752/9590/16-ц Про застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу квартири і договору купівлі-продажу частини квартири, та скасування записів про державну реєстрацію права власності - 09.01.2023 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року, постановлену у складі

судді Колдіної О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарської І. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про застосування наслідків нікчемності правочину.

В обґрунтування позову вказував, що ухвалою Печерського районного суду

міста Києва від 9 серпня 2013 року, з урахуванням її зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 4 вересня 2013 року, накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_2, в межах суми заявлених позовних вимог - 492 588,44 грн.

11 жовтня 2013 року на підставі вказаної ухвали про забезпечення позову відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС) відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_2 . На підставі постанови відділу ДВС від 10 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 18 жовтня 2013 року зареєстровано відповідне обтяження.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року у справі № 757/14243/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 53 000 доларів США та 6 600 євро, що еквівалентно 492 588,44 грн.

Отримавши виконавчий лист № 757/14243/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 53 000 доларів США та 6 600 євро, що еквівалентно 492 588,44 грн, 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про примусове виконання рішення.

У подальшому державний виконавець повідомив позивача про те, що 3 квітня 2014 року ОСОБА_2 відчужив належну йому квартиру

АДРЕСА_1, а 9 квітня 2014 року - належну йому частку квартири АДРЕСА_2 .

Вказував, що ОСОБА_2, будучи обізнаним про існування ухвали суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все його майно, здійснив відчуження майна з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення з нього грошових коштів.

Вважаючи правочини щодо відчуження ОСОБА_2 квартири

АДРЕСА_1 та частки квартири

АДРЕСА_2 такими, що вчинені з порушенням публічного порядку, позивач просив визнати їх нікчемними та застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом скасування записів про державну реєстрацію права.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року позов залишено без розгляду.

Суд першої інстанції зазначив, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, не повідомив про причини неявки та від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для залишення позову без розгляду, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи та нормам процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про неявку в судове засідання 6 березня 2020 року з поважних причин та подання заяви про відкладення розгляду справи, зазначивши, що вказане клопотання направлене електронною поштою після постановлення оскаржуваної ухвали, а саме

6 березня 2020 року о 20 год42 хв, та зареєстроване в канцелярії суду 10 березня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва

від 6 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій

статті 257 ЦПК України, оскільки позивач повідомив суд про причини неявки.

Вказує про неврахування судами того, що позивач не міг прибути в судові засідання, призначені на 5 серпня 2019 року та 6 березня 2020 року, оскільки перебував у цей час в інших судових засіданнях.

Відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання за клопотанням позивача, який приймав участь в іншому судовому засіданні, суд першої інстанції, як вважає заявник, порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у справі "Бартая проти Грузії"

(заява № 10978/06) зазначив, що відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) .

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Такий правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду

від 6 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц (провадження № 61-2630св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц

(провадження № 61-27370св18), від 7 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц (провадження № 61-7473св18), від 27 березня 2020 року

у справі № 522/22303/14-ц (провадження № 61-11200св19), від 7 грудня

2020 року у справі № 686/31597/19 (провадження № 61-15254св20).

Отже, згідно з вимогами чинного ЦПК України (1618-15) , розгляд справи за відсутності позивача, у випадку його повторної неявки у судове засідання, є можливим за сукупності таких умов: 1) від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; 2) неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору.

Подібний за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 521/6462/17

(провадження № 61-8649св20).

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Судами встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва

від 12 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14 лютого 2019 року о 16 год30 хв.

У судове засідання, 14 лютого 2019 року з`явився ОСОБА_1 ; розгляд справи відкладено до 16 год 5 серпня 2019 року.

У судове засідання призначене на 5 серпня 2019 року, позивач, який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився; розгляд справи відкладено до 10 год 6 березня 2019 року.

19 серпня 2019 року позивач подав до суду клопотання про відкладення судового засідання, в якому просив визнати поважну неявки в судове засідання, призначене на 5 серпня 2019 року, у зв`язку з участю в судовому засіданні в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 640/13543/19.

6 березня 2020 року ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим повторно не з`явився в судове засідання, причини неявки суду не повідомив та заяву про розгляд справи за його відсутності не подав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, причини неявки суду не повідомив та заяву про розгляд справи за його відсутності не подав, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про поважність причин неявки в судове засідання, призначене на 6 березня 2020 року відхиляються касаційним судом, оскільки неявка позивача в судове засідання була повторною і її причини не мали правового значення; відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд може залишити заяву без розгляду в разі повторної (другої підряд) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, незважаючи на причини неявки в судове засідання.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним

у постанові від 8 жовтня 2022 року в справі № 335/11865/21

(провадження № 61-7285св22).

Посилання заявника про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи є обґрунтовано відхилені апеляційним судом, який встановив, що вказане клопотання надіслано до суду електронною поштою 6 березня 2020 року

о 20 год42 хв (після закінчення робочого часу), тобто після постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції. З такими мотивами суду апеляційної інстанції щодо відхилення цих доводів погоджується і касаційним суд.

Аргументи касаційної скарги про те, що відмова суду у відкладенні засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та про те, що розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) , є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи після постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на висновок Європейського суду з прав людини у справі "Бартая проти Грузії" не є прийнятним, оскільки у вказаній справі зазначалося про розгляд національним судом справи без захисника, тоді як у цивільній справі участь у судовому засіданні беруть сторони, треті особи або їх представники, а не захисники. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/1191/13,

від 4 лютого 2020 року у справі № 914/240/18 та від 1 березня 2021 року

у справі № 558/9/18 (провадження № 61-13892св20).

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог

касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за його особистої участі, поданої до Верховного Суду

у листопаді 2019 року, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.