204/7727/19 Про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - 07.06.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 . За життя, 10 червня 2004 року, батько зробив заповіт, посвідчений державним нотаріусом Хилько Л. А. Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-1135, в якому на випадок своєї смерті зробив розпорядження: належний йому житловий будинок з господарчими, побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідав йому - ОСОБА_1 .

Зазначав, що спірне домоволодіння належало його батькові на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 листопада 1990 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстром № 1-4980.

У правовстановлюючому документі зазначається, що ОСОБА_4 купив жилий глинобитний будинок А-І жилою площею 24,9 кв. м, уборна Б дощата, огорожі № 1, 2, які були побудовані в 1924 році.

Відповідно до звіту про оцінку майна, складеному Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Консалтингова група " Астрея", станом на 05 серпня 2019 року ринкова вартість житлового будинку А-1, загальною площею 35,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 складає 141 200 грн.

Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарчими будівлями та спорудами, складеному ФОП ОСОБА_5 станом на 14 червня 2019 року домоволодіння за вказаною адресою складається з житлового будинку А-І (загальна площа - 35,3 кв. м, житлова площа - 18,9 кв. м); житлового будинку В-2 (загальна площа 113,4 кв. м, житлова площа - 48,1 кв. м), сарай тимчасовий Д, убиральня - Г, споруди та мостіння № 1-11,1.

В акті, складеному 14 червня 2019 року інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5, зазначається, що житловий будинок В-2, гараж Е збудовані в 2011 році без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, не прийняті в експлуатацію належним чином, а тому не є об`єктом спадкування.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку А-1 (загальна площа - 35,3 кв. м, житлова площа - 18,9 кв. м), сарай тимчасовий Д, убиральня Г, споруди та мостіння № 1-11,1., які він заповідав йому.

Посилався на те, що 07 березня 2019 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку із чим була заведена спадкова справа № 161/2019.

12 серпня 2019 року до спадкової справи № 161/2019 долучено заяву спадкоємиці першої черги ОСОБА_3 - дочки спадкодавця від другого шлюбу про прийняття спадщини за законом до майна, неохопленого заповітом, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4

12 серпня 2019 року до спадкової справи № 161/2019 долучено заяву колишньої дружини спадкодавця ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за вказаною адресою.

15 серпня 2019 року державний нотаріус Третьої дніпровської нотаріальної контори Крупська Л. В. видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі колишній дружині ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за вказаною адресою.

Позивач зазначав, що постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 вересня 2019 року державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупська Л. В. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

У вказаній постанові нотаріуса зазначається, що відповідно до статті 71 Закону України "Про нотаріат", розділу II, глави II, пункту 1.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , у разі смерті одного із подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Державний нотаріус зазначила, що видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за вказаною адресою, є неможливим.

Вважав, що житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є особистою власністю його батька ОСОБА_4, у зв`язку із чим він вимушений звертатися до суду за захистом своїх спадкових прав, як спадкоємець за заповітом, якому померлий батько заповідав спірний житловий будинок у цілому.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку А-1 (загальна площа - 35,3 кв. м, житлова площа - 18,9 кв. м), сарай тимчасовий Д, убиральня Г, споруди та мостіння № 1-11, І, без урахування житлового будинку В-2 і гаражу Е.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з яким вона перебувала у шлюбі з 14 квітня 1990 року до 29 серпня 2017 року. До реєстрації шлюбу вони проживали фактично разом однією сім`єю, мали сумісний побут, складали гроші. Шлюб зареєстрували після народження спільної доньки ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначала, що після його смерті відкрилася спадщина, яка складалась з частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який було придбано під час шлюбу, та вважає цей житловий будинок спільним майном подружжя. Незважаючи на той факт, що власником даного житлового будинку по документах був покійний ОСОБА_4, цей будинок було придбано нею та померлим у шлюбі 02 листопада 1990 року.

Спадкоємцями першої черги за законом є діти померлого ОСОБА_4 : ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Померлий ОСОБА_4 на момент смерті у шлюбі не перебував.

Посилалася на те, що 12 серпня 2019 року вона звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя після померлого колишнього чоловіка ОСОБА_4

15 серпня 2019 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. їй відмовлено у посвідченні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що у неї відсутні документи, які підтверджують державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок.

