755/6771/18 Про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними - 07.06.2023 Прийняття

треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська місцева прокуратура № 4 (Дніпровська окружна прокуратура міста Києва), Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів:

Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська місцева прокуратура № 4 (Дніпровська окружна прокуратура міста Києва), Комунальне підприємство "Керуюча компанія

з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 1981 року проживає у квартирі

У вказаній квартирі також проживала матір позивача, ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Квартиру отримувала бабуся позивача, ОСОБА_6, на підставі ордера від 08 квітня 1981 року № 1683. Після подання документів на приватизацію цього житла позивач отримав відповідь, що квартира АДРЕСА_2 вже продана, а її власником є ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру йому як єдиному її користувачу у встановленому законом порядку приватизації державного житлового фонду не видавалось, і фактично право власності на нерухоме майно набуте ним не було.

ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на статі 203, 215, 236 ЦК України (435-15) , просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року, укладений між ним

і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за реєстровим номером 715 та зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (далі - БТІ) 05 травня 2010 року у реєстровій книзі № д.393-112 за реєстровим номером 23794; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим номером 13605.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване недоведеністю того, що первинна реєстрація права власності позивача на спірну квартиру в порядку приватизації у 1996 році не відбувалась, та відсутністю доказів того, що ОСОБА_1 не укладав 15 квітня 2010 року договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого відповідач ОСОБА_3 набув та зареєстрував право власності на квартиру в БТІ. Той факт, що позивач на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року відбував покарання в колонії, суд не взяв до уваги як достатню підставу для визнання правочину недійсним, оскільки доказів того, що підпис на цьому договорі від імені ОСОБА_1 не належить йому, не надано і сторона позивача відмовилась від клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Аналізуючи підстави позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2017 року, районний суд визнав, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, адже добросовісно та відкрито користується цим майном, і при оформленні правочину нотаріус здійснював перевірку необхідних даних, в тому числі і щодо реєстрації правовстановлювального документа за продавцем в БТІ. Доказів того, що відповідач була знайома з позивачем, мала інформацію з питань оформлення права власності на спірну квартиру у 1996 році чи інформацію щодо укладення договору купівлі-продажу спірної квартири у 2010 році суду, не надано. Сама по собі реєстрація місця проживання позивача у спірній квартирі не може бути доказом чи підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 20 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2

і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим номером 13605.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по

881,00 грн сплаченого судового збору з кожного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року є нікчемним в силу закону, а тому визнавати його недійсним немає необхідності, оскільки нотаріус не вчиняв 15 квітня 2010 року посвідчення цього договору, а за вказаним реєстровим номером міститься запис про вчинення іншої нотаріальної дії в інший день, яка не пов`язана з будь-яким договором купівлі-продажу спірної квартири.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року

є нікчемним, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 20 грудня 2017 року договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не був власником квартири АДРЕСА_2 до її відчуження на підставі нікчемного правочину на користь ОСОБА_3, ця квартира не передавалась йому у власність в порядку приватизації та відносилась до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, тому, на переконання колегії суддів, у спірних правовідносинах немає підстав для застосування віндикації як належного, достатнього, дієвого, результативного і ефективного способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 травня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин потрібно застосовувати статтю 388 ЦК України та встановити добросовісність набуття ОСОБА_2 квартири у власність, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Доводи інших учасників справи

05 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко І. А. подав до Верховного Суду заяву, у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року представнику

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.

14 грудня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська місцева прокуратура № 4 (Дніпровська окружна прокуратура міста Києва), КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2017 року.

В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 13 грудня

2021 року не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у заяві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

На підставі ордера № 1683, виданого 08 квітня 1984 року Бюро по обміну житлової площі виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів ОСОБА_6 на сім`ю із двох осіб: їй та дочці, ОСОБА_5, була надана в користування однокімнатна квартира

ОСОБА_7 є матір?ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, сформованого 29 грудня 2017 року Дніпровським РВ ГУ ДМС України в м. Києві, місце проживання ОСОБА_1 починаючи з 05 лютого 1982 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року

у справі № 1-701 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, та призначено йому покарання - 1 рік позбавлення волі.

