676/7744/19 Про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання частково недійним свідоцтва, визнання права власності на нерухоме майно - 06.01.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діють адвокати Сусла Ірина Миколаївна та Васильєва Тетяна Василівна, на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, в складі судді Бондаря О. О., від 17 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В., від 07 червня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання частково недійним свідоцтва, визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 вони спільними коштами та зусиллями побудували житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 246,5 кв. м.

У 2019 році позивач дізналась, що ОСОБА_3, яка є матір`ю ОСОБА_2, незаконно зареєструвала за собою право власності на спірний будинок в цілому, чим порушила її право власності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 травня 2012 року, серія НОМЕР_1 та рішення виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради "Про оформлення права власності на домоволодіння" від 04 травня

2012 року № 842 за ОСОБА_3 ;

- визнати за нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/3 частини спірного будинку за кожним.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_3, яка є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1, маючи відповідні дозвільні документи, побудувала на ній спірний житловий будинок, у зв`язку з чим у відповідності до статті 331 ЦК України правомірно набула право власності.

Будівництво будинку по АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_3, тому вказана нерухомість не може бути визнана об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідачів ні відповідно до вимог статті 368 ЦК України, ні положень статті 60 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діють адвокати Сусла І. М. та Васильєва Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 липня 2022 року представники ОСОБА_1 - адвокати

Сусла І. М. та Васильєва Т. В. подали касаційну скаргу на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня

2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 червня

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували показання свідків, які вказували, що спірний житловий будинок будувався для подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільною працею їх та родичів.

Будівництво будинку здійснювалось позивачем та ОСОБА_2, як сім`єю, оскільки вони перебували у шлюбі, мали спільну дитину та проживали на АДРЕСА_1 .

Поряд з порушеним правом ОСОБА_1 як співвласника новоствореного майна, порушено її право на майно як одного з подружжя, передбачене статтею 60 СК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 у своєму відзиві на касаційну скаргу, вважає надуманими і такими, що не ґрунтуються на законі твердження позивача про те, що спірний будинок є спільним майном подружжя.

Вказує, що він із позивачем утримували двох дітей, працювали викладачами в навчальних закладах, у зв`язку з чим не мали фінансової можливості побудувати будинок. У той час як його мати ОСОБА_3 проводила ремонтні роботи житлового будинку за власні кошти, які заробляла за кордоном, а також отримала від продажу належної їй квартири.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Гуменюк О. М. у відзиві на касаційну скаргу вважає, що позовні вимоги спрямовані на протиправне позбавлення ОСОБА_3 права власності на будинок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 25 травня

2000 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами під номером

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010674400192, ОСОБА_3 на підставі рішення Кам`янець-Подільської міської ради від 17 жовтня 2006 року № 59 належить на праві власності земельна ділянка площею 423 кв. м, розташована на

Із 19 вересня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в квартирі

АДРЕСА_2, власником якої була тітка ОСОБА_2, який з червня 2006 року був призначений її опікуном.

Рішенням виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради

від 11 січня 2007 року № 27 ОСОБА_3 надано дозвіл на замовлення проектної документації на будівництво житлового будинку на приватній земельній ділянці на АДРЕСА_1 із вказівкою про знесення існуючого будинку.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради

від 02 серпня 2007 року № 1679 ОСОБА_3 дозволено будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

29 листопада 2007 року № 249 Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю м. Кам`янець-Подільський надала

ОСОБА_3 дозвіл на виконання будівельних робіт по будівництву житлового будинку.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 04 травня 2012 року № 842 за ОСОБА_3 оформлено право власності на будинок садибного типу на

АДРЕСА_1, площею 246,5 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об`єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

У відповідності до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 травня 2012 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що

ОСОБА_3, як власник земельної ділянки на

АДРЕСА_1, маючи відповідні дозвільні документи, побудувала на ній спірний житловий будинок, а тому відповідно до статті 331 ЦК України правомірно набула право власності на нього.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять як відомостей на підтвердження того, що позивач та власник спірного житлового будинку ОСОБА_3 були членами однієї сім`ї на час створення майна, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, так і відомостей про те, що створення спірного домоволодіння відбувалося в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї та наявності письмової угоди про створення об`єкта спільної сумісної власності.

За таких обставин, відсутні підстави, передбачені частиною четвертою статті 368 ЦК України, на яку ОСОБА_1 посилалась під час звернення до суду з цим позовом, для визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільною власністю сторін.

Колегія суддів звертає увагу, що спірний будинок не набутий подружжям ОСОБА_2 за час шлюбу, оскільки його власником є

ОСОБА_5, у зв`язку з чим положення СК України (2947-14) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду в постанові від 29 червня 2022 року в справі № 159/3636/19.

Доводи касаційної скарги, які переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Зважаючи на викладене, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного