604/646/23 Про визнання укладеним договору оренди землі на новий строк та визнання відсутнім права оренди - 31.01.2025 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року під головуванням судді Сидорак Г. Б., додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року під головуванням судді Сидорак Г. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2024 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Гірський Б. О., Хома М. В., у справі за позовом Фермерського господарства "Золотий жайвір" до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Агро Остап`є" про визнання укладеним договору оренди землі на новий строк та визнання відсутнім права оренди,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року Фермерське господарство "Золотий жайвір" (далі - ФГ "Золотий жайвір") звернулося до суду з позовом, в якому просило: визнати відсутніми та припинити право оренди Фермерського господарства "Агро Остап`є" (далі - ФГ "Агро Остап`є") щодо земельної ділянки, яка є предметом договору оренди від 15 березня 2016 року; визнати укладеним на новий строк договір оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ "Золотий жайвір".

В обґрунтування вимог вказувало, що 15 березня 2016 року ФГ "Золотий жайвір" та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі № 2/116 строком на 7 років. За місяць до закінчення строку договору позивач, дотримуючись вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомило про намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договору оренди щодо земельної ділянки, а також надало відповідачу проєкт договору оренди землі. Відповіді від орендодавця орендар не отримав та продовжив користуватися земельною ділянкою. Проте, в травні 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_1, не надіславши лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди землі на новий строк, не витребувавши земельну ділянку від позивача, у володінні якого вона перебувала, уклала договір оренди з іншим орендарем - ФГ "Агро Остап`є". На підставі цього договору в травні 2023 року державним реєстратором Збаразької міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про інше речове право - право оренди ФГ "Агро Остап`є" щодо земельної ділянки. Вважало, що ФГ "Золотий жайвір" як первинний орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, тому відповідачами порушено права позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 20 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Стягнув з ФГ "Золотий жайвір" на користь ФГ "Агро Остап`є" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Судовий збір відніс на рахунок ФГ "Золотий жайвір".

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що орендар не дотримався встановлених законом процедури і строків, а у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ФГ "Золотий жайвір", оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури та за наявності волевиявлення сторін.

Крім того, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, а тому підлягав стягненню з позивача на користь відповідача ФГ "Агро Остап`є".

Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 29 вересня 2023 року понесені судові витрати ФГ "Золотий жайвір" на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн поклав на позивача.

Суд першої інстанції, враховуючи, що у задоволенні позову суд відмовив, тому не вбачав підстав для стягнення з відповідачів судових витрат на користь позивача.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ФГ "Золотий жайвір" на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року задовольнив частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційну скаргу ФГ "Золотий жайвір" на додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року залишив без задоволення.

Додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року залишив без змін.

Стягнув з ФГ "Золотий жайвір" на користь ФГ "Агро Остап`є" судові витрати на надання правової допомоги у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку у розмірі 4 000 грн.

Понесені ФГ "Золотий жайвір" судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний розгляд справи поклав на позивача.

Апеляційний суд виходив з того, що сторонами не досягнуто домовленості щодо змінених істотних умов договору, а тому в силу частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право орендаря на укладення договору оренди землі є припиненим.

Договір оренди землі зареєстрований 04 травня 2016 року, а тому саме 04 травня 2023 року строк дії даного договору слід вважати закінченим. Оскільки лист-повідомлення про укладення договору оренди землі позивачем надісланий ОСОБА_1 28 березня 2023 року, тому в цьому випадку місячний строк позивачем пропущений не був.

Крім того, основне рішення по суті справи не скасовано, а тому відсутні правові підстави для зміни розподілу судових витрат в суді першої інстанції.

Враховуючи складність справи та виконані роботи (надані послуги), апеляційний суд дійшов висновку, що сума, заявлена представником ФГ "Агро Остап`є" - адвокатом Хацкевичем Р. М., про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн є надмірно завищена, тому зазначені витрати слід зменшити до 4 000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2024 року ФГ "Золотий жайвір" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) у подібних правовідносинах.