15 квітня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за реєстровим номером 715 та зареєстрований в БТІ 05 травня 2010 року у реєстровій книзі № д.393-112 за реєстровим номером 23794, за умовами якого позивач передав (продав)

у власність відповідача квартиру під

АДРЕСА_2, яка складається з однієї кімнати загальною площею 29,70 кв. м, житловою площею 14, 40 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

Згідно з інформаційною довідкою від 20 грудня 2017 року КВ-2017 № 33036, виданою БТІ на запит приватного нотаріуса КМНО Падалка Р. О., за даними реєстрових книг бюро, квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року, зареєстрованого в бюро 05 травня 2010 року, записаного в реєстровій книзі д.393-112.

20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим

номером 13605, за умовами якого право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_2 .

Право власності на квартиру на підставі вказаного договору купівлі-продажу було зареєстроване за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно

20 грудня 2017 року, номер запису про право власності 24061916, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14444843800000.

Відповідно до розпорядження КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва" від 19 січня 2018 року

№ 8 начальник ЖЕД-408 із 01 лютого 2018 року мав змінити договір найму та відкрити особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири

АДРЕСА_2 у зв`язку із смертю попереднього квартиронаймача та укласти з позивачем договір про надання послуг

з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на вказану квартиру. Такий договір № Н-61/7 укладено 19 березня 2018 року.

14 березня 2018 року позивач звернуся до органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про передання йому

у приватну власність квартири АДРЕСА_2

в порядку Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Із листа Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації

від 21 березня 2018 року випливає, що орган приватизації житла не здійснював оформлення документів на приватизацію спірної квартири

і свідоцтва про право власності на зазначену квартиру не видавав.

На виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року про витребування доказів Київський державний нотаріальний архів Головного територіального управління юстиції у м. Києві 09 січня та

01 березня 2019 року повідомив суд про те, що станом на дату надання відповідей документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. на державне відповідальне зберігання від створеної з цього питання робочої групи (Експертної комісії) ГТУЮ у м. Києві не передані.

На виконання ухвали та запиту суду першої інстанції Головне територіальне управління юстиції у м. Києві надало відповідь від 22 березня 2019 року

№ 3797/4-19, відповідно до якої члени Експертної комісії ГТУЮ у м. Києві оглянули документи нотаріального діловодства приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л., які не передавалися до Київського державного нотаріального архіву, та в результаті огляду було установлено, що відповідно до справи № 02-33 том № 1 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" за 2010 рік, 15 квітня 2010 року наявні записи про вчинені нотаріальні дії із реєстрового номеру 367 до реєстрового номеру 387. 09 червня 2010 року за реєстровим номером 715 наявний запис про нотаріальну дію, яка не пов`язана з будь-яким договором купівлі-продажу квартири. У справі № 02-03, том № 2 "Договори відчуження квартир та документи, на підставі яких вони посвідчувались" за період з 15 квітня

2010 року до 22 червня 2010 року, договору за реєстровим номером 715 від 15 квітня 2010 року немає.

Начальник Управління з питань нотаріату ГТУЮ у м. Києві вказав, що надати копію договору купівлі-продажу квартири та копії документів, на підставі яких він посвідчувався, не можливо, оскільки таких документів у справах нотаріуса немає.

Згідно з відповіддю Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України від 25 січня 2019 року, отриманою на адвокатський запит представника позивача, ОСОБА_1 в період з 17 жовтня 2009 року до

14 червня 2010 року відбував покарання в Березанській виправній колонії

№ 95 відповідно до вироку Деснянського районного суду міста Києва

від 22 вересня 2009 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок щодо застосування частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим

у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так

і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц (провадження № 61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі

№ 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19), від 22 липня 2021 року

у справі № 760/12445/18 (провадження № 61-19302св19).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але

й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника

з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Установивши, що позивач у визначеному законом порядку приватизації житла не набув права власності на спірну квартиру, проте є її законним наймачем (користувачем), взявши до уваги, що договір купівлі-продажу квартири від

15 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, нотаріально не посвідчувався, тобто є нікчемним (у цій частині рішення суду не оскаржується), апеляційний суд дійшов правильного висновку, що укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 20 грудня 2017 року договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим номером 13605, є недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 не мав права на його укладення.

Аргументи заявника про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 388 ЦК України, є безпідставними оскільки позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди та необхідності переоцінки доказів заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аоскаржуване судове рішення

в оскаржуваній частині - без змін, тому що підстав для його скасування немає.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська місцева прокуратура № 4 (Дніпровська окружна прокуратура міста Києва), Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2017 року недійсним залишити без змін.