932/7660/21 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння - 07.06.2023 Прийняття

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів:

Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М. С., про визнання недійсними договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності 66/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С., за реєстровим номером 6101.

ОСОБА_2 належить 34/100 частини вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів 18 січня 1994 року, згідно з розпорядженням № 2/195-94, зареєстрованого в КП ДМБТІ та записано в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 26.

У 1995 році ОСОБА_1 емігрував з України та постійно проживав

у США, з того часу в Україну не повертався. ОСОБА_2 емігрувала

з України на постійне місце проживання до США у 2014 році, і з того часу до України не поверталась.

У 2020 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало відомо, що право власності на квартиру було незаконно переоформлено на іншу особу - ОСОБА_3 . Цю інформацію позивачі дізнались з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначали, що протягом листопада - грудня 2019 року щодо спірної квартири вчинено декілька реєстраційних дій, а саме:

19 листопада 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності на 1/1 частину квартири за ОСОБА_1 на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С., за реєстровим номером 6101, та свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2, виданого 19 листопада 2019 року, за реєстровим номером 861. Отже ОСОБА_1 став одноосібним власником квартири (частка 1/1).

06 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на 1/1 частину спірної квартири за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С. за реєстровим номером 904.

Позивачі вважали, що реєстрація права власності на належну їм квартиру була проведена незаконно, а отже, це майно вибуло з їх володіння всупереч законодавству України та поза їх волею, оскільки ОСОБА_1, перебуваючи весь час за кордоном, нікого не уповноважував та не видавав довіреності на отримання дубліката договору купівлі-продажу, яким посвідчено його право власності на 66/100 частин спірної квартири. Також позивачі вважали, що нотаріус незаконно видав особі, яка іменувала себе як ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину на 34/100 частини квартири, після смерті ОСОБА_2 . Вказували, що ОСОБА_2 жива, проживає постійно на території США. Свідоцтво про її смерть

є підробленим, оскільки воно видане на території російської федерації, однак ОСОБА_2 ніколи там не перебувала. Крім того, ОСОБА_1 не уповноважував нотаріуса на оформлення та видачу свідоцтва про право на спадщину, не просив проводити державну реєстрацію зміни розміру часток спірної квартири, не укладав договору купівлі-продажу квартири із

ОСОБА_3 тощо.

На думку позивачів, квартира загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 вибула з володіння власників поза їх волею.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від

19 листопада 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., зареєстроване в реєстрі за номером 861;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., за реєстровим номером 904;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 та витребувати цю частку квартири з незаконного володіння ОСОБА_3 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 34/100 частини квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 та витребувати цю частку

з незаконного володіння ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від

11 квітня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від

19 листопада 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., зареєстроване в реєстрі за номеро 861.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 34/100 частини квартири загальною площею

110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 34/100 частини квартири, загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір

у розмірі 1 816, 00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками спірної квартири, жодних правочинів щодо відчуження вказаного майна не вчиняли, майно вибуло з володіння поза їх волею, а отже, підлягає захисту порушене право шляхом витребування вказаного майна у відповідача.

Визнання недійсним договору купівлі-продажу не є належним способом захисту порушеного права.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину, суд першої інстанції зробив висновок про те, що це свідоцтво видане особі, яка не мала права на спадкування. ОСОБА_2 (спадкодавець) є живою, а свідоцтво про її смерть отримано з порушенням встановленого порядку.

Щодо вимог про визнання права власності суд першої інстанції зазначив, що позивачі не позбавлені можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках, коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власників поза їх волею,

а тому пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає нормам закону.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

09 вересня 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що "позивачі не позбавлені можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна", не відповідає як нормам матеріального права, так

і обставинам справи, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув та

в оскаржуваном судовому рішенні застосував норми права, а саме статі 387, 388, 392 ЦК України (435-15) , без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від

14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, де зазначено, що

"за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України,

є неефективними".

Заявник також вказує, що, вирішуючи позовні вимоги в частині витребування спірної квартири, суди неправильно застосували статтю 388 ЦК України, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначені об?єкти, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц.

Заявник вказує, що обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року від представника ОСОБА_1

і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що факт того, що позивачі є власниками спірної квартири, визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву; ці обставини не підлягають доказуванню, а тому аргументи заявника про порушення судами норм процесуального права при дослідженні оригіналів доданих до позову доказів є безпідставними. Позивачі надали належним чином завірені копії документів до суду та відповідачу. Майно позивачів вибуло із власності не

з їхньої волі іншим шляхом, відповідно, спірна квартира має бути саме витребувана із власності відповідача на користь позивачів.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі № 932/7660/21.

09 листопада 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року

в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М. С., про визнання недійсними договору купівлі-продажу, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині

в касаційному порядку не переглядаються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С. за реєстровим номером 6101, належить на праві власності 66/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою КП "Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 26 лютого 2020 року № 4088 право власності на частку майна у розмірі 66/100 частин спірної квартири зареєстроване за ОСОБА_1 та записане в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 27.

Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Виконкомом міської Ради народних депутатів 18 січня 1994 року згідно з розпорядженням № 2/195-94, підтверджено, що ОСОБА_2 є власником 34/100 частин квартири

Право власності ОСОБА_2 на 34/100 частини цієї квартири зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записане в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 26.

У 1995 році ОСОБА_1 емігрував на постійне місце проживання до США і з того часу до України не повертався. У вересні 1995 року

ОСОБА_1 отримав візу на проживання у США.

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01 лютого 2022 року

№ 02-13/3/109/2022 інформація про перетинання державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 станом на 11 год. 00 хв.

04 лютого 2022 року в інформаційно-телекомунікаційній системі "Гарт-1" не виявлена.

ОСОБА_2 емігрувала до США у 2014 році і з того часу до України також не поверталась.

Згідно з довідкою Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України громадянка України

ОСОБА_2 востаннє здійснювала виїзд через державний кордон України 11 травня 2014 року о 13 год. 35 хв. 46 сек. в пункті пропуску для повітряного сполучення "Дніпро" рейсом № 436 "Дніпропетровськ - Стамбул".

Згідно з відповіддю Шевченківського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС

у Дніпропетровській області на адвокатський запит від 11 лютого 2022 року № 64/1211-22 ОСОБА_2 у зв`язку з обміном паспорта громадянина срср зразка 1974 року отримала паспорт громадянина України серії

НОМЕР_1, який виданий Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України

в Дніпропетровській області 20 лютого 1997 року.

08 жовтня 2019 року до Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Новікова Л. В. зареєструвала заяву про прийняття спадщини у реєстрі за номером 1-1991: зазначено, що особу

ОСОБА_1 встановлено, дієздатність перевірено, підпис заяви зроблено у присутності нотаріуса.

08 жовтня 2019 року державний нотаріус Новікова Л. В. посвідчила нотаріальну довіреність від імені ОСОБА_1 на представництво інтересів під час оформлення його спадкових прав на ім`я повіреного - ОСОБА_5 . Довіреність підписана ОСОБА_1 та зареєстрована в реєстрі за номером 1-1992.

19 листопада 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М. С. видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на

34/100 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2019 року приватний нотаріус Царейкіним М. С. створив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис

з відкриттям розділу, про право власності на спірну квартиру в цілому

(частка 1/1) за ОСОБА_1 . Підставою для внесення запису про право власності на частку ОСОБА_1 (66/100) став дублікат договору-купівлі продажу, серія та номер НОВ 412236/р, виданий

05 листопада 2019 року, видавник - державний нотаріус Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області. Підставою для внесення запису про право власності на частку ОСОБА_2 (34/100) стало свідоцтво про право на спадщину, серія та номер НОВ 046072/р. № 861, видане 19 листопада 2019 року приватним нотаріусом Царейкіним М. С.

Дублікат договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року отримав представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на підставі довіреності від невстановленого ОСОБА_1, за даними паспорта

Згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49752659 від 19 листопада 2019 року, право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 (розмір частки 1/1).

06 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого

ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С. за реєстровим номером 904. У цей же день нотаріус провів державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50073056 від 06 грудня 2019 року, та зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, реєстровий номер 904, особу ОСОБА_1 встановлено за паспортом, серія та номер якого належать ОСОБА_2 . При цьому особа, яка діяла від імені

ОСОБА_1, особисто була присутня під час укладання договору, підписала його за ОСОБА_1 . Нотаріус вказує, що особу ОСОБА_1 встановлено, його дієздатність та належність йому квартири перевірено.

Окрім того, за фактом незаконного заволодіння квартирою позивачів були внесені відповідні відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040640002403 від 31 жовтня

2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146, частиною третьою статті 190 КК України.

Матеріалами досудового розслідування встановлено, що група невстановлених осіб шахрайським шляхом, за попередньою змовою, заволоділи майном, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

а саме квартирою АДРЕСА_1, чим завдали потерпілим матеріальної шкоди.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК Українивласник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Первісний власник може заявити вимогу про витребування майна лише

в тому разі, якщо він (первісний власник) зареєстрував своє право власності. Проте "витребування майна" не є наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності наступним власником.

У разі укладення договору купівлі-продажу особою, яка не мала права на його укладення, такий договір може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивачі заявили вимогу про витребування квартири, задоволення якої повністю поновлює їх право власності.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс12).

Установивши, що ОСОБА_1 не укладав договір купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, оскільки від імені продавця діяла інша особа, яка не мала права відчужувати спірну квартиру, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння (власності) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти волі власників та без відповідної правової підстави, а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння з визнанням права власності на неї за позивачами, оскільки таке право позивачів не визнається відповідачем.

У цій справі встановлено, що спадщина у вигляді 34/100 частин спірної квартири не відкривалась, тому суди зробили правильний висновок про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 листопада 2019 року.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року.