Орендодавець до закінчення дії укладеного договору оренди повідомила позивача про небажання продовжувати дію договору, тобто заперечувала проти поновлення договору. Проте, позивач не пропонував поновлювати дію укладеного договору, а мав намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, процедура реалізації якого передбачена статтею 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) . ОСОБА_1 вільно реалізувала свої права, передбачені частиною першою статті 319 ЦК України, у спосіб передачі своєї земельної ділянки в оренду новому орендареві - ФГ "Агро Остап`є", тобто у спосіб, який був запропонований позивачем шляхом направлення їй листа з пропозицією укладення договору оренди землі на новий строк. При цьому, така поведінка орендодавця свідчить про зловживання та введення в оману позивача щодо дійсних намірів використання належної їй земельної ділянки після закінчення договору оренди, укладеного з позивачем, як зазначалось у її листах.

Враховуючи, що ФГ "Золотий жайвір" як первинний орендар мало переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, то в цьому випадку наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця-власника земельної ділянки (яка відмовляється укладати договір оренди на новий строк) та з боку наступного орендаря ФГ "Агро Остап`є" (який незаконно заволодів майном, правом оренди, шляхом реєстрації цього права).

Разом з тим, докази на підтвердження понесених судових витрат відповідачем, які подані до суду першої інстанції, іншим учасникам справи не надсилались.

Також, доказів на підтвердження сплати саме адвокату Хацкевичу Р. А. гонорару за надання правничої допомоги у цій справі, як і договору про надання правничої допомоги, який укладений клієнтом з цим адвокатом, відповідачем не надано.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року від ФГ "Агро Остап`є" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначає, що в разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Оскільки волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі відсутнє, у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, відсутні підстави для задоволення позову.

В цьому випадку орендодавець виконав всі вимоги Закону і повідомив про своє небажання продовжувати орендні відносини, а позивач натомість не дотримався процедури встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі", тому втратив переважне право на продовження договору оренди землі на новий строк.

При цьому, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами навіть у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі.

Разом з тим, представник позивача був ознайомлений з матеріалами судових витрат і подав у судовому засіданні загальне усне заперечення з цього приводу, не уточнивши свою позицію. Представник позивача не подавав і не бажав подати письмові заперечення щодо понесених судових витрат відповідачем.

ФГ "Агро Остап`є" вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ФГ "Агро Остап`є" поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи в касаційному порядку становить 8 000 грн - витрати на правничу допомогу, які просить стягнути з позивача.

У квітні 2024 року від ФГ "Золотий жайвір" до Верховного Суду надійшли заперечення проти клопотання про стягнення судових витрат, в якому позивач посилається на те, що доказів на підтвердження сплати саме адвокату Хацкевичу Р. А. гонорару за надання правничої допомоги у цій справі, як і договору про надання правничої допомоги, який укладений клієнтом з цим адвокатом, представник відповідачів не надав. Заявлений розмір судових витрат (за умови наявності правових підстав для їх стягнення) є неспівмірним з обсягом наданих послуг.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Підволочиського районного суду Тернопільської області.

05 березня 2024 року цивільна справа № 604/646/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

15 березня 2016 року ОСОБА_1 та ФГ "Золотий жайвір" уклали договір оренди землі № 2/116, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, площею 1,5284 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0385. Договір оренди зареєстрований 04 травня 2016 року (Інформаційна довідка з ДРРПНМ від 10 травня 2016 року № 58747564).Відповідно до пункту 7 зазначеного договору він укладений на 7 років, а по закінченню цього строку орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.Пунктом 8 цього договору передбачено, що у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.06 січня 2023 року ОСОБА_1 направила до ФГ "Золотий жайвір" лист-повідомлення від 04 січня 2023 року, яким повідомила, що вона не бажає поновлювати дію договору оренди з господарством та має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Лист позивачу вручено, що підтверджується роздруківкою відстеження вручення рекомендованого листа.Позивач на адресу орендодавця ОСОБА_1 направив лист-повідомлення про укладення договору оренди на новий строк від 27 березня 2023 року № 23/03/27-6, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, запропонував встановити орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі, строк дії договору 10 років та додав проєкт договору оренди землі. Лист-повідомлення направлено орендодавцю 28 березня 2023 року, що підтверджується описом вкладення, накладною на відправлення та фіскальним чеком.Окрім того, позивач 28 березня 2023 року також направляв ОСОБА_1 повідомлення про продовження терміну повернення з оренди земельної ділянки за кадастровим номером 6124685700:01:001:0385, в якому зазначив, що орендарем засіяно земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим, керуючись договором оренди та Законом України "Про оренду землі" (161-14) , повернення земельної ділянки буде здійснене протягом 6 місяців після припинення дії договору оренди.ОСОБА_1 відмовилася від отримання зазначених листів-повідомлень з доданим до них проєктом договору оренди землі.Відповідно до витягу від 12 травня 2023 року № 332075902 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04 травня 2023 року на підставі листа-повідомлення від 04 січня 2023 року внесено відомості про припинення речового права (права оренди) ФГ "Золотий жайвір" на зазначену земельну ділянку.Як вбачається з витягу від 12 травня 2023 року № 332083999 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09 травня 2023 року внесено відомості про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 05 травня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Агро Остап`є".

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Законом України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Судами встановлено, що договір оренди землі № 2/116 ОСОБА_1 та ФГ "Золотий жайвір" уклали 15 березня 2016 року, однак зареєстрований він 04 травня 2016 року.

Отже, апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не було пропущено визначений законом місячний строк на повідомлення орендодавця про своє бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Аналіз положень частини першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" свідчить про те, що для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19, від 17 травня 2022 року у справі № 384/30/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 608/2591/21.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 січня 2023 року ОСОБА_1 направила до ФГ "Золотий жайвір" лист-повідомлення від 04 січня 2023 року, яким повідомила, що вона не бажає поновлювати дію договору оренди з господарством та має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Лист позивачу вручено, що підтверджується роздруківкою відстеження вручення рекомендованого листа.

Позивач на адресу орендодавця ОСОБА_1 направив лист-повідомлення про укладення договору оренди на новий строк від 27 березня 2023 року № 23/03/27-6, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, запропонував встановити орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі, строк дії договору 10 років та додав проєкт договору оренди землі. Лист-повідомлення направлено орендодавцю 28 березня 2023 року, що підтверджується описом вкладення, накладною на відправлення та фіскальним чеком.

Окрім того, позивач 28 березня 2023 року також направляв ОСОБА_1 повідомлення про продовження терміну повернення з оренди земельної ділянки за кадастровим номером 6124685700:01:001:0385, в якому зазначив, що орендарем засіяно земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим, керуючись договором оренди та Законом України "Про оренду землі" (161-14) , повернення земельної ділянки буде здійснене протягом 6 місяців після припинення дії договору оренди.

ОСОБА_1 відмовилася від отримання зазначених листів-повідомлень з доданим до них проєктом договору оренди землі.

Оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури та за наявності волевиявлення сторін договору, суди правильно зазначили, що у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що після закінчення строку дії договору оренди між ФГ "Золотий жайвір", як орендарем, і ОСОБА_1, як орендодавцем, не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеним на новий строк договору оренди землі між ФГ "Золотий жайвір" та ОСОБА_1 у запропонованій позивачем редакції, оскільки орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Водночас, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18, від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18, від 06 квітня 2020 року у справі № 378/382/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 325/1951/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 399/295/11, від 15 травня 2023 року у справа № 693/137/22.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23, від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23, від 03 липня 2024 року у справі № 604/479/23, від 09 жовтня 2024 року у справі № 604/484/23.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц, колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 903/1030/19 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач усупереч вимогам частини другої статті 33 Закону № 161-XIV і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, тому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 вказаного Закону.

У справі № 910/12017/17 предметом позову є визнання продовженим договору оренди приміщень у будинку з правом викупу та визнання права власності.

У справі № 490/7071/16-ц позивач звернувся з позовом про визнання договорів недійсними.

У справі, яка переглядається, переважне право ФГ "Золотий жайвір" на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки немає однієї зі складових юридичних фактів, що надають позивачу право претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме відсутня воля орендодавця на укладення нового договору, і вона повідомляла орендаря про небажання поновлювати договір оренди.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що орендодавець до закінчення дії укладеного договору оренди заперечував саме проти поновлення відповідного договору, проте позивач мав намір скористатися переважним правом на укладення відповідного договору оренди землі на новий строк, оскільки не спростовують відсутність у відповідача наміру продовжувати договірні правовідносини з позивачем, як орендарем. Крім того, такі доводи свідчать про надмірний формалізм позивача, оскільки ОСОБА_1 висловила свої заперечення проти поновлення договору оренди землі, чи укладення його на новий строк.

