344/3189/21 Про виселення з кімнати гуртожитку - 07.06.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах і в інтересах дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У березні 2021 року Державна установа "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" (далі - ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення з кімнати гуртожитку.

Позовна заява мотивована тим, що на балансі ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)" перебуває гуртожиток для особового складу за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом № 5 засідання адміністрації ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 (майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом) було надано право на зайняття жилої площі в кімнатах № 1, 2 площею 29,5 кв. м для проживання з сім`єю (заявниця, її чоловік та двоє дітей), а 09 січня 2020 року видано ордер. Однак, такий ордер ОСОБА_1 відмовилась отримувати.

Позивач зазначав, що 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася з рапортом до начальника ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" про отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей в трьох кімнатах (№ 1, 2 та № 3).

Протоколом № 01 засідання адміністрації ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 24 лютого 2020 року на підставі попередньо прийнятого рішення, було надано дозвіл про реєстрацію місця проживання 2-х дітей ОСОБА_1 у двох кімнатах: № 1, 2 площею 29,5 кв. м, і це право на проживання у відповідачів є.

Проте, відповідачі зайняли не тільки дві кімнати, а три, остання самовільно зайнята кімната за № 3 є площею 20,1 кв. м, що підтверджується актом про фактичне проживання в кімнатах гуртожитку ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" від 18 лютого 2020 року.

Добровільно виселитися з кімнати № 3 відповідачі не бажають.

Ураховуючи наведене, ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" просила суд виселити ОСОБА_1 та членів її сім`ї: ОСОБА_2, неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з кімнати № 3 площею 20,1 кв. м гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У квітні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітні діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулися до суду із зустрічним позовом до ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)", третя особа -Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання права на користування житлом та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що вони з 2014 року проживають у кімнатах АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з первісним позивачем.

У 2010 році Департаментом України з питань виконання покарань було погоджено питання надання статусу службового житла відомчому гуртожитку Івано-Франківського слідчого ізолятора (на даний час ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)").

Оскільки на той час слідчий ізолятор грошових коштів на проведення реконструкції та переобладнання приміщень не мав, адміністрація установи запропонувала працівникам провести таку за власний рахунок, яке буде згодом їм надано.

Зазначали, що протягом 2011-2013 років в запропонованих відповідачем їм приміщеннях вони за власні кошти здійснили реконструкцію та перепланування складських приміщень І поверху будівлі, внаслідок чого побудовані кімнати № 1, 2, 3 загальною площею 89,78 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м.

Те, що кошти слідчий ізолятор не виділяв, підтверджується протоколом від 28 січня 2014 року (після чого, приміщення були надані ОСОБА_1 як службове житло та відбулося вселення в них, без ордеру) та листом від 13 листопада 2015 року.

Після вселення в спірну квартиру 29 квітня 2014 року між ними був укладений договір про відшкодування витрат на утримання майна та комунальних послуг щодо приміщення загальною площею 89,8 кв. м, саме вони несуть витрати по утриманню житла.

Однак 13 серпня 2014 року розподіл службових приміщень в будівлі гуртожитку був відмінений.

Вказували, що вимоги позивача до ОСОБА_1 були предметом судового розгляду і рішенням судів у справі № 344/1363/17 за позовом ДУ "Івано-Франківська УВП № 12") до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12" залишено без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року залишено без змін (провадження № 61-31965св18).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітні діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, просили суд:

- визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування кімнатами АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)" дати їм дозвіл на реєстрацію місця проживання в кімнатах АДРЕСА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2021 року позов ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" та зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Польської М. В. у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" є недоведеними, тому задоволенню не підлягають. При цьому суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18 листопада 2021 року № 1542 щодо недоцільності виселення неповнолітніх дітей з кімнати № 3 гуртожитку.

