127/35000/21 Про визначення місця проживання дитини - 15.01.2025 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 рокум. Київ справа № 127/35000/21провадження № 61-4933св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2023 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року у складі колегії суддів Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дитини.Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 квітня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року (справа № 127/2775/21).Під час перебування у шлюбних відносинах у сторін народилися дві дочки: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .Позивачка за первісним позовом зазначала, що після того, як сторони перестали вести спільне господарство та почали жити окремо, старша дочка, яка досягла 14 річного віку, вирішила залишитися проживати з батьком, а менша - залишилася з матір`ю. Сторони перебувають у напружених відносинах, ОСОБА_2 погрожує забрати і меншу дочку до себе, натомість ОСОБА_5 дуже прив`язана до матері і не бажає проживати з батьком.У квартирі матері, що розташована в АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2, для дитини облаштовано безпечне та комфортне місце проживання, з окремою кімнатою та ліжечком, місцем для навчання та розвитку, у помешканні дотримані санітарно-гігієнічні норми. Квартира має дві великі кімнати, в одній проживає мати дитини, а другу облаштовано для проживання та потреб дитини відповідного віку. Власником квартири є ОСОБА_1 .Також позивачка за первісним позовом зазначає, що визначення місця проживання дитини з нею не вплине на взаємовідносини їх із батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Крім того, вона не перешкоджає спілкуванню дитини з батьком.Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визначити місце проживання дитини, дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Служба у справах дітей Вінницької міської ради (далі - Служба у справах дітей), про визначення місця проживання дитини.Вказував, що він та його старша дочка проживають у трикімнатній квартирі, яка облаштована всім необхідним, у квартирі зроблений сучасний ремонт. Дочка ОСОБА_6 забезпечена всім необхідним для повноцінного зростання та комфорту, такі ж умови створені і для молодшої дочки ОСОБА_7 .Зазначав, що працює у ТОВ "Нейромед В" на посаді лікаря-онколога, має стабільний дохід.Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_2 . Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2022 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до розгляду та об`єднано його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 . У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував інтереси дитини, а також те, що батьки дитини проживають окремо, дочка ОСОБА_4 протягом восьми років від народження проживає разом із матір`ю, відвідує навчальний заклад, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків. Крім того, місцевий суд врахував вік дитини, відсутність доказів про незадовільний стан здоров`я матері, створення належних умов для проживання дитини за місцем проживання матері.Суд першої інстанції, оцінивши всі обставини справи, які мають істотне значення для визначення місця проживання дитини, подані докази в їх сукупності, висновок органу опіки та піклування, взявши до уваги всі можливості батьків забезпечити належні умови для виховання та розвитку дитини, її духовний та фізичний розвиток, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову про визначення місця проживання дитини із матір`ю та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.Суд апеляційної інстанції також зазначив, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини, проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.При цьому апеляційний суд взяв до уваги висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, згідно з яким відступлено від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 759/96/18, про те, що спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішений лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги04 квітня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, через систему "Електронний Суд", звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 рокуу цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а в іншій частині рішення судів залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргуУ касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня2020 року у справі № 686/20582/19-ц та від 01 лютого 2023 року у справі№ 754/2882/22.Заявник зазначає, що суди не врахували ту обставину, що між сторонами відсутній спір, а задоволення будь-якого позову у цій справі є неможливим.Вказує, що провадження у справі відкрито до виїзду позивачки за первісним позовом з дитиною до Федеративної Республіки Німеччини. Як до початку війни, так і після її початку, а також після виїзду дитини за кордон з матір`ю, між батьками фактично був відсутній спір щодо місця проживання дитини, спір щодо визначення місця проживання дитини відсутній і натепер.Зазначає, що місцем проживання дитини та її матері є Федеративна Республіка Німеччина, тому цей спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, повинен вирішуватися компетентним органом Федеративної Республіки Німеччини, відповідно до положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року.

