675/1824/21 Про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання житлового будинку об`єктом права спільної власності та поділ нерухомого майна - 09.01.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області, у складі судді Пашкевича Р. В., від 05 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., від 17 серпня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання житлового будинку об`єктом права спільної власності та поділ нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що з травня по серпень 2005 року вона проживала спільно з відповідачем однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

13 червня 2005 року за рахунок власних заощаджень кожного, а також кредитних коштів сторони придбали житловий будинок

АДРЕСА_1 за 24 240 грн. Кошти на повернення кредиту вносились спільно.

05 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, в якому народилось двоє дітей: донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, що призвело до розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу відповідач не визнає її право на вказаний будинок та сторонами не досягнуто домовленості про добровільний поділ спільно набутого майна.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з травня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1, об`єктом права спільної власності колишнього подружжя;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинковолодіння.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу на час набуття спірного майна та придбання цього майна за спільні кошти.

При цьому судом враховано, що короткий період часу, за який позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не може свідчити про те, що між нею і ОСОБА_2 склались та мали місце усталені відносин, які притаманні подружжю, а також вказувати на те, які були взаємні права та обов`язки у них як у подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 211/134/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц,

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі

№ 6-486цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що відповідачем визнано факт придбання спірного будинку частково за кредитні кошти в розмірі 5 000 грн, що становило 20% від його вартості на момент придбання.

При цьому вважає, що кредит було повернуто в період шлюбу, тобто, з огляду на презумпцію спільності майна, за кошти сімейного бюджету, а тому 1/5 частка (20%) спірного будинку є спільною сумісною власністю подружжя, половина з яких 1/10 частки (10%) належить їй.

Враховуючи викладене, стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в повному обсязі є помилковими, оскільки їй належить щонайменше 1/10 частка будинку.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

На підставі договору купівлі продажу від 13 червня 2005 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок з надвірними будівлями, по АДРЕСА_1 .

За умовами договору, продаж будинку вчинено за 24 240 грн.

Відповідно до виписки АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 04 липня

2005 року отримав кредит з лімітом у 5 000 грн, який поступово погашав.

19 липня 2005 року право приватної власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_2, частка власності 1/1.

05 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ізяславського районного управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, актовий запис № 80.

ОСОБА_1 зареєстрована в спірному будинку із 23 серпня 2005 року.

Згідно з рішенням Ізяславського районного суду від 15 листопада 2019 року у справі № 675/2265/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір у розглядуваній справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги щодо придбання спірного будинку частково за кредитні кошти, які були повернуті під час шлюбу, що, на думку заявника, свідчить про набуття спірного будинку у спільну сумісну власність подружжя, є безпідставними та зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права.

Спірний будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки набутий ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_1 .

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З урахуванням встановлених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 6-486цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.