Лист орендодавця є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Проєкт нового договору оренди землі містить інші умови, ніж договір оренди від 15 березня 2016 року, а саме орендарем запропоновано змінити строк дії цього договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у своїх постановах від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23, від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23, від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23.

Щодо відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій

У касаційній скарзі ФГ "Золотий жайвір" вказує, що докази на підтвердження понесених судових витрат відповідачем, які подані до суду першої інстанції, іншим учасникам справи не надсилались. Також, доказів на підтвердження сплати саме адвокату Хацкевичу Р. А. гонорару за надання правничої допомоги у цій справі, як і договору про надання правничої допомоги, який укладений клієнтом з цим адвокатом, відповідачем не надано.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18 та від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте, положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони "бути вислуханою" як передумови того, що вона була "почута", що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України", заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

У відзиві на позовну заяву ФГ "Агро Остап`є", поданий адвокатом Хацкевичем Р. М., зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

У липні 2023 року ФГ "Агро Остап`є" звернулося до суду першої інстанції із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та надало копії договору про надання юридичних послуг № 20/04/01, укладеного 20 квітня 2023 року між ТОВ "Правник експерт" та ФГ "Агро Остап`є", акта приймання-передачі наданих послуг від 27 червня 2023 року, платіжної інструкції від 22 червня 2023 року № 166 (т. 1 а. с. 74-77).

Копію відзиву з додатками направлено ФГ "Золотий жайвір" рекомендованим листом з описом вкладення, відповідне клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додатки до нього ФГ "Агро Остап`є" подало у підготовчому провадженні.

У судовому засіданні 20 вересня 2023 року, в якому суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору, був присутнім представник позивача Покотило Ю. В., якому забезпечено можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених ФГ "Агро Остап`є" до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, проте відповідного клопотання чи заперечення він не заявив.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої ФГ "Агро Остап`є" суми понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вказано, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Тому, за наявності ордеру, надавати договір про правову допомогу, його копії або витяг разом із ордером не потрібно.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18.

Згідно із ордером на надання правничої допомоги від 21 квітня 2023 року представництво інтересів ФГ "Агро Остап`є" у судах першої та апеляційної інстанцій здійснював адвокат Хацкевич Р. М., тому витрати відповідача на юридичні послуги вказаного адвоката належать до витрат на професійну правничу допомогу та мають бути відшкодовані позивачем, якому відмовлено у позові.

Перерахунок коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ "Правник експерт" (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не скасовує кваліфікацію наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. юридичних послуг як професійної правничої допомоги, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Позивач не спростував розмір заявленої ФГ "Агро Остап`є" суми понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

При цьому апеляційний суд, з урахуванням заперечення позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу надану під час апеляційного перегляду цієї справи, дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат з 8 000 грн до 4 000 грн, оскільки така сума відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критерію розумності їхнього розміру.

Також відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки суд дійшов правильного висновку, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позову відсутні підстави для стягнення з відповідачів судових витрат на користь позивача.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо розподілу понесених сторонами витрат на професійну правничу допомогу не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що "вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні".

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат".

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на касаційну скаргу представник ФГ "Агро Остап`є" - адвокат Хацкевич Р. М. просить стягнути з ФГ "Золотий жайвір" витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу ФГ "Агро Остап`є" надало:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 08 лютого 2024 року серії ВО № 1070238;

- договір про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року, укладений з ТОВ "Правник Експерт";

- акт приймання-передачі від 21 березня 2024 року, у якому зазначена вартість наданих послуг у розмірі 8 000 грн із описом наданих послуг (консультації з питань застосування законодавства, написання відзиву на касаційну скаргу);

- платіжну інструкцію від 20 березня 2024 року № 372 про сплату ТОВ "Правник Експерт" коштів на суму 8 000 грн.

ФГ "Золотий жайвір" подало заперечення проти клопотання про стягнення судових витрат, в якому просило відмовити у задоволенні клопотання представника відповідачів про стягнення судових витрат.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.