619/4933/20 Про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 10.01.2023 Прийняття

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2021 року у складі судді Болибока Є. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. (далі - приватний нотаріус Бондар Т. М.), приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю. В. (далі - приватний виконавець Близнюков Ю. В.), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що приватним виконавцем Близнюковим Ю. В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису, вчиненого 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Бондар Т. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 5009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором безвідсоткової позики грошових коштів, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. 26 жовтня 2016 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2108, в розмірі 4 583 456,00 грн, з яких: борг - 2 664 800,00 грн, пеня -1 918 656,00 грн, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1 700,00 грн.

Позивач зазначав, що відповідач, звернувшись до приватного нотаріуса Бондар Т. М. із заявою про вчинення виконавчого напису, не надала весь перелік документів, наявність яких є обов`язковим для вчинення виконавчого напису, зокрема, документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Також були відсутні відомості щодо виконання або невиконання договору та щодо відсутності спору між сторонами. Крім того, при вчиненні виконавчого напису нотаріус порушив умови його вчинення, оскільки не пересвідчився в розмірі заборгованості. Документи подані для вчинення виконавчого напису, заява та договір позики містять між собою суперечності, які приватний нотаріус не усунув.

Позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Бондар Т. М., зареєстрованим в реєстрі за № 5009, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором безвідсоткової позики грошових коштів, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. 26 жовтня 2016 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2108, строк виконання за яким настав 24 жовтня 2020 року, а саме 4 583 456,00 грн, з яких: 2 664 800,00 грн - борг, пеня - 1 918 656,00 грн, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса, у розмірі 1 700,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Бондар Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 5009, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 4 583 456,00 грн, з яких: борг - 2 664 800,00 грн, пеня - 1 918 656,00 грн, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надсилання позивачу письмової вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів. Також, визначена приватним нотаріусом сума стягнення не відповідає умовам договору позики грошових коштів, тому не є безспірною, що також підтверджується висновком експерта від 03 грудня 2020 року № 8/314СЕ-20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

20 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано її із Дергачівського районного суду Харківської області.

01 листопада 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 320/7932/16-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 369/9127/18, в ухвалі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 554/6777/17.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що судами не встановлено наявності заборгованості позивача станом на дату розгляду справи, відповідача було позбавлено права на отримання грошових коштів. У суді апеляційної інстанції справа розглядалася без участі відповідача, яка подала клопотання про розгляд справи за її участі.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно з договором позики грошових коштів від 26 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. та зареєстрованим за № 2108, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 320 000,00 грн, тоді як ОСОБА_1 зобов`язався повернути вказану суму коштів до 24 жовтня 2020 року (а. с. 12, 13 т. 1).

30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Бондар Т. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5009, згідно з якого із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за договором безвідсоткової позики грошових коштів, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. 26 жовтня 2016 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2108, строк виконання за яким настав 24 жовтня 2020 року, а саме: 4 583 456,00 грн, з яких: 2 664 800,00 грн - борг, пеня - 1 918 656,00 грн, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса, у розмірі 1 700,00 грн (а. с. 17 т. 1).

06 листопада 2020 року приватним виконавцем Близнюковим Ю. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63540378 з виконання виконавчого напису, вчиненого 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Бондар Т. М. та зареєстрованим за № 5009, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором безвідсоткової позики грошових коштів, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. 26 жовтня 2016 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2108, строк виконання за яким настав 24 жовтня 2020 року, а саме: 4 583 456 грн, з яких: 2 664 800 грн - борг, пеня - 1 918 656,00 грн, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1 700,00 грн (а. с. 22-24 т. 1).

Відповідно до висновку експерта від 03 грудня 2020 року № 8/314СЕ-20 розрахунок заборгованості за договором позики грошових коштів від 26 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Бондар Т. М. та зареєстрованим за № 2108, вказаний у заяві ОСОБА_2 не відповідає умовам договору. Розрахунок пені на суму несплаченого боргу за договором позики від 26 жовтня 2016 року за несвоєчасне виконання зобов`язань за вказані періоди складає 5 193,44 грн (а. с. 157-160 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) , для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не довела належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що визначений розмір пені у сумі 1 918 656,00 грн не відповідає умовами договору, що також підтверджується висновком експерта від 03 грудня 2020 року № 8/314СЕ-20. Наведене свідчить про те, що на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не була безспірною, зокрема, була меншого розміру, ніж зазначено у виконавчому написі.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог закону, а саме: боржник не отримував вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів від 26 жовтня 2016 року, визначена заборгованість за цим договором не є безспірною.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено наявність заборгованості позивача станом на дату розгляду справи та відповідача було позбавлено права на отримання грошових коштів, є безпідставними, оскільки відповідач не позбавлена можливості захисти свої права у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом подання відповідно позову про стягнення заборгованості за договором позики.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у суді апеляційної інстанції справа розглядалася без участі відповідача, оскільки відповідач була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, поважність причин неявки відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, відповідач реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішень.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 320/7932/16-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 369/9127/18, оскільки судами попередніх інстанцій не порушили висновків щодо застосування норм права, викладених у цих постановах.

Безпідставним також є посилання заявника у касаційній скарзі на ухвалу Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 554/6777/17, оскільки вказаною ухвалою передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у ній не містяться остаточних висновків щодо застосування норм права.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.