Провадження у суді касаційної інстанції31 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи відзиву на касаційні скаргиУ письмових поясненнях, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, ОСОБА_1 вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справиСуди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 квітня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року (справа № 127/2775/21).Під час перебування у шлюбних відносинах у сторін народилися дві дочки: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення шлюбних відносин сторін старша дочка ОСОБА_2 залишилась проживати з батьком, а молодша дочка ОСОБА_4 з матір`ю.Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 02 листопада 2022 року № 01/00/011/158921 орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 . У висновку, зокрема, зазначено, що під час засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради 25 жовтня 2022 року малолітня ОСОБА_4 висловила бажання проживати з матір`ю.Також у висновку вказано, що працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради та Вінницького міського центру соціальних служб складений акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3, та здійснена оцінка потреб сім`ї матері ОСОБА_1 . З`ясовано, що за цією адресою створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини ОСОБА_7, ознаки та чинники, що спричиняють складні життєві обставини, у сім`ї ОСОБА_1 відсутні. Під час бесіди мати ОСОБА_1 стверджувала, що не чинить батькові ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дочкою ОСОБА_7 та повідомила, що дитина спілкується з ним телефоном телефону 1-2 рази на місяць за своїм бажанням.ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи, шкідливих звичок не має, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра.Відповідно до характеристики Комунального закладу "ДНЗ № 59" Вінницької міської ради, ОСОБА_5 - добра, життєрадісна та вихована дитина. Проявляє інтерес до занять, володіє великим словниковим запасом, вимовляє всі фонеми, вміє висловлювати свої думки і правильно будувати речення. У вихованки добре розвинені комунікативні навички, емоційна чуйність, наслідування. ОСОБА_7 знайома з правилами поведінки, формами спілкування, чуйна, здатна співчувати і дбати про інших. Розвиток ОСОБА_7 відповідає віковим особливостям дитини передшкільного віку. Мати зацікавлена в розвитку дитини, постійно прислуховується до порад вихователів, цікавиться освітнім процесом, запитує про досягнення дівчинки на заняттях. Останнім часом дитину приводить і забирає із дошкільного закладу освіти мати. Оплата за харчування здійснюється матір`ю. Дівчинка доглянута, охайна, забезпечена усім необхідним для виховання і розвитку дитини.ОСОБА_1 працювала у фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 на посаді головного бухгалтера, мала стабільний заробіток.26 лютого 2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України з метою убезпечення від наслідків бойових дій ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_4 виїхала до Федеративної Республіки Німеччини, де зареєструвалася разом з дитиною за місцем проживання у місті Вайнхайм.ОСОБА_2 працював у ТОВ "Нейромед В" на посаді лікаря-онколога з 16 лютого 2022 року, позитивно характеризувався за місцем проживання, не перебував на обліку у лікарів нарколога і психіатра.Після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 відвідував дочку ОСОБА_4 у дошкільному закладі, цікавився її життям та розвитком. Дочка проявляла прихильність до нього, просила брати її до нього додому.На час ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_2 зі старшою дочкою ОСОБА_2 постійно проживав у Сполучених Штатах Америки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного СудуЧастинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно із вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, тому у цій справі підлягають касаційному перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій за касаційною скаргою ОСОБА_2 лише в частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 разом з матір`ю.В іншій частині судові рішення не оскаржувалися, а тому касаційному перегляду не підлягають.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗдійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Наведеним критеріям рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).У § 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.Такий висновок є усталеним у практиці Верховного Суду (див., постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18; постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 757/2002/23-ц, провадження № 61-8389св24; від 27 листопада 2024 року у справі № 758/9907/21, провадження № 61-6204св24; від 11 грудня 2024 року у справі № 486/74/20, провадження № 61-2052св24; від 18 грудня від 18 грудня 2024 року у справі № 630/21/22, провадження № 61-6244св24; від 18 грудня 2024 року у справі № 381/2182/22, провадження № 61-8760св24.У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вирішуючи спір, мотивував рішення тим, що батьки дитини проживають окремо, дочка ОСОБА_4 протягом восьми років від народження проживає разом із матір`ю, відвідує навчальний заклад, а тому з урахуванням ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків, віку дитини, відсутності доказів про незадовільний стан здоров`я матері, створення нею належних умов для проживання дитини, висновку органу опіки та піклування, відсутності виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, виснував про обґрунтованість первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувалау постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження№ 12-67гс19) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.Отже, під час вирішення спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.У постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження № 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.Згідно з абзацом дванадцятим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.Частиною першою статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.У справі, яка переглядається, батько дітей ОСОБА_2 у травні 2022 року звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до матері ОСОБА_1, про визначення місця проживання дитини, вказуючи у зустрічному позові,що для комфортного проживання ОСОБА_4 ним створені належні умови.За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що у цій справі відсутній спір, оскільки батько неповнолітньої дитини подав зустрічну позовну заяву, тобто вчиняв дії, які підтверджують його намір визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_4 разом із ним, що свідчить про наявність юридичного спору між батьком та матір`ю про те, з ким буде проживати малолітня дитина. Посилання заявника на висновок, викладений Верховним Судом у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20) є безпідставним, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку у наведеній заявником для порівняння постанові Верховного Суду, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.Крім того, у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 754/2882/22 (провадження № 61-10598св22), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що відсутність заперечень відповідача проти позову та подання ним заяви про затвердження мирової угоди не усувають предмета спору між сторонами, не є перешкодою для розгляду справи по суті, тому не можутьбути підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).Таким чином колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду від 01 лютого 2023 року № 754/2882/22 (провадження № 61-10598св22), оскільки встановлені фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними.Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.Доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права касаційна скарга не містить, тому в силу положень статті 400 ЦПК України, яка встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень у цій частині.У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі "RUIZ TORIYA v. SPAINE", заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "HIRVISAARI v. FINLAND", заява № 49684/99, § 2).Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "DIYA 97 v. UKRAINE", заява № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗа правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік