315/236/21 Про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - 28.12.2022 Прийняття

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулася до суду з позовом до Малинівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області (далі - сільська рада), третя особа - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горова Я. О. (далі - приватний нотаріус), про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина. До складу спадщини входять дві земельні ділянки, а саме: площею 6, 9900 га (кадастровий номер 2321885500:08:006:0023) та площею 6, 6539 га (кадастровий номер 2321885500:08:006:0022), що розташовані на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

ОСОБА_1 зазначала, що 17 травня 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, надавши усі наявні документи, проте цього ж дня приватний нотаріус ухвалив постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, обґрунтовану тим, що на час такого звернення пропущено шестимісячний строк для подання заяви та немає оригіналів державних актів на земельні ділянки.

Позивач звертала увагу на те, що рішенням від 19 липня 2019 року у справі № 315/618/19 Гуляйпільський районний суд Запорізької області встановив факт постійного проживання спадкодавця разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Сільська рада та приватний нотаріус не заперечували проти задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 06 квітня 2021 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Суд визнав за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом право власності на земельну ділянку, площею 6, 6539 га, кадастровий номер 2321885500:08:006:0022, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія ІV-ЗП, № 012953, виданого Гуляйпільською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Визнав за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом право власності на земельну ділянку, площею 6, 9900 га, кадастровий номер 2321885500:08:006:0023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія ЯЛ, № 492984, виданого Гуляйпільською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач має намір оформити право власності на зазначені земельні ділянки, які залишилися після смерті спадкодавця, але через брак оригіналів правовстановлюючих документів не може успадкувати майно. Врахувавши те, що немає інших спадкоємців та правовстановлюючих документів на спадкове майно, а також те, що позивач фактично прийняла спадщину, суд першої інстанції зробив висновок про те, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА_2, як особа, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Постановою від 30 листопада 2021 року Запорізький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення про залишення без задоволення позову ОСОБА_1 .

Ця постанова обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції не з`ясував коло спадкоємців, оскільки спадкодавець заповів спірні земельні ділянки ОСОБА_2, який не залучений до участі у справі. Апеляційний суд роз`яснив позивачу, що вона має право пред`явити аналогічний позов до належного відповідача (відповідачів).

Додатковою постановою від 28 січня 2022 року Запорізький апеляційний суд частково задовольнив заяву ОСОБА_2, вирішив питання про розподіл судових витрат, в іншій частині вимог заяви відмовив.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 11 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, залишити в силі рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2021 року або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції не перевірив та не проаналізував у своєму рішенні, яких прав та інтересів ОСОБА_2 стосується рішення суду першої інстанції, та не врахував, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину, про що свідчить розгляд справи № 315/1034/21 щодо визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини;

- розглядаючи апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі у суді першої інстанції, апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112, від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.

У зазначеній ухвалі Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є ухвалення рішення за відсутності учасника справи, який не повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, оскільки таку підставу касаційного оскарження заявник обґрунтовувала несповіщенням про розгляд справи її представників, натомість за змістом пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд є несповіщення про час та місце розгляду справи саме учасників справи, якими є сторони та треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України), а представники сторони є лише учасниками судового процесу (§ 2 глави 4 розділу І ЦПК України (1618-15) ). З огляду на те, що касаційна скарга обґрунтовувалася лише неповідомленням представників заявника, а не її самої про розгляд справи апеляційним судом, Верховний Суд дійшов переконання, що такі доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.

Також Верховний Суд зробив висновок про те, що заявник належно не обґрунтувала таку підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, як те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Касаційна скарга не містить доводів про особу, рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки якої ухвалив апеляційний суд і яка не була залучена судом до участі у справі.

Отже, Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав, які згадані у пункті 1 частини другої статті 389, пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою від 28 липня 2022 року Верховний Суд направив до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області копії матеріалів касаційного провадження № 61-782ск22 у цивільній справі № 315/236/21 для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою від 05 вересня 2022 року Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області відновив втрачене судове провадження у справі № 315/236/21 у частині, що стосується судових рішень Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі № 315/236/21 (провадження № 2/315/156/21): ухвали про залишення позовної заяви без руху від 12 лютого 2021 року, ухвали про відкриття провадження у справі від 24 лютого 2021 року, ухвали від 18 березня 2021 року, рішення (вступна та резолютивна частини) від 06 квітня 2021 року, рішення (повне) від 06 квітня 2021 року, ухвали про відкриття провадження у справі від 01 липня 2021 року, ухвали (вступна та резолютивна частини) від 27 серпня 2021 року, ухвали (повна) від 27 серпня 2021 року на 13 аркушах; процесуальних та прикріплених до автоматизованої програми документообігу суду КП "Д-3" документів щодо розгляду Запорізьким апеляційним судом цивільної справи № 315/236/21 на 144 аркушах та 2 дисках.