Зазначене стало причиною звернення до суду із цим позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд:

- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2021 року у складі судді Мащука В. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку А-1 (загальна площа - 35,3 кв. м, житлова площа - 18,9 кв. м), сарай тимчасовий Д, убиральня Г, споруди та мостіння №1-11, І, без урахування житлового будинку В-2 і гаражу Е.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Районний суд вважав доведеним факт, що у 1989 році ОСОБА_4 набув внаслідок продажу спільної сумісної власності, набутої в період шлюбу з ОСОБА_7, грошові кошти, про що свідчить досліджений в судовому засіданні попередній договір купівлі-продажу домоволодіння, укладеного у 1989 році подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_9, а також підтверджений в судовому засіданні свідком ОСОБА_7 . Районний суд взяв до уваги копію ощадної книжки ОСОБА_4 станом на 03 травня 1990 року, у якій зазначено, що на його рахунку в Ощадному банку знаходились кошти у сумі 13 597, 29 карбованців.

З огляду на зазначене та враховуючи інші докази у справі, суд вважав, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, хоча і було придбано в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2, однак за кошти, які були одержані ОСОБА_4 від продажу домоволодіння, що належало йому та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, відтак, є його особистою приватною власністю.

Районний суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом після батька ОСОБА_4 на спірне спадкове майно підлягає задоволенню. Натомість, у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння суд відмовив у зв`язку із встановленням в судовому засіданні факту придбання померлим ОСОБА_4 спірного домоволодіння за особисті кошти, які були набуті ним до укладення шлюбу з нею.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не наведене належного правового обґрунтування позову, враховуючи, що відбулась зміна, зокрема, площі житлового будинку літ. А-1 на території спірного домоволодіння; не конкретизовано за рахунок чиїх коштів здійснювались ремонтні та будівельні роботи щодо спірного будинку літ. А-1, відповідні докази суду не надані.

Також позивачем не заявлено вимоги щодо визначення ідеальних часток у праві власності на спірне домоволодіння, враховуючи, що у домоволодінні здійснений значний обсяг будівельних і ремонтних робіт та на частину спірного домоволодіння претендує ОСОБА_2 .

Враховуючи, що спірний житловий будинок придбаний ОСОБА_4 02 листопада 1990 року, суд застосував до правовідносин, які виникли між сторонами норми КпШС України (2006-07) 1969 року.

Щодо зустрічного позову, то апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не наведено детального обґрунтування, вичерпного переліку об`єктів, їх опису, які були придбані, покращені, побудовані на території спірного домоволодіння за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з урахуванням часу фактичного припинення сімейних стосунків, приймаючи до уваги, що у судових засіданнях відповідне належне обґрунтування ОСОБА_2 не наводилось, вказані обставини не були предметом дослідження та доказування у суді першої інстанції, суд вважав зустрічний позов необгрунтованим та передчасним.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не конкретизовано час фактичного припинення сімейних відносин з ОСОБА_4, що, враховуючи проведення будівельних та ремонтних робіт на території спірного домоволодіння, не дозволяє зробити достовірний висновок щодо обсягу будівель, споруд, перебудов, ремонтних робіт у вказаному домоволодінні на час фактичного припинення сімейних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Також суд взяв до уваги, що у рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропертовська від 18 липня 2017 року у справі № 200/7474/17 про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 зазначено, що позивачка в позові вказувала, що сторони "давно мешкають окремо одне від одного, не ведуть спільного господарства".

Суд зазначив, що сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з іншими позовами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року скасувати, залишити в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2021 року.

За змістом касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, ОСОБА_1 оскаржує постанову апеляційного суду лише в частині його позовних вимог.

ОСОБА_2 судові рішення не оскаржує. Отже, в частині вирішення зустрічного позову Верховний Суд судове рішення не переглядає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районний суд врахував наявні у матеріалах справи докази та досліджену у судовому засіданні справу № 200/7474/17 про розірвання шлюбу, дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Натомість, суд апеляційної інстанції скасував правильне по суті судове рішення і зазначив, що відповідно до норм КпШС України (2006-07) спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Посилається на те, що факт придбання майна у шлюбі не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю. Вважає, що ним спростовано презумпцію спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.

