607/10236/23 Про виселення із службової квартири - 22.01.2025 Прийняття

Короткий зміст позовних вимогУ червні 2023 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, малолітньої ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради, та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просило:- виселити ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_2 - дружину; ОСОБА_4 - сина, ОСОБА_3 - малолітню дочку із службової квартири за адресою АДРЕСА_1 (загальною площею 63,6 кв.м, житловою площею 31,5 кв.м, двокімнатна) без надання іншого житла;- зобов`язати ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_2 - дружину; ОСОБА_4 - сина, ОСОБА_3 - дочку знятись із реєстрації за вищевказаною адресою.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до протоколу № 10 спільного засідання адміністрації та житлово-побутової комісії УМВС від 19 листопада 2012 року ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням його на посаді начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області було надано службове житло за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 63,6 кв.м, житловою площею 31,5 кв.м, двокімнатна).

В подальшому, згідно наказу УМВС № 201 о/с від 05 серпня 2014 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області та за власним рапортом переведений для подальшого проходження служби до ГУ МВС України в Київській області.

Надалі ОСОБА_1 був звільнений з органів МВС України у зв`язку із виходом на пенсію. А отже позивачем втрачено будь-яку необхідність у використанні службового житла.

При цьому дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 скористалася своїм правом на приватизацію житла, отриманого від Київської міської державної адміністрації, приватизувавши квартиру АДРЕСА_2, яку 30 грудня 2014 року відчужила на підставі договору дарування.

Крім того, відповідач та члени його сім`ї фактично не користуються спірним житлом, проте його не звільняють, а тому наявні підстави для задоволення позову.Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2023 року виділено в самостійне (окреме) провадження вимогу УМВС України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_4 про виселення, зупинено провадження у справі за позовом УМВС України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_4 про виселення до припинення перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2024 року у задоволенні позову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії до до ОСОБА_1, ОСОБА_2, малолітньої ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виселення відповідачів із займаного ними жилого приміщення є непропорційним втручанням зі сторони держави в право осіб на житло, навіть з метою захисту державної власності, особливо малолітньої дитини, оскільки сім`я ОСОБА_5 в квартиру була вселена на законних підставах, службове приміщення використовувала за призначенням, іншого житла, придатного для проживання не має, а тому суд не вбачав підстав для виселення відповідачів зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2024 року апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2024 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх малолітню дочку ОСОБА_3 з службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у зв`язку з припиненням проходження служби в м. Тернополі та вибуттям до нового місця проходження служби у м. Києві ОСОБА_1 та члени його сім`ї втратили право на користування службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .Суд зазначив, що у власності сім`ї ОСОБА_5 перебували і інші житлові приміщення, які вони добровільно відчужили, отже спірна службова квартира не є єдиним їх житлом.Разом із тим, відмовляючи в частині вимог про зобов`язання відповідачів знятись із реєстрації за вищевказаною адресою, апеляційний суд зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 серпня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2024 року.В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про виселеннята залишити в цій частині вимог в силі рішення суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що вказана постанова в оскаржуваній частині ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

30 вересня 2024 року на адресу Верховного Суду від Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.11 жовтня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1 заперечив проти доводів Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії та підтримав вимоги касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїСтаттею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи.24 вересня 2024 року матеріали справи надійшли на адресу Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що у відповідності до наказу начальника УМВС України в Тернопільській області від 28 квітня 2012 року № 85ос полковника міліції ОСОБА_1 з 27 квітня 2012 року призначено на посаду начальника Тернопільського міського відділу УМВС України в Тернопільській області.

Із сертифікату, виданого 15 жовтня 2012 року міським головою ОСОБА_6, вбачається, що Тернопільська міська рада засвідчує намір передати квартиру АДРЕСА_3, загальною площею - 63,6 кв.м, житловою площею 31,5 кв.м, у порядку, визначеному чинним законодавством, за клопотанням УМВС України в Тернопільській області в якості службової для працівника УМВСУ в Тернопільській області.

У зв`язку з перебуванням на посаді начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області, яка дає право на отримання службового житла, УМВС України в Тернопільській області відповідно до протоколу № 10 спільного засідання адміністрації та житлово-побутової комісії УМВС від 19 листопада 2012 року прийнято рішення надати полковнику міліції ОСОБА_1 службове житло за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 63,6 кв.м., житловою площею 31,5 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 2157 від 13 грудня 2012 року на підставі клопотання УМВС України в Тернопільській області, квартирі АДРЕСА_3, житловою площею 31,5 кв.м було надано статус службового житла УМВС України в Тернопільській області. Вирішено видати начальнику Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 ордер на вказану квартиру на склад сім`ї 4 особи.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 2157 від 13 грудня 2012 року ОСОБА_1 надано ордер № 16 від 24 грудня 2012 року на службове житло на склад сім`ї 4 особи: ОСОБА_1 - заявник, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_4 1999 року народження - син., ОСОБА_3 2010 року народження - дочка.

Згідно наказу начальника УМВС України в Тернопільській області № 201 о/с від 05 серпня 2014 року ОСОБА_1 був увільнений від посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області з 11 серпня 2014 року та відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Київській області. Підстава: рапорт, наказ МВС України від 02.08.2014 № 1476.

Як вбачається із пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, дата видачі 07 липня 2016 року, ОСОБА_1 є пенсіонером, вид пенсії: за вислугу років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Постанова Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2024 року оскаржена в касаційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх малолітньої дочки ОСОБА_3 з службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в іншій частині вимог вказане судове рішення не є предметом касаційного перегляду.Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Частиною першою статті 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Відповідно до статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За змістом статті 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

- осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

- осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

- осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою.

Ухвалюючи судове рішення щодо виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх малолітньої дочки ОСОБА_3 з службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно наказу № 201 о/с від 05 серпня 2014 ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області та за власним рапортом переведений для подальшого проходження служби до ГУ МВС України в Київській області. Таким чином, на думку апеляційного суду, у зв`язку з припиненням проходження служби в місті Тернополі та вибуттям у серпні 2014 рокудо нового місця проходження служби у місті Києві ОСОБА_1 та члени його сім`ї втратили право на користування службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із тим, встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 є малолітньою особою.

Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (866-2008-п) .

Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

У справі, що переглядається, до участі у розгляді справи залучена Служба у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради.

Разом із тим, у справі відсутній письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору у цій справі, а саме: щодо можливості виселення малолітньої ОСОБА_3 із спірного житлового приміщення.

Відсутність такого письмового висновку органу опіки та піклування у цій справі колегія суддів Верховного Суду оцінює як порушення, що могло призвести до неправильного вирішення судового спору.

Крім того, із змісту наказу начальника УМВС України в Тернопільській області № 201 о/с від 05 серпня 2014 року (на який посилається апеляційний суд) вбачається, що полковник міліції ОСОБА_1 не був звільнений із займаної посади, а був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Київській області, у зв`язку із чим увільнений від посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області з 11 серпня 2014 року.

При цьому слід приймати до уваги, що звільнення з роботи (посади) та увільнення від роботи (посади) не є тотожними.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, позбавлений можливості самостійно встановлювати такі обставини, колегія суддів Верховного Судудійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог з направленням справи в цій частині вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.Справу у вказаній частині вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.