Щодо зустрічного позову суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивачів за зустрічним позовом про визнання за ними права користування кімнатою АДРЕСА_1 є обґрунтованими, доведеними. Суд врахував те, що позивачі за зустрічним позовом користуються більше 7-ми років кімнатами № 1, 2, 3 гуртожитку, дві з яких надані за рішенням засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області й Івано-Франківського слідчого ізолятора та видано ордер, а одна переобладнана за власні кошти працівника з попереднього дозволу ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" з подальшим визначеним письмово наміром на надання такої у вигляді вже суцільної квартири за № 1 .

У задоволенні позовних вимог позивачів за зустрічним позовом про зобов`язання ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" дати їм дозвіл на реєстрацію місця проживання в кімнатах № 1, 2, 3 районний суд відмовив, посилаючись на те, що до кімнат № 1, 2 такі вимоги безпідставні, дозвіл щодо таких кімнат надано ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)", а щодо кімнати № 3, то така вимога є передчасною, оскільки тільки за даним рішенням суду визнано право на користування їх кімнатою № 3, і в разі набрання законної сили судового рішення, це право може бути реалізоване сім`єю ОСОБА_1 шляхом подання відповідної заяви до ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" з дотриманням Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (207-2016-п) .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року апеляційну скаргу ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та членів її сім`ї: ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 з кімнати № 3, площею 20, 1 кв. м, гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року про часткове задоволення зустрічного позову та в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, відмовлено.

У частині відмови у визнанні права на користування кімнатами АДРЕСА_1, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у справі відсутні належні та допустимі докази наявності рішення про надання ОСОБА_1 спірної кімнати № 3 гуртожитку як жилої площі. Зокрема, у ОСОБА_1 відсутнє рішення про надання жилої площі в гуртожитку та ордер на вселення до спірної кімнати, який є єдиною підставою для вселення в кімнату № 3. Проведення ремонтних робіт та переобладнання приміщення не дають правових підстав для проживання у спірному житловому приміщенні а матеріали справи не містять письмового дозволу на переобладнання ще однієї кімнати з подальшим можливим наданням такої в складі квартири.

При цьому, встановивши, що 13 серпня 2014 року за поданням прокурора скасовано попередній розподіл службових приміщень у будівлі гуртожитку, суд першої інстанції в порушення вимог закону дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 після попереднього розподілу кімнат у спірному гуртожитку за усним дозволом на переобладнання перебудувала за власні кошти нежитлові приміщення під житлові, зокрема і спірну кімнату № 3, як складову частину квартири № 1 . Надалі саме ця квартира мала бути надана відповідачам, які сплачували комунальні послуги на підставі укладеного з позивачем за первісним позовом договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг. Після проведеного переобладнання кімнат у цій квартирі ОСОБА_1 з членами сім`ї вселилася у це житло без отримання відповідного ордеру, з порушенням встановленого законом порядку, але не самоправно, а тому виселення за статтею 116 ЖК України не є справедливим та пропорційним законній меті такого.

Апеляційний суд зазначив, що договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг від 29 квітня 2014 року, укладений між Івано-Франківською установою виконання покарань (№ 12) Державної пенетенціарної служби України (далі - ДПтСУ) в Івано-Франківській області та ОСОБА_1, не передбачає проведення ремонтних робіт у займаному приміщенні, його реконструкції, а передбачає лише обов`язок відповідача за первісним позовом по відшкодуванню витрат на утримання нерухомого майна та сплати комунальних послуг.

Крім того, ремонтно-будівельні роботи по переплануванню приміщень спірного гуртожитку під службові квартири проводилися протягом 2011-2013 років, а ОСОБА_1 квартиру № 1, без вказівки на склад та характеристики житлових приміщень, попередньо розподілено лише у січні 2014 року. Дані про те, що слідчий ізолятор не виділяв кошти на ці роботи щодо перепланування, про що зазначено в листі від 13 листопада 2015 року на запит адвоката, не підтверджують здійснення ремонтних робіт за власні кошти ОСОБА_1 (том 1, а. с. 85-86).