Зазначає, що після відкриття апеляційного провадження він не отримував відповідну ухвалу та апеляційну скаргу з додатками, про дату та час слухання справи повідомлений не був, про наявність відкритого апеляційного провадження дізнався 26 червня 2022 року від свого представника. З огляду на зазначене, він був позбавлений права своєчасно подати відзив на апеляційну скаргу із запереченнями щодо неї.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 та постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 11 листопада 2020 року у справі № 757/4383/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка дала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дрозд Р. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми КпШС України (2006-07) та вважав, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Посилається на те, що доводи заявника про позбавлення його права на подання відзиву на апеляційну скаргу спростовуються матеріалами справи

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є сином ОСОБА_4, ОСОБА_7 (том 1, а. с. 11, 167 зворот).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 (том 1, а. с. 196).

У довідці Виконавчого комітету Гвардійської селищної ради народних депутатів Сімферопольського району Кримської області від 17 жовтня 1983 року, зазначено, що ОСОБА_7 мешкає в АДРЕСА_2 та є забудовником за даною адресою на підставі справи № 94 - 1983 р. по відведенню земельної ділянки під забудову садиби (том 1, а. с. 31, том 2, а. с. 73).

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 13 грудня 1988 року державним нотаріусом Сімферопольської державної нотаріальної контори Кримської області, на підставі статті 22 КЗпШ УРСР та відповідно до заяви подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4, які мешкають в АДРЕСА_2, у загальному спільному майні подружжя придбаному ними в період шлюбу, право власності на 1/2 частини належить ОСОБА_4 . Спільне майно подружжя, право власності на яке посвідчується у вказаній частці складається з незакінченого будівництвом житлового будинку з виконанням будівельних робіт на 80%, яке знаходиться в АДРЕСА_2, який значиться за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про забудову садиби у сільських населених пунктах УРСР, виданого 14 жовтня 1983 року за № 94 виконкомом Сімферопольського району Кримської області (том 2, а. с. 64).

У свідоцтві про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, забудовником за адресою: АДРЕСА_3, була ОСОБА_7 . Відповідно до відмітки проставленої у свідоцтві, 13 грудня 1988 року за р. № 1-2083 Сімферопольської районної держнотконтори видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаного будинку на ім`я ОСОБА_4 (том 2, а. с. 67-68).

Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 13 березня 1989 року (договір нотаріусом не посвідчено), ОСОБА_11 та ОСОБА_4, які мешкають за адресою: АДРЕСА_2 та Куртбединов Февзі і Сейтасанова Рузіє, склали договір купівлі-продажу будинку, за яким ОСОБА_7 продала будинок на АДРЕСА_2, на суму 33 000 карбованців (том 1, а. с. 30).

Згідно з договором купівлі-продажу будинку від 23 червня 1990 року (договір нотаріально не посвідчено) на АДРЕСА_1, ОСОБА_12 продала ОСОБА_4 будинок на АДРЕСА_1, договір укладено на суму 4 500 карбованців, 500 карбованців покупець повинен був передати покупцю при оформленні будинку (том 1, а. с. 118,178-179).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року ОСОБА_4 купив у ОСОБА_12 жилий глинобитний будинок А-І, жилою площею 24,9 кв. м, уборна Б дощата, огорожі № І, 2, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Будинок придбано за 5 000 карбованців (том 1, а. с. 32-33).

Згідно з технічним паспортом від 9 липня 1990 року на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 зазначений будинок в цілому належав ОСОБА_4 (том 1, а. с. 107-110, 168-171).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 квітня 1991 року, посвідченого Секретарем виконкому Гвардійської селищної Ради народних депутатів, ОСОБА_4 і ОСОБА_7 продали ОСОБА_9 цілий житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 . Житловий будинок належить ОСОБА_7 та ОСОБА_4 по 1/2 частині. Житловий будинок продано за 19 000 карбованців (том 1, а. с. 34-36, том 2, а. с. 79-80).

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 14 листопада 1989 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 11 липня 1989 року зроблено запис № 340 (том 1, а. с. 37).

Відповідно до копії ощадної книжки рахунок № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 станом на 03 травня 1990 року на рахунку останнього було 13 597,29 карбованців (том 1, а. с. 39).

У Акті від 14 червня 2019 року, складеному інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5, зазначено, що на час складення акту домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 складається з житлового будинку лі. А-1 : загальною площею 35,3 кв. м, житловою площею 18,9 кв. м; житлового будинку літ. В-2: загальна площа - 113,4 кв. м житлова площа - 48,1 кв. м (збудований без документів, що дають право на виконання будівельних робіт); літ. Е - гараж (збудований без документів, що дають право на виконання будівельних робіт); літ. Д - сарай тимчасовий; літ. Г - убиральня; споруди та мостіння № 1-11, І. (том 1, а. с. 23-24, 180-181).

