:

клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України. На вирішення експертизи поставлено питання: Чи виконаний підпис в оригіналі заповіту від 25 січня 2016 року, що включає підпис у вигляді літери "Н" та рукописні записи у вигляді прізвища, ім`я та по-батькові, ОСОБА_3 чи іншою особою?;

витребувано: з Глибоцького об`єднаного управління ПФУ Чернівецької області оригінали відомостей на пенсійні виплати за період 2016-2017 роки із зразками підпису ОСОБА_3 ; з Чернівецької дирекції АТ Укрпошта оригінали відомостей на пенсійні виплати за період 2016-2017 роки із зразками підпису ОСОБА_3 ;

зобов`язано приватного нотаріуса Глибоцького нотаріального округу Тимофтій Л. М. направити експерту оригінал заповіту від 13 червня 2013 року, вчинений ОСОБА_3, книгу реєстрації нотаріальних дій за 2013 рік та інші документи, вчинені померлим ОСОБА_3, які містять зразки його почерку та підпису;

зобов`язано Чагорську сільську раду Глибоцького району Чернівецької області надати експерту реєстр дій, в якому зареєстрована дія №4 від 25 січня 2016 року, що посвідчує заповіт від 25 січня 2016 року, вчинений ОСОБА_3 ;

висновком експерта від 03 серпня 2021 року №СЕ-19/126/21/4940-ПЧ встановлено, що рукописні записи та підпис в графі "Підпис" в заповіті від імені ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року, виконані, ймовірно, ОСОБА_3 . Відповісти на поставлення питання в категоричній формі не виявляється можливим у зв`язку з наявністю розбіжних окремих ознак та недостатньою кількістю наданих вільних зразків почерку ОСОБА_3 . Разом з тим, у мотивувальній частині висновку експерт вказав, що при оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що співпадаючі ознаки стійкі, більшість з них відносяться до високоінформативних, однак при наявність розбіжних ознак вони створюють комплекс ознак близький до індивідуального, тому достатні лише для ймовірного позитивного висновку. Наявність діагностичного комплексу ознак у досліджуваних рукописних записах, підписі та в зразках почерку ОСОБА_3 вказує на відносно постійний (звичний) характер незвичності письма ОСОБА_3, яка може бути обумовлена особливостями психофізіологічної організації його письмово-рухової навички, наявністю у нього хронічного захворювання, яке впливає на його письмово-рухові функції, тобто прояв діагностичних ознак у почерку ОСОБА_3 є нормою його письмово-рухової навички.

У зв`язку з недоведеністю, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у оспорюваному заповіті від 25 січня 2016 року виконані не ОСОБА_3, що за життя та на момент складання цього заповіту він страждав будь-яким психічним розладом, за своїм психічним станом в той період часу не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для недійсності оспорюваного заповіту та не встановили обставин для кваліфікації його як нікчемного.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи повністю задовольнив заявлені клопотання позивача про призначення експертизи та про витребування доказів, клопотання про допит свідка ОСОБА_5 у суді апеляційної інстанціїпозивач не заявляла (а .с. 205-207 т. 1, 95-98, 111-122, 148-149 т. 3), тому відповідні доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання учасників справи повідомляє суд.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки, зокрема є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (частина шоста, пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім визначених цією статтею випадків.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

про місце, дату і час судових засідань суд першої інстанції належним чином повідомляв позивача, участь в яких брала представник позивача ОСОБА_4

ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 лютого 2019 року поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 10 годину 00 хвилин 13 березня 2019 року з викликом сторін;

в матеріалах справи наявна судова повістка від 18 лютого 2019 року про виклик ОСОБА_1 до Глибоцького районного суду Чернівецької області на 13 березня 2019 року (в судове засідання, в якому суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення), надіслана за вказаною нею адресою: АДРЕСА_2, яка повернулася до суду з відміткою відділу поштового зв`язку "за відмовою адресата від одержання" (т. 1, а. с. 189, 190).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.