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням від 18 листопада 2021 року № 1542, оскільки у висновку не зазначено, як виселення дітей з кімнати № 3 порушить право дітей на проживання в кімнатах № 1, 2 з урахуванням санітарно-гігієнічних та побутових умов, що не завдають шкоди їх фізичному та розумовому розвитку.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" про виселення та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діють ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання права користування житлом та зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновки судів, зроблені за результатами розгляду справи № 344/1363/17-ц, у яких вказано, що спірні приміщення в гуртожитку її сім`єю зайняті хоч і без ордеру, проте не самоправно.

Вважає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги стосувалися лише первісного позову.

Посилаючись на висновки судів у справі № 344/1363/17-ц, стверджує про відсутність факту самоправного зайняття спірного приміщення. Також суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування як необґрунтований.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 344/1363/17-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 та від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, отже, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.

Зазначає, що єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку є ордер, а такий документ на кімнату № 3 гуртожитку ОСОБА_1 не надавався, відповідно члени її сім`ї не мають права проживати у зазначеній кімнаті.

Фактичні обставини, встановлені судами

На балансі ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" перебуває гуртожиток для особового складу із складськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, запис № 29, рік будівництва - 1978 та відноситься до об`єктів житлового фонду (том 1, а. с. 6-8).

ОСОБА_1 з 2011 року перебуває у трудових відносинах з ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)", а попередньо - Івано-Франківський слідчий ізолятор (том 1, а. с.9-10).

Протоколом № 01/2014 спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 28 січня 2014 року здійснено попередній розподіл службових житлових приміщень у будівлі відомчого гуртожитку, у тому числі попередньо закріплено за ОСОБА_1, яка працювала на посаді заступника начальника СІЗО - начальника сектору по роботі з особовим складом, квартиру № 1, без зазначення характеристики такої (том 1, а. с. 84-84 зворот, 159-159 зворот).

Відповідно до договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг від 29 квітня 2014 року № Г-69, укладеного між Івано-Франківським слідчим ізолятором та ОСОБА_1, загальна площа приміщення становить 89,8 кв. м (том 2, а. с. 88-89).

Протоколом № 02/2014 спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтСУ в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 13 серпня 2014 року відмінено попередній розподіл службових приміщень в будівлі зазначеного вище відомчого гуртожитку (том 1, а. с. 87-87 зворот, 191-192).

ОСОБА_1 09 жовтня 2019 року звернулася до начальника ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) з рапортом про надання їй кімнат № 1, 2, 3 загальною площею 49,6 кв. м із загальною площею приміщення 83,9 кв. м відомчому гуртожитку установи за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 11).

Протоколом № 04 адміністрації ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 15 жовтня 2019 року продовжено строк розгляду поданого ОСОБА_1 рапорта від 09 жовтня 2019 року (том 1, а. с. 12-13).

Протоколом № 05 адміністрації ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 (майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом) надано для проживання кімнати № 1, 2 гуртожитку та надано дозвіл проживати з нею її чоловіку ОСОБА_2 та двом дітям: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ) у вказаних кімнатах. Вирішено надати ордер на житлову площу, укласти договір найму (том 1, а. с. 15-16).

На підставі вказаного протоколу ОСОБА_1 09 січня 2020 року видано ордер серії УВП № 10 на право зайняття жилої площі в кімнатах № 1, 2 площею 29,5 кв. м гуртожитку для особового складу на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 17-18).

Згідно з пояснень позивача за первісним позовом такий ордер відповідач ОСОБА_1 відмовилася отримувати.

ОСОБА_1 17 лютого 2020 року звернулася з рапортом щодо отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей в кімнатах гуртожитку № 1, 2, 3.

Протоколом № 01 адміністрації ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 24 лютого 2020 року на підставі попередньо прийнятого рішення було надано дозвіл про реєстрацію місця проживання в двох кімнатах за № 1, 2 (том 1, а. с. 20-21).

Комісією ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) 18 лютого 2020 року складено акт про фактичне проживання в кімнатах гуртожитку, згідно з яким у кімнатах № 1, 2, 3 гуртожитку для особового складу ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" фактично проживають ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_2 та неповнолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким адміністрацією було надано дозвіл на проживання в кімнатах № 1, 2 (том 1, а. с. 22).

Те, що на даний час ОСОБА_1 проживає в кімнатах № 1, 2, а також спірній кімнаті № 3, підтверджується довідкою установи, виданою ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) 24 березня 2021 року (том 1, а. с. 139).

Листами від 30 грудня 2020 року та 26 січня 2021 року начальник ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) звертався до ОСОБА_1 з проханням звільнити кімнату № 3 гуртожитку (том 1, а. с. 23-25).

Шлюб між подружжям ОСОБА_1 було зареєстровано 21 серпня 2014 року (том 1, а. с. 134), за час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 135-136).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року у справі № 344/1363/17 за позовом ДУ "Івано-Франківська УВП (№ 12") до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення позов ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету івано-Франківської міської ради від 18 листопада 2021 року № 1542 виселення двох неповнолітніх дітей з кімнати № 3 гуртожитку не є доцільним (том 2, а. с. 1-7).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 127 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особі у зв`язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, виданим власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Частиною першою статті 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Судами встановлено та не заперечується ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" обставина наявності у ОСОБА_1 та членів її сім`ї право користування кімнатами № 1, 2 у гуртожитку. Позовних вимог щодо кімнат № 1, 2 ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" до ОСОБА_1 та членів її сім`ї у цій справі не заявляла.

Предметом спору у цій справі є виселення ОСОБА_1 та членів її сім`ї з кімнати № 3 гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення районного суду у зазначеній частині доведеності обставини правомірності вселення ОСОБА_1 та її сім`ї у спірну кімнату № 3 гуртожитку, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі відсутні належні та допустимі докази наявності рішення про надання ОСОБА_1 спірної кімнати № 3 гуртожитку в якості жилої площі.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про наявність підстав для задоволення первісного позову ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" та зустрічного позову ОСОБА_1 та членів її сім`ї з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, у змагальному процесі позивач повинен довести вимоги, на які він посилається, а суд повинен забезпечити змагальність сторін процесу.

Під час розгляду справи встановлено, що у провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала справа № 344/1363/17 за позовом ДУ "Івано-Франківська УВП (№ 12)" до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення.

За результатами розгляду справи у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська УВП (№ 12)" до до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення відмовлено.

Судом встановлено, що предметом спору у справі № 344/1363/17 було виселення з квартири АДРЕСА_1, а предметом спору у справі, що переглядається у касаційному порядку, є кімната № 3 площею 20,1 кв. м гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів вважає, що суди належно не дослідили матеріали справи № 344/1363/17, не встановили, чи входила спірна кімната № 3 до квартири № 1, яка була предметом розгляду у зазначеній справі; не встановили загальну площу квартири № 1 ; не перевірили та не надали належної оцінки доводам відповідача за первісним позовом щодо належності кімнати № 3 до квартири № 1 ; не вивчили технічної документації на зазначені приміщення.

Так, із договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг від 29 квітня 2014 року № Г-69, укладеного між Івано-Франківським слідчим ізолятором та ОСОБА_1, загальна площа приміщення становить 89,8 кв. м, що за змістом зустрічного позову ОСОБА_1 - це три кімнати (квартири № 1 ).

Зазначене має значення для визначення наявності обставини тотожності позовних вимог у справі № 344/1363/17 та справі № 344/3189/21.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Пред`явлення спочатку позову про виселення із квартири № 1, яка за доводами ОСОБА_1 складається з кімнат № 1, 2, 3, а потім пред`явлення позову про виселення лише з кімнати № 3, у разі доведення цього, є пред`явленням тотожного позову, що прямо заборонено вимогами пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Усунути зазначені недоліки судового розгляду суд касаційної інстанції не може, оскільки, по-перше, із наявних у справі судових рішень першої, апеляційної, касаційної інстанцій у справі № 344/1363/17 зазначені обставини безпосередньо не зазначені, а, по-друге, у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У силу вищезазначеного та вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд виходить за межі доводів касаційної скарги й скасуванню підлягає також рішення районного суду.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України та є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 задовольняється частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.