21-1353а16 Про визнання незаконним та скасування рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення особи з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді - Текст документа

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 26 листопада 2015 року № 898/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що при прийнятті спірного рішення відповідач порушив вимоги частини четвертої статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції станом на 16 червня 2014 року - час подачі першої заяви про проведення перевірки; далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ), а саме - пропустив річний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Також, на його думку, при прийнятті рішень він реалізував дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного права та законодавства України суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, і тому відповідач при обранні дисциплінарного стягнення порушив вимоги статей 86, 87 Закону № 2453-VI.

Позивач також вважає, що відповідач не дотримав строки направлення прийнятих щодо нього рішень, порушив право на отримання відомостей щодо себе та право на об'єктивний та безсторонній розгляд його справи шляхом проведення закритого розгляду дисциплінарної справи.

Крім того, вважає, що відповідач перевищив свої повноваження та всупереч чинному законодавству України здійснив оцінку доказів матеріалів справи та переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) (далі - Закон № 1188-VII (1188-18) ) передбачено спеціальні строки проведення Тимчасовою спеціальною комісією з питань перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) перевірки суддів та розгляду ВРЮ висновку ТСК, які є відмінними від строків вчинення процесуальних дій за загальною процедурою розгляду висновку члена ВРЮ, яка визначена Законом № 2453-VI (2453-17) .

Зокрема, на думку ВРЮ, строк притягнення судді до відповідальності не закінчився, оскільки строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, та строки для застосування дисциплінарного стягнення (строки давності) не є ідентичними.

Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 13 травня 2008 року № 432/2008 (432/2008) позивача призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області строком на п'ять років.

Указом Президента України від 6 червня 2011 року № 644/2011 (644/2011) позивача переведено на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва в межах п'ятирічного строку.

Постановою ВРУ від 18 квітня 2013 року № 207-VII (207-18) позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.

На адресу ТСК надійшли заяви ОСОБА_5, експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" ОСОБА_6 та заступника Генерального прокурора України (16 червня, 13 жовтня та 5 грудня 2014 року відповідно) про проведення перевірки з приводу порушення позивачем норм законодавства України під час прийняття рішень: про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту; надання дозволів на проведення обшуків.

За наслідками розгляду зазначених заяв ТСК ухвалила висновок від 9 червня 2015 року, яким визнала в діях позивача порушення присяги судді, та направила цей висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

20 серпня 2015 року зазначений висновок та матеріали перевірки надійшли до відповідача, який ухвалою від 24 вересня 2015 року відкрив дисциплінарну справу щодо позивача.

У ході розгляду дисциплінарної справи ВРЮ встановила, що в матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 були відсутні і в подальшому не надані копії протоколів огляду місця події, в ході яких оглянуто ОСОБА_8 та ОСОБА_7, допит останнього проведено у нічний час 20 січня 2014 року, а повідомлення про підозру вручене йому в той же день о 21 год. 40 хв.

У матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 не було протоколу огляду місця події, в ході якого оглянуто ОСОБА_8, протоколу допиту свідка ОСОБА_9, протоколу затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_8, однак такі документи були надані позивачем під час розгляду дисциплінарної справи.

У частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_10 встановлено, що під час огляду місця події фактично було проведено особисті обшуки ОСОБА_8 та ОСОБА_10, здійснення яких допускається частинами третьою, п'ятою статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) під час затримання і має фіксуватись у протоколі затримання. Такі огляди відбувались у нічний час та за відсутності захисників підозрюваних. Допит підозрюваного проведено до вручення повідомлення про підозру.

У частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 встановлено, що в матеріалах судового провадження відсутні протоколи допиту свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13. У протоколах допиту свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не вказано, у рамках якого саме кримінального провадження проводився допит. Під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук підозрюваного, що не узгоджується з частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК, і така процесуальна дія проведена без участі захисника. У протоколі затримання підозрюваного не зазначено фактичний час затримання, а його допит проведено до повідомлення про підозру.

Також у цій частині ВРЮ встановила, що всі процесуальні дії були проведені в рамках кримінального провадження № 12014100000000179, а клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 оформлене в межах кримінального провадження № 12014100040000273 і відомості про їх об'єднання або виділення відсутні. Таким чином, спосіб отримання стороною обвинувачення доказів суперечить передбаченому КПК (4651-17) порядку, а тому такі докази не можуть визнаватись допустимими чи такими, що свідчать про існування обґрунтованої підозри.

У частині постановлення позивачем ухвал про задоволення клопотань про надання дозволу на проведення обшуків ВРЮ встановила, що позивач не у повній мірі дотримав вимоги частини другої статті 235 КПК, зокрема, конкретно не визначено речі, які планувалось відшукати, відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, матеріали судових проваджень не містили усіх документів, які у ньому зазначені, а також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи ВРЮ 26 листопада 2015 року прийняла рішення про внесення до ВРУ подання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків та принижують авторитет судової влади.

При цьому такі дії проявились у допущених, на думку відповідача, порушеннях норм КПК (4651-17) під час розгляду позивачем як слідчим суддею клопотань про обрання міри запобіжного заходу та надання дозволу на проведення обшуку житла в січні 2014 року.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнив: визнав незаконним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ.

Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив із того, що немає підстав для внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді, оскільки фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді, не встановлено, а висновки ТСК і ВРЮ ґрунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які були допущені позивачем при здійсненні правосуддя. Також відповідач оскаржуване рішення прийняв поза межами річного строку, передбаченого частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VI.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ВРЮ з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити повністю.

Заслухавши у судовому засіданні представників позивача та представника відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ВРЮ з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. ВРУ, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

У статті 370 КПК прописано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 статті 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК (4651-17) , судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (4651-17) .

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу (4651-17) , слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 КПК).

Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. (частини перша, друга статті 234 КПК).

Як вбачається з матеріалів справи, основою для винесення оскаржуваного рішення є висновки ВРЮ щодо дій судді ОСОБА_4 при постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою осіб, які були учасниками масових акцій та про надання дозволу на проведення обшуку житла (ухвали від 22, 23 та 25 січня 2014 року).

Проте, скасовуючи оскаржуване рішення відповідача Вищий адміністративний суд України при розгляді цієї справи не встановив обставин щодо правильності висновків ВРЮ в його рішенні щодо дій ОСОБА_4 при винесенні вищезазначених ухвал, та, відповідно, не надав їм правового аналізу.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції відповідно до вимог статті 11 КАС (2747-15) не вжив усіх заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі під час вирішення спору.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Під час нового судового розгляду суду слід вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Також у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми права і дійшов помилкового висновку про те, що ВРЮ порушила строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді.

У частині четвертій статті 96 Закону № 2453-VI передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР (22/98-ВР) ) після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (2453-17) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) .

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI (2453-17) і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI (2453-17) в редакції Закону № 192-VIII (192-19) уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом (2453-17) чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону (2453-17) .