Верховний Суд дійшов переконання, що відновлених матеріалів справи достатньо для її розгляду судом касаційної інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, якому на праві власності належали дві земельні ділянки, площею 6, 9900 га, кадастровий номер 2321885500:08:006:0023, та площею 6, 6539 га, кадастровий номер 2321885500:08:006:0022, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, на підставі державних актів, серія ЯЛ, № 492984, та серія ІV-ЗП, № 012953, відповідно.

Постановою від 17 травня 2019 року приватний нотаріус відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки у зв`язку з тим, що позивачка звернулася за оформленням спадщини після спливу строку на прийняття спадщини, не надала документів, що підтверджують спільне постійне проживання разом із спадкодавцем та його право власності на земельні ділянки.

Рішенням від 19 липня 2019 року, яке набрало законної сили 20 серпня 2019 року, Гуляйпільський районний суд Запорізької області встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У газеті "Голос Гуляйпілля" (випуск № 41) зроблено оголошення про те, що втрачені державний акт, серія IV-ЗП, № 012953, на право приватної власності на землю, виданий 30 вересня 2005 року на підставі розпорядження Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області від 04 квітня 2003 року № 132, та державний акт, серія ЯЛ, № 492984, на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на підставі розпорядження Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області від 27 квітня 2011 року № 130, на ім`я ОСОБА_3, вважаються недійсними.

Право, застосоване судом

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) )спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті дядька права власності на земельні ділянки.

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначила Малинівську сільську раду Гуляйпільського району Запорізької області у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції встановив, що спадкова справа № 30/2020 після смерті ОСОБА_3 заведена державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріального контори 08 квітня 2020 року на підставі претензії кредитора АТ КБ "ПриватБанк". Будь-яких заяв інших можливих спадкоємців немає.

За встановлених обставин та з урахуванням визнання позову сільською радою суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1

ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції порушує його права як спадкоємця за заповітом, у вересні 2021 року звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, ОСОБА_2 посилався на те, що спадкодавець ОСОБА_3 склав на його ім`я заповіти щодо спірних земельних ділянок, які є чинними. Про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та про факт смерті спадкодавця йому стало відомо з листа-повідомлення ОСОБА_5 від 07 червня 2021 року про намір обробляти спірні земельні ділянки у зв`язку з реєстрацією договорів емфітевзису, укладених з ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституцією України (254к/96-ВР) закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі "Де Жуфр да ла Праделль проти Франції" (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У справі, що переглядається, що суд апеляційної інстанції не встановив підстав для закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, оскільки встановив порушення прав та інтересів заявника оскаржуваним судовим рішенням. Верховний Суд погоджується з таким висновком та врахував, що ОСОБА_2 09 червня 2021 року подав до Гуляйпільської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітами. Постановою від 09 червня 2021 року державний нотаріус Шостої запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієва Н. П. відмовила йому у вчиненні нотаріальної дії з тієї підстави, що заявник пропустив строк для прийняття спадщини.

ОСОБА_2 06 липня 2021 року подав до Гуляйпільського районного суду Запорізької області позов до ОСОБА_1, Малинівської сільської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Ухвалою від 12 липня 2021 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області відкрив провадження у справі № 315/1034/21.

Зазначені обставини переконливо доводять те, що спір щодо спадкового майна існує саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки останній як спадкоємець за заповітом до подання апеляційної скарги у справі, що переглядається, подавав позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Тобто ОСОБА_2 вчинив активні дії з метою прийняття спадщини, реалізував право, передбачене частиною третьою статті 1272 ЦК України, що свідчить про його дійсний правовий інтерес до спадкового майна та бажання прийняти спадщину.

Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останнього не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

З огляду на те, що ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом, який вчинив активні дії щодо прийняття спадщини та якому на час апеляційного та касаційного переглядів не відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, не залучений до участі у справі, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про вирішення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права та інтереси ОСОБА_2 та, як наслідок, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до сільської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом через неналежний склад відповідачів у справі.

Втім, позивачка ОСОБА_1 не позбавлена можливості повторно звернутися з таким позовом до належного кола відповідачів - сільської ради та ОСОБА_2 - і клопотати про об`єднання в одне провадження її позову з позовом ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 315/1034/21), оскільки вирішення її позову, зокрема й встановлення належного відповідача, залежить від вирішення судом позову ОСОБА_2 .

У такому висновку Верховний Суд врахував принцип res judicata, тобто принцип остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи, а також принцип процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Тобто вирішення спорів різних спадкоємців щодо одного і того ж спірного спадкового майна має вирішуватися в одному судовому провадженні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16.

У наведених заявником постановах зроблено висновки про те, що під час розгляду апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України (1798-12) ), та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що подала апеляційну скаргу. Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Зазначені висновки не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, зробленим у справі, яка переглядається, оскільки апеляційний суд дійшов переконання, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_2, який не брав участі у справі, проте мав бути залучений як відповідач (співвідповідач), з чим погодився Верховний Суд. Отже підстав для закриття апеляційного провадження не було.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.