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб 14 квітня 1990 року у Бабушкінському районному у м. Дніпропетровську відділі запису актів цивільного стану виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, актовий запис № 410 (том 2, а. с. 15).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2017 року шлюб, укладений у Бабушкінському районному у м. Дніпропетровську відділі запису актів цивільного стану виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровськ, актовий запис № 410 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано (справа № 200/7474/17).

При цьому, зазначеним судовим рішенням встановлено, що спору про поділ спільно нажитого майна немає (том 1, а. с. 70).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років, про що 02 квітня 2019 року складено відповідний актовий запис № 750 (том 1, а. с. 10, 177 зворот).

10 червня 2004 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., відповідно до якого він на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належний йому житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповідає ОСОБА_1 (том 1, а. с. 12, 166 зворот).

07 березня 2019 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 161/2019 рік щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 161).

07 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 (том 1, а. с. 162).

Відповідно до відповіді Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської обласної ради (далі - КП "ДМБТІ" ДОР) від 19 червня 2019 року за № 8887, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1, містяться відомості про право власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-4980, зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записано в реєстрову книгу № 172 за реєстровим № 147. Загальна площа по літ. А - 1 складає - 52,5 кв. м, житлова площа - 24,9 кв. м. В матеріалах інвентаризаційної справи, відомості про самочинне будівництво, перепланування відсутні (том 1, а. с. 174 зворот).

12 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Третьої дніпровської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки це спадкове майно було набуто спадкодавцем під час зареєстрованого шлюбу (том 1, а. с. 192).

12 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої дніпровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а саме - майна, яке не охоплене заповітом, після смерті батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 194 зворот).

06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину цілого будинку за адресою: АДРЕСА_1, за заповітом на його ім`я після смерті батька ОСОБА_4 (том 1, а. с. 200).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В. від 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в цілому, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 (том 1, а. с. 25, 202).

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В. від 15 серпня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 колишнього чоловіка - ОСОБА_4 (том 1, а. с. 69,199).

У домовій книзі для прописки громадян, які мешкають в буд. АДРЕСА_5 ОСОБА_4 за вказаною адресою зареєстрований з 2003 року (том 1, а. с. 247-248).

Згідно з копією домової книги для прописки громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 249-252).

Відповідно до переліку будівельних матеріалів та квитанцій доданих до них ОСОБА_1 на переобладнання житлового будинку А-1 витрачено 76 704 грн (том 2, а. с. 85-95).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Положеннями статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Встановлено, що 10 червня 2004 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., відповідно до якого на випадок своєї смерті він зробив розпорядження про те, що належний йому житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповідає ОСОБА_1 .

При цьому спірний будинок (жилою площею 24,9 кв. м) набуто спадкодавцем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, укладеного ним з ОСОБА_12 .

Судами встановлено, що на момент придбання спірного житлового будинку (02 листопада 1990 року) ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, укладеним 14 квітня 1990 року.

Звертаючись до суду ОСОБА_1, посилаючись на заповіт від 10 червня 2004 року, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вважав, що спірне домоволодіння було особистою приватною власністю його батька - ОСОБА_4, оскільки було придбане за його особисті кошти.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у ній документи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив всі обставини справи та дійшов суперечливих висновків щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі питання щодо набуття майна ОСОБА_4 регулюється положення КпШС України (2006-07) (тут і далі в редакції 1990 року), а питання спадкування - ЦК України (435-15) 2003 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного майна особистою власністю спадкодавця ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 права власності на нього в порядку спадкування за заповітом.

Суд апеляційної інстанції скасував вказане рішення районного суду та відмовив як у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, так і зустрічного позову ОСОБА_2 (у цій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються). Отже, апеляційним судом спір по суті не вирішено, спірні відносини сторін не урегульовано. Тобто, за визначенням, "суд не відбувся".

У силу процесуальних повноважень, визначених для суду касаційної інстанції у статті 400 ЦПК, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити власне судове рішення з метою вирішення спору, з огляду на таке.

Висновки апеляційного суду, як уже зазначалося, є взаємосуперечливими. Так, суд апеляційної інстанції одночасно зазначив, що обидва позови є необґрунтованими, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з іншими позовами і тут же вказав, що первісний позов ОСОБА_1 є передчасним.

Юридичні терміни "необґрунтований" і "передчасний" позови мають різний, взаємовиключний характер і правові наслідки, оскільки передчасність позову, з однієї сторони, начебто, дає можливість пред`явити такий саме позов з належними доказами, а, з іншої сторони, такий саме позов буде означати "тотожний позов", що забороняється пред`являти в силу імперативної вимоги ЦПК України (1618-15) .

Крім того, Верховний Суд не погоджується із доводами відзиву представника ОСОБА_2 - адвоката Дрозда Р. Ю. на касаційну скаргу ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції достовірно виходив із того, що спірний будинок є майном подружжя: ОСОБА_4 (спадкодавця) і ОСОБА_2 .

У цій частині висновки апеляційного суду також є суперечливими.

Так, апеляційний суд послався на норми КпШС України (2006-07) , яким регулювалися правовідносини набуття майна подружжям у 1990 році. Разом з тим, апеляційний суд не робив висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя, оскільки зазначив, що ОСОБА_2 не довела своїх позовних вимог. Тут же апеляційний суд зазначив, що в описовій частині заочного рішення суду про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 позивачка ОСОБА_2 зазначала, що вони тривалий час не підтримують сімейно-шлюбних відносин. Верховний Суд зазначає, що з правової точки зору вказаний висновок позбавлений правового сенсу, оскільки преюдиційність обставин встановлюється, не змістом позовної вимоги, не описовою частиною рішення суду, а висновками, які суд зробить у мотивувальній частині рішення суду після дослідження та правової оцінки всіх доказів у справі.

Даючи оцінку первісному позову ОСОБА_1, апеляційний суд вже, по суті, спростував вказані вище свої висновки щодо позову ОСОБА_2 і зазначив, що ОСОБА_1 не заявив вимог про визначення ідеальних часток у праві власності на спірне домоволодіння, так як на частину претендує ОСОБА_2 . Але тут же зазначив, що ОСОБА_1 не довів своїх вимог на весь будинок, враховуючи здійснені переобладнання, здійснені будівельні та ремонтні роботи.

Тому є незрозумілим, чи визнав апеляційний суд спірний будинок особистим майном померлого ОСОБА_4, чи майном подружжя.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний у мотивувальний частині зазначити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу сторін. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 у первісному позові і районний суд виходили з того, що ОСОБА_4 (спадкодавець) за власні кошти придбав спірний будинок у 1990 році, що ОСОБА_1 у поясненні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 (том 3, а. с. 61-66) підтвердив, апеляційний суд у порушення наведеної імперативної норми процесуального права взагалі цим доводам і аргументам не надав жодної правової оцінки.

Зазначаючи, що позови є необґрунтованими, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з іншими позовами, апеляційний суд не звернув уваги на положення статей 12, 13, 43, 49 ЦПК України, згідно з якими позивач на власний розсуд розпоряджається своїми диспозитивними правами. ОСОБА_1, як спадкоємець, пред`явив позов про визнання права власності у порядку спадкування. Відмовивши йому у цьому позові і вказавши, що він має пред`явити якийсь інший позов, не вказавши який саме, апеляційний суд не звернув уваги, що спадкоємець може визнати своє право на спадкування лише позовною вимогою про право власності у порядку спадкування. Будь-який інший позов буде неналежним способом судового захисту. Але такого позову ОСОБА_1 уже не зможе пред`явити через імперативну вимогу до тотожного позову (пункт 2 частини першої статті 186 ЦПК). Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову, чи заявлення вимоги на меншу частку спадщини, не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов. Тобто ОСОБА_1 перекрито шлях для захисту своїх прав як спадкоємця.

Доводи касаційної скарги про позбавлення ОСОБА_1 права своєчасно подати відзив на апеляційну скаргу із запереченнями щодо неї не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки спростовані матеріалами справи. Зокрема, судове засідання, призначене на 12 липня 2022 року було відкладено за заявою ОСОБА_1 від 27 червня 2022 року, 10 серпня 2022 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Дейчман Т. М. подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи, 07 вересня 2022 року - подано пояснення позивача, 04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 та його представник були присутні у судовому засіданні, відтак, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 був обмежений у доступі до правосуддя.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції не відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного, об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи вищевикладене судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, а справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в частині первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.